Зниклі види тварин Поділля!

Види тварин, які зникли з території Поділля

Географічне положення Поділля, його природні і кліматичні умови сприяли формуванню багатого видового, популяційного, ценотичного і генетичного фондів дикої фауни.

Однак з посиленням впливу негативних чинників на дику фауну регіону чисельність багатьох видів значно скоротилися, а деякі взагалі перестали траплятись. Це тарпан, кулан, тур, сайгак, соболь, росомаха, степова сіноставка, заєць-біляк, довгокрил звичайний, біла куріпка, кречітка, тонкодзьобий кроншнеп, яструб коротконогий, дрізд строкатий, хохітва, дрофа, сип білоголовий, дятел трипалий, стерв’ятник та інші.

Із цих видів два – тарпан і тур – повністю знищені людиною. На Поділлі 47 видів фауни вже зникли за історичний час. Впродовж 50-60 років вже не гніздяться дрохва, скеляр строкатий, хохітва, сип білоголовий, стерв’ятник, яструб коротконогий та ін. Це зумовлено знищенням біотопів їх існування, що спричинено осушуванням ВБУ, розорюванням заплав і степових ділянок, вирубуванням і випалюванням лісових і степових екосистем тощо.

Порушення і деградація місць перебування диких тварин спричиняє найбільш негативний вплив на всі групи таксонів. Вона загрожує 67% загальної кількості всіх рідкісних і зникаючих видів.

Однією з форм скорочення видів є браконьєрство – незаконне добування тварин, у т. ч. риби. Форми браконьєрства можуть бути різними, найчастіше це добування риби забороненими засобами і знаряддями виловлювання. Соціальна небезпека браконьєрства дуже велика: воно завдає шкоди охороні природи і ресурсам промислових тварин, підриває процеси їх відтворення, знищує економічний потенціал мисливського і рибного господарств.

Через переслідування з боку людини було повністю знищено багато видів тварин. Тепер вони є лише представниками сумного Чорного списку, опублікованого в 1973 р. МСОП.

Ось деякі з них:

Кулан

·       Кулан – вид тварин родини Коневі. Зовні дуже нагадує африканського віслюка, але має немало спільних ознак з конем, через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Ніколи не піддавався прирученню, на відміну від віслюка, стрічався в регіоні в XII-XVII ст.

Росомаха

·       Росомаха – ссавець з родини Куницеві. Вважається надзвичайно лютим хижаком, через що його завжди переслідували. До кінця 19 ст. та початку ХХ ст. зустрічалася на Поділлі. Один з найбільших видів своєї родини. Тіло кремезне, присадкувате, на коротких кінцівках з напівтяжними кігтями. Загальне забарвлення чорно-коричневе. Світло-коричнева смуга тягнеться уздовж кожного з боків тіла від плеча до крижів і приєднується до своєї протилежної смуги над чи на основі хвоста. Має гострий нюх, але поганий зір і посередній слух. Великі ссавці, такі як олені, сарни і дикі вівці стають жертвами росомахи в основному взимку, коли сніговий покрив дозволяє їй рухатись швидше, ніж її здобич. Зникла через переслідування з боку людини.

Морянка

·       Морянка – вид птахів родини Качкові, єдиний представник роду Морянка. Найбільша морська ниркова качка, легко упізнається за контрастним чорно-білим забарвленням та довгим і тонким хвостом у самців. Одна з найбільш поширених північних качок, має промислове значення. Морянка перелітний птах.

Коровайка

·       Коровайка – птах родини Ібісові, ряду Лелекоподібні. Перелітний вид з довгим, вигнутим дзьобом довжиною близько 100-140 мм. Прилітає у квітні. Оселяється в заплавах із заростями очерету, луками, лісами, вербовими чагарниками. Гніздяться колоніями разом з чаплями і бакланами. Живиться водяними комахами й іншими безхребетними. Зникла в регіоні через забір води для зрошування, випалювання очерету, забудову прибережних смуг, влаштування рибницьких ставків на місці кормових біотопів, застосування пестицидів, браконьєрство.

Сич волохатий

·       Сич волохатий – вид птахів родини Совові ряду Совоподібні. Рідкісний гніздовий вид, невелика сова. Голова порівняно велика з добре вираженим лицевим диском білого кольору. Верх бурий з білими плямами, низ світлий з бурим поздовжнім рисунком. Моногам, осілий, живиться мишоподібними гризунами, рідше птахами, великими комахами. Причини знищення в регіоні – зменшення площ стиглих хвойних лісів, вирубування дуплистих дерев, хижацтво лісової куниці.

Балабан

·       Балабан – рідкісний вид великих соколів, із ряду соколоподібні, родини Соколові. Один з 37-ми видів роду у світовій фауні, один з 8-ми видів роду у фауні країни. Трохи менший за кречета. Максимальна довжина 60 см, маса 800-1300 г при довжині крила у самиць, які звичайно більші за самців – 413 мм. Гніздяться переважно на опорах магістральних ліній ЛЕП та важкодоступних скелях, глиняних і вапнякових урвищах, головним чином на висоті 10-25 м. Його зникнення пов’язують зі скороченням степових ділянок внаслідок розорювання. Результатом цього є зникнення ховрахів – основного елементу в харчовому спектрі виду.

Білуга

·       Білуга – вид мігруючих риб родини Осетрові. Білуга – прохідна риба. Для нересту вона заходить далеко у річки. Відкладає до 1,5 млн. ікринок. Мальки скочуються в море. Тіло довге, високе, товсте. Тривалість життя до 100 років. Основна частина чорноморської популяції білуги йде на нерест в основному в Дунай, Дніпро і Дністер, поодинокі особини заходять у Південний Буг. Причини зникнення: створення гідротехнічних споруд (гребель, дамб), браконьєрство, забруднення водойм.

Синявець дамон

·       Синявець дамон – вид роду Синявець, родини Синявці, ряду Лускокрилі. Цикл розвитку – одна генерація. Тип живлення – монофаг. На стан зникнення популяції цих комах на Поділлі вплинули такі антропогенні чинники: надмірне випасання худоби, нераціональне викошування трави, випалювання степових ділянок, застосування отрутохімікатів тощо.

Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне винищення, достатньо зруйнувати їх оселища, порушити структуру популяції, зменшивши чисельність кожного виду, нижче якої він існувати не може.

За матеріалами: Раритети тваринного світу Поділля: стан, загрози, збереження : монографія / за заг. ред. О. В. Мудрака. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2015. – 564 с. : кольор. іл., карти. – Бібліогр.: с. 483-500.

Цікаві книги!

Цікаві книги у краєзнавчому фонді бібліотеки

Подільські Божичі : посіб.-хрестоматія із вивчення поділ. поезії останньої третини XX – поч. XXI ст. / наук. ст., комент. та уклад. Ірини Зелененької. – Вінниця : Твори, 2019. – 332 с. : фот.

Сучасна поезія українських подолян – це поезія останніх десятиліть ХХ й початку ХХІ ст.
«Подільські Божичі» – це проєкт подільської поезії, що стає все значнішою та популярнішою в широких колах читачів й потребує аналізу, інтерпретації в освітньому просторі. Саме це пропонує авторитетна авторка, науковець і письменниця Ірина Зелененька в системі видання, яке має особливості посібника й хрестоматії водночас.

Перший розділ книги – «Ad fontes» (себто до джерел), це статті про літературний процес та про особливості модерністської тяглості подільської поезії.

Другий  розділ має назву «Docendo discimus» (з латинської – вчимося навчаючись), це розділ про академічну поезію Поділля, поезію митців-науковців.

Третій – «Experto crede» (вір досвідченому), містить матеріали про філологічну поезію, імпрезу поетів із журналістського коша, що на зламі віків починає домінувати на Поділлі

Четвертий розділ, що має назву «Ad astra» (до зірок), транслює вибагливому читачеві неоавангардистську імпрезу Поділля, що не влягає в межі модерністських традицій краю. Це перша частина наукового проєкту про поезію Поділля, над яким працює дослідниця.

Довідка про автора-упорядника:

Ірина Зелененька – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української літератури факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Викладає у вищій школі України із 2001 р. Авторка літературознавчих розвідок про образний лад і поетикальні особливості творів дисидентів, учасників руху опору, поетів «київської школи», статей про літературу української еміграції, про літературно-художню таорчість українських воїнів різних часів, а також про поезію останньої третини ХХ ст. в Україні та про творчість подолян-сучасників.

Авторка першої в Україні літературознавчої монографії за творчістю поета-дисидента Тараса Мельничука, лавреата Шевченківської премії («Чиї це ілюзії стенають плечима, якого народу?»: Тарас Мельничук і літературний процес 60-90-х років ХХ століття в Україні» (2008)) та ін.

Письменниця, літературознавиця, авторка чотирьох книг лірики, до лав НСПУ прийнята як авторка книг поезії та літературної критики.

Дипломант міжнародного конкурсу «Гранослов» (2001), лауреат «Подільської пекторалі» (2009).

Друга книга, про яку я розповім – це книга про місто Бар.

Куперштейн, М. Б.  Місто Бар: єврейські сторінки крізь призму часу / Михайло Борисович Куперштейн. – Вінниця : Твори, 2019. – 364 с.

У цій роботі автор описує основні події з життя єврейської громади м. Бар Вінницької області в контексті історичних подій, які відбувались в Україні, на Поділлі, та в цілому в житті єврейського народу з часу появи євреїв у м. Бар.

При написанні використані архівні, історичні, мемуарні, публічні матеріали, історичні та етнографічні словники, довідники, праці істориків, краєзнавців, а також спогади і розповіді безпосередніх учасників, живих свідків історії, фотографії з альбому «Старий Бар» та з інших джерел.

Герб м. Бар, 1540 р.

В м. Бар була одна з найстаріших та найсильніших єврейських громад в Україні, якій випала важка доля бути постійно пригнобленою та витримувати постійні знущання.

Історія єврейської громади нараховує близько 500 років. Це був період самоствердження, період знищення та відродження громади.

Ця книга буде цікава як фахівцям, так і широкому колу читачів, небайдужих до історії єврейського народу і його культурних традицій.

м. Бар

Вінниця архітектурна!

Капітан Четков та його особняк

На березі Південного Бугу, поблизу Миколаївської церкви, знаходиться одна з найпривабливіших історичних споруд Вінниці, яка привертає погляди як мешканців, так і гостей міста – будинок капітана Четкова (вул. Пушкіна, 38).

Олександр Четков з дружиною

Його будівництво розпочали у 1908 році. Коштувало воно рекордну на той час суму – 500 тисяч царських рублів. Належав будинок колишньому викладачу гімнастики у реальному училищі – Олександру Четкову. Саме цьому непоказному та незграбному чоловіку, відставному офіцеру-артилеристу та дворянину судилося залишити по собі чи не найпомітнішу споруду Вінниці.

Дворянин і відставний офіцер-артилерист капітан Олександр Матвійович Четков прибув у Вінницю на початку ХХ ст. Капітан Четков мешкав у будинку свого імені лише три роки, а потім покинув Вінницю. Що сталося з артилеристом-фізкультурником після революції, невідомо – він покинув країну.

Побудований будинок за проєктом київського архітектора Листовничого – власника загадкового легендарного будинку Булгакова на Андріївському узвозі в Києві. Будинок розкішний в стилі Модерн в ті часи в Вінниці був дуже яскравим явищем. Будинок і зараз дивує тих, хто його бачить, проїжджаючи повз, по тихій Вулиці Пушкіна у Вінниці. За свідченнями сучасників, у самому будинку розміщувалось багато скульптур.

Поблизу особняка знаходився павільйон варти та будинок прислуги, а ближче до Південного Бугу – льодовня, в якій зберігали продукти. У зимову пору туди складали кригу, яка остаточно розтавала аж всередині літа.

У 1913 році відставний капітан здав будинок в оренду державі, а згодом він відійшов міністерству охорони здоров’я.

У 1960-х роках у приміщенні знаходився пологовий будинок, а у 70-х – дитяча лікарня.

Зараз тут розташоване Вінницьке управління містобудування і архітектури.

З плином часу будинок втратив частину внутрішнього оздоблення та дещо змінився ззовні. До нашого часу дійшла й частина оригінальної ажурної огорожі початку XX століття, а також частина огорожі, зробленої вже у радянський час – вона дещо відрізняється від витонченого оригіналу.

У Вінниці є що побачити!

Бібліографія:

Вінниця : історичний нарис / голов. ред. : А. М. Подолинний. – Вінниця : Книга-Вега, 2007. – 304 с. : іл., фото.

Горбань, О. Вічні автографи архітектора Василя Листовничого / О. Горбань // Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. Михайло Каменюк. – Вінниця, 2013. – С. 176–179. – Бібліогр. 11 назв.

Горбань, О. Г. Архітектор Василь Павлович Листовничий / О. Г. Горбань // Роль краєзнавства у соціально-економічному і культурному розвитку регіону : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 10-12 жовт. 2012 р. – Вінниця, 2013. – С. 172–175.

Новосад, К. Будинки з історією : [про особняк капітана Четкова, готель «Савой», будинок Л. Длуголенського] / К. Новосад // Подільські джерела : альм. / голов. ред. Л. М. Загородня. – Вінниця, 2012. – № 4 : Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості. – С. 52–62 : фот.

Новосад, К. Особняк капітана Четкова – будинок з історією : [розповідь голов. архітектора Вінниц. обл. С. Царенка] / К. Новосад // Вінниц. газ. – 2012. – 30 берез. – С. 7. – (Спец. вип. газ. «П'ятниця»).

Пушкіна Олександра вулиця // Пам’ятки історії та культури Вінницької області. Вінниця / Обл. робоча група тому Зводу пам’яток історії та культури Вінницької обл. – Вінниця, 2016. – С. 119–121.

Рудь, В. Дом капитана Четкова или самый дорогой дом в дореволюционной Виннице : [історія] / В. Рудь // Вінниця. – 2014. – № 2. – С. 6.

Улица Пушкина : [та її визначні місця] // Афиша. – 2008. – № 8. – С. 14–15.

Мандруй Вінниччиною!

Замок Мерінга

Містечко Прилука зустрічається в Іпатіївському літописі під 1146 роком – тоді вона належала галицькому князю Володимиру. І тоді, вона, звичайно, не ділилася на Стару й Нову – це було одне містечко, а поділ відбувся десь у середині 19 століття. Нині у Старій Прилуці мешкає близько півтори тисячі осіб. Знана своїми пам'ятками – палацом, який порівнюють з Маріїнським у Києві, та цікавою церквою у стилі модерн (цегляний).

Садиба графа Мерінга у селі Стара Прилука на Вінниччині була збудована ще у XVІІІ ст. графом Олександром Борецьким у стилі бароко. Пізніше він у цій місцевості заклав парк і каплицю, а також займався розведенням породистих коней. Село лежить зовсім недалеко від обласного центру у напрямку на північний схід, у цій частині області багато цінних старовинних маєтків, зокрема садиба Ланге у Нападівці, маєток Тишкевичів (Спичинці) та будинок графа Ігнатьєва у Круподеринцях. Відомо, що у другій половині XІX ст. новий власник маєтку – Чеслав Здиховський, який був великим шанувальником художнього мистецтва, перебудував палац за проектом архітектора Кароля Маєвського. За часів Чеслава Здиховського у маєтку зберігалися картини старих шкіл німецьких та іспанських малярів, які оцінювалися на той час у сто тисяч срібних карбованців, пізніше частина цієї галереї потрапила до рук царської сім'ї.

Останнім власником маєтку в містечку був син відомого і найбагатшого київського лікаря (а можливо і найбагатшого лікаря Російської імперії) – Фрідріха Мерінга – Сергій. За часів Сергія Мерінга палац було перебудовано востаннє – саме тоді він став схожим на Маріїнський у Києві, хоча, звичайно, схожість віддалена, але вона є. А купив він маєток у Старій Прилуці у 1905 році.

Легенда про скарби Мерінгів

З іменем останнього власника пов’язана і легенда щодо скарбів його родини, кажуть, що вони заховані десь поблизу палацу. Мала місце історія, коли в стінах кімнат був знайдений сховок із перським килимом та золотими монетами. Але, на жаль, всі зусилля місцевих жителів знайти ці багатства закінчувалися нічим.

На початку ХХ століття Сергій Мерінг віддав маєток у оренду Казимиру Ближовському. На той час навколо палацу буяв парк, розташовувались різноманітні господарські будівлі (деякі з них збереглися). У минулому в унікальному парку кінця XVІІІ ст. знаходилися фонтани, статуї левів, зростали різноманітні рідкісні рослини. З тих далеких часів до сьогодні залишився лише фонтан, а також кілька цінних дерев з парку – блакитні сосни та ялини.

Палац графа Мерінга у Старій Прилуці вирізняється східним колоритом внутрішніх інтер'єрів, нині є закладом освіти (тут розташована школа-інтернат) і належить до пам'яток архітектури національного значення.

Преображенська церква

Ще однією пам'яткою Старої Прилуки є Преображенська церква. У 1907 році селяни звернулись до Мерінга з проханням допомогти у будівництві нової церкви. Той найняв вінницьких підрядників, а ті, в свою чергу, архітектора. Ним став інженер Ріхард Краус. Будівництво оцінили у 26700 рублів. Половину цієї суми дав Мерінг, половину селяни збирали самотужки.

 Палац можна віднести до таких, які обов’язково варто відвідати у Вінницькій області.

Бібліографія:

Томілович, Л. Історичні садиби Вінницької області / Держ. служба з питань нац. культ. спадщини ; Людмила Томілович. – Київ ; Чернігів : Деснянська правда, 2011. – 220 с. : кольор. іл. – Бібліогр.

Вербицька, Т. Палац Мерінга у Старій Прилуці виграли в карти? : [один з найбільш мальовничих на Вінниччині палаців потребує негайної реставрації] / Тетяна Вербицька // Поділ. порадниця. – 2015. – 22 лип. – С. 8 : кольор. фот.

Курбанова, А. Топ-5 палаців Вінниччини недалеко від міста : [про туристичні маршрути Вінниччини] / Альбіна Курбанова // RIA. – 2016. – 2 листоп. – С. 28 : кольор. фот.

Мельничук, С. Скарби графа Мерінга ще й досі у підземеллях Старої Прилуки і підігрівають пристрасті чорних археологів : [про історію палацу Мерінга, який побудований у Старій Прилуці і є пам'яткою архітектури державного значення] / С. Мельничук // Поділ. порадниця. – 2011. – 4 трав. – С. 4 : фот.

Мерінг, В. О. Проблема збереження архітектурної спадщини України (за матеріалами палацу Мерінгів у Старих Прилуках) / В. О. Мерінг // Гілея: науковий вісник : зб. наук. праць. – 2017. – № 7. – С. 96–101. – Бібліогр.

Окунь, К. А в Старій Прилуці – палац Мерінгів : [подорож Вінниччиною] / Катерина Окунь // Порадниця. – 2018. – 27 груд. – С. 3.

Парк Ржевуських (Погребище)

Парк Ржевуських (Жевуських)

У XVIII ст. Погребище належало князям Вишневецьким, потім ненадовго потрапило у власть до Радзивилів і у середині XVIII ст. знову переходить у власність Ржевуських (за польською вимовою – Жевуських) – відомої і заможної родини, з якої вийшло багато політичних і військових діячів. У цій родині було дві дочки, які лишили свій слід в історії: в одну дочку був до нестями закоханий Пушкін, а інша стала дружиною Оноре де Бальзака. Погребище стає центром їх володінь, у другій половині XVIII ст. вони закладають тут садибу: будують палац, створюють парк, у кінці XVIII ст. – фундують костел, де буде знаходитись їх родинна усипальня. У 60-х рр. ХІХ ст. Адам Ржевуський поряд зі старим палацом, збудованим його дідом, закладає новий палац у неоготичних формах. Адам Ржевуський фундував також у 1864 р. новий костел у Погребищі.

Маєток Ржевуських, де народилась Е. Ганська, дружина Оноре де Бальзака. Акварель Н.Орди

Садиба Ржевуських не збереглася, за винятком парку, розташованого на березі ставка.

На протилежному боці великого ставка у кінці ХІХ ст. було закладено цукровий завод і поруч – садибу його власника Кричевського. Житловий будинок цієї садиби зберігся, в радянський період в ньому розташовувалась школа, на цей час – гуртожиток. Інші будівлі садиби, як і розпланування в цілому, не збереглися.

Парк колишньої садиби Ржевуських має статус пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення.

Зараз на території парку, який сьогодні має назву – Міський парк, можна побачити обеліск як символ пам’яті загиблим воїнам в Афганістані та в інших гарячих точках.

У другій половині 19 ст. через місто була прокладена залізниця. Так з'явилася станція Ржевуська.

Церква, яка стоїть на межі парку Ржевуських

Нова книга

Нещодавно, у березні 2020 року, краєзнавчому відділу було подаровано книгу «Борсків – твердиня благочестя» (ТОВ «Твори», 2019), впорядковану літератором Андрієм Стебелєвим.

Книгу видано Видавничим домом «Моя Вінниччина» у співфінансуванні з обласного бюджету.

В ній йдеться про історію та долю Борскова Тиврівського району, колись квітучого села старообрядців на Поділлі. Ця книга містить розгорнуту довідку, написану А. Стебелєвим для електронної енциклопедії «Вікіпедія України», яка фактично є самостійним дослідженням. Книга вміщує фрагменти з архівних машинописів уродженців села Т. Красильникова та А. Мартинова (1959), а також В. Берьозова (1986).

Окремими розділами подаються матеріали М. Каменюка та С. Кочубейника, пов’язані з уродженцем села – Героєм України А. Пачевським.

Представлений у книзі контент супроводжується світлинами раритетів, зібраних Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм і Музеєм історії та культури старообрядництва Поділля.

Чимало матеріалів друкуються мовою оригіналу і навмисно не перекладені українською.

Для довідки: Бо́рсків – село в Україні, в Тиврівському районі Вінницької області. Населення, за офіційними даними останнього перепису, становить 267 осіб.

За історичним нарисом, складеним місцевими краєзнавцями, село заснували 1676 р. п'ятнадцять родин старовірів (Бакуліни, Берьозови, Глєбови, Жупанови, Каліннікови, Кравцови, Мартинови, Маслови, Мойсеєви, Москвічови, Нефьодови, Ратови, Рудакови, Федотови, Яблочнікови) з підмосковного міста Гуслиць (в 90 км від Москви), що переселились сюди від переслідувань за віру. На честь 300-річчя заснування села у 1976 р. місцева громада встановила камінь з відповідним пам'ятним надписом, втім, камінь цей було втрачено через зсув ґрунту. 

Посилання на електронне видання:
Борсків – твердиня благочестя / ред.-упоряд. А. В. Стебелєв. – Вінниця : Твори, 2019. –  204 с. + 16 с. кольор. іл. – (Сер. Моя Вінниччина ; № 37).

П’ять дивовижних місць Вінницької області!

П’ять дивовижних місць Вінницької області

1.    Буша (http://busha.com.ua/)

Серед міст і сіл України особливе місце займає Буша, село, яке розташовується в Ямпільському районі Вінницької області. Населений пункт буквально потопає в садах. Практично все, до чого ви торкаєтеся, є пам’яткою культури. Це живописне місце приваблює туристів у всі пори року. Унікальний ландшафт в поєднанні з чарівною первозданною природою змушують закохатися в місце з першого погляду.

Державний історико-культурний заповідник Буша, створений у 2000 році, розташований на великій території – сім гектарів. До нього входять: і трипільский розкоп, і вежа давньої фортеці, і козацький цвинтар із кам’яними хрестами, скельний храм і парк скульптур (до речі, найбільший у Європі парк скульптур просто неба).

У самому центрі села в хаті, корою близько 130 років, розташувався музей етнографії. Музей був відкритий не так давно в 2004 році. Експонатами є предмети побуту звичайних селян з навколишніх сіл. Тут ви можете подивитися на одяг і знаряддя праці наших предків, помилуватися на ікони та картини, які прикрашали їх будинки і в цілому оцінити інтер’єр традиційної української хати.

Також на місці верхнього городища знаходиться старе козацьке кладовище ХVІІІ-XIX ст. з масивними кам’яними хрестами різноманітних форм.

Башта замку 17 століття є одним з найпопулярніших об’єктів на території заповідника. Ця вежа – частина старовинної оборонної системи, якою був оточений населений пункт. Побудована вона була з каменю, має прямокутну форму, на вершині знаходиться шатровий дах. Під вежею розташувався пороховий підвал. Бушанський замок був побудований гетьманом Замойским в XVI ст. Фортифікація перебувала на південно-східному кордоні з Річчю Посполитою між двома річками Мурафою і Бушанка. Архітектором споруди був француз Гійом де Боплан. Фортеця налічувала 7 веж. Найвища з них досягала позначки в 40 метрів.

Заповідник «Буша» на період карантину переходить на дистанційне проведення екскурсій та майстер-класів. Співробітники заповідника розробляють віртуальну подорож для відвідувачів, де вони зможуть відвідати «Замкову вежу», «Музей археології», Скельний храм, «Подільську хату», «Музей ткацтва», Гайдамацький яр та багато іншого.

2.    Музей української витинанки

Народний музей побуту «Українська витинанка» є однією з головних і найбільш відвідуваних визначних пам’яток у Могилеві-Подільському. Протягом цього часу колекція музею поповнилася на понад 500 робіт найрізноманітніших авторів і учасників свята народного мистецтва, яке відбувається щотрироки.

Етнографічний музей розташований в будинку, що колись належав купцеві Гальперіну. Будівля була побудована в 1905 році в модному тоді стилі модерн і є одним з основних культурних місць Могилева-Подільського. У музеї широко представлені експозиції, що відображають різні періоди історії України.

Офіційним роком відкриття музей вважають 2003-й, але на десять років раніше відбувся перший в Україні масштабний форум майстрів з художнього витинання в Могилеві-Подільському.

3.    Гніванський кар’єр

Гніванський гранітний кар’єр – не лише відоме на всю Європу родовище цінної корисної копалини, а й цікава туристична локація та оригінальне місце для фотосесії. Тут відкривається пейзаж, який нагадує космічні простори.

Промислова розробка родовища з виходом граніту на поверхню землі почалася у 1870 році при прокладанні через Гнівань залізниці Київ-Одеса. Для її будівництва було потрібно багато місцевих будматеріалів. У XIX столітті кар’єр належав подільському дворянину Ярошинському. Гніванський граніт відрізнявся великою твердістю та красивим темно-сірим кольором. Його широко використовували для вимощення вулиць Києва, Варшави, Москви.

Сам кар’єр перебуває на південній околиці містечка. Цікаве його місце розташування. Можна знаходитися за 10 метрів від кар’єру і навіть не помітити його. Просто тягнеться звичайне поле і нічого не говорить про те, що за кілька метрів у ньому зяє величезний отвір. А розміри його вражають.

Стіни Гніванського кар’єра нагадують величезні сходинки, якими можна спуститися на саме дно і відчути себе маленькою комашкою у цій гігантській ямі. Навколишній пейзаж важко назвати красивим чи мальовничим, однак він заворожує самою думкою про те, яких масштабів у своїй діяльності здатна сягнути людина, як змінити довкілля. Сюди можна приходити, щоб побути наодинці із собою та для філософських роздумів, які навіює відчуття власної крихітності у порівнянні з розмірами кар’єра.

4.    Брацлавський млин

Місто Немирів на Вінниччині знають далеко за межами регіону. У Немирові багато пам’яток, які варто відвідати. Одна з них – це пам’ятка архітектури «Брацлавський млин», яка є однією з перших на Україні електростанцій.

Цей млин було побудовано на початку XX-го століття у комплексі з дизельною електростанцією як подарунок місту від сім’ї Щербатових. Споруду розташовано на узбережжі річки Усті (Замчик) уздовж траси Вінниця – Брацлав.

Млин почав роботу 1862-го року. У 1872-му році неподалік нього граф Строганов створив цукровий завод, а згодом спиртзавод. Проект електростанції розробив чеський архітектор Стібрал, якого запросила дочка Строганова – княгиня Щербатова. Ця споруда поєднала риси бароко та англійської архітектури вікторіанської доби. Млин побудовано з бутового каменю. Особливістю споруди є те, що її шви оброблено червоною цеглою, а це надає жвавості багаторівневій будівлі. Млин функціонував дуже довго: навіть на зламі тисячоліть його виробничі потужності задіяло україно-чеське підприємство з виробництва пластикових форм. Згодом він відійшов до комплексу спиртзаводу в Немирові, але його не використовували за призначенням.

5.    Руїни бункера Герінга

Ставка «Штайнбрух» (Steinbruch – каменоломня) головнокомандуючого військово-повітряними силами Німеччини, рейхсмаршала Г. Герінга часів Другої світової війни. Ставка розташовувалась у лісі під назвою «Черепашинецька дача» на північ від залізничної станції Гулівці (Калинівський район). Будівництво ставки Герінга почалося в 1941 р., одночасно розташовувалися неподалік зі ставками Гітлера і Гіммлера. Комплекс складався з двох підземних бункерів, з’єднаних між собою тунелем, казарми для охорони, їдальні і декількох підсобних приміщень. Оскільки Герінг бував тут рідко, в основному ставка використовувалась як командний пункт «Люфтваффе». У 1944 р. перед відступом німці підірвали бункери. Збереглися вражаючі уламки.

Ось такі цікаві місця є у Вінницькій області!