Засідання науково-краєзнавчого клубу "Дослідник краю"

29 січня 2013 року, о 14.30 годині, у Інтернет-центрі Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва  відбулася презентація монографії доктора історичних наук, журналіста,  краєзнавця Сергія Дмитровича Гальчака  «Cтановище цивільних примусових робітників Райху в Україні (1945-2010рр.): історичні, соціально-побутові, правові аспекти (на матеріалах Волині та Поділля)» у рамках засідання науково-краєзнавчого клубу «Дослідник краю».

Гальчак С.Д.

У виданні вперше доведено, що цивільні примусові робітники стали жертвою двох тоталітарних режимів – нацистського і сталінсько-більшовицького, оскільки були безправними рабами  в Райху, забутим, маргінальним соціумом – у СРСР. До наукового обігу введено низку донині невідомих чи неопублікованих документів, інтерв’ю з українськими цивільними примусовими робітниками Райху, на підставі яких вдалося більш повно розкрити досліджувану тему.

Паламарчук В.М.

Чехівський В.М.

Цікаво знати!

Ілюзіон у Вінниці

Перший кінорепертуар складався з фільмів привезених з Франції. Так історії достовірно відома дата зустрічі глядача з кіно: 28 грудня 1895 року брати Луї та Огюст Люм’єри в паризькому «Гран Кафе» публічно продемонстрували перші фільми.

Перші стаціонарні кінотеатри з’являються в Європі в 1904-1906 роках. Деякі наші земляки вирішили не відставати від Європи та почали відкривати кінозали – «ілюзіон».

Кінотеатр "Родина"

Перший ілюзіон (від франц. Illusion – омана – застаріла назва кінематографа) в нашому місті був відкритий у 1911 році співвласниками дворянкою Єфимією Казимирівною Добржанською та приватним повіреним Костянтином Федоровичем Ловицьким. Заснований він був на території садиби відомого міського лікаря і домовласника Миколи Філаретовича Недєльського, який проживав по вулиці Богдана Хмельницького. Називався ілюзіон «Амбрось» – у грецькій міфології – їжа богів, яка давала їм вічну юність та безсмертя. За назвою кінотеатрів, які були на цьому місці, можна простежити зміни політичних режимів та смаків: «Амбрось» - «Театр мініатюр» - «Ампір» - «Червоні крила» - «Родина».

В кінці 1911 року починає працювати ілюзіон інженера-механіка Гаврила Венедиктовича Ізвєкова під назвою «Електро-Біограф». Він був обладнаний в приміщенні господарчого будинку на території садиби Нафтула Ільковича Люфтманова по вулиці Поштовій (нині Соборній).

У березні 1912 року комісія в складі міського архітектора Г. Артинова, санітарного лікаря Лісогоренка, міського інженера, завідуючого електричною станцією Гофштейна дала дозвіл Абраму Кирику відкрити кінематограф в його помешканні. Кирик проживав в другій частині міста на Новому базарі Замостя.

В січні 1913 року в своїй садибі, розташованій в кварталі № 27, відкрив ілюзіон Янкель Іосевич Співак. Зал був розрахований на 150 місць. За планом садиба Співака знаходилась в районі нинішньої фізико-математичної гімназії № 17. Приміщення ілюзіону не збереглося.

У цьому ж році Абрам Фігман разом з товаришами Абрамом Харіним та Ароном Ваксманом відкрив на першому поверсі, з боку Театральної, ілюзіон під назвою «Експрес» (1924 року цей кінотеатр перетворений у друге госкіно під назвою «Червоні Зорі»).

Також у 1913 році відкривається ілюзіон в саду ротмістра С.П. Толстого, на місці сучасного літнього театру в центральному парку. Споруда дерев’яна, в стилі модерн, за проектом міського архітектора Г. Артинова, який з 1915 року мав назву «Кіса».

В 1914 році домовласник Райхер влаштовує в своєму сараї кінотеатр «Патеграф».

В 1914 році в Україні працюють вже 265 кінозалів. Іде війна, а починаючи з 1917 року в місті поступово зачиняються всі малі кінозали, і продовжують демонструвати «сінематограф» тільки три «ілюзіони»: «Патеграф», «Експрес» та «Ампір».

18 березня 1919 року більшовицькі війська захопили м. Вінницю. Радянська влада розгорнула у місті кампанію націоналізації приватних підприємств. Кінотеатри були передані під контроль кінокомітетів, створених при комісаріатах освіти.

Кінотеатр ім. М. Коцюбинського

У 1927-1928 роках продовжують існувати два кінотеатри. Кінозал «Ампір» перетворюється на кінотеатр «Червоні крила», а «Експрес» – на «Червоні Зорі».

У 1931 році на проспекті Леніна відкривається перший в місті звуковий кінотеатр (нині кінотеатр ім. М. Коцюбинського) із залом на 750 місць, збудований за проектом архітектора В.І. Рикової.

Починаючи з 1933 року будівництво кінотеатрів набуває нового напрямку. За ініціативою т. Постишева ЦККПбУ ухвалює програму, по якій по «більшовицькому» 1934 році передбачається збудувати в Україні сто кінотеатрів, але в селах і тільки в селах «суцільної колективізації». По Вінницькій області визначено таких 13 сіл. 

Кінотеатр "Росія"

Кінотеатр "Жовтень"

Кінотеатр на Соборній ім. М. Коцюбинського став одним із перших у країні з широкоформатним екраном і стереофонічним обладнанням. У 1970-ті роки у Вінниці працювали 22 кінотеатри і кіноустановки. З економічними негараздами в 1990-х роках чимало з них припинили своє існування або змінили призначення. Так центральний міський кінотеатр «Росія» був перепрофільований, кінотеатр «Жовтень» демонтований під торговий центр. Але і нині Вінниця, в порівнянні з іншими  облцентрами  і великими містами країни, має значне  число кінотеатрів.

Кінотеатр "МИР"

Цифровий кінотеатр "ULTRA"

У місті діють: кінотеатр «Родина», «Мир», кінотеатр ім. М. Коцюбинського, автокінотеатр «Сьоме небо» та цифровий кінотеатр «ULTRA». Кіносеанси відбуваються також у кіноконцертному  залі «Райдуга» в Центральному  міському парку.

З Новим Роком та Різдвом Христовим!

    Напередодні Нового Року прийнято загадувати бажання і вірити, що вони обов'язково здійсняться. Від усієї душі зичемо Вам великого людського щастя, міцного здоров'я, добра й радості, вірних друзів та близьких людей поруч. Нехай прийдешній рік виправдає ваші самі добрі надії і прагнення, принесе достаток і добробут вашим сім'ям. Нехай панують у ваших домівках мир, взаєморозуміння й любов.

З Новим 2013 роком!

Пам'яті професора!

Борщевський В.М. (1909-1992 рр.)

   25 грудня 2012 року минає 20 років, як не стало заслуженого діяча вищої школи, професора Вінницького педуніверситету Василя Митрофановича Борщевського.

  Народився Василь Митрофанович 28 грудня 1909 р. в селі Новоселівці тепер Пологівського району Запорізької області.

   У селянській родині Борщевських, незважаючи на злидні, завжди звучало дотепне, веселе слово, шанували пісню, казку і книжки. Своїм першим учителем літератури Василь Митрофанович називає батька.

   Початкову освіту він здобув у рідному селі, а потім навчався у сільськогосподарській професійній школі у сусідньому селі Федорівці. У передвоєнні роки В.М. Борщевський вчителює і навчається заочно в Запорізькому педінституті, викладає українську мову і літературу, працює завідувачем навчальної частини середньої школи. 1940 року вступив до партії.

  Із серпня суворого 1941 р. до переможного 1945 р. Василь Митрофанович – на фронті, в лавах захисників Вітчизни. Він нагороджений орденом Вітчизняної війни другого степеня та десятьма медалями. Одразу ж після демобілізації починає свою трудову діяльність у Вінницькому педінституті – спочатку як викладач, а з 1946 р. очолює кафедру української літератури.

  У 1966-1979 рр. очолював на громадських засадах обласну організацію Товариства охорони пам’яток історії та культури. Співавтор і відповідальний редактор підручника «Українська література» для 9-го класу середньої школи, який зі змінами та доповненнями виходив у світ з 1953 по 1981 рік.

   З інших праць ученого слід згадати літературно-критичні нариси «Михайло Коцюбинський» (1954), «Максим Рильський – класик радянської поезії» (1965). Співавтор та упорядник ряду збірників: «Літературно-мистецька Вінниччина» (1969), «Краса України - Поділля» (1972).

   Батьківщина високо оцінила педагогічну, наукову і громадську діяльність В.М. Борщевського, нагородивши його орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю А.С. Макаренка. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи Української РСР».

За цим посиланням Ви зможете ознайомитись зі спогадами про батька Майї Борщевської:

http://www.33kanal.com/33channel/6992-12-52-6

Свято Миколая!

Дев'ятнадцятого грудня - день Святого Миколая. В Україні цей  великий святий став прототипом міфічної фігури Діда Мороза (Санта Клауса). За традицією, в цей день батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушки, зберігаючи у таємниці свою причетність до них, для того, щоб діти вірили у чудо, звершуване святим Миколаєм і вчилися милосердя в святого.

Отож, надії Вам! Віри у себе та у людей! Душевного спокою та щирої радості! Нехай щедрий Миколай надихне вас на добрі справи в ім’я рідного краю!

Зі святом Вас!

17 грудня 2012 року у міському Палаці мистецтв відбувся вечір пам’яті відомого поета, композитора, тренера Якова Мойсейовича Ясевича

Спортсмен, що в музику закоханий!

    Яків Мойсейович Ясевич – людина, яка з особливим захопленням насолоджувалася здобутками у спорті, поезії, музиці. Сильна воля, мужність, непорушна цілеспрямованість, велич духу, темперамент завжди притягували до нього непересічних людей.

    60 років свого життя Я.М. Ясевич віддав спорту, з них 40 ще й мистецтву, створивши біля 150 пісень на власні тексти і мелодії. І кожна з них – то частка його душі, то наша історія.

    Любов до музики плекав з дитинства, хоч воно й припало на роки воєнного лихоліття. Саме в той час, коли батько був на фронті, а родина – в евакуації у Середній Азії, серед людей, які допомогли вижити, - і народилася його перша мелодія «Караван», яка згодом стала піснею.

   Війна залишила карби в серці, і вогненним сороковим він присвятив не один вірш і пісню, у тому числі «Небесний вальс», що уже звучав у телепередачі «Служу народу України», на різних конкурсах.

   Доречно відзначити, що Яків Мойсейович був відзначений першою премією на конкурсі «Червона рута» за пісню «Журба».

   Але перейдем до спортивної ниви Я.М. Ясевича, якого ще називають королем жіночого волейболу. Адже він виховав 20 золотих, срібних і бронзових призерів, чемпіонів України і Європи. Тому й звучали його пісні про спорт і спортсменів.

   Різнобічно обдарований Яків Мойсейович завжди приваблював людськими якостями: на делікатність та порядність відповідав гідною взаємністю, а цинічність та несправедливість викликали в його душі рішучу відсіч.

   Навколо цієї людини завжди було багато шанувальниць, проте він чітко «витримував дистанцію», нікому не даючи надії. Страждаючи від самотності, Яків залишився вірним лише Музі.

  Поет-самородок, який вабив своєю філософією, вражаючий композитор з душею, яка нестримно співає, мудрий психолог, цікавий учитель, обдарований тренер – він усього досягав сам, без чийогось сприяння. Будучи смертельно хворим, великим зусиллям волі Яків Ясевич зібрав частину своїх поетичних та музичних творів у збірку «Простір і час», яку сам оформлював та редагував.

  Яків Ясевич, який цінував красу життя, і був гідним представником нашого міста, народу, землі, був великодушним та поблажливим до тих, хто його не зрозумів, недооцінив, недолюбив, і від щирого серця бажав усім:

Добра и мира, дай Вам Бог,

И взлета ясных сновидений,

Уйти с ошибочных дорог,

Прийти к большому вдохновенью.

Засідання науково-краєзнавчого клубу "Дослідник краю"

      11 грудня 2012 року в Інтернет-центрі Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбулясь презентація книги педагога, журналіста, письменника, краєзнавця-дослідника Миколи Деніса "Немирівський парк і палац: переплетіння доль" (Кн. І-ІІ) у рамках засідання науково-краєзнавчого клубу "Дослідник краю".

Книга "Немирівський парк і палац: переплетіння доль" присвячується 225-річчю з дня заснування Немирівського парку та 155-річчю від дня народження княгині М.Г. Щербатової - останньої володарки немирівського палацу.