Уродженці Вінниччини!

 

Сонячний художник – Валентин Тишецький!

Валентин Тишецький

Ім’я Валентина Тишецького відоме далеко за межами селища Крижопіль, в якому художник живе і створює свої шедеври. Його роботи перебувають у багатьох куточках світу: Ізраїль, США, Канада, Італія тощо. Його полотна прикрашають Адміністрацію Президента України, Верховну Раду, посольство України в Казахстані та посольство України в Австрії, експонуються у виставкових залах багатьох музеїв. Член Національної спілки художників України з 1993 року.

Народився Валентин Антонович 20 вересня 1951 року в смт Крижопіль (тепер Тульчинського району) Вінницької області в сім’ї Антона Болеславовича та Віри Яківни Тишецьких. Батько Валентина Антоновича був висококваліфікованим майстром з обробки металу. Він міг виготовити деталь, яка мало в чому поступалась перед заводською.

Валентин Антонович малюванням захоплювався з дитинства. В шкільні роки мріяв стати не художником, а письменником.

Працює художник в галузі станкового живопису. В його роботах відчутний дух південного Поділля. Він у живописі мимоволі створює той світ, у якому хотілося б жити самому. Майстер завжди у пошуках нового, власного бачення світу, добору барв тонів. Теми його полотен різноманітні – природа рідного краю, портрети, історичні місця, побутові сцени.

Крім створення картин Валентин Тишецький займається художнім оформленням книг місцевих поетів та прозаїків. Це збірки Наталі Струтинської «Освідчення», Олега Губернатора «Пори року», Олени Гандзюк «Зелена заметіль», Михайла Ясипенка «На хвилях щастя», Григорія Сміщука «Батькова слава», Миколи Гринчука «Шлагбауми долі», Євгена Годованого «Затихаючі звуки полонезу» та ін.

Валентин Тишецький є активним учасником обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставок, а також пленерів художників, що проходили у Хмільнику, Коктебелі, Седніві, Вінниці, Немирові та ін.

Виставки:

1985 – дебютував на виставці «Мир і молодь», м. Київ. 

1986 – учасник конкурсу молодих художників на суспільно-політичну тематику, м. Київ. Робота «Мій батько бачив Котовського» увійшла в десятку кращих.

1992 – виставка присвячена першій річниці Незалежності України, м. Київ.

1996 – виставка присвячена 500-річчю запорізьких козаків.

2000 – міжнародний конкурс «2000 років під зіркою Віфлієму». Робота «Потепліло» отримала приз журі колекціонерів.

2001 – ювілейна виставка «Сповідуємо Україну», присвячена 10-річчю Незалежності України.

2004 – учасник виставки, присвяченої 195-й річниці з дня народження Т. Г. Шевченка.

2005 – учасник живописного конкурсу «Польська архітектура в пейзажах Поділля», м. Вінниця (1 місце).

2009 – переможець в конкурсі «Людина року» в номінації «Митець», м. Вінниця.

2010 – твір автора включено до альбому «Українське образотворче мистецтво початок XXI століття».

2011 – учасник виставки «Різдвяно-Новорічні настрої», галерея МО «Леміш», м. Львів.

2012 – персональна виставка у м. Львів.

2013 – Трієнале живопису в м. Київ.

2013 – персональна виставка в м. Одеса.

2014 – персональна виставка в м. Одеса.

2016 – міжнародна виставка пейзажу в м. Маріуполь. Нагороджений пам’ятною медаллю меморіалу Л. І. Куїнджі.

2018 – ХХ Міжрегіональна виставка творів образотворчого мистецтва в м. Вінниця.

2019 – персональна виставка «Зупинка у Крижополі – 2 хвилини», м. Вінниця.

2019 – персональна виставка в м. Житомир.

2021 – персональна виставка «Улюблена пора» у м. Вінниця.

 

Фото використані з мережі Інтернет.

Література про життя і творчість В. А. Тишецького:

 Андрущенко, В. Дивосвіт Валентина Тишецького : [митці нашого краю] / В. Андрущенко // Зоряна криниця. – 1999. – 24 квіт.

Буковинець, С. «Сонячний день» закупило Міністерство культури: [художнє полотно, де зображено краєвиди с. Голубечого, написане художником із Крижополя В. А. Тишецьким – висітиме в кабінеті міністра] / С. Буковинець // Сіл. новини. – 1995. – 26 верес.

Валентин Тишецький. Живопис : альбом / упоряд. Л. М. Дідур. – Вінниця, 2012. – 34 с.

Гонта, В.  Сонячний художник : [про кн. М. Рябого «Він засвічує сонце», в якій йдеться про художника В. Тишецького] / В. Гонта  // Сіл. новини. – 2012. – 24 лип. – С. 3.

Гура, В. «Я не живу, якщо не творю»: [про місцевого художника В. Тишецького] / В. Гура // Подолія. – 1994. – 11 січ.

Гура, В. Увічнення Крижополя: [про художника В. Тишецького] / В. Гура // Подолія. – 2001. – 1 січ.

Мистецька вітальня Валентина Тишецького : [про художника з Крижополя] // Дивослово. – 2015. – № 4. – С. 65 : кольор. фот.

Рябий, М. Бути під сонцем : лірична повість / М. Рябий. – Вінниця : Едельвейс і К, 2012. – 336 с.

Рябий, М. Сонце у душі і на картинах : фрагменти ліричної повісті про художника, котрий принципово не міняє свою провінцію на столицю... / М. Рябий // Вінниц. край. – 2012. – № 2. – С. 120–139 : кольор. іл.

Тишецький Валентин Антонович [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тишецький_Валентин_Антонович  (дата звернення: 19.08.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 14.11.2022.

Тишецький Валентин Антонович : [живописець] // Художники Вінниччини : довід. членів НСХУ 1976–2001. – Вінниця, 2001. – С. 75 : фот.

Тишецький, В. А. Той, що прагне дозріти до простоти : [інтерв’ю з художником В. А. Тишецьким із Крижополя] / В. А. Тишецький ; записала Світлана Капуснік // Вінничанка. – 2012. – № 7. – С. 8–9 : кольор. фот.

Трошкова, А. Подолянин підкорив Одесу : [персональна вист. картин художника В. Тишецького із Крижополя відкрилась у галереї «Артком» в Одесі] / А. Трошкова // Вінниччина. – 2013. – 20 листоп. – С. 3 : фот.

У симфонії барв : [про художника В. А. Тишецького] // Сіл. новини. – 1999. – 7 верес.

Україна – Польща : Крижопільсько-мистецький зріз: [про участь В. А. Тишецького у живописному конкурсі «Польська архітектура в пейзажах Поділля»] // Сіл. новини. – 2005. – 21 черв.

Хом’як, Г. У майстерні художника : [про В. А. Тишецького – майстра живопису з Крижополя] / Г. Хом’як // Сіл. новини. – 1991. – 30 трав.

Бібліографічні покажчики!

 

Джерело наснаги Арсена Зінченка [Електронний ресурс] : до 75-річчя від дня народження українського історика, доктора історичних наук, професора, громадського діяча : бібліогр. покажч. / Департамент гуманітар. політики Вінниц. обл. військ. адмін.,  ВОУНБ ім. В. Отамановського ; уклад. О. М. Зелена ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Л. Б. Сеник. – Вінниця, 2023. – 100 с. – (Вчені нашого краю). – Режим доступу: https://library.vn.ua/e-library/katalog/dzherelo-nasnagi-zinchenka (дата звернення: 05.08.2023), вільний. – Назва з екрана.

З нагоди 75-річчя від дня народження українського історика, доктора історичних наук, професора, громадського діяча  Арсена Леонідовича Зінченка фахівець відділу краєзнавства Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Отамановського підготувала бібліографічний покажчик «Джерело наснаги Арсена Зінченка». Це видання продовжує серію «Вчені нашого краю».

Арсен Леонідович Зінченко народився 20 липня 1948 р. в с. Парпурівці Вінницького району Вінницької області. У 1975 р. закінчив історичний факультет Вінницького педагогічного інституту. Працював доцентом кафедри загальної історії цього закладу, де відбулося його становлення як науковця. Арсен Леонідович був головою Вінницького обласного краєзнавчого товариства «Поділля». Був обраний народним депутатом України (1990 р.).

З осені 2019 р. А. Зінченко – науковий працівник Центру історії Вінниці (з лютого 2022 р. – КЗ «Музей Вінниці»).

Арсен Зінченко – автор понад 200 наукових праць з історії українського селянства, національно-визвольного руху, історії церкви, українознавства, проблем охорони національної культурної спадщини, міжнародних відносин, біографістики та ін. Він автор навчальних посібників для загальноосвітніх шкіл та закладів вищої освіти. Не менш цікавими є літературні твори А. Зінченка, зокрема збірки оповідань «Гілля старого глека» (2008), «Цвіт півонії» (2016), «Роздоріжжя» (2020) та віршована містерія «Данте в Гуманю» (2019).

Видання складається з текстової та бібліографічної частин.

Вступну статтю «Арсен Леонідович Зінченко: служіння правді й науці» про ювіляра підготував історик, доктор історичних наук, професор, ректор Комунального закладу вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти» Степан Іванович Дровозюк.

Під час підготовки бібліографічного покажчика використано державні літописи книг, журнальних та газетних статей, краєзнавчий довідково-бібліографічний апарат, електронні бази даних Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та бібліотеки Київського університету імені Бориса Грінченка, мережу «Інтернет», а також матеріали власного архіву Арсена Зінченка.

Сподіваємося, що цей бібліографічний покажчик буде корисний науковцям, історикам, викладачам закладів вищої освіти, аспірантам, учителям, студентській та учнівській молоді, краєзнавцям, усім, хто цікавиться творчістю Арсена Леонідовича Зінченка.

Книга-подарунок!

 

Ой в лузі калина,

Ой в лузі червона

хорошенько цвіте!

 

Ой роде наш славний,

Роде наш преслівний,

багатенько нас є.

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітав відомий в Україні педагог, поет, краєзнавець, фольклорист, етнолог, громадський діяч, лауреат премії ім. Олекси Гірника, переможець всеукраїнських конкурсів «Учитель року» (1991, 1994 рр.), член обласного літературно-мистецького об’єднання ім. Василя Стуса – Павло Іванович Ткачук. Він подарувала нашим читачам чудове краєзнавче видання про наше подільське село Чеснівка: «Роде наш славний!».

 

Ткачук, П. Роде наш славний! / Павло Ткачук. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2023. – 276 с. : іл.

Павло Ткачук. Фото з Інтернета

Книга «Роде наш славний!» – про талановитий чеснівський рід, про плодотворне село Чеснівка. Мовиться про сутність народного духу на прикладі одного села, одного роду, з багатьма відгалуженнями в різних краях і країнах – при цьому відкривається вічна таїна роду в історичному єстві України.

Жита і маки, полини, корівка…

Селянська мудрість окриля…

Мужній, натруджена Чеснівко, –

Вкраїні віддана земля.

Павло Ткачук

Чеснівка (Хмільницький район Вінницька область) – село невелике, але історично самобутнє. В наукових джерелах на чеснівецьких землях засвідчено два поселення Черняхівської культури ІІІ–ІV ст. н. е., яке називалося Горби. Село знаходиться на роздолі Подільсько-Волинського кряжа, межує на сході з селом Паґурці, на півдні – з Морозівкою і Лип’ятином, на заході – село Краснопіль і так звані Хуториська, на півночі – Сміла.

Уродженці Вінниччини!

Антон Мичак

 

Кандидат геологічних наук, краєзнавець

Антон Мичак

 

Антон Мичак – геолог, географ, краєзнавець, кандидат геологічних наук. Член Вінницького земляцтва у Києві.

Цього року Антону Григоровичу виповнилось 70 років.

Народився Антон Григорович Мичак 9 березна 1953 року в селі Хоменки (тепер Джуринської СТГ) Жмеринського району Вінницької області. Закінчив вісім класів місцевої середньої школи, а потім навчався в Республіканській середній школі-інтернаті спортивного профілю в м. Київ. Деякий час працював викладачем фізичного виховання у Хоменській середній школі.

З 1972 до 1974 служив в армії. Після демобілізації навчався на географічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка. Після закінчення вузу працював у Київському відділі Інституту геології та розробки паливних копалин АН СРСР. Тривалий час займався пошуками нафти та газу в Українських Карпатах.

З 1991 р. Мичак А. Г. є старшим науковим співробітником відділу аерокосмічних досліджень геології Центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України, а за сумісництвом працює на посаді доцента Українського гуманітарного інституту (Київ).

Антон Григорович – автор понад 70 друкованих праць.

Окрім численних фахових наукових публікацій, він є співавтором (разом з В. М. Струком) краєзнавчих книг: «Хоменки : історичні нариси» (1998 р.) та (разом з М. Ф. Купчишиним) «Шаргородщина. Сторінки історії» (2002 р.).

Поштовхом для вивчення історії рідного краю стала трагічна доля діда Яреми Пендюра, безневинно репресованого в 30-х роках і реабілітованого в 1956 р.

Антон Мичак продовжує вивчати історію краю та його геолого-георгафічну будову.

 

Рекомендована література:

 Мичак, А. Г. Глибинна геологічна будова, перспективи нафтоносності Українських Карпат та Передкарпатського прогину за результатами аерокосмогеологічних методів досліджень : дис... канд. геол. наук: 05.07.12 / Мичак Антон Григорович ; НАН України, Ін-т геол. наук. – Київ, 1998. – 135 с.

Мичак, А. Хоменки : історичні нариси / А. Мичак, В. Струк ; авт. проекту В. Безносюк. – Київ, 1998. – 111 с.

Купчишин, М. Ф. Шаргородщина. Сторінки історії / Михайло Купчишин, Антон Мичак. – Київ : Техніка, 2002. – 320 с. : фот.

***

Мичак, А. Г. Космічний моніторинг, контроль теплового поля звалищ побутових відходів (на прикладі Грибовицького сміттєзвалища) / А. Г. Мичак, В. Є. Філіпович, Р. М. Шевчук // Рекультивація полігонів і сміттєзвалищ: проблемні питання та кращі практики : зб. матеріалів Нац. форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології», 7–8 листоп. 2019 р., м. Святогірськ, Донецька обл. / відп. ред. Т. В. Тимочко. – Київ, 2019. – С. 53–57 : фот.

***

Гальчак, С. Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] / С. Гальчак // Краєзнавці Вінниччини : Біографії. Бібліографія. – Вінниця, 2005. – С. 130.

Гальчак, С. Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі : XIX – поч. XXI ст. / Сергій Гальчак. – Вид. 2-ге, допов. – Вінниця, 2013. – С. 678–679. – Бібліогр. в кінці ст.

Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] // Шаргородщина. Сторінки історії / Михайло Купчишин, Антон Мичак. – Київ, 2002. – С. 315 : фот.

Нагребецький, А. Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] / А. Нагребецький // Іменами багата земля Шаргородська / Анатолій Нагребецький. – Вінниця, 2014. – С. 332 : фот.

Уродженці Вінниччини!

 

Микола Гнисюк

Фотограф з подільської глибинки

Микола Гнисюк

 

Сама прекрасна поверхня землі – людське обличчя.

Омар Хайям

 

Я знімаю людей. Але знімаю їх завжди як пейзаж. Як вічний пейзаж.

Я пам’ятаю всіх кого знімав. Пам’ятаю їх імена, пам’ятаю слова, які вони говорили, пам’ятаю звуки, які були при зйомці…

Микола Гнисюк

 

Микола Гнисюк – фотомайстер зі світовим ім’ям. Він входить у сто найкращих фотографів світу. Перший фотограф, запрошений на 60-й ювілейний вечір вручення премії «Оскар», лауреат багатьох міжнародних виставок.

Його по праву вважають метром фотографії. Сорок років він не розлучався з фотокамерою і всі ці роки знімав світ кіно.

Гнисюк Микола. Фото з мережі "Інтернет" 

Народився Микола Володимирович Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці (тепер Мурованокуриловецька МТГ) Вінницької області, в бідній селянській родині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією також захопився у шкільні роки, коли мама подарувала йому фотоапарат.

У 14 років Микола Гнисюк переїхав до Риги. Там став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу. Пізніше, на Ризькій кіностудії, була вакансія проявника плівки. Миколу взяли на роботу, згодом він закінчив курси асистента оператора. Коли він працював помічником оператора у фільмі відомого латвійського режисера та фотографа Гунара Гінде «Руки», йому дали фотоапарат та запропонували зробити декілька знімків. Побачивши результат, Гунар був настільки вражений, що послав Гнисюка за шампанським. Юнак поцікавився, у кого день народження, на що режисер відповів: «У тебе! Сьогодні народився новий фотограф!».

Сестри Сумські: одна родина, різні долі. Фото з мережі "Інтернет"

Персональні виставки фотохудожника відбувалися в багатьох країнах. У Лос-Анджелесі її відкривав відомий актор Роберт Де Ніро, зазначивши: «Я вперше зустрів людину, яка так любить тих, кого фотографує, і робить це так майстерно».

Грачі прилетіли, (1964 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Він знімав знаменитих Френсіса Копполу, Софі Лорен, Жана Поля Більмондо, Жерара Депардьє та багатьох інших. Він знімав пейзажі і натюрморти, проте передусім вважав себе портретистом. Фотограф був упевнений – знімати потрібно так, щоб потім з тобою вітались.

Софі Лорен. Фото з мережі "Інтернет"

Попри всі заслуги, Микола Гнисюк залишався людиною скромною. Любив своє село. Обов’язково приїжджав до батьків.

1 лютого 2007 року, після тривалої хвороби, митець пішов з життя. Його дружина Надія Майданська передала Вінницькому обласному краєзнавчому музею 65 експонатів, а також створила Благодійний фонд Миколи Гнисюка та зняла про чоловіка фільм.

Надія Майданська. Фото з мережі "Інтернет"

Виставка "Серце у кадрі" (2011 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Багато вінничан лише нещодавно відкрили для себе ім’я фотомайстра завдяки виставці у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї «Серце у кадрі» (2011 р.). Вперше в Україні широкий загал познайомився з унікальним доробком Майстра, світлини якого раніше демонструвалися на міжнародних виставках у багатьох країнах світу, а на його малій Батьківщині до цього часу були відомі лише вузькому колу фахівців.

 

Рекомендована література:

Гнисюк Микола Володимирович [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гнисюк_Микола_Володимирович (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 08.11.2022.

Калюжко, С. Один з кращих фотографів світу народився у маленькому селі на Вінниччині : [М. Гнисюк] / Соломія Калюжко // 33-й канал. – 2021. – 2 черв. – С. 10 : кольор. фот.

Семенко, Л. Майстер портрета зі світовим іменем : [про фотомайстра М. Гнисюка] / Л. Семенко // Вінниц. край. – 2011. – № 3. – С. 132–137 : фот.

Серветник, В. Гнисюк Микола Володимирович : [укр. фотограф] // Люди твої, Мурованокуриловеччино / Василь Серветник, Віталій Тучинський. – Вінниця, 2020. – С. 29–30 : фот.

«Серце у кадрі» : [під такою назвою у Вінниц. обл. краєзнав. музеї відкрилась перша на батьківщині персон. вист. робіт фотомитця М. Гнисюка] // Вінничанка. – 2011. – № 2. – С. 13 : кольор. фот.

Скрипник, В. Його виставку відкривав сам де Ніро : [про фотохудожника М. Гнисюка] / В. Скрипник // RIA. – 2011. – 19 січ. – С. 6 : кольор. фот.

Чебан, О. Видатний фотограф Микола Гнисюк вважав себе портретистом : земляки-вінничани присвятили майстру експозицію в обласному музеї / Олег Чебан // Урядов. кур’єр. – 2013. – 24 січ. – С. 7. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/vidatnij-fotograf-mikola-gnisyuk-vvazhav-sebe-port/ (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана.

Книга-подарунок!

 

У селі у нас багато є рідні,

спішимо туди на свята й вихідні.

Нас запрошують гостинно в кожен дім.

Я вам трохи про родину розповім.

В. Сторожук

 

Сторожук, В. П. Колиска роду : вірші для дітей / В. П. Сторожук. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2023. – 40 с.

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітала відома поетеса, журналістка, фольклористка, краєзнавець – Валентина Петрівна Сторожук,  подарувавши нашим читачам чудову книгу віршів для дітей «Колиска роду».

Сім’я, традиції роду й народу, рідна земля, Україна… Це те, що найголовніше, найдорожче для людей різного віку, а передусім – для дітей. Це те, що потрібно берегти й любити, примножувати і боронити.

 

Валентина Сторожук. 2023 р.

Для довідки: Валентина Сторожук народилася 28 березня 1966 року в с. Білашки Погребищенського району (тепер Погребищенська МТГ Вінницький район) Вінницької області. Проживає в с. Сосонка Вінницького району.

Свою літературну творчість Валентина Петрівна розпочала, ще навчаючись у школі. Перші її поезії були надруковані в 1980 р. у районній газеті «Колос» та республіканській піонерській газеті «Зірка».

З 2010 року – заступник головного редактора літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

У доробку письменниці – поетичні збірки «Без тижня рік» (1990), «Пам’ять Шипшини» (1999), «Дивина» (2002), «Сонцепоклонник: поетичний вінок Михайлові Коцюбинському» (2002), «Третя Пречиста» (2005), «Зелена Неділя» (2006), «Голос трави» (2010), «Я – зичниця» (2015), «Живучка» (2021), роман «Чорна черешня» (2011), книжка прози «Переклад із ластовиної» (2015), книга оповідань і п’єс «На узбіччі війни» (2017), книги для дітей «Рукавичка: стара казка на новий лад» (2005), «Сосонка» (2006), «Рятівник» (2009).

Твори В. Сторожук друкувалися в журналах та альманахах «Дніпро», «Радянська жінка», «Березіль», «Київ», «Вінницький край», «Світлиця», «Подільське перевесло», «Подільське перевеслечко», «Собор», «Подільські джерела», вірші увійшли до антологій «Стоголосся: поетична антологія Вінниччини ХХ століття» (2002), «Книга про матір: українська поезія ХІХ–ХХІ століть» (2003), «Квіт подільського слова: антологія творів сучасних поетів Вінниччини» (2006, 2010), «Краса України» (2006), «Смак молодого вина» (2013), «Вінниця дзвінка» (2013), «Дністрове гроно: літературно-мистецька Ямпільщина» (2015), хрестоматії з літератури рідного краю «Подільські криниці» (2006, випуск третій) та інші.

У своєму рідному селі Білашки Валентина Петрівна записала близько 500 прислів’їв і приказок, понад 200 повір’їв, весільний обряд, близько 300 пісень, 70 з яких вийшли окремим збірником «Червона калина, листячко зелене» (1992).

Лауреат обласної молодіжної премії ім. М. Трублаїні (1989), всеукраїнських літературних премій ім. М. Коцюбинського (2000), Є. Гуцала (2002), «Благовіст» (2006), літературно-мистецької ім. Марка Вовчка (2008), ім. Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2010), ім. Анатолія Бортняка (2013).

Валентина Петрівна Сторожук – член НСПУ (1998), НСЖУ (2009). У 2006 р. удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України».

Підземні скарби Вінниччини!

 

Граніт у відслоненні

Граніти Вінниччини

Вінниччина – край зелених дібров і золотих нив. Природа тут чарівна, квітуча, історія багата героїчними подіями.

Вінницька область займає східну частину Поділля та лежить у межах південно-західної частини Українського кристалічного щита. Ця надзвичайно давня, геологічна споруда (вік 2100–2400 років) має нерівну поверхню і перекрита малопотужною товщею осадових відкладів. Граніти, гнейси, метабазити, пегматити та інші кристалічні породи виходять на поверхню по долинах річок і балок, в ярах, інколи – на вододілах. Тут вони створюють мальовничі куточки природи, що часто вражають своєю красою.

Вчених давно цікавили кристалічні породи Середнього Побужжя. Граніти і грейси вони почали вивчати ще з другої половини ХVIII ст.

Граніти являють собою головним чином середньозернисті мікроклінові породи рожево-червоного кольору, з якими генетично зв’язані крупнозернисті пегматоїдні граніти та темно-сірі граніти, зв’язані між собою поступовими переходами. За своїм мінеральним складом граніти подібні до чарнокітів. Головними мінералами в них, як і в чарнокітах, є кварц і польові шпати. У незначних кількостях в них містяться ромбічні і моноклінні піроксени, амфібол, біотит, гранат і хлорит. Головними акцесорними мінералами є апатит, циркон, монацит, анатаз, сфен, рутил, магнетит, титаномагнетит, ільменіт, гематит і сульфіди.

Гранітний камінь. Фото з Інтернету

В межах Вінниччини кристалічні породи Українського щита отримали місцеві назви, які назавжди увійшли в геологічну літературу. Смугасті гранітно-біотитові мігматити з околиць Вінниці названі вінницитами, а південніше Сабарова описана гірська порода під назвою сабаровіт.

В області розробляються родовища гранітів та іншого облицювального каміння поблизу Стрижавки та Сабарова, Гнівані, Жежелева і Бродецького, Браїлова, Демиківки, Могилівки, Павлівки, Черепашинець, Ладижина та інші.

На Вінниччині люди з давніх-давен цінували камінь і широко використовували його в побуті та будівництві. Промислові розробки почалися у  ХVIII ст. Більше 200 років існують Жежелівські кар’єри, а гніванські граніти розробляються з кінця ХІХ ст. Після полірування гранітні плити з Жежелівського родовища служать чудовим матеріалом для облицювання цоколів будинків та спорудження пам’ятників. Свою продукцію відправляли каменярі і гірники Вінниччини не тільки на територію нашої країни, а й ближнього і дальнього зарубіжжя.

Оздоблення кухні з граніту. Фото з Інтернету

Вчені підрахували, що в 100 т. граніту міститься 33 т. кремнію, біля 8 т. алюмінію, 2,5 т. заліза, 1,5 т. кальцію, 3,3 т. калію, 2,5 т. натрію, 0,5 т. магнію та багато інших цінних речовин.

Сьогодні із кристалічних порід будують різноманітні пам’ятники, меморіальні комплекси, житлові, промислові і господарські споруди, дороги і мости.

Гранітні плити. Фото з Інтернету

Вінниччина є перспективним регіоном для видобутку корисних копалин, розробка яких при умові дотримання природоохоронного законодавства, принесла б велику користь Україні.

 

Рекомендована література:

Географія Вінницької області : проб. навч. посіб. для серед. шк. / ред. Г. І. Денисик, Л. Ф. Жовнір. – Вінниця : Гіпаніс, 2004. – 308 с. : карти, табл., фот.

Денисик, Г. І. Природа Вінниччини : проб. навч. посіб. для серед. шк. / Г. І. Денисик. – Вінниця : Консоль, 2008. – 136 с. : іл.

Денисик, Г. І. Простори Вінниччини : краєзнавчі нариси / Г. І. Денисик, В. Є. Любченко. – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1999. – 92 с. – (Земля Подільська).

Лазаренко, Є. К. Мінералогія Поділля : монографія / Є. К. Лазаренко, Б. І. Среблодольський. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – 346 с.

Любченко, В. Є. Географія Вінницької області : посіб. для загальноосвітніх шк. / В. Є. Любченко, А. С. Космина. – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1996. – 48 с.