Нещодавно у фонди ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва влилася нова книга відомого письменника, професора Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського Анатолія Подолинного “Тільки б голос твій чути…”(Вінниця, 2009). Тут в науково-популярних, нарисових, новелістичних творах йдеться про тернисту долю рідного слова. Більшість розділів видання розкривають характерні подробиці непростого функціонування української мови. Подано цікаві матеріали, пов’язані з творчістю письменників, науковців, акторів, тих, хто безпосередньо плекав рідне слово, не дав йому загинути ні в таборах смерті, ні в еміграції. Є у книжці захопливі нариси про лексичне, фразеологічне багатство мови, її красу та чарівність, безмежні можливості світовідтворення.
Не залишає байдужим жоден матеріал цієї багатої на факти праці. Варто назвати бодай декілька характерних есеїв, зокрема: “Баба Настя” (про фольклористку Настю Присяжнюк), “На мову нема в’язниці”, “Мовчимо українською мовою” (про життя та творчість поета Віктора Коржа), “Мова на горищі” (про найповнішу картотеку української мови, яку в Національній академії наук було фактично знищено), ”Мова і душа” (із щоденника Корнія Чуковського “Я обкладений хохлацькими книжками, читаю, і дивно: починаю думати по-хохлацькому, і ще дивніше: мені хохлацькою мовою (як цілий день начитаюся) сни сняться; і ще дивніше: ті хохлацькі вірші, які я знав з дитинства і які я тепер цілком, цілком забув, позатуляв Блоками і Брюсовими, тепер випливають у пам’яті, згадуються, і їду на лижах і раптом згадаю Гулака, або Квітку, або Куліша. І ще дивніше: в характері моєму виступило – як настрій, відтінок – удавання наївного, простодушного і т. д. Ось: не лише душа творить мову, але й мова (частково) творить душу”).
Інший видатний письменник Іван Огієнко написав: “Мова – то серце народу: гине мова – гине народ”.
То ж дбаймо про свою душу і шануймо серце.
Шановні відвідувачі нашої сторінки, нам цікаво знати Ваші думки з приводу нового видання на захист української мови.
В.И.Даль сказал: «Ни прозвание, ни вероисповедание, ни самая кровь предков не делают человека принадлежностью той или иной народности… Кто на каком языке думает – тот к тому народу и принадлежит» Я думаю на русском. И все же, надеюсь, что я - украинка! И не только по крови и документам.… Вот даже блоги украинские читаю, чтобы родной язык не забыть совершенно. Дело в том, что я всю жизнь живу в России, и с родным украинским языком в сложных отношениях: все понимаю, свободно читаю, пою украинские песни, но вот говорить стесняюсь - не хватает словарного запаса, не могу быстро подобрать слово, сбиваюсь на суржик... К сожалению...
ВідповістиВидалитиОчень благодарна всем тем, кто делает все от них зависящее, чтобы сберечь украинский язык, оставить его незамутненным для будущих поколений. Успехов вам, дорогие, в вашем, безусловно, благородном деле!
Дуже вдячні Вам за теплі і щирі слова.
ВідповістиВидалитиЯк сказав український поет Павло Грабовський: “Рiдна мова на чужинi ще милiшою стає.”На жаль, не тільки люди, які живуть за межами України, не розмовляють українською літературною мовою, а далеко не володіють нею навіть і ті, хто ніколи не покидав своєї Батьківщини. Ми дуже довго соромилися спілкуватися нею (було непрестижно). Отже, мусимо зробити все для того, щоб відродити українську мову, аби наступні покоління її не цуралися, гордилися і оберігали її як безцінний скарб свого народу.