Петро Іванович Ніщинський

(до 180-річчя від дня народження)

      Минає 180 років від дня народження Петра Івановича Ніщинського, чудового композитора, видатного громадського і літературного діяча.

   Вінничани пишаються, що саме в нашому подільському краю народилася людина, яка прославила своїм талантом батьківщину, рідний народ.

    Народився майбутній композитор 21 вересня 1832 року в селі Неменка Липовецького повіту Київської губернії (нині Іллінецький район Вінницької області).

     Після смерті батька – паламаря місцевої церкви – мати віддала семирічного Петра до Софіївського духовного училища в Києві. Згодом там же хлопець закінчив і духовну семінарію. Німецьку мову в семінарії викладав А.І. Капустін, далекий родич Ніщинських. Ставши архімандритом Антоніном, він мав вирушити до Греції на службу і запросив Петра, що володів прекрасним голосом, стати півчим російської польської церкви в Афінах. Тут П. Ніщинський здобув вищу освіту в столичному університеті, навчаючись одразу на двох факультетах – богословському і філологічному. Архімандрит Антонін настійно просив його прийняти сан священика, але Ніщинський відмовлявся: вабили філологія, музика.

    Уже одруженим повернувся додому. Спочатку вчителював у Петербурзі, де зблизився із С. Руданським, потім замешкав в Одесі. З цього часу почалася його творча діяльність на ниві фольклористики, музичного мистецтва, літературних перекладів з грецької і на грецьку. Його обробки народних пісень «Козак Софрон», «Байда», «Ой гук, мати, гук» та інші стали перлинами української музики.

      Різні обставини, в тому числі й тиск начальства, яке з підозрою ставилося до П. Ніщинського (захоплювався українською літературою, фольклором, віддавався громадській роботі і тим виділявся у масі учительського чиновництва), змушували його міняти місця служби. З 1875 року Петро Іванович живе в Ананьєві Єлисаветградського повіту. У Єлисаветграді він зійшовся з акторським ансамблем у складі М. Кропивницького та родини Тобілевичів, який згодом став ядром славетного «театру корифеїв». Саме це й стало поштовхом до створення «Вечорниць» – вставної музичної картини до вистави за драмою Т. Шевченка «Назар Стодоля».

     «Вечорниці» складаються з оркестрового вступу і семи сольних та хорових номерів. Перший з них – лірична пісня «Зоря з місяцем» – написаний на слова Т. Шевченка, решта – на власні тексти Ніщинського. Центральним серед них за змістом, ідейним спрямуванням і красою звучання став хор «Закувала та сива зозуля», який зажив виняткової слави в Україні і далеко поза нею. Цей хор, що доносив до слухачів безсмертний дух українського козацтва, відіграв роль своєрідного гімну нашого народу, стверджував його національну гідність, збуджував патріотичні чуття.

   П. Ніщинський переклав з давньогрецької всесвітньовідомі твори: Софоклову «Антігону» (переклад опублікований в 1883 р.), Гомерові «Одіссею» (1892) та «Іліаду» (1902). Переклади дістали високу оцінку критики.

    Останні роки життя П. Ніщинський провів самотою в Одесі. Захворівши, виїхав до дочки, у Ворошилівку під Вінницею, де бував і раніше. По дорозі знемігся зовсім, важко хворого його привезли до села, де він і помер через два дні (4 вересня 1896 р.).

Пам'ятник Петру Ніщинському
на алеї видатних земляків у
ЦПК і В ім. М. Горького  м. Вінниці

   Вінниччина – колиска видатного українського музиканта – стала останнім його причалом… Тут він зробив свої перші кроки в життя, тут він знайшов свій вічний спокій. І шанобливо схиляється народ перед його світлою пам'яттю.

Урочисте відкриття обласного мистецького свята 

"Пісенні крила сивої зозулі",

яке відбулось 21 вересня у Тиврівському РБК та 
с. Ворошилівка Тиврівського району