Книга-подарунок!

 

У селі у нас багато є рідні,

спішимо туди на свята й вихідні.

Нас запрошують гостинно в кожен дім.

Я вам трохи про родину розповім.

В. Сторожук

 

Сторожук, В. П. Колиска роду : вірші для дітей / В. П. Сторожук. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2023. – 40 с.

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітала відома поетеса, журналістка, фольклористка, краєзнавець – Валентина Петрівна Сторожук,  подарувавши нашим читачам чудову книгу віршів для дітей «Колиска роду».

Сім’я, традиції роду й народу, рідна земля, Україна… Це те, що найголовніше, найдорожче для людей різного віку, а передусім – для дітей. Це те, що потрібно берегти й любити, примножувати і боронити.

 

Валентина Сторожук. 2023 р.

Для довідки: Валентина Сторожук народилася 28 березня 1966 року в с. Білашки Погребищенського району (тепер Погребищенська МТГ Вінницький район) Вінницької області. Проживає в с. Сосонка Вінницького району.

Свою літературну творчість Валентина Петрівна розпочала, ще навчаючись у школі. Перші її поезії були надруковані в 1980 р. у районній газеті «Колос» та республіканській піонерській газеті «Зірка».

З 2010 року – заступник головного редактора літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

У доробку письменниці – поетичні збірки «Без тижня рік» (1990), «Пам’ять Шипшини» (1999), «Дивина» (2002), «Сонцепоклонник: поетичний вінок Михайлові Коцюбинському» (2002), «Третя Пречиста» (2005), «Зелена Неділя» (2006), «Голос трави» (2010), «Я – зичниця» (2015), «Живучка» (2021), роман «Чорна черешня» (2011), книжка прози «Переклад із ластовиної» (2015), книга оповідань і п’єс «На узбіччі війни» (2017), книги для дітей «Рукавичка: стара казка на новий лад» (2005), «Сосонка» (2006), «Рятівник» (2009).

Твори В. Сторожук друкувалися в журналах та альманахах «Дніпро», «Радянська жінка», «Березіль», «Київ», «Вінницький край», «Світлиця», «Подільське перевесло», «Подільське перевеслечко», «Собор», «Подільські джерела», вірші увійшли до антологій «Стоголосся: поетична антологія Вінниччини ХХ століття» (2002), «Книга про матір: українська поезія ХІХ–ХХІ століть» (2003), «Квіт подільського слова: антологія творів сучасних поетів Вінниччини» (2006, 2010), «Краса України» (2006), «Смак молодого вина» (2013), «Вінниця дзвінка» (2013), «Дністрове гроно: літературно-мистецька Ямпільщина» (2015), хрестоматії з літератури рідного краю «Подільські криниці» (2006, випуск третій) та інші.

У своєму рідному селі Білашки Валентина Петрівна записала близько 500 прислів’їв і приказок, понад 200 повір’їв, весільний обряд, близько 300 пісень, 70 з яких вийшли окремим збірником «Червона калина, листячко зелене» (1992).

Лауреат обласної молодіжної премії ім. М. Трублаїні (1989), всеукраїнських літературних премій ім. М. Коцюбинського (2000), Є. Гуцала (2002), «Благовіст» (2006), літературно-мистецької ім. Марка Вовчка (2008), ім. Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2010), ім. Анатолія Бортняка (2013).

Валентина Петрівна Сторожук – член НСПУ (1998), НСЖУ (2009). У 2006 р. удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України».

Підземні скарби Вінниччини!

 

Граніт у відслоненні

Граніти Вінниччини

Вінниччина – край зелених дібров і золотих нив. Природа тут чарівна, квітуча, історія багата героїчними подіями.

Вінницька область займає східну частину Поділля та лежить у межах південно-західної частини Українського кристалічного щита. Ця надзвичайно давня, геологічна споруда (вік 2100–2400 років) має нерівну поверхню і перекрита малопотужною товщею осадових відкладів. Граніти, гнейси, метабазити, пегматити та інші кристалічні породи виходять на поверхню по долинах річок і балок, в ярах, інколи – на вододілах. Тут вони створюють мальовничі куточки природи, що часто вражають своєю красою.

Вчених давно цікавили кристалічні породи Середнього Побужжя. Граніти і грейси вони почали вивчати ще з другої половини ХVIII ст.

Граніти являють собою головним чином середньозернисті мікроклінові породи рожево-червоного кольору, з якими генетично зв’язані крупнозернисті пегматоїдні граніти та темно-сірі граніти, зв’язані між собою поступовими переходами. За своїм мінеральним складом граніти подібні до чарнокітів. Головними мінералами в них, як і в чарнокітах, є кварц і польові шпати. У незначних кількостях в них містяться ромбічні і моноклінні піроксени, амфібол, біотит, гранат і хлорит. Головними акцесорними мінералами є апатит, циркон, монацит, анатаз, сфен, рутил, магнетит, титаномагнетит, ільменіт, гематит і сульфіди.

Гранітний камінь. Фото з Інтернету

В межах Вінниччини кристалічні породи Українського щита отримали місцеві назви, які назавжди увійшли в геологічну літературу. Смугасті гранітно-біотитові мігматити з околиць Вінниці названі вінницитами, а південніше Сабарова описана гірська порода під назвою сабаровіт.

В області розробляються родовища гранітів та іншого облицювального каміння поблизу Стрижавки та Сабарова, Гнівані, Жежелева і Бродецького, Браїлова, Демиківки, Могилівки, Павлівки, Черепашинець, Ладижина та інші.

На Вінниччині люди з давніх-давен цінували камінь і широко використовували його в побуті та будівництві. Промислові розробки почалися у  ХVIII ст. Більше 200 років існують Жежелівські кар’єри, а гніванські граніти розробляються з кінця ХІХ ст. Після полірування гранітні плити з Жежелівського родовища служать чудовим матеріалом для облицювання цоколів будинків та спорудження пам’ятників. Свою продукцію відправляли каменярі і гірники Вінниччини не тільки на територію нашої країни, а й ближнього і дальнього зарубіжжя.

Оздоблення кухні з граніту. Фото з Інтернету

Вчені підрахували, що в 100 т. граніту міститься 33 т. кремнію, біля 8 т. алюмінію, 2,5 т. заліза, 1,5 т. кальцію, 3,3 т. калію, 2,5 т. натрію, 0,5 т. магнію та багато інших цінних речовин.

Сьогодні із кристалічних порід будують різноманітні пам’ятники, меморіальні комплекси, житлові, промислові і господарські споруди, дороги і мости.

Гранітні плити. Фото з Інтернету

Вінниччина є перспективним регіоном для видобутку корисних копалин, розробка яких при умові дотримання природоохоронного законодавства, принесла б велику користь Україні.

 

Рекомендована література:

Географія Вінницької області : проб. навч. посіб. для серед. шк. / ред. Г. І. Денисик, Л. Ф. Жовнір. – Вінниця : Гіпаніс, 2004. – 308 с. : карти, табл., фот.

Денисик, Г. І. Природа Вінниччини : проб. навч. посіб. для серед. шк. / Г. І. Денисик. – Вінниця : Консоль, 2008. – 136 с. : іл.

Денисик, Г. І. Простори Вінниччини : краєзнавчі нариси / Г. І. Денисик, В. Є. Любченко. – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1999. – 92 с. – (Земля Подільська).

Лазаренко, Є. К. Мінералогія Поділля : монографія / Є. К. Лазаренко, Б. І. Среблодольський. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – 346 с.

Любченко, В. Є. Географія Вінницької області : посіб. для загальноосвітніх шк. / В. Є. Любченко, А. С. Космина. – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1996. – 48 с.

Новинки краєзнавчої літератури!

            

Рекрут, В. Непрочитані сторінки життєпису і поетики Лавра Миронюка / В. Рекрут, С. Гальчак, К. Завальнюк. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2023. – 328 с.

У виданні «Непрочитані сторінки життєпису і поетики Лавра Миронюка» Валерія Рекрута, Сергія Гальчака, Костянтина Завальнюка написано про історію сіл Рахнівка, Степашки, інших населених пунктів Гайсинщини, представлено життєвий та творчий шлях уродженця Рахнівки Лавра Зіновійовича Миронюка (1887–1931) – учасника Української революції 1917–1921 рр., педагога, поета, журналіста, редактора гайсинської газети «Народня думка», яка видавалася в період з 25 серпня по 7 жовтня 1919 р.

Поетика Лавра Миронюка насичена мотивами природи. В цій книзі Ви відчуєте вплив народної поезії, піднесеної до містично-релігійних сфер; будете вражені його цікавими метафорами, поєднаними формами музичності і пісенної легкості. 

Коли я сам себе питаю, в чому ж вартість моєї праці, то бачу її в самостійному процесі шукання історичної правди.

Я. Огородник

 

Огородник Я. Гетьманування Івана Скоропадського / уклад.: В. Рекрут, Ю. Степанчук. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2023. – 212 с.

У монографії «Яків. Огородник. Гетьманування Івана Скоропадського» вміщено матеріали неопублікованої дисертації видатного подолянина, державного діяча, педагога, історика Якова Огородника, збереженої як рукопис і виявленої В. П. Рекрутом у фондах Центрального архіву вищих органів влади та управління України. Відстоюючи засади державності, автор ґрунтовно характеризує діяльність гетьмана Івана Скоропадського – однієї з ключових постатей модерної української історії. На основі аналізу низки історичних джерел і літератури визначено фатальні об’єктивні чинники, які призвели до інкорпорації Лівобережної України до складу російської імперії.

Тому, ураховуючи важливість збереження пам’яті про гідних патріотів України та повернення до науково-краєзнавчого простору їхньої творчої спадщини, у цій книзі автори пропонують ознайомитися з життєдіяльністю Якова Андрійовича Огородника та його працею «Гетьманування Івана Скоропадського», написану в 1929 р. у Празі.

Ці видання будуть корисними для науковців, викладачів, краєзнавців, студентської молоді, а також для всіх, хто цікавиться історією української державності та рідного краю.

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Зінченко, А. Л. Голодомор 1932–1933 років на Вінниччині: скрижалі пам’яті / Арсен Зінченко ; Укр. ін-т нац. пам’яті, Музей Вінниці. – Вінниця : Твори, 2022. – 180 с. : кольор. фот.

 

Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. – страшна й важка сторінка в історії українців. У Книгах пам’яті і втрат, у музеях, Меморіялах і на простих сільських хрестах вписано численні імена заморених Голодом, але чимало їх ще не встановлено, бо їхні останки зотліли в ярах і придорожніх ровах, приорані на полях чи знесені дощами.

Вивчення тих подій дає підстави говорити про те, що це виморювання навмисне створеним голодом має ознаки геноциду, якому дослідники й народ дали назву Голодомор.

Арсен Зінченко

У книзі українського історика, доктора історичних наук, професора Арсена Зінченка «Голодомор 1932–1933 років на Вінниччині: скрижалі пам’яті» висвітлена тема Голодомору на Вінниччині. На основі спогадів очевидців, документального, ілюстративного матеріалу та сучасних досліджень розкрито передумови, перебіг і наслідки Голодомору, пережитого населенням Вінниччини у 1932–1933 рр.

Подорожуй Вінниччиною!

 

Музей Хліба

(с. Білопілля Хмільницький район)

Музей Хліба. Фото з Вікіпедії

 

Музей Хліба с. Білопілля – це цікаве, особливе місце, яке зберігає унікальну історію та традиції хліборобства нашого краю.

Музей знаходиться у містечку Білопілля, що розташоване в Глуховецькій селищній територіальній громаді Хмільницького району (колишнього Козятинського району) Вінницької області.

Починалася історія музею у 1986 році. Місцеві жителі задумали розповісти нащадкам про неоціненне багатство, яке дає всім життя – Хліб. Одним з його організаторів була вчителька місцевої школи Анастасія Лукінічна Бойко. З метою створення музею було відремонтовано млин із вітряком 18 ст. Поруч із ним побудували селянську хату зразка 18 ст. та кухню. На подвір’ї розмістили сільськогосподарський реманент, який розповідатиме про засоби виробництва борошна, млинів та інших важливих елементів цілого процесу.

Музей пропонує цікаві експозиції та екскурсії, завдяки яким відвідувачі зможуть ознайомитись з цікавими фактами про історію хліба від найдавніших часів до наших днів в Україні, його роль у національній культурі та виробництві промислових продуктів. Тут демонструються коси, серпи, ціпи, граблі та інше. У музеї є розділ технічних культур. Видне місце займає література про землю, хліб. Демонструються тематичні експозиції «Хліб війни», «Трагедія українського народу – голодомор 1932–1933», «Бережіть хліб» та інше.

Спочатку музеєм опікувалось місцеве сільськогосподарське підприємство, а з 1996 року Білопільський музей Хліба носить почесне звання «Народний» і знаходиться на державному утриманні. Завідувачкою музейного комплексу з 2001 по 2013 роки була Ніна Петрівна Климова, з 2013 по 2016 роки Анастасія Гуменюк, а з 2016 року Сергій Станіславович Рибачук. У музеї нараховується понад 1100 різноманітних експонатів старовини.

На території музейного комплексу «Народний музей Хліба» проводяться районні заходи – це конкурс-виставка дідухів, обрядових хлібів, виставки майстрів-умільців народних промислів, українських світлиць та День незалежності України. В таких заходах беруть участь багато закладів культури.  Свята супроводжуються українськими піснями, танцями та народними жартами. 

Цей музей є чудовим місцем для всіх, хто цікавиться культурою та історією харчування в Україні. Відвідувачі також зможуть придбати у музеї сувенірні предмети та продукти з хліба на пам’ять про свій візит.

 

Рекомендовані джерела та література:

«Народу вічний оберіг» – у Білопіллі вшанували Хліб та тих, хто його вирощує // RIA Козятин. – 2019. – 22 серп. – С. 7 : фот.

Гальчак, С. Д. Музей хліба / С. Д. Гальчак // Пам’ятки історії та культури Вінницької області / Вінниц. обл. держ. адмін. [та ін.]. – Вінниця, 2019. – Ч. 1 : Барський - Немирівський райони. – С. 211–212.

Гончарук, В. Фотографія нагадала про вітряк прадіда : [з історії Музею Хліба; знайдено фото з вітряком з датою за липень 1953 р.] / В’ячеслав Гончарук // RIA Козятин. – 2020. – 30 квіт. – С. 8 : фот.

Зарицький, П. А. Історична мить хранителя історії : [з історії музею] / П. А. Зарицький // Вісн. Козятинщини. – 2016. – 11 серп. – С. 3 : фот.

Кантоністова, А. В Україні два музеї хліба. Один із них знаходиться на Вінниччині [в селі Білопілля] / А. Кантоністова // Поділ. порадниця. – 2006. – 15 лют. – С. 8.

Музей Хліба – візитівка району // Вісн. Вінниц. самоврядування. – 2017. – Січ.-лют. (№ 1). – С. 4.

Народний музей Хліба (Білопілля) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Народний_музей_Хліба_(Білопілля) (дата звернення: 20.04.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 12.07.2022.

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Є такий поет на Україні,

Родом із Браїлова, від нас.

Вірші в нього – мускулисті, рвійні,

З ними він у темноті не згас.

Забаштанський… Він – як Україна,

Отакий стражденний – Божий дар.

Цей поет не стане на коліна,

День при дні тримаючи удар.

Василь Кобець

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітала відомий історик, краєзнавець, відмінник освіти України, член Національної спілки краєзнавців України, завідуюча літературним музеєм ім. Володимира Забаштанського – Надія Слободенюк. Вона подарувала нашим читачам дві свої чудові книги про Володимира Забаштанського: «Тут він завжди…» та «Пошукове дослідження географії «Поїздок в люди» Володимира Забаштанського».

 

Надія Слободенюк

Слободенюк, Н. Тут він завжди… / Надія Слободенюк. – Вінниця : Твори, 2022. – 136 с. : іл.

Книга «Тут він завжди…» присвячена людині з кобзарським характером та силою, лауреату Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі літератури, члену Національної спілки письменників України, автору майже двох десятків збірок поезії, перекладачу циклів віршів і поем з багатьох мов народів світу, кавалеру державного ордена «Знак Пошани», ордена «За мужність» І-ІІІ ступенів, ордена Ярослава Мудрого, поету Володимиру Забаштанському.

Книга розрахована на широке коло читачів, які не лише цікавляться літературою рідного краю, а й люблять і цінять життя, захоплюються силою духу людей, здатних на неймовірні вчинки.

 

Слободенюк, Н. Пошукове дослідження географії «Поїздок в люди» Володимира Забаштанського / Надія Слободенюк. – Вінниця : Твори, 2022. – 44 с. : іл.

Дане дослідження є результатом пошукового дослідження і має за мету зацікавити читача темою, дозволяє дізнатися про нові аспекти існуючих знань з названої теми.

Національна премія України імені Тараса Шевченка - 2023!

 

Лауреатом Шевченківської премії 2023 р. стала Калитко Катерина Олександрівна – за книгу поезій «Орден мовчальниць».

Збірка поезій розкриває портрет української жінки частіше визначає те, про що вона мовчить, ніж те, про що говорить. Та без досвіду цього мовчання не було би голосу, що звучить у цій збірці. Голосу, що обстоює право щиро мовити про гостре горе, поколіннєві травми, стереотипи та архетипи, корені в пекучому ґрунті, відвагу любові й розчарування порожнечею поза масками. Не ззираючись на закиди в надмірній відвертості чи колючості, в надриві й темноті. Бо тільки так і залишаються собою – але й втілюють досвід сотень досі безмовних сестер.

 

Калитко, К. Орден мовчальниць : поезії / Катерина Калитко. – Чернівці : Meridian Czernowitz, 2021. – 144 с.

 

Відділ краєзнавства представляє до уваги користувачів виставку однієї книги «Орден мовчальниць».

Запрошуємо до перегляду!

  

Катерина Калитко

Катерина Калитко (1982 м. Вінниця), українська письменниця й перекладачка. Член НСПУ (2000) та Українського ПЕН.

Авторка поетичних збірок:

«Посібник зі створення світу» (Вінниця: Логос, 1999);

«Сьогоднішнє завтрашнє» (Київ: Гранослов, 2001);

«Портретування асфальту» (Київ: Смолоскип, 2004);

«Діалоги з Одіссеєм» (Київ: Пульсари, 2005);

«Сезон штормів» (Київ: Електрокнига, 2013);

«Катівня. Виноградник. Дім» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2014);

«Бунар» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2018);

«Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого» (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019);

«Орден мовчальниць» (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2021);

«Люди з дієсловами» (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2022).

Прозова творчість

У 2007 році опублікувала книжку малої прози «М.істерія» у співпраці з київським видавництвом «Факт».

У 2017 році у «Видавництві Старого Лева» вийшла збірка короткої прози «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки». 

Перекладацька діяльність

    Перекладає з балканських мов (Міленко Єрґович, Озрен Кебо, Меліна Камерич, Ненад Величкович, Мілета Проданович, Меша Селімович та ін.).
     За свої переклади відзначена премією часопису «Кур’єр Кривбасу» та перекладацькою премією METAPHORA.

Окремими книжками виходили переклади:

Меліна Камерич «Туфлі до вручення "Оскара"» (Фоліо, 2013);

Міленко Єрґович «Історії про людей і тварин» (Темпора, 2013);

Міленко Єрґович «Срда співає в сутінках, на Трійцю» (Темпора, 2014);

Емір Кустуріца «Смерть – неперевірена чутка» (Темпора, 2014);

Ненад Величкович «Сагіб» (Темпора, 2014);

Мілета Проданович «Аркадія» (Темпора, 2015);

Михайло Пантич «Прогулянка хмарами» (Темпора, 2015);

Углєша Шайтінац «Дуже скромні дари» (Темпора, 2016);

Озрен Кебо «Сараєво для початківців» (Discursus, 2017);

Меша Селімович «Дервіш і смерть» (Круговерть, 2017).

Окремі твори Катерини Калитко перекладені англійською, німецькою, польською, вірменською, литовською, словенською, сербською, болгарською, італійською та на іврит. Збірка віршів «Золото, смирна і мед» вийшла 2014 року в Ізраїлі (переклад на іврит Антона Паперного).

Відзнаки:

лавреат літературного конкурсу «Гранослов» (1999);

переможець фестивалю читаної поезії «Молоде вино» (1999);

премія «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича (2001);

лавреат конкурсу видавництва «Смолоскип» (2003);

подільська літературно-мистецька премія «Кришталева вишня» (2000);

премія «Благовіст» (2001);

премія «Культреванш» (2004);

премія «ЛітАкцент року» (2014) за книжку «Катівня. Виноградник. Дім»;

лавреат міжнародної премії Vilenica International Literary Festival 2016;

премія «Книга року Бі-Бі-Сі» (2017) за книжку «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки»;

спеціальна відзнака журі Премією міста літератури ЮНЕСКО за поетичну збірку «Бунар» (2019);

премія «ЛітАкцент року» (2018) за книжку «Бунар»;

премія «ЛітАкцент року» (2019) за книжку «Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого»;

стипендіатка письменницької програми Центральноєвропейської ініціативи Fellowship;

лавреат премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського у 2017 році.

У 2019 році нагороджена незалежною Премією Women in Arts від UN Women та Українського інституту в рамках HeForShe Arts Week 2019.