Нариси життя Гайсинщини

 

Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою.

М. С. Грушевський

 

Рекрут, В. Нариси життя Гайсинщини. Кн.  ІІІ : Видатні постаті Гайсинщини у боротьбі за державність України / Валерій Рекрут. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2022.

Т. 1 : Ананій Волинець, Іван Миколайчук. – 456 с. : іл., фот.

Т. 2 : Харитон Лебідь-Юрчик, Микола Литвицький, Яків Огородник. – 408 с. : іл., фот.

 

Сьогодні до відділу краєзнавства потрапило науково-краєзнавче видання «Нариси життя Гайсинщини. Кн.  ІІІ : Видатні постаті Гайсинщини у боротьбі за державність України», яке подарував відомий краєзнавець, кандидат історичних наук Рекрут Валерій Пилипович.

 

Протягом тривалого часу державотворча діяльність багатьох видатних українців свідомо замовчувалася, або ж грубо фальсифікувалася. На жаль, часто «поза кадром» залишається не лише народ, як головний творець історії, але й справжні лідери, національна еліта. Лише за часів незалежної України пересічним громадянам вдається пізнати історичні витоки подій і зміст життя людей, які творили нашу історію. Тому тепер, коли відбувається хоч і запізнілий у часі, але закономірний процес переоцінки цінностей, пов’язаний, насамперед, із відтворенням національної ідеї, Україна повертає забуті імена патріотів, вчених, діячів культури і мистецтва, яким належить вагомий особистий внесок у становлення державності.

 

У нарисах з історії Гайсинщини на основі широкої джерельної бази висвітлюється життєвий шлях видатних подолян Ананія Волинця, Івана Миколайчука, Харитона Лебідь-Юрчика, Миколи Литвицького та Якова Огородника. Аналізується їхня участь у національно-визвольній боротьбі за державність України в першій половині ХХ ст.

Видання розраховане на науковців, краєзнавців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією українського народу.

 

Для довідки:

Рекрут Валерій Пилипович – кандидат історичних наук, заступник директора Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, член правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, Почесний краєзнавець України.

Народився 7 січня 1948 р. в м. Баку (Азербайджан) в родині військовослужбовців. У 1957-1998 рр. проживав у м. Гайсин, де закінчив 11 класів міської школи № 4 та згодом працював в системі споживчої кооперації. За період роботи в 1971-1998 рр. обіймав керівні посади на комбінаті кооперативної промисловості, обирався головою правління Гайсинської райспоживспілки тощо.

Протягом 1998-2013 рр. працював на посаді заступника голови правління Вінницької облспоживспілки, обирався головою облвиконкому профспілки працівників споживчої кооперації. У 2004-2012 рр. працював викладачем та очолював відділ дослідження історії кооперації Вінницького кооперативного інституту.

Автор 8 монографій (частина в співавторстві з О. Реєнтом, В. Подоляном, К. Завальнюком). Член авторських колективів із написання наукових досліджень з історії споживчої кооперації України та Вінницького кооперативного інституту. Упорядник 2 книг праць Й. Волошиновського. Автор близько 200 науково-краєзнавчих статей.

Пісні Явдохи Зуїхи!

 

Пісні лунають, квітнуть рушники –

Святині наші, обереги роду,

Живуть між нас і житимуть віки,

Нема на них ні старості, ні моди.

Ж. Дмитренко

 

Пісні Явдохи Зуїхи / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; запис Гната Танцюри ; передм., примітки, наук. ред. М. К. Дмитренко ; ред. нотних матеріалів Л. О. Єфремова. – Київ : Літера ЛТД, 2021. – 784 с. – (Скарби українського фольклору).

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Пісні Явдохи Зуїхи» (2021) – це перший том у серії «Скарби українського фольклору».

Наразі серія «Скарби українського фольклору» складається з трьох томів:

І том — «Пісні Явдохи Зуїхи», зібрані видатним фольклористом Гнатом Танцюрою пісні у виконанні Явдохи Зуїхи;

ІІ том — «Українські народні nісні в записах Гната Танцюри» продовжує видання спадщини Гната Танцюри. Це зібрана ним унікальна колекція пісенного фольклору різних жанрів. До тому включено також опис обряду весілля, записаний Танцюрою в селі Зятківцях на Вінниччині;

ІІІ том — «Українські народні казки», – це найповніша сучасна науково-популярна збірка українських народних казок різних жанрів у записах XIX – початку XXI ст.

Серія «Скарби українського фольклору» є доповненим не друкованими раніше творами перевиданням серії «Українська народна творчість».

 

Збірка «Пісні Явдохи Зуїхи» містить пісенний репертуар співачки з Поділля Явдохи Сивак, що його зафіксував фольклорист-аматор, учитель Гнат Трохимович Танцюра у старовинному селі Зятківцях Гайсинського району Вінницької області. Збирачеві належить і перша спроба упорядкування рукописної збірки вибраних пісень Явдохи Зуїхи, що містила 560 зразків (з мелодіями) – половину її пісенного репертуару.

Гнат Трохимович Танцюра

Видання покликане повернути в інформаційний простір України унікальне зібрання українських пісень.

Структуру книги збережено. У передмовах по-новому, повніше висвітлено життя й пісенне багатство Явдохи Зуїхи. Збірка має такі основні розділи: календарно-обрядові пісні, весільні, родинно-побутові, балади, історичні та соціально-побутові пісні. Усередині цих розділів тексти об’єднано в певні тематичні чи жанрові групи й відміни, що мають свою смислову послідовність у порядку розміщення пісень.

Збережено діалектні особливості мови співачки та стильову й мовну специфіку нарису Г. Танцюри про Явдоху Зуїху.

Видання розраховане на фольклористів-науковців, культурологів, викладачів, усіх, хто цікавиться українською усною народною творчістю, та для широкого кола читачів.

 

Для довідки:

Євдокія Микитівна Сивак, більше відома як Явдоха Зуїха народилася 1 березня 1855 р. у с. Кущинці Гайсинського району в кріпацькій родині. 

В підліткові роки ходила на заробітки, служила у багатіїв як нянька та в пана Равського як наймичка.

Володіла феноменальною пам’яттю, хорошим природним голосом і своєрідною манерою виконання. Фольклорист Гнат Танцюра записав зі слів Явдохи 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок та інші фольклорно-етнографічні матеріали. Її пісенний репертуар опублікований окремою збіркою.

Померла Євдокія Микитівна 19 січня 1935 року. Прожила вона 80 років, з них у Кущинцях 22 роки, в Гнатівці – 33 і в Зятківцях – 25. На її могилі і досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.

Цікавий факт: навіть сьогодні в Зятківцях на Вінниччині, де жила Явдоха Зуїха, люди її пам’ятають і навіть називають на її честь самогонку «зуївкою». В рідному селі існує навіть маленький музей видатної фольклористки.

Іменем Явдохи Зуїхи названо вулицю в Зятківцях. У с. Кущинцях 2005 року встановлено оригінальний пам’ятник народній співачці (скульптор П. Лантух). На могилі Явдохи Зуїхи в Зятківцях установлена меморіальна плита.

Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

 

Сторінки історії не обійдеш,

Не підеш навпростець;

Історія одна-єдина,

Народ її творець!...

Петро Храпак

 

Храпак, П. Д. Михайло Оскарович Патон: державник, господар, меценат: сторінки життя в селі Хребтієві на Поділлі : [монографія] / П. Д. Храпак. – Хмельницький : Мельник А. А., 2021. – 212 с. : фот. – Бібліогр. в кінці розд.

 

Краєзнавчий фонд Вінницької ОУНБ поповнився новим краєзнавчим виданням «Михайло Оскарович Патон: державник, господар, меценат», яке подарував автор цієї книги, краєзнавець, поет Петро Данилович Храпак.

 

Дана монографія присвячується землякам-хребтіївчанам, славній родині Патонів.

Історія Хребтієва, як і інших сіл Поділля, переважно драматична. Її світлі сторінки на зламі двох епох пов’язані з геніальною людиною свого часу Михайлом Оскаровичем Патоном, який понад сто років тому господарював на Поділлі, зокрема в Ушицькому повіті, вирішував питання будівництва, сільського господарства, освіти, культури, був прикладом ведення натурального господарства.

У патонознавчій літературі автори дипломатично обходили генеалогію дворянського роду Патонів, переважно висвітлювалася діяльність Євгена Оскаровича Патона як науковця, організатора та директора науково-дослідного інституту електрозварювання, політичного діяча, а легендарна постать Михайла Оскаровича, з відомих причин, замовчувалася. Тому спроби, навіть відомих науковців, відтворити сторінки життя та діяльності М. О. Патона супроводжуються суттєвими неточностями, які поширюються…

Дане дослідження тим цікавіше та цінніше, що ґрунтується на широкій джерельній базі, а перекази жителів Хребтієва та навколишніх сіл колишнього Ушицького повіту підтверджуються все новими архівними документами.

 

Довідка: Храпак Петро Данилович народився 3 жовтня 1947 року. У 1962 р. закінчив Хребтіївську восьмирічну школу. Атестат зрілості отримав у Калюській середній школі.

Упродовж 1969–1978 рр. працював електромонтером, інженером оперативно-диспетчерської групи Новоушицького району електричних мереж. Очолював «Комсомольський прожектор», обирався головою профкому, заступником секретаря партійної організації. Водночас навчався у Київському політехнічному інституті.

Очолив у 1993 році Хмельницьку державну інспекцію охорони праці в енергетиці, згодом став заступником начальника Хмельницької ДІОП у промисловості, начальником Хмельницької інспекції державного нагляду на виробництвах підвищеної небезпеки.

Петро Храпак – автор низки наукових статей. У 2008 р. побачила світ його головна монографія «Технічний регламент: безпека без ілюзій». У 2018 р. вийшла його краєзнавча робота «Хребтіїв: старовинне подільське село на лівому березі середнього Дністра».

Петро Данилович став знаним і як автор художніх творів. Перлиною поетичного надбання автора є пісня-балада «Хребтіївська затока». Він постійно вдосконалює свою авторську майстерність та стиль, упроваджує розповіді від першої особи, відтворення історії краю в топонімічних піснях, віршованих та прозових творах.

Як член Національної спілки краєзнавців України, Петро Данилович публікує наукові статті в науково-краєзнавчому збірнику «Хмельницькі краєзнавчі студії», у періодичній пресі.

Мистецтво Вінниччини!

 

Портрет у творчості вінницьких художників [Образотворчий матеріал] = Portrait in the Works of Vinnytsia Artists / Нац. спілка художників України ; упоряд.: Л. Н. Гринюк, Л. М. Дідур. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2020. – 308 с. : кольор. іл.

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Портрет у творчості вінницьких художників» – це альбом про творчість майстрів портрета на Вінниччині.

У виданні подано кращі зразки творів майстрів, які були доступні упорядникам (Гринюк Л. Н. та Дідур Л. М.) на час формування збірки. Це ретроспективний погляд на розвиток портретного мистецтва з початку 60-х років до наших днів.

Видання альбому – вагома подія у мистецькому просторі. Автор ідеї створення альбому – Стебелєв А. В. Видано за сприяння Вінницької обласної державної адміністрації Вінницької обласної ради.

Книга буде цікавим та корисним мистецтвознавцям, краєзнавцям і широкому загалу шанувальників.

 

Олексій Сідоров. Портрет Михайла Коцюбинського. 1982, полотно, олія, 100х90

Для довідки: портре́т або портре́тний жанр – мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва.

Портретний жанр в образотворчому мистецтві – один із найскладніших.

Портрет як самостійний жанр дає художникам безмежні можливості для реалізації творчих задумів, але, попри це, має певні канони. Зображення може бути поясним, погрудним або в повний зріст. Поза моделі передбачає три ракурси: у профіль, анфас і три чверті.

Портретний жанр поділяють на такі типи: камерний, груповий, парадний, історичний, сюжетний, костюмований. Також виділяють особливий тип – автопортрет (коли художник зображає себе).

Найпоширенішим є портрет виконаний олією на полотні. Окрім олії, художники також обирають акварель, пастель, олівець, вугілля, гуаш, сангіну, темперу тощо.

Микола Бондар. Морячка Соня. 2018, полотно, олія, 70х50

Серед вінницьких професійних художників портрет був популярним протягом всього існування обласної організації.

Провідна роль у визначенні основних напрямків творчості на початку 1970-х років належить майстрам старшого покоління. Серед перших, які розпочали свій творчий шлях у Вінниці, були Михайло Кірілов, Михайло Лошак, Аркадій Сорока, Петро Мороз, Олексій Сидоров, Віктор Пирогов та Ігор Синєпольський. В той час у мистецтві заохочувалося створення образів людини доблесної праці та звитяжців революції й минулої війни, героїзація соціальної, економічної й політичної сфер життя.

Ірина Бабій. Портрет цариці. 2015, полотно, олія, 60х50

Споглядаючи портрети різних років, відчувається віддзеркалення часових ознак, ідеологічних та суспільних впливів, зміну мистецьких тенденцій і смаків, розмаїття індивідуальних проявів та багатогранність художніх натур.

Іван Грищук. Подолянка. 1989, папір, акварель, 70х48

У Вінницькій організації мистецтво портрета залишається актуальним і затребуваним. Художники продовжують творити у цьому жанрі. Цікаві доробки у жанрі портрету належать: І. Синєпольському, М. Бабію, А. Шевченку, Г. Солдатову, К. Жілінскайте, Л. Гринюку, А. Лесніченко тощо.

Михайло Чорний. Брацлавський полковник Іван Богун. 2001, папір, олівець, 60х40

Творчий доробок у скульптурному портреті посідає поважне місце серед вінничан. Майстри створили ряд пластичних образів у різноманітних матеріалах. Це мала пластика, меморіальні дошки, монументальні пам’ятники, бюсти видатним історичним діячам. Серед сучасних майстрів скульптурного портрета вагоме місце належить народному художнику України Володимиру Овраху. Окремі  твори майстра стали неповторною красою вулиць міста Вінниці. До таких належать скульптури «Художник», «Мадам Прунмайєр» тощо.

Оврах Володимир Михайлович

Володимир Оврах. Мадам Прунмайєр. 2013, бронза, камінь, 220х100х80

Творчість майстрів портрета – своєрідний персональний літопис нашої епохи.

Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

 

Гумор – це потужна зброя, якою здавна користувався наш народ, усвідомлюючи її силу і застосовуючи у найтяжчі часи свого існування, під час воєн і національно-визвольних змагань.

Сашко Обрій (Кучеренко)

 

Красуляк, З. Кава з пінкою : гуморески / Зоя Красуляк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2021. – 112 с. : іл. 

Гумористичною збіркою «Кава з пінкою» поетеса Зоя Красуляк заявила себе як дотепна майстриня гумористичного цеху. В книзі висміюються моральні вади окремих персонажів, негаразди в сімейних стосунках, прогалини у вихованні дітей. З теплим гумором авторка відтворює комічні моменти родинного життя, непорозуміння, плутанину, збіг обставин, любовні перипетії.

Збірка гуморесок «Кава з пінкою» написана під впливом багаторічного спілкування з учасниками Всеукраїнського свята сатири і гумору імені С. Руданського.

Книга буде цікавою для всіх, хто любить та відчуває гумор.

 

Довідка: Зоя Красуляк народилася 9 лютого 1967 року в смт Чернівці Вінницької області.

Вона – авторка поетичних збірок «Таїна» та «Мандрівниця снів», дев’яти авторських пісенних аудіо альбомів. Зоя Красуляк створила більше 300 пісень, багато з них увійшли до репертуару відомих професійних співаків України. Сама Зоя Іванівна переможниця Всеукраїнського конкурсу авторської пісні «Мій рідний край». Вона членкиня Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського.

 

Обрій, С. Сокира сатири / Сашко Обрій. – Київ : Вид-во Марка Мельника, 2021. – 328 с. : іл. 

Збірка «Сокира сатири» – це книжка-комікс, книжка-карикатура на сучасне українське суспільство, яка зачіпає його різні прошарки і прояви.

«Сокира сатири» насичена актуальними темами сьогодення, а також вічними темами людського буття і легкою еротикою сатирично-печерного сексиста.

У виданні поєднуються хвацький козацький стиль письма і оформлення, а також розкішні ілюстрації в стилі декоративного нео-гротеску.

Збірка поезій «Сокира сатири» підкреслює, гіперболізує недосконалості сучасного українського суспільства, що часом доходять до абсурду і курйозів.

 

Довідка: Сашко Обрій (Кучеренко) народився у 1991 році на Миколаївщині. З 2013 р. по 2017 р. працював на Південно-Українській АЕС. З 2019 р. працює в Музеї книги і друкарства України (Київ).

Лауреат Всеукраїнської премії імені Василя Симоненка (2015), володар гран-прі фестивалю «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2017) та ін.

Член Національної спілки письменників України. Автор збірок поезій «Абетка юності», «І.ДЕ.Я», «БУСОЛ».

Книга-подарунок!

 

Щербо, А. Б. Спасибі тобі, Вінницький педагогічний / А. Б. Щербо, Д. М. Джола. – Вінниця : Друк, 2022. – 316 с. : фот.

 

Нещодавно до відділу краєзнавства потрапила книга «Спасибі тобі, Вінницький педагогічний», яку подарував Джола Дмитро Миколайович  (кандидат філософських наук, професор) у співавторстві Щербо Аллою Борисівною (доктор педагогічних наук, професор, Відмінник народної освіти УРСР).

У книзі зібрані спогади педагогів А. Б. Щербо та Д. М. Джоли про Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського. Видання наповнене світлинами з життя університету, а також спогадами студентів, які були знайомі з педагогами Аллою Борисівною та Дмитром Миколайовичем. Збір цих відгуків-спогадів, ініційовано самими студентами.

Професорський тандем Алли Борисівни та Дмитра Миколайовича – унікальне явище. Інтенсивна наукова співпраця, створення посібників з естетичного виховання, міцні любов та дружба, спільні захоплення мистецтвом, літературою, красою природи і людей становлять зміст їхнього життя.

Наукова спадщина А. Б. Щербо є широко відомою і загальновизнаною. За визначенням ІЗМН МО України, вона створила вінницьку наукову школу естетичного виховання дітей та молоді (А. Б. Щербо, Д. М. Джола, Н. С. Вітковська, В. В. Візовська), якій належать численні публікації з проблем морального та естетичного виховання молодих поколінь. Серед них 6 науково-методичних посібників, більше 200 статей, укладання численних збірників наукових статей тощо.

Алла Борисівна Щербо пішла з життя 22.01.2016 року. Похована у Вінниці.

Історико-краєзнавчий нарис!

 

Крижопільський рідний мій краю,

Лелеча моя сторона!

І де тільки я не буваю,

Ти в мене єдина, одна.

О. Куций

 

Годований, Є. Зеленянка. Село на Кучманському шляху історії / Євген Годований, Володимир Хімей. – Дрогобич : ТзОВ «Трек ЛТД», 2019. – 320 : іл.

 

Фото Миколи Демчука

Незвичайне село Зеленянка Крижопільської сільської територіальної громади Вінницької області розташоване неподалік Кучманського шляху, було свідком багатьох переломних історичних подій. Кучманський шлях, як розгалуження легендарного Чорного шляху, був добре знаним у Середньовіччі та незаслужено забутий у наш час. Колись важлива торгівельна артерія, яка йшла по вододілу басейнів Дністра та Південного Бугу, у XV–XVII ст. стала одним із головних шляхів, яким користувалися не лише купці й чумаки, а й татари для пограбунку українських земель.

Зеленянка кілька разів за свою історію піднімалася з попелу і відроджувалася. Село виживало завдяки дивовижним людям, які були мирними хліборобами, але в грізний час ставали на захист свого краю.

 Зеленянка – це загадки і таємниці, дискусії і суперечки, захопливі пошуки та цікаві дослідження, відкриття та знахідки. 

Фото Миколи Демчука

У книзі «Зеленянка. Село на Кучманському шляху історії» автори – Євген Годований та Володимир Хімей – намагалися розкрити етапи і напрями колонізації Зеленянки, простежити походження Зеленянки як села, розкрити її особливості як населеного пункту на Побережжі, звернути увагу на людей, якими може пишатися Зеленянка. У цьому виданні подано спогади односельчан про перекази і власне бачення розвитку села. Представлено аналіз архівних документів.

Микола Демчук

Видання ілюстроване чудовими світлинами фотомайстра Миколи Демчука.

Фото Миколи Демчука

Книга призначена для науковців, викладачів, студентів, широкого загалу, усіх, хто цікавиться історією нашого народу і хоче пізнати своє минуле.

 

Для довідки:

Євген Федорович Годований – український педагог, кандидат історичних наук, перекладач, поет, краєзнавець, дослідник.

Народився 2 жовтня 1949 року в с. Зеленянка Крижопільського району (нині Крижопільської СТГ Тульчинського району). Закінчив історичний факультет Одеського державного університету імені І. Мечникова. Викладав історію та іноземну мову в Крижопільській ЗОШ № 1, Шарапівській та Крикливецькій ЗОШ, Заболотненському ВПТУ.

У 1993 р. стає переможцем конкурсу «Вчитель року» Вінницької області, почесний член Хорватського «Товариства Полічан». За активну діяльність пов’язану з історією Польщі йому надана «Карта поляка». Лауреат авторської пісні в номінації «Кращий автор тексту і музики» на всеукраїнському фестивалі авторської пісні «Творча зустріч 2000 року».

У 2018 році став Почесним членом громадської організації «Фонд роду Лимич», Почесний громадянин селища Крижопіль (2019 р.).

Свої твори пише трьома мовами: українською, російською, польською.

 

Володимир Васильович Хімей народився 14 серпня 1957 року в сім’ї селян-хліборобів, предки яких прибули в Зеленянку наприкінці ХVI століття із Станіславщини (нині с. Тисменичани Надвірнянського району Івано-Франківської області).

Після закінчення навчання в Зеленянській восьмирічній школі продовжив його в Крижопільській СШ № 1.

Працював у районній газеті «Сільські вісті».

У 1975–1980 рр. – студент факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.

Після закінчення навчання був призваний на військову службу в органи безпеки.

Двічі Указами Президента України призначався начальником УСБ України у Львівській області.

Кандидат історичних наук, військове звання – генерал-лейтенант.