Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

Стежками Тимка Падури

Може, не буде кому згадати,

Може, і діжду колись…

Но ти, Вкраїно, ти мені мати,

Ще і за гробом приснись!..

Тимко Падура. Дума «Сірко», (1827)

Купчик, М. М. Стежками Тимка Падури : (хронологія та географія життя і творчості) / Микола Купчик. – Вінниця : Твори, 2019. – 108 с. : портр., іл., ноти.

Повість розкриває читачам відомості з біографії польсько-українського поета, лірика України – Тимка Падури.

Микола Купчик

Автор книги історик та краєзнавець Микола Купчик. Досліджує минуле сіл Козятинщини. Серед тем, які привернули його увагу – постать Тимка Падури. Адже україно-польський поет має стосунок до нашого міста та кількох сіл Козятинського району.

Микола Купчик чотири роки тому здійснив відкриття – знайшов могилу Падури у Махнівці. Це відкриття спонукало історика ще глибше дослідити життя Тимка Падури.

Книжку «Стежками Тимка Падури» вдалося видати завдяки проєкту, організованому Медіа центром «Власно», який у 2019 р. провів перший міжнародний фестиваль «Гей, соколи!» у Махнівці. Твір налічує дванадцять розділів і написаний двома мовами – українською та польською.

Трохи з біографії Тимка Падури:

Тимко Падура народився 21 грудня 1801 року в містечку Іллінці Липовецького повіту Київської губернії в родині брацлавського землеміра. Він був п’ятою дитиною у родині. З раннього дитинства малого Тимка вабило все українське: звичаї, одяг, мова. Власне, українською хлопець розмовляв завжди. Батько, Ян Падура, часто брав сина з собою в робочі поїздки. Тимко з особливою цікавістю сприймав подільський фольклор, говірки, обряди.

Першу освіту хлопець здобув у рідному містечку в парафіяльній школі. Згодом, з 1814 по 1820 р., навчався в Подільській гімназії.

Здобувши середню освіту, Тимко Падура продовжив навчання у Волинському ліцеї в м. Кременець, де навчався в 1820–1825 роках. Тут Падура написав перші свої вірші  «Лірник» (1824 р.), згодом – «Козак».

У 1823-1826 р. поет проживав у Житомирі. В ці роки він долучається до визвольних рухів. Знайомиться з декабристами, на їх прохання разом з братом та декабристом К. Рилєєвим написав бойову пісню «Рухавка». За це їх всіх було заарештовано.

Згодом Тимко очолив школу лірників  у Саврані, у маєтку графа Вацлава Ржевудського.

Пісня Падури і Я. Комарницького про Кармалюка стала народною.

Напередодні польського повстання 1830–1831 рр. обійшов Правобережну Україну, прагнучи викликати в населення співчуття до намірів польських патріотів, за що був ув’язнений (1830–1832). Згодом вдалося вийти завдяки «липовій» довідці про психічне захворювання. Тоді Падура переїхав жити у Мшанець, що за півмилі від Махнівки, зовсім хворим. Проте його брат Йозеф лікував Томаша у відомого в окрузі лікаря – самоука Михайла Войцехівського в його маєтку в Пляхові. Після поступового одужання, Тимко багато писав. З початком 40-х р. ХІХ ст. і до кінця свого життя Падура, його брат і сестри проживають у місті Махнівка.

24 червня 1841 р. Тимко Падура таємно одружується. Згодом Падура  підготував збірку власних творів, яку видав у Варшаві в 1844 р.

У 1856 році Тимко Падура потоваришував із Мар’яном Васютинським, поміщиком, який мав маєток у селі Козятині. Довгий час поет жив у цьому будинку.

Останні роки свого життя поет хворів на рак шлунку, тож йому були необхідні догляд та підтримка. Саме тому він не поїхав до Махнівки, де його родина мала маєток, а залишився у Козятині. У віці 70 років поет пішов з життя. Помер він 8 (20) вересня 1871 р. у будинку Мар’яна Васютинського.

Уже після смерті автора у Львові вийшли «Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafiw» (1874) – повне зібрання його поетичних та прозових творів, у якому поруч з усіма текстами українською мовою подавалися їхні переклади польською.

У своїх піснях та думах Падура висловлював захоплення козацькою старовиною. До деяких своїх текстів Падура сам складав мелодії, завдяки чому вони ставали народними піснями. Професійні композитори, як польські (Кароль Ліпінський), так і українські, також звертали увагу на твори Падури: так, «Лірника» поклав на музику Микола Лисенко. Пісні Падури виконував торбаніст Григорій Відорт.

Писав Падура також польською мовою, що дає підстави зарахувати його до так званої «української школи» польської літератури. Його найпопулярніший твір польською мовою – пісня «Hej, sokoły» (її мелодію, зокрема, використано в фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем»).

У Махнівці був знятий фільм за мотивами книжки Миколи Купчика «Стежками Тимка Падури». Режисер фільму – журналістка Віта Приймак. Роль Тимка Падури зіграв Микола Гуменюк, студент Вінницького національного медичного університету.

Довідкова література:

• Мельник, В.  Лях з душею запорозькою : як польський дворянин Томаш Падурра став українським лірником Тимком Падурою [польський та український поет, музикант, народився в Іллінцях (1801-1871)] / В. Мельник // Україна молода. – 2007. – 29 листоп. – С. 13.
• Макаревич, Л. Український і польський поет Тимош Падура / Л. Макаревич // Вісник Козятинщини. – 2007. – 15 листоп.
• Гнатюк, В. Тимко Падура в українському історично-культурному процесі : історична література / В. Гнатюк // Хроніка-2000. – 2010. – Вип. 81: Україна-Польща: діалог упродовж тисячоліть. – С. 296–312.
• Мельник, В. Лях з душею запорізькою : [про пол. письменника Томаша Падуру, уродженця м. Іллінці Вінниц. обл.] / В. Мельник // Подільські джерела : альманах / голов. ред. Л. М. Загородня. – Вінниця, 2012. – № 3 : Річ Посполита: вінницький слід. – С. 114–120 : портр.
• Радишевський, Р. Томаш Падура польсько-український лірник / Ростислав Радишевський // Студії з україністики : зб. пр. / Міжнар. шк. україністики НАН України, Ін-т філології КНУ ім. Тараса Шевченка, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Київ, 2013. – Вип. ХІІІ. – С. 364–406.
• [У с. Махнівка найдено могилу Томаша Падурри – мандрівного поета-торбаніста та лірника, який назавжди об’єднав польську та українську культури, вніс неоціненний вклад у літературу та музику Польщі, доповнивши її чудовими ліричними піснями, що їх і досі співають у всіх воєводствах країни] // Місто. – 2016. – 14 верес. – С. 3.
• Удвуд, О. У Козятині знову знімали кіно : [18 жовт. провели презентацію документальної стрічки, знятої за мотивами книжки М. Купчика «Стежками Тимка Падури»] / О. Удвуд // RIA Козятин. – 2019. – 31 жовт. – С. 8 : фот.

Майстри народної творчості

Скульбашевський Ральф Зігфрідович – майстер художніх полотен

Творчість художника Ральфа Скульбашевського – помітне явище в культурно-мистецькому житті Хмільника. Митець працював у різних жанрах образотворчого мистецтва, це: історичний, побутовий, пейзажний, натюрморт, портрет.

Народився майбутній художник у 1937 р. у м. Хмільник Вінницької області. Коли почалася війна, хлопцеві було лише чотири роки. Нестатки в сім’ї, важка праця батьків, не обминули його ні голод, ні холод. Ральфу довелося пройти непросту життєву дорогу.

Довгий час після школи Ральф працював оформлювачем в клубах, організаціях. В нього була велика любов до малювання, якою його наділила природа. І щоб стати справжнім майстром пензля, Ральф вступає до Сімферопольського художнього училища ім. Самокіша навчатись живопису (1966 р.).

У творчому доробку Скульбашевського пейзажі, портрети, натюрморти, а також жанрові картини.

Натюрморт

Все своє життя Ральф Скульбашевський професійно малює. В картинах художника переважає лірична нота. Його справедливо можна назвати палким життєлюбом, який вміє сумлінно працювати і до щему любить свою землю, своє рідне місто. За допомогою пейзажів Скульбашевського можна вивчати історію свого міста, краю.

Перша виставка Скульбашевського відбулась у 1985 р. у Вінниці спільно з іншими художниками. Через декілька років у фойє Хмільницького будинку культури відбулось відкриття персональної виставки художника.

Брав участь у республіканських (з 1968 р.) та всесоюзних (з 1974 р.) виставках.

Невільний ринок

Однією з яскравих його робіт є «Невільний ринок», яка відноситься до історичного жанру і розповідає глядачам про одну з багатьох трагічних сторінок історії нашого народу. Відома робота майстра «Автопортрет». Здається, художник зупинився на мосту на хвилину, але думки його понесли у таємну далечінь. За допомогою світла і тіні художник підкреслює те, на що повинен звернути увагу глядач, споглядаючи портрет на тлі історичних пам’яток минулої епохи. У Скульбашевського особливий талант малювати людське обличчя, його живість, характер, почуття.

Поранений

Роботи митця є у Польщі, Ізраїлі, Росії та інших країнах.

Ральф Скульбашевський вважав себе щасливою людиною та любив життя. У вересні 2008 р. серце талановитого художника перестало битись.         

Література:

«Невільничний ринок» у Будинку культури : [Хмільника проходила виставка робіт місцевого художника Р. Скульбашевського] // RIA. – 2005. – 19 січ.

Ткач, О. Людина, щаслива в творчості // Хмільник - Гарант. – 2000. – 27 січ. – С. 4.

Мінеральні джерела

Джерело «Регіна»

Мінеральне джерело «Регіна» – цілюще джерело, яке знаходиться за 3 км. на захід від с. Житники Мурованокуриловецького району. Місцеві жителі пили цю воду, дивувалися її чудодійним властивостям, але промисловий розлив «Регіни» почався з 1898 року, коли нею зацікавився заповзятливий польський дворянин Олександр Собанський, якому належали і ліс, і саме джерело.

Легенда про «Регіну»

Цілюще джерело носить романтичну назву – «Регіна». Легенди ходять різні, проте в їх основі лежить реальний факт, що мав місце наприкінці ХІХ ст. В той час у Вінниці було три аптеки. Окрім медикаментів, там продавали мінеральні води «Боржомі», «Нарзан», «Гуніан-Яніс» і «Регіна». Перших три були вже відомі людям, а остання тільки пробивалася до визнання. Ще задовго до згадуваних подій місцеві жителі знали про цілющі властивості цієї води. Вони користувалися нею при лікуванні багатьох недуг. Можливо, залишилося б це джерело лісовим, якби не хвороба поміщицької доньки Регіни. Дівчина була краси незрівнянної. Вона важко захворіла на виразку шлунка і ніхто нічим не міг зарадити панночці. Влітку 1898 року поміщик О. Собанський, який жив у Петербурзі, приїхав до Мурованих Куриловець на відпочинок. Разом з ним прибули дружина та донька Регіна. Дівчині тут дуже подобалось, і вона багато гуляла чарівною природою. І ось одного дня до Собанських приїхав старий лісник Аверкій. Він порадив дівчині пити джерельну воду тричі на день, бо вона цілюща. Панночка послухалася поради і їй привозили воду у маєток прямо з джерела, на цій воді готували їжу, вона вмивалася нею. Минуло трохи часу і сталося диво – красуня Регіна знову розцвіла. На честь цієї події поміщик назвав джерело її ім’ям.

Розвиток виробництва «Регіни»

Згодом, за вказівкою Собанського, у лісі біля джерела спорудили невеликий будинок. У ньому «Регіну» розливали в баки і перевозили до станції Котюжани. Там зливали у цистерни і відправляли у Німеччину, Францію, Польщу та інші країни. У дореволюційні роки мінеральна вода «Регіна» здобула дві медалі за першість на виставці столових вод у Відні та Варшаві. Протягом десяти років «Регіна» була відзначена срібними медалями на виставках в Цихоцинку, Люблині, Проскурові. За роки революції та громадянської війни примітивний цех із розливу «Регіни» був зруйнований. А саме джерело струмило воду, як і раніше. Нею стали користуватись усі, хто жив поблизу. Після революції про джерело на довгий час забули. Тільки в 1946 році були зроблені повторні аналізи. І знову – затишшя. На початку 50-х років минулого століття краєзнавець Л. І. Шипович записав спогади старожилів с. Житники, які колись працювали у пана Собанського. Йому вдалося довідатися, що в дореволюційний період на джерелі було споруджено криницю зі стінами метрової товщини і овальний басейн. Воду подавали трубами з басейну в розливну кімнату, а зайву випускали у струмок. За добу тут розливали 2000 пляшок газованої води залежно від попиту. Біля джерела спорудили житловий будинок і два льохи.

ПрАТ «Мурованокуриловецький завод мінеральної води «Регіна»

У 1960 році радянська влада ухвалила рішення про використання мінеральної води «Регіна», тому був збудований завод у Мурованих Курилівцях, який почав діяти у 1962 році. В нових цехах були встановлені лінії чеського виробництва. Потужність підприємства становила 1,5 млн пляшок на рік, після реконструкції – близько 29 млн пляшок. Чверть століття відпрацював директором підприємства Борис Терентійович Мельник. Від жовтня 1995 року підприємство перетворили у відкрите акціонерне товариство «Мурованокуриловецький завод мінеральної води «Регіна», яке згодом увійшло до складу потужної багатопрофільної корпорації «Прем’єр-фінанс». Сьогодні правління ПрАТ очолює досвідчений господарник Ілля Кагляк. Вода «Регіна» наближається за своїм складом до відомих Березовської та Трускавецької мінеральних вод. Її рекомендують людям із захворюваннями кишково-шлункового тракту. Вода має приємний смак. Навіть при тривалому зберіганні не втрачає своїх якостей.

Схвальні відгуки «Регіна» отримала на виставках досягнень народного господарства у Києві (1986), Москві (1987), визнана екологічно чистою у номінаціях «Довкілля для Європи» (Київ, 2003), одержала диплом і знак якості «Вища проба» національної програми «Лідери ХХІ століття» (2004). Навесні 2004 року у м. Київ в рамках Міжнародної програми під патронатом Президента України «Регіну» було нагороджено Знаком «Екологічно чиста продукція» з правом нанесення на етикетку. У вересні 2004 року на святі пива, що відбулося в столиці України, за оцінкою російських, німецьких та інших спеціалістів «Регіну» було нагороджено срібною медаллю. У квітні 2004 року на виставці безалкогольних напоїв в Одесі «Регіну» було нагороджено золотою медаллю.

Незважаючи на постійно зростаючий асортимент на ринку безалкогольних напоїв України, прихильність споживача до «Регіни» — незмінна. Діяльність акціонерного товариства «Регіна» йде на користь не тільки його власнику і колективу, але й економіці держави загалом і району зокрема. Підприємство системно розширює мережу поставок води регіональним споживачам Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Черкаської, Чернівецької, Кіровоградської, Одеської та Київської областей. У 2007-му році були побудовані каптажі джерел № 2 і № 3, з яких вода самопливом надходить в закриту ємкість джерела № 1. При виробництві «Регіни» не застосовуються консерванти і хімічне очищення. Технологія розливу забезпечує дотримання найвищих санітарних норм. Кварцове очищення води дозволяє повністю зберегти її природну формулу, яка залишається незмінною вже понад 100 років, – з дня відкриття джерела.

Рекомендована література:

• Пустовіт, О. Польські магнати Сабанські на Вінниччині: про заводи і про людей: [про історію мінеральної води «Регіна», джерело якої знаходиться у с. Житники Мурованокуриловец. р-ну] / О. Пустовіт // Місто. – 2005. – 6 трав. – С. 20.
• Регіна – королева вод України: [Мурованокуриловец. р-н] // Наше Придністров’я. – 2005. – 20 серп.
• Боледзюк, М. Під жовто-зеленим прапором «Регіни»: [з історії та сьогодення п-ва «Регіна»] / М. Боледзюк // Подолія. – 2005. – 30 серп.
• Зеленюк, В. «Регіна» – королева вод України: [цілющі властивості води] / В. Зеленюк // Вінниччина. – 2006. – 7 лип. – С. 3.
• Сауляк, В. Нова лінія – в дії [на Мурованокурилов.з-ді «Регіна»] / В. Сауляк // Наше Придністров’я. – 2006. – 26 верес.
• Наша «Регіна» – найкраща вода в Україні // Наше Придністров’я. – 2007. – 17 лют.
• Зеленюк, В. «Регіна» – з нового цеху: [про роботу ВАТ «Мурованокуриловецький завод «Регіна»] / В. Зеленюк // Вінниччина. – 2007. – 4 верес. – С. 3.
• Місцеві заповідні об’єкти: [Гайдамацький Яр, «Регіна», Лядава] // Середнє Придністров’я. – Вінниця, 2007. – С. 392–396.
• Гижко, Н. Вода, гідна царського столу: [про мінеральну воду «Регіна»] / Н. Гижко // Перлини Вінниччини / Н. Гижко. – Вінниця, 2007. – С. 44–45.
• Юрченко, І. В. Про якість води «Регіна» / І. В. Юрченко // Поділ. мед. газ. – 2008. – 9 трав. – С. 3.
• Вода «Регіна» : 120 років від початку виробництва // Наше Придністров’я. - 2018. – 28 верес.
• [Коротка інформація про механізм водозабору води «Регіни» на ПрАТ «Мурованокуриловецький завод мінеральної води «Регіна»] // Вінниччина. – 2018. – С. 8.
• Походження [води «Регіна»] [Електронний ресурс] // Регіна : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://regina.ua/pohodzhennya/ (дата звернення: 30.04.2020), вільний. – Назва з титул. екрана.

Цікаві книги!

Цікава книга у краєзнавчому фонді бібліотеки

Душа Вінниці

Моя перлино, Віннице моя,

В садах, у зорях, в молодих суцвіттях,

Неспішно лине Бугу течія,

Єднаючи розбурхані століття,

Й мереживо хвилястих берегів

Єднаючи потужними мостами…

Це місто я навіки полюбив –

Його квітучі парки, площі, храми.

Люблю його щоденну суєту,

Його минуле і його сучасне.

Стою серед століть, мов на мосту,

Тобі вклоняюсь, Віннице прекрасна.

Жанна Дмитренко

   Сущук, Б. Вінниця : альбом графіки / Борис Сущук ; авт. передм. О. Пелешко ; вірші Ж. Дмитренко. – Вінниця : Консоль, 2018. – 52 с. : іл.

Графіка художника Бориса Сущука в обрамленні віршів Жанни Дмитренко є присвятою місту над Бугом – Вінниці. Цей альбом – справжній дарунок усім, хто цікавиться історією рідного краю.

Виданий альбом за сприяння Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної ради.

Борис Сущук (1934-2016) – багатогранна та неординарна творча особистість. Його графічні твори відзначаються міцною композиційною побудовою, вишуканою грою чорних і білих ліній, чудовим чуттям масштабу, технікою виконання, яскравою індивідуальністю образів.

У працях художника значне місце відведено сакральним спорудам міста Вінниці. Також в його творах домінують прості сюжети архітектурної спадщини Вінниці.

Кожен з графічних аркушів – «Обласний краєзнавчий музей», «Музей Михайла Коцюбинського», «Архітектурний віночок», «Кумбари. Спогад про минуле», у якій органічно й цілісно знайдено відповідне образне та пластичне вирішення, де перспектива композиції створює ретроспективу вглиб років.

Ботанічні заказники Вінницької області!

Стрижавські орхідеї

Ботанічний заказник місцевого значення «Стрижавські орхідеї» розташований на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на південно-східній околиці смт Стрижавка у долині р. Південний Буг. Це цінна ділянка заплави річки Південний Буг, в трав’яному покриві якої зростає рідкісний в області вид орхідей – пальчатокорінник м’ясочервоний, що занесений до Червоної книги України.

Утворений ботанічний заказник у 1985 р. (Рішенням Вінницької обласної ради від 19.12.1985 р. № 525). Має площу – 4,3 га. та перебуває у віданні Стрижавської селищної ради.

За фізико-географічним районуванням України ця територія належить до Хмільницького району Подільсько-Побужської області Дніпровсько-Дністровської лісостепової провінції Лісостепової зони.

Зірочник болотний

Заказник знаходиться в заплаві на лівому березі річки Південний Буг. Тут зростає ряд угрупувань болотних заплавних лук, в тарвостані яких переважають галофіти: ситник членистий, ситник розлогий, ситник стиснутий, плакун верболистий, гребінник звичайний, мітлиця повзуча, осока звичайна, осока здута, осока дерниста, тонконіг звичайний, калюжниця болотна.

Жовтець отруйний

Також у заказнику зростають види лучно-болотного різнотрав’я: чина болотна, незабудка болотна, зірочник болотний, конюшина суницевидна, жовтець їдкий, коронарія зозуляча, дзвоники розлогі, жовтець отруйний, дзвінець малий та інші. Найбільшу наукову цінність має рідкісний вид орхідей – пальчатокорінник м’ясочервоний, занесений до Червоної книги України.

Пальчатокорінник м'ясочервоний

Пальчатокорінник м’ясочервоний, зозулинець широколистий (Dactylorhiza incarnata) – багаторічна трав’яниста рослина родини зозулинцевих (орхідних). Бульби стиснуті, дво-чотири роздільні. Стебло порожнисте, просте, 20-60 см заввишки. Листки ясно-зелені, видовжено ланцетні або лінійно-ланцетні, з башличкоподібною тупуватою верхівкою. Квітки двостатеві, неправильні, шести роздільні, зібрані в густий багатоквітковий колос. Листочки оцвітини фіолетові або бузково-рожеві, видовжено яйцевидні, тупуваті. Губа – з темнішим, пурпурово-фіолетовим малюнком, видовжено ромбічна, суцільна або невиразно трилопатева. Плід – коробочка. Цвіте у червні – липні.

Поширення. Пальчатокорінник м’ясочервоний рідкісна рослина. Зустрічається спорадично в лісових і лісостепових районах та в Гірському Криму на мохових болотах, вологих луках, лісових галявинах. Занесена до Червоної книги України. 

Коронарія зозуляча

Незабудка болотна

Ситник розлогий

Рекомендована література:

Заповідні об’єкти Вінниччини / ред. О. Г. Яворська. – Вінниця : ВЕЛЕС, 2005. – 104 с. : фот. кольор., табл.

Заповідні куточки Вінниччини [Ізоматеріал] = Protected Areas of Vinnytsya Region / під заг. ред. М. Ткачука. – Вінниця : Нілан ЛТД, 2016. – 100 с. : кольор. фот.

Стрижавські орхідеї – ботанічний заказник місцевого значення // Вісник «Кармелюкового Поділля». – 2019. – Лип. (№ 7). – С. 4.

Стрижавські орхідеї [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Стрижавські_орхідеї. – Назва з екрана. – Дата останньої правки: 21.04.2020. – Дата перегляду: 24.04.2020.

Зниклі види тварин Поділля!

Види тварин, які зникли з території Поділля

Географічне положення Поділля, його природні і кліматичні умови сприяли формуванню багатого видового, популяційного, ценотичного і генетичного фондів дикої фауни.

Однак з посиленням впливу негативних чинників на дику фауну регіону чисельність багатьох видів значно скоротилися, а деякі взагалі перестали траплятись. Це тарпан, кулан, тур, сайгак, соболь, росомаха, степова сіноставка, заєць-біляк, довгокрил звичайний, біла куріпка, кречітка, тонкодзьобий кроншнеп, яструб коротконогий, дрізд строкатий, хохітва, дрофа, сип білоголовий, дятел трипалий, стерв’ятник та інші.

Із цих видів два – тарпан і тур – повністю знищені людиною. На Поділлі 47 видів фауни вже зникли за історичний час. Впродовж 50-60 років вже не гніздяться дрохва, скеляр строкатий, хохітва, сип білоголовий, стерв’ятник, яструб коротконогий та ін. Це зумовлено знищенням біотопів їх існування, що спричинено осушуванням ВБУ, розорюванням заплав і степових ділянок, вирубуванням і випалюванням лісових і степових екосистем тощо.

Порушення і деградація місць перебування диких тварин спричиняє найбільш негативний вплив на всі групи таксонів. Вона загрожує 67% загальної кількості всіх рідкісних і зникаючих видів.

Однією з форм скорочення видів є браконьєрство – незаконне добування тварин, у т. ч. риби. Форми браконьєрства можуть бути різними, найчастіше це добування риби забороненими засобами і знаряддями виловлювання. Соціальна небезпека браконьєрства дуже велика: воно завдає шкоди охороні природи і ресурсам промислових тварин, підриває процеси їх відтворення, знищує економічний потенціал мисливського і рибного господарств.

Через переслідування з боку людини було повністю знищено багато видів тварин. Тепер вони є лише представниками сумного Чорного списку, опублікованого в 1973 р. МСОП.

Ось деякі з них:

Кулан

·       Кулан – вид тварин родини Коневі. Зовні дуже нагадує африканського віслюка, але має немало спільних ознак з конем, через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Ніколи не піддавався прирученню, на відміну від віслюка, стрічався в регіоні в XII-XVII ст.

Росомаха

·       Росомаха – ссавець з родини Куницеві. Вважається надзвичайно лютим хижаком, через що його завжди переслідували. До кінця 19 ст. та початку ХХ ст. зустрічалася на Поділлі. Один з найбільших видів своєї родини. Тіло кремезне, присадкувате, на коротких кінцівках з напівтяжними кігтями. Загальне забарвлення чорно-коричневе. Світло-коричнева смуга тягнеться уздовж кожного з боків тіла від плеча до крижів і приєднується до своєї протилежної смуги над чи на основі хвоста. Має гострий нюх, але поганий зір і посередній слух. Великі ссавці, такі як олені, сарни і дикі вівці стають жертвами росомахи в основному взимку, коли сніговий покрив дозволяє їй рухатись швидше, ніж її здобич. Зникла через переслідування з боку людини.

Морянка

·       Морянка – вид птахів родини Качкові, єдиний представник роду Морянка. Найбільша морська ниркова качка, легко упізнається за контрастним чорно-білим забарвленням та довгим і тонким хвостом у самців. Одна з найбільш поширених північних качок, має промислове значення. Морянка перелітний птах.

Коровайка

·       Коровайка – птах родини Ібісові, ряду Лелекоподібні. Перелітний вид з довгим, вигнутим дзьобом довжиною близько 100-140 мм. Прилітає у квітні. Оселяється в заплавах із заростями очерету, луками, лісами, вербовими чагарниками. Гніздяться колоніями разом з чаплями і бакланами. Живиться водяними комахами й іншими безхребетними. Зникла в регіоні через забір води для зрошування, випалювання очерету, забудову прибережних смуг, влаштування рибницьких ставків на місці кормових біотопів, застосування пестицидів, браконьєрство.

Сич волохатий

·       Сич волохатий – вид птахів родини Совові ряду Совоподібні. Рідкісний гніздовий вид, невелика сова. Голова порівняно велика з добре вираженим лицевим диском білого кольору. Верх бурий з білими плямами, низ світлий з бурим поздовжнім рисунком. Моногам, осілий, живиться мишоподібними гризунами, рідше птахами, великими комахами. Причини знищення в регіоні – зменшення площ стиглих хвойних лісів, вирубування дуплистих дерев, хижацтво лісової куниці.

Балабан

·       Балабан – рідкісний вид великих соколів, із ряду соколоподібні, родини Соколові. Один з 37-ми видів роду у світовій фауні, один з 8-ми видів роду у фауні країни. Трохи менший за кречета. Максимальна довжина 60 см, маса 800-1300 г при довжині крила у самиць, які звичайно більші за самців – 413 мм. Гніздяться переважно на опорах магістральних ліній ЛЕП та важкодоступних скелях, глиняних і вапнякових урвищах, головним чином на висоті 10-25 м. Його зникнення пов’язують зі скороченням степових ділянок внаслідок розорювання. Результатом цього є зникнення ховрахів – основного елементу в харчовому спектрі виду.

Білуга

·       Білуга – вид мігруючих риб родини Осетрові. Білуга – прохідна риба. Для нересту вона заходить далеко у річки. Відкладає до 1,5 млн. ікринок. Мальки скочуються в море. Тіло довге, високе, товсте. Тривалість життя до 100 років. Основна частина чорноморської популяції білуги йде на нерест в основному в Дунай, Дніпро і Дністер, поодинокі особини заходять у Південний Буг. Причини зникнення: створення гідротехнічних споруд (гребель, дамб), браконьєрство, забруднення водойм.

Синявець дамон

·       Синявець дамон – вид роду Синявець, родини Синявці, ряду Лускокрилі. Цикл розвитку – одна генерація. Тип живлення – монофаг. На стан зникнення популяції цих комах на Поділлі вплинули такі антропогенні чинники: надмірне випасання худоби, нераціональне викошування трави, випалювання степових ділянок, застосування отрутохімікатів тощо.

Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне винищення, достатньо зруйнувати їх оселища, порушити структуру популяції, зменшивши чисельність кожного виду, нижче якої він існувати не може.

За матеріалами: Раритети тваринного світу Поділля: стан, загрози, збереження : монографія / за заг. ред. О. В. Мудрака. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2015. – 564 с. : кольор. іл., карти. – Бібліогр.: с. 483-500.