своїм насущним хлібом і виплекало
своєю поезією чудових митців, які
стали красою і окрасою нашої країни.
М. Стельмах
З кращими доробками вінницьких спілчан вас ознайомить перегляд «Літературне сузір’я Вінниччини» у відділі літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.
Учителька за фахом, вона присвятила себе навчанню й вихованню дітей. А як глибокий знавець і шанувальник народної творчості, понад 70 років віддала збиранню, вивченню і популяризації українського фольклору.
27 січня 2011 року у Вінницькій ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва відбулася презентація книги Ганни Волошенюк «Народної ниви жниця Настя Присяжнюк» (Вінниця, 2010), організована обласною бібліотекою, спільно з Вінницьким обласним центром народної творчості.
Ця книга – уклін світлій пам'яті Насті Присяжнюк. Десять років листування з журналісткою і природознавцем Ганною Волошенюк, дають уяву про велич і різнобічний талант незвичайної жінки – української патріотки, потужної сподвижниці на ниві національної культури.
Анатолій Гарматюк – відомий майстер сатири та гумору ХХ ст.
Поет-гуморист народився на Вінниччині; молоді роки його промайнули в м. Чортків Тернопільської області; як літератор сформувався на Донеччині, а творчу зрілість зустрів, повернувшись на Вінниччину.
Саме на вінницькій землі письменник видав цілу низку цікавих книг, завоював прихильність і популярність у читачів, посів належне місце серед відомих українських письменників. Анатолій Гарматюк – автор понад двадцяти книг сатири і гумору, за які удостоєний літературно-мистецьких премій імені Степана Олійника, Микити Годованця, Степана Руданського.
До 75-річчя від дня народження Анатолія Гарматюка Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва підготувала біобібліографічний покажчик “Подільський сміхотворець”, присвячений життю і творчості письменника, презентація якого відбудеться 20 січня 2011 р.
Якщо, ви бажаєте почитати гуморески Анатолія Гарматюка завітайте до нашої бібліотеки.
Від щирого серця вітаємо Вас з Новим роком та Різдвом Христовим!
Нехай ці веселі свята принесуть у Ваш дім радість, затишок та добробут, благополуччя, родинне тепло та злагоду, щирих друзів та партнерів, шану і любов від рідних та близьких Вам людей, щасливих та радісних подій!
Різдву на Поділлі завжди передували серйозні приготування. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду, а трапеза напередодні Різдва (Святвечір, багата кутя, вілія), як і всюди на Україні, носила урочистий характер і виливалась у справжній ритуал. За народними уявленнями, всі предмети, які стосувались обрядового столу, набували чудодійної сили і відігравали роль важливого магічного або лікувального засобу. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею, підсолодженою медом, з маком та горішками. Земляну долівку або підлогу вкривали соломою.
Святковий стіл у подільських селах також застилали сіном, по кутках клали часник, який виконував роль оберегу, а потім покривали скатертиною - «обрусом». Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, «щоб були такими ж міцними».
Сама вечеря складалася, як правило, із 12 страв і включала майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних, заборонених у піст. Різноманітна і багата їжа в цей день, за народними уявленнями, повинна була забезпечити добробут людей у наступному році. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Починали їсти з куті. Серед подолян, як і в цілому, на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалось гріхом).
За давньою, ще дохристиянською традицією, на Святвечір відбувається обмін ритуальними стравами. Вечерю яку надсилали родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі, складалася, як правило, з головних ритуальних страв столу: куті, риби, книшів, пирогів тощо. Приймаючи обрядову їжу, господарі дякували і теж передавали дари – такі самі страви зі свого стола. Таким чином, обмін ритуальною вечерею символізував спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щирість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями – пиріжками, горіхами, яблуками, цукерками.
Напередодні або в перший день Різдва, звечора починали колядувати. Давня традиція колядування, як і щедрування, полягала в тому, що групи чоловіків, парубочої молоді заходили на подвір’я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров’я, достатку, виконували ряд обрядів, дійств, за що отримували певну винагороду.
