Запали свічку 2012!

На знак вшанування пам’яті жертв Голодомору у суботу 24 листопада 2012 року о 16 годині приєднуйтесь до Всеукраїнської акції "Запали свічку"!
Вшануйте загиблих хвилиною мовчання та встановіть запалену свічку на підвіконня. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

19 листопада Вінницькому обласному радіо виповнюється 80 років!

...Погас екран, відкладено газети,
Дрімає місто в мерехтінні зір -
Затихло все на гомінкій планеті,

І лиш гуде напружено ефір.

 Впродовж усіх років існування - радіо було, є і буде найдоступнішим та найпоширенішим засобом масової інформації. Вінницьке обласне радіо слухають як по проводовій мережі, так і на ультрокоротких та середніх хвилях. Це є засіб інформування більш як 2 млн. жителів Поділля.
  Радіо пропонує слухачам новини Вінниччини, України, світу, музику, тематичні радіопрограми, прямі ефіри.

  Передачі Вінницького обласного радіо чують навіть земляки у Фінляндії!

          Щиро та сердечно вітаємо Ваш колектив зі святом!!!

До дня української писемності та мови

Українська мова – одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Вона співуча (за милозвучністю її ставлять нарівні з італійською), завдяки тривалому розвиткові вироби­ла чіткі, логічно впорядковані фонетичну й граматичну систе­ми, у ній рідко трапляються винятки. Вона має багатющий запас слів, розвинену синоніміку. Добре розви­нені в ній функціональні стилі. Українською мовою однаково чудово звучать Біблія і Гомерова «Одіссея», «Декамерон» Дж. Боккаччо й «Дон-Кіхот» М. Сервантеса, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна і «Пан Тадеуш» А. Міцкевича, твори Шекспіра і Джека Лондона, Ярослава Гашека і Марселя Пруста. Нею скла­дено понад 200 тис. народних пісень, створено багату художню літературу, написано тисячі наукових праць. Немає таких почуттів і думок, яких не можна було б вислови­ти українською мовою.

Преподобний Нестор Літописець

В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови". В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.

У День української писемності та мови за традицією:

• покладають квіти до пам'ятника Нестора-Літописця;
• відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
• заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
• за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів проводиться Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Щорічна кількість учасників понад 5 млн. з 20 країн світу.

В інтернеті свято отримало своє продовження у проекті UA DAY. Суть проекту полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя.

Одним із дослідників української мови на Вінниччині є письменник, літературознавець Анатолій Мусійович Подолинний. Мова для нього – це все! Якщо є мова – є народ. Усе своє життя талановитий письменник плекає рідну українську мову, навчає усіх і кожного, як потрібно берегти її, як за неї заступатися, як цінувати, як платити за неї усім, чим тільки можеш платити – він вчить її любити.

          Мова

Мово,

щойно я народився –

ти поцілувала мене

молодими вустами моєї матері.

Як я любив гратися з тобою:

на груші, наче на сьомому небі,

у гінкому чорнобилі

й полинах на межі,

на долині, у лозах червоних,

в очеретах Немії,

в грабових лісах,

зарослих ясною папороттю,

коло вивершуваної скирти,

на густих стернях,

де ноги мої

скапували кров’ю.

Мово,

ти смалила мене

гострим вогнем

і обкладала кригою.

Пригадуєш:

вихудлого тата,

що на одній нозі

придибав додому з війни,

рідку кукурудзяну бевку

в сорок сьомім,

арешт батька

і постріл п’яного міліціонера

в хаті,

бригадира, що, як вітер,

гнув матюками маму

і гнав на роботу?

– Ольго! – галакав під ворітьми. –

Гайда на буряки!

Мово,

як я жахався тебе,

коли пас льоху з поросятами

в полі, коло скошеного гороху,

а скажений Арсень,

побачивши поросят у шкоді,

гнався на коні,

лаючись і періщачи нагаєм

то коня, то льоху, то мене.

Як я ненавидів тебе,

коли в школі нерозумний учитель

шарпав мене за куфайку

і кричав:

– Твій батько в тюрмі!

Ти до нього хочеш?

Але ж мово,

ти, наче вибух,

підкидала мене

до самого Бога,

коли співали жінки,

вертаючи з поля,

і вдова Ганка

так виводила в цьому хорі,

немовби ножем,

самим гостряком,

протинала мою душу;

коли за столом підпилі дядьки

грубими, мов бруски, голосами

розбуджували півтисячі років:

–         Гей, хто в лісі, озовися!

Та викрешем вогню,

та запалим люльки,

не журися!

Здавалося, хата трісне

і тісне моє мале серце,

пойняте солоною хвилею

не встояної ще любові

до цих

найрідніших у світі дядьків.

Мово,

ти жбурляла мене з реготом

у весільний вир,

у мідні горла музик,

у неймовірно радісний голос

тітки Наталки:

–         Весілля! їй-бо, весілля!,

у якому було стільки динаміту,

що всяке горе людське

він розривав на шматки і розкидав

по найглухіших ярах.

Сам Бог

гуляв на весіллі,

стискаючи серце

солодким болем безсмертя.

І виріс я,

мово,

на твоєму хлібі.

Зізнаюся тепер,

у літах будучи:

почувався я більше безсилим,

аніж рішучим,

коли тебе роздирали,

толочили,

місили ногами,

чавили лавою до стіни,

як колись татарва дітей наших,

ґвалтували,

ламаючи ребра,

і тяжко били по голові.

Та ще й нині тебе

відпихають у куток,

але ти вже пручаєшся,

блискає твій погляд,

прагнеш вернути собі своє.

Мово,

через довгі роки

гукни лише до мене:

–         Сину!

І я почую тебе.

Я стрепенуся в серці

у когось із роду мого

і горлом того нащадка

обізвуся,

співаючи:

–         Зеленеє жито, зелене…

Мово моя,

яка ти молода!

–         Дорогії гості у мене…

Яка ти щаслива!

–         ­Зеленеє жито ще й овес…

Яка ти багата!

–         Тут зібрався рід наш увесь…

Яка ти добра!

Щойно я народився…

                    А.М. Подолинного

                                                                    

Петро Іванович Ніщинський

(до 180-річчя від дня народження)

      Минає 180 років від дня народження Петра Івановича Ніщинського, чудового композитора, видатного громадського і літературного діяча.

   Вінничани пишаються, що саме в нашому подільському краю народилася людина, яка прославила своїм талантом батьківщину, рідний народ.

    Народився майбутній композитор 21 вересня 1832 року в селі Неменка Липовецького повіту Київської губернії (нині Іллінецький район Вінницької області).

     Після смерті батька – паламаря місцевої церкви – мати віддала семирічного Петра до Софіївського духовного училища в Києві. Згодом там же хлопець закінчив і духовну семінарію. Німецьку мову в семінарії викладав А.І. Капустін, далекий родич Ніщинських. Ставши архімандритом Антоніном, він мав вирушити до Греції на службу і запросив Петра, що володів прекрасним голосом, стати півчим російської польської церкви в Афінах. Тут П. Ніщинський здобув вищу освіту в столичному університеті, навчаючись одразу на двох факультетах – богословському і філологічному. Архімандрит Антонін настійно просив його прийняти сан священика, але Ніщинський відмовлявся: вабили філологія, музика.

    Уже одруженим повернувся додому. Спочатку вчителював у Петербурзі, де зблизився із С. Руданським, потім замешкав в Одесі. З цього часу почалася його творча діяльність на ниві фольклористики, музичного мистецтва, літературних перекладів з грецької і на грецьку. Його обробки народних пісень «Козак Софрон», «Байда», «Ой гук, мати, гук» та інші стали перлинами української музики.

      Різні обставини, в тому числі й тиск начальства, яке з підозрою ставилося до П. Ніщинського (захоплювався українською літературою, фольклором, віддавався громадській роботі і тим виділявся у масі учительського чиновництва), змушували його міняти місця служби. З 1875 року Петро Іванович живе в Ананьєві Єлисаветградського повіту. У Єлисаветграді він зійшовся з акторським ансамблем у складі М. Кропивницького та родини Тобілевичів, який згодом став ядром славетного «театру корифеїв». Саме це й стало поштовхом до створення «Вечорниць» – вставної музичної картини до вистави за драмою Т. Шевченка «Назар Стодоля».

     «Вечорниці» складаються з оркестрового вступу і семи сольних та хорових номерів. Перший з них – лірична пісня «Зоря з місяцем» – написаний на слова Т. Шевченка, решта – на власні тексти Ніщинського. Центральним серед них за змістом, ідейним спрямуванням і красою звучання став хор «Закувала та сива зозуля», який зажив виняткової слави в Україні і далеко поза нею. Цей хор, що доносив до слухачів безсмертний дух українського козацтва, відіграв роль своєрідного гімну нашого народу, стверджував його національну гідність, збуджував патріотичні чуття.

   П. Ніщинський переклав з давньогрецької всесвітньовідомі твори: Софоклову «Антігону» (переклад опублікований в 1883 р.), Гомерові «Одіссею» (1892) та «Іліаду» (1902). Переклади дістали високу оцінку критики.

    Останні роки життя П. Ніщинський провів самотою в Одесі. Захворівши, виїхав до дочки, у Ворошилівку під Вінницею, де бував і раніше. По дорозі знемігся зовсім, важко хворого його привезли до села, де він і помер через два дні (4 вересня 1896 р.).

Пам'ятник Петру Ніщинському
на алеї видатних земляків у
ЦПК і В ім. М. Горького  м. Вінниці

   Вінниччина – колиска видатного українського музиканта – стала останнім його причалом… Тут він зробив свої перші кроки в життя, тут він знайшов свій вічний спокій. І шанобливо схиляється народ перед його світлою пам'яттю.

Урочисте відкриття обласного мистецького свята 

"Пісенні крила сивої зозулі",

яке відбулось 21 вересня у Тиврівському РБК та 
с. Ворошилівка Тиврівського району

Вінницькі фонтани

Стають для нас візиткою фонтани –

У світі мало є таких чудес,

Здіймаються каскади в них зірками,

Окутані веселкою з небес.

(Л. Гуменюк)

Фонтан в центральному парку культури і відпочинку ім. Горького

На території парку культури і відпочинку ім. Горького – а це майже 40 гектарів, до революції, розташовувався Літній сад, який після приєднання території стадіону “Динамо” та частини лісу, перетворився на міський сад. У вересні 1936 р. сад стає парком культури та відпочинку. А вже в 1939 р. йому присвоєно ім’я письменника Максима Горького.
В 1945 р. в парку культури і відпочинку ім. Горького був побудований фонтан.
Сьогодні цей прекрасний водограй не працює.

За словами І. Любовського, планується реконструювати фонтан. Він буде гідродинамічним, і світломузичним. Наразі міською владою вже проплачено проект його реконструкції.

Водограї у сквері Козицького та бульварі Пирогова

Головною окрасою скверу Козицького та бульвару Пирогова стали фонтани. На бульварі для декору фонтану всередені – використали 7 величезних гранітних каменів. У сквері – куля, яка розташована на фонтані, виглядає таким чином, наче її тримає вода.

Фонтан на площі Театральній

Ще одним місцем для відпочинку вінничан є площа Театральна, в народі «Париж». Раніше на площі був фонтан «їжачок», а після реконструкції  - працюють два фонтани в автоматичному режимі з додатковим освітленням.

Автор проекту реконструкції - архітектор Олександр Рекута.

Фонтани на Майдані Незалежності 

За чотири місяці звичайна площа перед будинком мерії перетворилась в приємну та комфортну зону відпочинку вінничан та гостей міста, яку облаштували багатьма лавами, камерами відеоспостереження та зоною WI-FI.
Але родзинкою реконструкції стали три нових фонтана, які  кожен день тішать око вінничан. Перший фонтан має продовгувату форму та знаходиться з двух сторін площі перпендикулярно до будинку міськради.

Третій фонтан, музичний, з'явився на місці старого в сквері навпроти готелю «Поділля», він має форму схожу на равлика.

Фонтан на площі Гагаріна

Особливою популярністю в 70-х рр. користувався фонтан на площі Гагаріна.  Він був брендом (як зараз кажуть) не лише вінничан, але і всього Союзу. Його фотографії випускали на листівках та дарували іноземцям. Але, нажаль,  цей фонтан перестав функціонувати. Декілька років тому розпочалася реконструкція площі та розробка фонтану, який буде світломузичним.

Новий фонтан на території Вінницького обласного госпіталя 

інвалідів війни

На території медичного закладу будують фонтан не тільки для благоустрою, а й на випадок додаткового джерела води під час пожежі. Адже резервуар фонтану вміщує 25 кубів води. Ідея створення фонтану належить керівництву госпіталя. Спорудження профінансували благодійні організації, а будівельні роботи виконують працівники госпіталю.

Річковий фонтан

Ще одна призабута сторінка історії Вінниці - річковий фонтан, який був побудований у 80-х рр. і розташований недалеко від острова Кемпа, уздовж Центрального мосту. Фонтан був «відомчим» і підпорядковувався одному із заводів міста. Через кризу у 90-х рр., коли більшість підприємств зникли, зник і фонтан.

Чудо на воді фонтан ROSHEN

4 вересня 2011 р. біля острова Кемпа був відкритий найбільший в Європі плавучий світломузичний фонтан. Висота фонтану - більше 60 метрів, фронтальне розлітання - 140 метрів. Струмені б'ють у супроводі музики і лазерного світла. Це єдиний у світовій практиці фонтан, встановлений на відкритій водоймі - річці Південний Буг. Фонтан створений коштом фонду Петра Порошенка. Витратили на реконструкцію набережної та побудову фонтану 70 млн. грн. Схожі фонтани є в таких країнах, як Барселона, Лас-Вегас та Суела. Використання лазерного проектора з екраном, яка складається з водно-повітряної суміші та розподілена по всій довжині фонтана, дозволяє демонструвати на фонтан відео у форматі 3-D. Щодня фонтан  дарує радість вінничанам з 14.00 до 22.00 години до пізньої осені, а на зиму його занурюють під воду.

«Роль краєзнавства в соціально-економічному і культурному розвитку регіону»

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва

Громадська організація «Асоціація бібліотек Вінниччини»

Інформаційний лист

Шановні колеги!

Запрошуємо Вас взяти участь у ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «Роль краєзнавства в соціально-економічному і культурному розвитку регіону», яка відбудеться 10-12 жовтня 2012 року у м. Вінниці.

Мета проведення конференції: розкриття ролі краєзнавства в соціально-економічному та культурному розвитку регіону, поглиблення партнерських взаємозв’язків з державними установами, закладами, громадськими організаціями, творчими спілками, національно-культурними товариствами, науковцями, краєзнавцями для збереження історичної пам’яті територіальних громад, забезпечення виявлення, збору та популяризації інформації про минувшину та сьогодення рідного краю.

До участі у конференції запрошуються науковці, дослідники, пошуковці, краєзнавці, представники органів місцевої влади та громадських краєзнавчих організацій, бібліотечні, архівні, музейні фахівці, освітяни, студентська молодь та інші зацікавлені особи з регіонів України та зарубіжжя.

Для обговорення на конференції пропонується така тематика:

- Джерела та наукові дослідження з економічного, історичного, культурного розвитку краю;

- Бібліотечне краєзнавство як основний напрямок діяльності бібліотек;

- Метод усної історії як складова краєзнавства;

- Історичне краєзнавство;

- Економічне краєзнавство;

- Природничо-географічне краєзнавство;

- Літературно-мистецьке краєзнавство;

- Народознавче краєзнавство

- Туристичне краєзнавство.

Програма конференції включатиме пленарні та секційні засідання, круглі столи, дискусійні платформи, творчі лабораторії. Під час роботи конференції будуть організовані книжкові виставки, екскурсії.

Матеріали, надіслані на конференцію (доповіді, повідомлення), будуть надруковані у науковому збірнику.

Автори відповідають за повноту висвітлення досліджених питань, системність викладу, достовірність наведених фактів, посилання на джерела, написання власних імен, географічних назв тощо. Матеріали друкуватимуться в авторській редакції.

Оргкомітет залишає за собою право на відбір матеріалів для друку.

Заявку на участь та тексти доповідей і повідомлень до конференції (обсягом не більше 2-3-х сторінок, з посиланням на джерела в кінці тексту) подавати в друкованому та електронному вигляді не пізніше 1 вересня 2012 року. 

Розмір аркуша А-4, папір – білий. 

Текст друкувати в редакторі Microsoft Word for Windows 6-8 (шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 12 у форматі doc, стиль – “звичайний,” інтервал – 1,5, абзацний відступ – 0,75, поля зліва – 3 см , справа – 2 см, верх-низ – 1,5см.

Матеріали надсилати за адресою: Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

вул. Соборна,73, м. Вінниця, 21050.

Тел. /факс: (0432)35-23-94; тел.56-27-92, 35-17-04, 56-28-24.

е-mail: inform@library.vn.ua; kraev@library.vn.ua; zastupnik@library.vn.ua

Вінниччина у Визвольній війні українського народу 1648-1654 рр.

             (360 років Батозькій битві)

Ворожа кров лилась потоком,

Глибокий Буг пливе в пурпурі:

За Берестечко вовчим скоком

Відплачено в Батізькій бурі!

Іван Огієнко

(Митрополит Іларіон)

Битва під Батогом − одна з найвизначніших перемог української армії в ході Визвольної війни. Відбулася 1-2 червня 1652 року на лівому березі Південного Бугу неподалік гори Батіг, біля сучасного села Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині, між українсько-татарським військом (30-35 тис.) під проводом Богдана Хмельницького і польським військом (бл. 30 тис.) Мартина Калиновського.

В перший день битви польському війську, яке перебувало в таборі, вдалося стримати наступ загонів, якими командував син Богдана Хмельницького Тиміш. Другого дня український гетьман скористався прорахунками поляків, котрі, очікуючи допомоги, побудували надто великий табір, який не могли захистити наявними силами. Одночасний удар по табору з різних боків спричинив цілковитий розгром польської армії. Загинув і сам Мартин Калиновський.

Перемога під Батогом дала можливість скасувати умови невигідного для України Білоцерківського договору, ознаменувала завершення на теренах козацької України Визвольної війни, забезпечила умови для творення української державності.