Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

 

Сторінки історії не обійдеш,

Не підеш навпростець;

Історія одна-єдина,

Народ її творець!...

Петро Храпак

 

Храпак, П. Д. Михайло Оскарович Патон: державник, господар, меценат: сторінки життя в селі Хребтієві на Поділлі : [монографія] / П. Д. Храпак. – Хмельницький : Мельник А. А., 2021. – 212 с. : фот. – Бібліогр. в кінці розд.

 

Краєзнавчий фонд Вінницької ОУНБ поповнився новим краєзнавчим виданням «Михайло Оскарович Патон: державник, господар, меценат», яке подарував автор цієї книги, краєзнавець, поет Петро Данилович Храпак.

 

Дана монографія присвячується землякам-хребтіївчанам, славній родині Патонів.

Історія Хребтієва, як і інших сіл Поділля, переважно драматична. Її світлі сторінки на зламі двох епох пов’язані з геніальною людиною свого часу Михайлом Оскаровичем Патоном, який понад сто років тому господарював на Поділлі, зокрема в Ушицькому повіті, вирішував питання будівництва, сільського господарства, освіти, культури, був прикладом ведення натурального господарства.

У патонознавчій літературі автори дипломатично обходили генеалогію дворянського роду Патонів, переважно висвітлювалася діяльність Євгена Оскаровича Патона як науковця, організатора та директора науково-дослідного інституту електрозварювання, політичного діяча, а легендарна постать Михайла Оскаровича, з відомих причин, замовчувалася. Тому спроби, навіть відомих науковців, відтворити сторінки життя та діяльності М. О. Патона супроводжуються суттєвими неточностями, які поширюються…

Дане дослідження тим цікавіше та цінніше, що ґрунтується на широкій джерельній базі, а перекази жителів Хребтієва та навколишніх сіл колишнього Ушицького повіту підтверджуються все новими архівними документами.

 

Довідка: Храпак Петро Данилович народився 3 жовтня 1947 року. У 1962 р. закінчив Хребтіївську восьмирічну школу. Атестат зрілості отримав у Калюській середній школі.

Упродовж 1969–1978 рр. працював електромонтером, інженером оперативно-диспетчерської групи Новоушицького району електричних мереж. Очолював «Комсомольський прожектор», обирався головою профкому, заступником секретаря партійної організації. Водночас навчався у Київському політехнічному інституті.

Очолив у 1993 році Хмельницьку державну інспекцію охорони праці в енергетиці, згодом став заступником начальника Хмельницької ДІОП у промисловості, начальником Хмельницької інспекції державного нагляду на виробництвах підвищеної небезпеки.

Петро Храпак – автор низки наукових статей. У 2008 р. побачила світ його головна монографія «Технічний регламент: безпека без ілюзій». У 2018 р. вийшла його краєзнавча робота «Хребтіїв: старовинне подільське село на лівому березі середнього Дністра».

Петро Данилович став знаним і як автор художніх творів. Перлиною поетичного надбання автора є пісня-балада «Хребтіївська затока». Він постійно вдосконалює свою авторську майстерність та стиль, упроваджує розповіді від першої особи, відтворення історії краю в топонімічних піснях, віршованих та прозових творах.

Як член Національної спілки краєзнавців України, Петро Данилович публікує наукові статті в науково-краєзнавчому збірнику «Хмельницькі краєзнавчі студії», у періодичній пресі.

Мистецтво Вінниччини!

 

Портрет у творчості вінницьких художників [Образотворчий матеріал] = Portrait in the Works of Vinnytsia Artists / Нац. спілка художників України ; упоряд.: Л. Н. Гринюк, Л. М. Дідур. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2020. – 308 с. : кольор. іл.

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Портрет у творчості вінницьких художників» – це альбом про творчість майстрів портрета на Вінниччині.

У виданні подано кращі зразки творів майстрів, які були доступні упорядникам (Гринюк Л. Н. та Дідур Л. М.) на час формування збірки. Це ретроспективний погляд на розвиток портретного мистецтва з початку 60-х років до наших днів.

Видання альбому – вагома подія у мистецькому просторі. Автор ідеї створення альбому – Стебелєв А. В. Видано за сприяння Вінницької обласної державної адміністрації Вінницької обласної ради.

Книга буде цікавим та корисним мистецтвознавцям, краєзнавцям і широкому загалу шанувальників.

 

Олексій Сідоров. Портрет Михайла Коцюбинського. 1982, полотно, олія, 100х90

Для довідки: портре́т або портре́тний жанр – мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва.

Портретний жанр в образотворчому мистецтві – один із найскладніших.

Портрет як самостійний жанр дає художникам безмежні можливості для реалізації творчих задумів, але, попри це, має певні канони. Зображення може бути поясним, погрудним або в повний зріст. Поза моделі передбачає три ракурси: у профіль, анфас і три чверті.

Портретний жанр поділяють на такі типи: камерний, груповий, парадний, історичний, сюжетний, костюмований. Також виділяють особливий тип – автопортрет (коли художник зображає себе).

Найпоширенішим є портрет виконаний олією на полотні. Окрім олії, художники також обирають акварель, пастель, олівець, вугілля, гуаш, сангіну, темперу тощо.

Микола Бондар. Морячка Соня. 2018, полотно, олія, 70х50

Серед вінницьких професійних художників портрет був популярним протягом всього існування обласної організації.

Провідна роль у визначенні основних напрямків творчості на початку 1970-х років належить майстрам старшого покоління. Серед перших, які розпочали свій творчий шлях у Вінниці, були Михайло Кірілов, Михайло Лошак, Аркадій Сорока, Петро Мороз, Олексій Сидоров, Віктор Пирогов та Ігор Синєпольський. В той час у мистецтві заохочувалося створення образів людини доблесної праці та звитяжців революції й минулої війни, героїзація соціальної, економічної й політичної сфер життя.

Ірина Бабій. Портрет цариці. 2015, полотно, олія, 60х50

Споглядаючи портрети різних років, відчувається віддзеркалення часових ознак, ідеологічних та суспільних впливів, зміну мистецьких тенденцій і смаків, розмаїття індивідуальних проявів та багатогранність художніх натур.

Іван Грищук. Подолянка. 1989, папір, акварель, 70х48

У Вінницькій організації мистецтво портрета залишається актуальним і затребуваним. Художники продовжують творити у цьому жанрі. Цікаві доробки у жанрі портрету належать: І. Синєпольському, М. Бабію, А. Шевченку, Г. Солдатову, К. Жілінскайте, Л. Гринюку, А. Лесніченко тощо.

Михайло Чорний. Брацлавський полковник Іван Богун. 2001, папір, олівець, 60х40

Творчий доробок у скульптурному портреті посідає поважне місце серед вінничан. Майстри створили ряд пластичних образів у різноманітних матеріалах. Це мала пластика, меморіальні дошки, монументальні пам’ятники, бюсти видатним історичним діячам. Серед сучасних майстрів скульптурного портрета вагоме місце належить народному художнику України Володимиру Овраху. Окремі  твори майстра стали неповторною красою вулиць міста Вінниці. До таких належать скульптури «Художник», «Мадам Прунмайєр» тощо.

Оврах Володимир Михайлович

Володимир Оврах. Мадам Прунмайєр. 2013, бронза, камінь, 220х100х80

Творчість майстрів портрета – своєрідний персональний літопис нашої епохи.

Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

 

Гумор – це потужна зброя, якою здавна користувався наш народ, усвідомлюючи її силу і застосовуючи у найтяжчі часи свого існування, під час воєн і національно-визвольних змагань.

Сашко Обрій (Кучеренко)

 

Красуляк, З. Кава з пінкою : гуморески / Зоя Красуляк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2021. – 112 с. : іл. 

Гумористичною збіркою «Кава з пінкою» поетеса Зоя Красуляк заявила себе як дотепна майстриня гумористичного цеху. В книзі висміюються моральні вади окремих персонажів, негаразди в сімейних стосунках, прогалини у вихованні дітей. З теплим гумором авторка відтворює комічні моменти родинного життя, непорозуміння, плутанину, збіг обставин, любовні перипетії.

Збірка гуморесок «Кава з пінкою» написана під впливом багаторічного спілкування з учасниками Всеукраїнського свята сатири і гумору імені С. Руданського.

Книга буде цікавою для всіх, хто любить та відчуває гумор.

 

Довідка: Зоя Красуляк народилася 9 лютого 1967 року в смт Чернівці Вінницької області.

Вона – авторка поетичних збірок «Таїна» та «Мандрівниця снів», дев’яти авторських пісенних аудіо альбомів. Зоя Красуляк створила більше 300 пісень, багато з них увійшли до репертуару відомих професійних співаків України. Сама Зоя Іванівна переможниця Всеукраїнського конкурсу авторської пісні «Мій рідний край». Вона членкиня Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського.

 

Обрій, С. Сокира сатири / Сашко Обрій. – Київ : Вид-во Марка Мельника, 2021. – 328 с. : іл. 

Збірка «Сокира сатири» – це книжка-комікс, книжка-карикатура на сучасне українське суспільство, яка зачіпає його різні прошарки і прояви.

«Сокира сатири» насичена актуальними темами сьогодення, а також вічними темами людського буття і легкою еротикою сатирично-печерного сексиста.

У виданні поєднуються хвацький козацький стиль письма і оформлення, а також розкішні ілюстрації в стилі декоративного нео-гротеску.

Збірка поезій «Сокира сатири» підкреслює, гіперболізує недосконалості сучасного українського суспільства, що часом доходять до абсурду і курйозів.

 

Довідка: Сашко Обрій (Кучеренко) народився у 1991 році на Миколаївщині. З 2013 р. по 2017 р. працював на Південно-Українській АЕС. З 2019 р. працює в Музеї книги і друкарства України (Київ).

Лауреат Всеукраїнської премії імені Василя Симоненка (2015), володар гран-прі фестивалю «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2017) та ін.

Член Національної спілки письменників України. Автор збірок поезій «Абетка юності», «І.ДЕ.Я», «БУСОЛ».

Книга-подарунок!

 

Щербо, А. Б. Спасибі тобі, Вінницький педагогічний / А. Б. Щербо, Д. М. Джола. – Вінниця : Друк, 2022. – 316 с. : фот.

 

Нещодавно до відділу краєзнавства потрапила книга «Спасибі тобі, Вінницький педагогічний», яку подарував Джола Дмитро Миколайович  (кандидат філософських наук, професор) у співавторстві Щербо Аллою Борисівною (доктор педагогічних наук, професор, Відмінник народної освіти УРСР).

У книзі зібрані спогади педагогів А. Б. Щербо та Д. М. Джоли про Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського. Видання наповнене світлинами з життя університету, а також спогадами студентів, які були знайомі з педагогами Аллою Борисівною та Дмитром Миколайовичем. Збір цих відгуків-спогадів, ініційовано самими студентами.

Професорський тандем Алли Борисівни та Дмитра Миколайовича – унікальне явище. Інтенсивна наукова співпраця, створення посібників з естетичного виховання, міцні любов та дружба, спільні захоплення мистецтвом, літературою, красою природи і людей становлять зміст їхнього життя.

Наукова спадщина А. Б. Щербо є широко відомою і загальновизнаною. За визначенням ІЗМН МО України, вона створила вінницьку наукову школу естетичного виховання дітей та молоді (А. Б. Щербо, Д. М. Джола, Н. С. Вітковська, В. В. Візовська), якій належать численні публікації з проблем морального та естетичного виховання молодих поколінь. Серед них 6 науково-методичних посібників, більше 200 статей, укладання численних збірників наукових статей тощо.

Алла Борисівна Щербо пішла з життя 22.01.2016 року. Похована у Вінниці.

Історико-краєзнавчий нарис!

 

Крижопільський рідний мій краю,

Лелеча моя сторона!

І де тільки я не буваю,

Ти в мене єдина, одна.

О. Куций

 

Годований, Є. Зеленянка. Село на Кучманському шляху історії / Євген Годований, Володимир Хімей. – Дрогобич : ТзОВ «Трек ЛТД», 2019. – 320 : іл.

 

Фото Миколи Демчука

Незвичайне село Зеленянка Крижопільської сільської територіальної громади Вінницької області розташоване неподалік Кучманського шляху, було свідком багатьох переломних історичних подій. Кучманський шлях, як розгалуження легендарного Чорного шляху, був добре знаним у Середньовіччі та незаслужено забутий у наш час. Колись важлива торгівельна артерія, яка йшла по вододілу басейнів Дністра та Південного Бугу, у XV–XVII ст. стала одним із головних шляхів, яким користувалися не лише купці й чумаки, а й татари для пограбунку українських земель.

Зеленянка кілька разів за свою історію піднімалася з попелу і відроджувалася. Село виживало завдяки дивовижним людям, які були мирними хліборобами, але в грізний час ставали на захист свого краю.

 Зеленянка – це загадки і таємниці, дискусії і суперечки, захопливі пошуки та цікаві дослідження, відкриття та знахідки. 

Фото Миколи Демчука

У книзі «Зеленянка. Село на Кучманському шляху історії» автори – Євген Годований та Володимир Хімей – намагалися розкрити етапи і напрями колонізації Зеленянки, простежити походження Зеленянки як села, розкрити її особливості як населеного пункту на Побережжі, звернути увагу на людей, якими може пишатися Зеленянка. У цьому виданні подано спогади односельчан про перекази і власне бачення розвитку села. Представлено аналіз архівних документів.

Микола Демчук

Видання ілюстроване чудовими світлинами фотомайстра Миколи Демчука.

Фото Миколи Демчука

Книга призначена для науковців, викладачів, студентів, широкого загалу, усіх, хто цікавиться історією нашого народу і хоче пізнати своє минуле.

 

Для довідки:

Євген Федорович Годований – український педагог, кандидат історичних наук, перекладач, поет, краєзнавець, дослідник.

Народився 2 жовтня 1949 року в с. Зеленянка Крижопільського району (нині Крижопільської СТГ Тульчинського району). Закінчив історичний факультет Одеського державного університету імені І. Мечникова. Викладав історію та іноземну мову в Крижопільській ЗОШ № 1, Шарапівській та Крикливецькій ЗОШ, Заболотненському ВПТУ.

У 1993 р. стає переможцем конкурсу «Вчитель року» Вінницької області, почесний член Хорватського «Товариства Полічан». За активну діяльність пов’язану з історією Польщі йому надана «Карта поляка». Лауреат авторської пісні в номінації «Кращий автор тексту і музики» на всеукраїнському фестивалі авторської пісні «Творча зустріч 2000 року».

У 2018 році став Почесним членом громадської організації «Фонд роду Лимич», Почесний громадянин селища Крижопіль (2019 р.).

Свої твори пише трьома мовами: українською, російською, польською.

 

Володимир Васильович Хімей народився 14 серпня 1957 року в сім’ї селян-хліборобів, предки яких прибули в Зеленянку наприкінці ХVI століття із Станіславщини (нині с. Тисменичани Надвірнянського району Івано-Франківської області).

Після закінчення навчання в Зеленянській восьмирічній школі продовжив його в Крижопільській СШ № 1.

Працював у районній газеті «Сільські вісті».

У 1975–1980 рр. – студент факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.

Після закінчення навчання був призваний на військову службу в органи безпеки.

Двічі Указами Президента України призначався начальником УСБ України у Львівській області.

Кандидат історичних наук, військове звання – генерал-лейтенант.

Ботанічні заказники Вінницької області!

 Диво дикої природи – «Долина ірисів»

У смузі заболочених лук невеликої річки Караєць, на  межах Могилів-Подільського району, на північний захід від села Снітків Мурованокуриловецької територіальної громади, є найбільша в Вінницькій області популяція півника болотяного (ірис), що занесені до «Загального переліку рідкісних та зникаючих видів судинних рослин і тварин Вінницької області, які потребують охорони».

Для охорони квітки було створено ботанічний заказник місцевого значення «Долина ірисів». Площа території, яка взята під особливу охорону держави, складає 13,7 гектарів.

Це місцина не тільки історичних подій, а й легенд та загадок. Іриси ростуть лише в долині, в іншій місцині вони не приживаються.

Квіти іриси присвячені грецькій богині Іриді (Ірис) – богині веселки, вісниці богів. Оскільки веселка з’єднує небо і землю, Ірида (Ірис) теж з’єднує небо і землю.

Ірида вважалась посередницею між богами й людьми. Її уявляли чарівною дівчиною – красивою і легкою, з двома величними веселковими крилами за спиною. Веселкою вона спускалась до людей, і там, де ступала, розбризкувались по землі маленькі крапельки веселки, які ставали квітами, і які люди почали називати «ірисами».

Півники болотні щороку розцвітають наприкінці травня – на початку червня. За місцевими переказами, існує прикмета: якщо іриси не розцвіли – це до біди. Місцеві мешканці розповідають, що долина ірисів не цвіла перед Голодомором 1932–1933 років і перед початком Другої світової війни.

 

Рекомендована література:

Долина ірисів [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Долина_ірисів (дата звернення: 19.06.2022), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 17.03.2022.

Долина ірисів [Електронний ресурс] // Могилів-Подільська районна державна адміністрація : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://rda-m-p.gov.ua/album/22/ (дата звернення: 19.06.2022), вільний. – Назва з екрана.

Долина ірисів на Вінниччині стане заказником // Місто. – 2012. – 6 черв. – С. 7.

Трудько, В. Долина ірисів запрошує в гості туристів : на межі Барського та Мурованокуриловецького районів зацвіла долина ірисів, яка займає понад 13 га площі та має статус ботанічного заказника / Віталіна Трудько // Поділ. порадниця. – 2018. – 6 черв. – С. 4 : фот.

Цвітуть іриси в Яремовій долині // Мурованокуриловеччина від давнини до сучасності. – Вінниця, 2017. – С. 81 : кольор фот.

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Лагошняк, О. Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів / Олександр Лагошняк. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2020. – 152 с. : фот. – (Моя Вінниччина ; вип. 46).

Південний Буг протікає територією п’яти областей України і має близько сотні мостів та поромних переправ. Вона бере початок у Хмельницькій області, недалеко від села Холодець, що за 90 км від обласного центру, і впадає в Бузький лиман Чорного моря. Відомий миколаївський краєзнавець Олександр Лагошняк побував на кожному з них і присвятив їм свою нову книгу «Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів». Цим виданням і поповнився краєзнавчий фонд Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки.

В книзі висвітлюється історія появи і заселення населених пунктів та створення штучних споруд уздовж цієї великої ріки, неупереджено розповідається про історичні події, які сталися на берегах Бугу і запам’яталися людям назавжди. У виданні йдеться також про греблі, гідроелектростанції, водосховища. Кожен з таких об’єктів детально досліджено і так само детально описано – з цифрами, фактами, датами, заглибленням у минуле тощо.

Книга буде цікавою навіть для непідготовленого читача, читається з будь-якої сторінки, розрахована на тих, кого цікавить історія краю, хто любить Україну, мріє про її майбутнє.

річка Південний Буг

Південний Буг разом з Дніпром, Дністром, Дунаєм належить до числа великих річок нашої держави, та тільки він один повністю протікає лише територією України. Річку Буг древні греки називали Гіпанісом, турки – Ак-су, а козаки просто і лагідно – Богом. Богом він іменувався на старих мапах і носив таку назву принаймні з ХІІІ ст. і лише наприкінці ХVIII ст. був перейменований. 

Для довідки:

Олександр Ярославович Лагошняк – інженер, прозаїк, публіцист, краєзнавець.

Автор книг: «Історія одного роду», «Від Старої переправи до Варварівського мосту», «Таємниці Трихатського мосту», «Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів».

Автор ряда біографічних розвідок про історію появи давніх переправ і мостових споруд на українських річках. Учасник клубу «Золотая ладья» і миколаївського товариства «Просвіта».