З Новим роком та Різдвом Христовим!

Від щирого серця вітаємо Вас з Новим роком та Різдвом Христовим!

Нехай ці веселі свята принесуть у Ваш дім радість, затишок та добробут, благополуччя, родинне тепло та злагоду, щирих друзів та партнерів, шану і любов від рідних та близьких Вам людей, щасливих та радісних подій!

Різдво на Поділлі

От і наступають свята. Чекати залишилося недовго. Скоро одне із найбільших свят християн – Різдво Христове. То ж, які особливості святкування подільського Різдва?

Різдву на Поділлі завжди передували серйозні приготування. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду, а трапеза напередодні Різдва (Святвечір, багата кутя, вілія), як і всюди на Україні, носила урочистий характер і виливалась у справжній ритуал. За народними уявленнями, всі предмети, які стосувались обрядового столу, набували чудодійної сили і відігравали роль важливого магічного або лікувального засобу. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею, підсолодженою медом, з маком та горішками. Земляну долівку або підлогу вкривали соломою.

Святковий стіл у подільських селах також застилали сіном, по кутках клали часник, який виконував роль оберегу, а потім покривали скатертиною - «обрусом». Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, «щоб були такими ж міцними».

Сама вечеря складалася, як правило, із 12 страв і включала майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних, заборонених у піст. Різноманітна і багата їжа в цей день, за народними уявленнями, повинна була забезпечити добробут людей у наступному році. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Починали їсти з куті. Серед подолян, як і в цілому, на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалось гріхом).

За давньою, ще дохристиянською традицією, на Святвечір відбувається обмін ритуальними стравами. Вечерю яку надсилали родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі, складалася, як правило, з головних ритуальних страв столу: куті, риби, книшів, пирогів тощо. Приймаючи обрядову їжу, господарі дякували і теж передавали дари – такі самі страви зі свого стола. Таким чином, обмін ритуальною вечерею символізував спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щирість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями – пиріжками, горіхами, яблуками, цукерками.

Напередодні або в перший день Різдва, звечора починали колядувати. Давня традиція колядування, як і щедрування, полягала в тому, що групи чоловіків, парубочої молоді заходили на подвір’я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров’я, достатку, виконували ряд обрядів, дійств, за що отримували певну винагороду.

Леоніду Куцому – 70!

Сміх буває і лукавим, і саркастичним, і добродушним, але не бездумним і не бездушним. Ось у цьому і найголовніший талант Леоніда Мироновича Куцого, офіцера колишньої Радянської Армії, який давно міг би вже забути свою рідну мову на полігонах і в казармах «необъятной Родины».

Член Національної Спілки письменників та Національної Спілки журналістів України, отаман Вінницького куреня гумористів ім. С.Руданського Леонід Миронович Куций цими днями відзначив 70-річний ювілей.

З цієї нагоди у читальній залі Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва пройшов творчий вечір ювіляра, на який завітали представники влади, громадськості, письменники-побратими, члени куреня з вітальним словом.

Успішність його творчості підтверджують звання лауреата Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Руданського та Всеукраїнського конкурсу «Байка 2001».

А чи знайомі Ви з творами Леоніда Куцого? Що ви думаєте про творчість цього вінницького поета-гумориста? Запрошуємо Вас до розмови.

ІІ Міжнародна науково-практична конференція завершилася

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації, громадська організація «Асоціація бібліотек Вінниччини» та Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва 13-15 жовтня 2010 року провела ІІ Міжнародну науково-практичну конференцію “Краєзнавство: історичний досвід та перспективи розвитку”.

Мета проведення конференції: поглиблення партнерських взаємозв’язків з державними установами, закладами, громадськими організаціями, творчими спілками, національно-культурними товариствами, науковцями, краєзнавцями для збереження історичної пам’яті територіальних громад, забезпечення виявлення, збору та популяризації інформації про минувшину та сьогодення рідного краю.

У конференції взяли участь науковці, дослідники, пошуковці, краєзнавці, представники органів місцевої влади та громадських краєзнавчих організацій, бібліотечні, архівні, музейні фахівці, освітяни, студентська молодь.

Під час роботи конференції були організовані пленарні засідання, круглий стіл, презентаці; проводилися екскурсії по бібліотеці. Виїзне засідання конференції було проведено на базі Вороновицької районної дитячої бібліотеки Вінницького району.

ІІ Міжнародна науково-практична конференція

13-15 жовтня 2010 року Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва за підтримки Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницької обласної ради та управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації, проводить ІІ-гу Міжнародну науково-практичну конференцію «Краєзнавство: історичний досвід та перспективи розвитку».

Пленарні та виїзні засідання будуть проводитися за такими напрямки:

- Джерелознавча база вивчення краю
- Історичне краєзнавство
- Метод усної історії як складова краєзнавства
- Бібліотечне краєзнавство
- Відомі постаті в історії
- Літературно-мистецьке краєзнавство
- Природниче краєзнавство
- Туристичне краєзнавство

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек!

Краєзнавчий відділ Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва вітає відвідувачів блогу з Днем бібліотек. Ми переконані, що це свято стосується не лише безпосередніх працівників бібліотеки, а й її відвідувачів. Зичимо усім міцного здоров’я, творчої наснаги, натхнення, радості, щастя, енергії та життєвих сил!

Дні Михайла Коцюбинського у Вінниці

«Я не вважаю, що конче треба, щоб про мене колись багато писали критики та історики літератури. Але цікаво було б, щоб так - за півсотні років після моєї смерті десь написали б пів-сторінки чи там сторінку, де просто перелічили б, що я зробив і що з того від мене зосталось в пам'яті...Ну і коротко сказали б, чи надовго мене вистачить у будуччині...».

Час розвіяв сумніви нашого славетного земляка. Те, що зробив Коцюбинський для української літератури, для України, назавжди увійшло в золотий фонд національної культури та історії, а його ім'я стало окрасою світового письменства. Його творчий доробок увійшов до золотого фонду загальнолюдської культури. Про це промовисто говорять переклади його творів на багато мов світу, його слово звучить з радіотелекіноекрану, зі сцен професійних і аматорських театрів. Ім’ям уродженця Поділля названі школи, вулиці, кінотеатри, сільськогосподарські товариства. Лише за неповними даними славне ім’я світоча українського народу носять вулиці у 107 містах і селах Вінничини. У Вінниці його ім’я носять педагогічний університет, середня школа, кінотеатр, будинок відпочинку, а на проспекті Михайла Коцюбин­ського 1989 року споруджено величний пам’ятник Майстрові слова. Поруч літературно-меморіальний музей письменника. Тут щороку в день його народження відбуваються святкові урочистості, «літературні суботи М.Коцюбинського». Такі заходи відбуваються і в 146-й день народження великого Сонцелюба.

Засновано Всеукраїнську літературну премію імені Михайла Коцюбинського, лауреатами якої в різні роки стали письменники Вінниччини А.Бортняк, М.Потупейко, А.Гудима, Д.Дереч, В.Кобець, М.Коцюбинська, В.Кузьменко, М.Рябий, М.Стрельбицький, Г.Усач, В.Сторожук, Т.Яковенко, І.Волошенюк, Л.Пастушенко, В.Прилипко, А.Звірик, П.М Перебийніс, В.С. Рабенчук, В.І.Мельник, А.М.Подолинний, Н.Гнатюк, П.А.Зарицкий.

У відділі літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва організовано перегляд літератури "Я весь був як пісня...", присвячений дню народження видатного земляка.

Вінниці - 655

11-12 вересня наша славна Вінниця відзначає 655 день свого народження. На цей час для вінничан Вінниця-іменинниця підготувала чимало цікавих та веселих заходів. Цьогорічне святкування проходить під девізом: “Вся історія Вінниці в одному святі”.

Під час проведення свята, вже традиційно, вінничани стають не лише глядачами святкувань, а й самі беруть безпосередню участь у них. Це інтерактивні конкурси та розваги, майстер-класи від майстрів народного фольклору, мистецтва, історичний карнавал, шоу двійників, “Карооке на майдані у Вінниці ” з І.Кондратюком, виступи вінницьких колективів, столичних гостей, ансамблю з польського містечка Люблін. Біля міської вежі на вул. Козицького відбудеться відкриття пам’ятника архітектору Г.Артинову, якому в нинішньому році виповнюється 150 років від дня народження. І ще в ці дні вінничан чекає багато сюрпризів. Отже, святкуємо разом!

У відділі літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва організовано перегляд документів “Вінниці – 655”.

Вінницький зодчий

Рік 2010-й – рік півторасотлітнього ювілею з Дня народження Григорія Григоровича Артинова, цивільного інженера, вінницького міського архітектора 1900-1919 років.

У вересні 1899 року Артинов оселяється у Вінниці, середовище й саме обличчя якої йому судилося змінити.

Вшановуючи пам’ять видатного архітектора фахівці відділу літератури та інформації з питань краєзнавства ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва зібрали матеріали для видання бібліографічного покажчика "Творець архітектурної історії Вінниці початку ХХ століття".

У галереї “Арт-Шик” з 22 липня по 8 серпня проходить виставка “Вінниця очима Артинова, Артинов очима вінничан”, на якій можна ознайомитись з унікальними фотографіями міста і архівними документами дореволюційного періоду.

28 липня на перехресті вулиць Артинова і Соборної відбулася урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки на честь першого архітектора Вінниці.

Мчать потяги в Європу

8 червня 1870 року на відрізку Одеса-Жмеринка-Київ пройшов перший потяг. Ця дата і вважається днем заснування Жмеринського вузла. З розвитком залізничної мережі Жмеринська станція, опинившись на перехресті доріг, перетворилась на вузлову станцію Південно-Західної залізниці, з’єднавши три напрями – на Київ, на Одесу і на Львів.

У народі говорять: "Якби Жмеринка ще мала море, то місту, безперечно, ціни не було б". Але моря немає. Хоч сталеві магістралі звідси домчать кожного пасажира у будь-яку точку Європи, з пересадками, зрозуміло.

ІV міжнародні Пироговські читання

У Вінниці 2-5 червня будуть проведені IV Міжнародні Пироговські читання, присвячені 200-річчю з дня народження всесвітньо відомого лікаря, вченого, засновника вітчизняного Товариства Червоного Хреста, педагога і громадського діяча, Миколи Івановича Пирогова.

У ювілейних заходах передбачається участь близько двох тисяч представників з 26 різних країн, а також 237 відомих вчених світу. У рамках форуму пройде ХХІІ з’їзд хірургів та V з‘їзд анатомів, гістологів та ембріологів України.

Півстолітня трудова діяльність вченого залишила глибокий слід в історії вітчизняної та світової медичної науки. На Вінниччині, Пирогов жив та працював протягом останніх двадцяти років (1861-1881) у садибі Вишня. Вишенський період для Миколи Івановича був одним з найбільш плідних.

1947 року в пироговській садибі відкрито державний музей (нині Національний музей-садиба М.І. Пирогова), де у крипті церкви св. Миколи Чудотворця зберігається набальзамоване тіло геніального хірурга.

Ім’ям М.І. Пирогова нині названо обласну лікарню, медичний університет та одну з вулиць міста де споруджено пам’ятники відомому вченому.

До 85-річчя Національної спілки краєзнавців України

Зародившись у ХІХ ст., краєзнавчий рух на Вінниччині особливого розквіту набув у 20-х рр. нового століття, активно підтримуваний радянською владою. Про цей період можна говорити як про його зоряний час. Здійснюючи політику радянізації українського суспільства, вона розглядала краєзнавство як один із ефективних інструментів своєї мети.

Тоді на зміну аматорській діяльності окремих збирачів фольклору, дослідників старовини прийшли організаційно оформлені осередки краєзнавчої роботи та місцеві краєзнавчі товариства.

Важко переоцінити роль у цій справі Валентина Дмитровича Отамановського – невтомного дослідника Поділля. У квітні 1924 р. при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН відкрився очолений ним науково-методичний центр – Кабінет виучування Поділля, який поклав початок систематичного, комплексного дослідження краю та поширення знань про нього. До роботи були залучені кілька десятків вчених, художників, письменників та інших представників інтелігенції. Кабінет видав 26 томів (збірників) наукових праць, в яких подано всебічний опис краю, його природи, історії, народного господарства, що склали своєрідну «Енциклопедію поділлєзнавства»; він підтримував творчі зв’язки з 180 організаціями країни та світу.

На жаль з арештом В.Д. Отамановського (1929), який був безпідставно притягнутий до судової відповідальності у справі так званої "Спілки визволення України", робота Кабінету була припинена.

Подальше становлення краєзнавчого руху відбувалося в післявоєнний період, 50-х – 60-х рр.

Новий період пошуково-творчої активності переживає краєзнавчий рух на Вінниччині після проголошення незалежності України. Сучасні умови дозволяють поглянути на історичне минуле з позиції правди та об’єктивності, зняти завісу недоступності до раніше заборонених тем, відкрити невідомі події та факти минувшини, повернути із забуття імена незаконно репресованих і викреслених із народної пам’яті.

Нині вагомо заявили про себе невтомною працею на ниві краєзнавства понад 150 чоловік – історики, географи, мистецтвознавці, етнографи, філологи, археологи, освітяни, бібліотекарі, журналісти.

На Вінниччині працюють обласна організація Національної спілки краєзнавців України та громадська організація "Краєзнавче товариство "Поділля".

Одна з легенд про виникнення Вінниці

Кожного року – весною і влітку – над Вінницею з'являється барвиста веселка, по якій спускається язичницька княгиня Веселинка, щоб набрати води, де сходяться три притоки Бугу: Вишенька, Вінничка, Тяжилівка. Священною водою вона скроплює мешканців міста, благословляючи їх на кращу долю.

А ще Веселинка щоразу нагадує про назву міста, яка походить від язичеського бога Венє – бога води та водних шляхів. Місто, яке називали Вєнниця, а згодом – Вінниця. Інша назва тепер і ріки Бог, яка називається Південним Бугом.

Повний текст див.: Пащенко, Михайло. Як з'явилася Вінниця: легенда // Вінниччина. – 2010.– 12 травня. – С. 5.

Кухня на колесах

Антон Федорович Турчанович (1854-1943), військовик, учасник російсько-турецької, китайської та японської кампаній. Як учасник багатьох військових походів він задумується над тим, як полегшити важкий солдатський побут, зокрема в організації харчування. Під час воєнних дій їжа для солдат готувалася на вогнищах і в котлах, що їх перевозили в обозах. В кінці 90-х рр. ХІХ ст. військове міністерство оголосило відповідний конкурс для вирішення цієї проблеми, що також підштовхнуло Турчановича до розроблення кухні на колесах.

З 1898 року у званні підполковника і на посаді заступника командира з господарської частини 12-го полку, який стояв у Жмеринці, він почав розробляти креслення власної кухні. І там же, у Жмеринці (за іншими даними в Тульчині), у 1903 році було й виготовлено солдатську "кухню-пекарню-кип'ятильню". За це він отримав "патент на привілеї" за номером 12256.

У той період розроблялися й інші кухні, але саме винахід нашого земляка залишався головним, він швидко здобував популярність, і вже до початку Першої світової війни такими кухнями була оснащена вся російська армія.

Значення винаходу Турчановича величезне. Адже і нині, його вдосконалена і оновлена, польова кухня використовується в армії, виручає геологів, рятувальників, будівельників. Вона здобула популярність у багатьох арміях світу, але на відміну від автора автомата Калашникова, ім'я її винахідника залишалося практично невідомим.

До речі, у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї є невелика експозиція, присвячена винахідникові польової кухні А.Ф.Турчановичу.

З 1910 р. Турчанович був призначений Літинським повітовим військовим начальником, а з 1913 року був на такій же посаді у Вінниці. Свої останні роки життя Антон Федорович провів у сім'ї своєї молодшої доньки у Брацлаві. Там же, під час фашистської окупації, він і помер.

Про це розповідає публікація Ф.Шевчука “Кухню на колесах придумав вінничанин” в газеті Вінниччина (2009, 30 жовтня).

З невичерпних подільських криниць

6 травня 2010 року у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбулася презентація біобібліографічного покажчика "З невичерпних подільських криниць" : до 70-річчя від дня народження Анатолія Подолинного (Вінниця, 2010), підготовленого відділом літератури та інформації з питань краєзнавства.

Дане видання продовжує серію біобібліографічних посібників “Наші видатні земляки”, започатковану Вінницькою ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва майже 30 років тому.

Анатолій Мусійович Подолинний – літературознавець, фольклорист, критик, поет, член Національної спілки письменників України, голова Вінницького осередку Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Протягом багатьох років учений плідно співпрацює з бібліотекою, бере активну участь у її соціокультурних заходах: літературних вечорах, наукових конференціях, презентаціях, популяризуючи українську літературу, рідне слово, творчість письменників Вінниччини.

65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні присвячується презентація нових книг С.Д.Гальчака

5 травня 2010 року у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбулася презентація нових книг С. Д. Гальчака, відомого вінницького краєзнавця, кандидата історичних наук, члена НСЖУ, члена правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, керівника Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка, голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, заслуженого працівника культури України.

С.Д. Гальчак досліджує різні аспекти історичного минулого Поділля. Він автор шести монографій, більше 50 наукових статей, книг, член редколегій багатотомних видань “Книга Пам’яті України. Вінницька область”, “Книга Скорботи України. Вінницька область”, “Вінницький мартиролог”, “Звід пам’яток історії та культури по Вінницькій області”. Серед його книг – монографії “Поділля: природа, людина – еволюція, історичний розвиток”, “Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху” та ін., історичні розвідки “Поділля в найдавніші часи”, “Археологічні культури Поділля”, “Білі плями скорботи”, “В боях за Вінниччину”, “Краєзнавці Поділля”, “Краєзнавство Східного Поділля ” та ін.

На презентації представлені книги:

Герої Поділля: Герої Радянського Союзу – уродженці Вінницької, Тернопільської та Хмельницької областей : наук.-довід вид.;

Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 грудня 1943 р.-28 березня 1944 р.): монографія;

На узбіччі суспільства. Доля українських “остарбайтерів” (Поділля, 1942 - 2007 рр.);

Украинские остарбайтеры Подольского региона (Вторая мировая война, послевоенный период);

У цих виданнях вперше в Україні широкій громадськості, подано масштабне наукове осмислення долі насильно депортованих у рейх жертв війни. На фактичному матеріалі Подільського регіону досліджується політика та практичні дії нацистського окупаційного режиму по насильницькій мобілізації людських ресурсів краю, дискримінація, каторжна праця “остарбайтерів” із Поділля, а також їхня доля у післявоєнний період, у незалежній Україні та подаються матеріали про Героїв Радянського Союзу – уродженців Вінницької, Тернопільської, Хмельницької областей, висвітлюються події періоду визволення Вінниччини від нацистських загарбників.

У презентації взяли участь науковці Інституту історії, етнології і права Вінницького ВДПУ ім. М. Коцюбинського, Вінницького кооперативного інституту, співробітники Державного архіву Вінницької області, Вінницького обласного краєзнавчого музею.

На захист української мови

Нещодавно у фонди ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва влилася нова книга відомого письменника, професора Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського Анатолія Подолинного “Тільки б голос твій чути…”(Вінниця, 2009).

Тут в науково-популярних, нарисових, новелістичних творах йдеться про тернисту долю рідного слова. Більшість розділів видання розкривають характерні подробиці непростого функціонування української мови. Подано цікаві матеріали, пов’язані з творчістю письменників, науковців, акторів, тих, хто безпосередньо плекав рідне слово, не дав йому загинути ні в таборах смерті, ні в еміграції. Є у книжці захопливі нариси про лексичне, фразеологічне багатство мови, її красу та чарівність, безмежні можливості світовідтворення.

Не залишає байдужим жоден матеріал цієї багатої на факти праці. Варто назвати бодай декілька характерних есеїв, зокрема: “Баба Настя” (про фольклористку Настю Присяжнюк), “На мову нема в’язниці”, “Мовчимо українською мовою” (про життя та творчість поета Віктора Коржа), “Мова на горищі” (про найповнішу картотеку української мови, яку в Національній академії наук було фактично знищено), ”Мова і душа” (із щоденника Корнія Чуковського “Я обкладений хохлацькими книжками, читаю, і дивно: починаю думати по-хохлацькому, і ще дивніше: мені хохлацькою мовою (як цілий день начитаюся) сни сняться; і ще дивніше: ті хохлацькі вірші, які я знав з дитинства і які я тепер цілком, цілком забув, позатуляв Блоками і Брюсовими, тепер випливають у пам’яті, згадуються, і їду на лижах і раптом згадаю Гулака, або Квітку, або Куліша. І ще дивніше: в характері моєму виступило – як настрій, відтінок – удавання наївного, простодушного і т. д. Ось: не лише душа творить мову, але й мова (частково) творить душу”).

Інший видатний письменник Іван Огієнко написав: “Мова – то серце народу: гине мова – гине народ”.

То ж дбаймо про свою душу і шануймо серце.

Шановні відвідувачі нашої сторінки, нам цікаво знати Ваші думки з приводу нового видання на захист української мови.

Парижанка з Погребища

Якось у 1832 р. Оноре де Бальзак отримав маленького листа з Одеси. І, можливо, не прочитав би його зовсім, якби не помітив, що на конверті не було зворотної адреси. У кінці листа був таємничий підпис «Незнайомка»...

Авторка листа, Евеліна Ганська походила зі старовинного, але небагатого польського роду Ржевуських. Народилася вона 1801 р. в містечку Погребище, рано одружилася з Вацлавом Ганським, який був старший за неї на 20 років.

Уже у наступному листі до Бальзака Евеліна відкриває своє ім'я. Так розпочалося їхнє листування. Вона, молода тридцятирічна жінка, знайшла у ньому краплину кохання, якого не отримала в шлюбі. З часом листування переросло у закоханість. Але зустрітися вони змогли тільки через рік, у 1833 р., у Швейцарії, а поєднати свої долі майже через 17 років.

14 березня 1850 р. у костелі св. Варвари в Бердичеві відбулося вінчання Евеліни і Оноре де Бальзака. На жаль, їхнє подружнє життя тривало всього кілька місяців...

Про долю однієї із славетних муз Вінниччини в житті письменників знайомить публікація: Телефус, Т. Подільська жінка у долі Оноре де Бальзака // Вінницький альбом. 1999: Літературно-художній та історико-краєзнавчий альманах. – Вінниця, 2000. – С. 50-56.

Крім того, у нашій книгозбірні є ще ряд матеріалів і документів, які розкривають історію цього трагічного кохання.

Подільська вишивка

В ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва у відділі літератури та інформації виробничого профілю пройшов День народного майстра під назвою «Я рідний край та мову солов’їну у вишивку свою вплела…».

Окрасою свята були роботи найкращих майстринь Вінниччини: Галини Данилюк, Євдокії Чугунової, Любові Шаламай, Євгенії Круглової. Вишивальниці радо ділилися секретами майстерності з усіма охочими.

У цих подільських вишивках — частинка життя їх авторів, відчуття кольору та гармонії, знання про природу людського буття, багата символіка.

Отож, сьогодні мусимо збирати все втрачене і розкидане, закладати старі і свої нові символи у вишивку, бо так було споконвіку.

З історією подільської вишивки гостей заходу познайомила Алла Ліпська науковий співробітник краєзнавчого музею.

Працівники відділу підготували цікаву, книжково-ілюстративну виставку «Над світом українська вишивка цвіте...» - один із її розділів «Рушники вишивані з Подільського краю: Тут вплелися жита і квітучі сади, І пташині гаї, і пісні водограю» присвячений історії розвитку та техніці подільської вишивки.

66 річниця визволення Вінниччини

Події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. вражають своїм трагізмом, силою народного духу, величчю всенародного подвигу.

Захопивши влітку 1941 р. Вінницьку область, німецько-фашистські загарбники встановили тут особливо жорстокий окупаційний режим. Реалізовуючи свої людиноненависницькі плани, нацисти приступили до створення на вінницькій землі спеціального району Форстенштадт, який передбачали заселити виключно німецькими колоністами. Місцеве ж населення розглядалось ними як раби і підлягало фізичній ліквідації та знищенню непосильною працею. Всього під час окупації німецько-фашистські загарбники замордували до смерті понад 160 тисяч мирних жителів, майже 73 тисячі мешканців області насильно вивезли на нацистську каторгу.

Тому з такою радістю зустріли мешканці області свою визволительку – Червону Армію. Бої за визволення Вінниччини тривали з кінця грудня 1943 р. по 26 березня 1944 р. включно. В них брали участь тринадцять армій, майже півмільйона радянських воїнів. Було розгромлено до 20 ворожих дивізій, знищено і взято в полон 95 тис. гітлерівських солдатів та офіцерів.

За ратні подвиги, проявлені під час звільнення нашої області від нацистських загарбників, 126 воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу, п’ятеро із них – уродженці Вінниччини.

10 Героїв Радянського Союзу полягли смертю хоробрих в боях на вінницькій землі ; ще 14, здійснивши на ній ратний подвиг, удостоїлись цього звання посмертно.

Більше двадцяти військовим частинам та з'єднанням, що особливо відзначились у боях за Вінниччину, присвоєно почесні найменування “Вінницьких”, “Жмеринських”, “Вапнярських”, “Дністровських”.

На честь подвигу визволителів міста над Бугом, визнання їхніх заслуг перед Вітчизною Москва неодноразово салютувала переможцям.

До цієї знаменної дати у житті нашого краю та 65-річчя Великої Перемоги відділом літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва у вестибулі 4-го поверху (основний корпус) влаштована книжково-ілюстративна виставка “Вінниччина у Великій Вітчизняній війні”.

Документи, представлені до уваги користувачів, розповідають про жахіття окупаційного періоду на Вінниччині, організацію підпільного і партизанського руху, бойові дії Червоної Армії за звільнення краю від нацистів, участь вінничан на різних фронтах війни. Окремо представлено біографічні дані про Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях на території Вінницької області. Завершує виставку розділ про вшанування пам’яті визволителів “Жити і пам’ятати”.

Запрошуємо вас, шановні вінничани, ознайомитися з літературою, яка розкриває одну з трагічних сторінок нашого краю.

Державна пересувна опера Правобережжя

А чи відомо вам, що історія Донецького академічного державного театру опери та балету ім. А. Солов'яненка тісно пов'язана з театральним життям Вінниччини кінця 20-х років минулого століття.

З метою познайомити робітничий клас України з досягненнями радянського (зокрема українського) оперно-балетного мистецтва в 1928 році у Вінниці було створено Державну пересувну оперу Правобережжя. До її складу увійшли відомі українські оперні співаки: Ахматова, Іскра-Озерська, Загуменний, Манько, Єтроганов та ін. Режисером був О. Райський, диригентом О. Єтроганов та Поповський, художники: Ритвін, Гвоздков.

До репертуару опери входили твори українських, російських і зарубіжних композиторів. Серед них: “Білий рейд”, “Купало”, “Тарас Бульба”, “Кармелюк”, “Тоска”, балет “Пан Каньовський” та інші, - усього 11 опер та 4 балети.

На Вінниччині пересувна опера проіснувала 12 місяців і у повному складі переїхала до Донецька. На її базі у березні 1932 року в місті Луганську і було утворено Донецький театр опери і балету.

Про історію пересувної опери Правобережжя України та її вистави у Вінниці розповідає газета Червоний край (1930, 15 вересня, 25 вересня), пізніше переіменована в Ленінський шлях (1930, 1 жовтня, 8 жовтня, 12 жовтня).

Нові краєзнавчі видання

що надійшли до Вінницької ОУНБ ім. Тімірязєва у 2009 році

Моя земля — земля моїх батьків.
Із неї я корінням проростаю.
Слова-накази прадідів-дідів,
Мов долю перелистую-читаю.

Моя земля — земля моїх батьків.
Торкаюсь серцем свого родоводу.
То є історія мого народу,
Початок витоків моїх шляхів.
Моя земля — земля моїх батьків.

Володимир Горлей

Вітаємо усіх відвідувачів нашого блогу!

Ми раді повідомити, що від сьогодні починає працювати веб-сторінка відділу літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва.

Зазвичай, коли про нас говорять, згадують безцінний краєзнавчий фонд, традиційні краєзнавчі каталоги, картотеки та електронні краєзнавчі бази даних, бібліографічні покажчики, що є власними проектами відділу. Але хотілося б, щоб читачі дізналися і про наукову діяльність нашого відділу. Адже одне із головних його призначень – відшукати, зберегти і оприлюднити цінну інформацію про Вінницький край, його історію, соціально-економічний стан, літературно-мистецьке життя і, звичайно, про видатних діячів, життям і діяльністю пов'язаних з Вінниччиною, які відомі не лише в області, а й далеко за її межами.

Ми сподіваємося на співпрацю із науковцями, ентузіастами-краєзнавцями в подальшому дослідженні нашого краю.

З повагою, колектив відділу літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.