Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 18 червня 2021 р.

Звичаї нашого народу!

 

Зелені свята

Свята Трійця – одне з дванадцяти найбільших свят у церковному календарі.

У традиціях Зелених свят в Україні відчувається відгомін стародавніх вірувань наших предків, які намагалися захистити квітучі ниви від дуже небезпечних у цей час польових духів, мавок, русалок, що могли зашкодити майбутньому врожаю.

Трійця знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу.

Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали пахучі трави: любисток, чебрець, полин, м’яту, які розвішували в оселі, встеляли підлогу.

У неділю, в день Трійці, відбувався один з найхарактерніших обрядів Зелених свят – ворожіння. Ворожили під час розвивання вінків.

Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або П’ятидесятницею – це п’ятдесятий день після Великодня. Цього дня люди зранку вдягалися по-святковому і вирушали до церкви.

На Зелені свята, як і на проводи, провідували померлих родичів на кладовищах, влаштовували поминальні панахиди й колективні поминальні трапези.

Від Трійці розпочинався період посту – Петрівка. На першому його тижні на значній території України відзначали розигри або русалії.

Побутувало повір’я, що у цей час русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат.

Особливо небезпечними русалки вважалися у четвер – Русалчин Великдень. Цього дня, за народним звичаєм, дівчата йшли таємно до лісу, щоб випросити в русалок і мавок багатих женихів.

 


Джерело: Зелені свята // Воропай, О. Звичаї нашого народу : етнограф. нарис. / Олекса Воропай. – Репр. відтворення вид. 1966 року. – Київ, 1993. – Вип. 1. – С. 388–406.

Трійця (П’ятидесятниця, Зелені свята) // Українці : Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Коверець. – Донецьк, 2004. – С. 156–160.


четвер, 27 травня 2021 р.

Художники Вінниччини!

 

Чулко Микола Федорович – український живописець, автор жанрових полотен, пейзажів і натюрмортів у стилі імпресіонізму.

Народився митець 12 травня 1947 р. в Немирові Вінницької області. Живопису навчався у творчих майстернях народного художника України Аркадія Сороки та заслуженого художника України Олексія Сидорова.


Його основна тема живопису – пейзаж, бо він обожнював природу і вважав, що наступним поколінням повинен передати красу нашої землі.

Малював змалечку олівцем, ручкою. Займаючись самоосвітою, опрацьовуючи велику кількість мистецької літератури, вивчаючи творчість і манеру письма видатних художників, поступово складав індивідуальний творчий підхід до письма, власну живописну мову.

Образ землі, з якою він був з’єднаний нервовими клітинами і глибоким корінням, став для подільського художника безумовним тематичним пріоритетом. Миколу Чулко можна назвати краєписцем Поділля.

Седнів. Цвіте бузок. 2007, п. о. 50*70


Творення подільського краєвиду у діяльності Миколи Федоровича мало ще один вагомий аспект. Саме він став автором ідеї, організатором та постійним керівником творчих груп пленерів, які з 1995 року проходять у Немирові на базі санаторію «Авангард».

Літній натюрморт. 2012, п. о. 85*106,5


Микола Чулко здійснив творчі поїздки вздовж Південного Бугу та по Карпатах, Миколаївщині, Чернігівщині, у Китай. Автор понад 10 персональних виставок.

Південний Буг. Село Воробіївка. 2010, п. о. 70*80


Він – член Національної спілки художників України (1992). Роботи художника користуються попитом на аукціонах України.

Твори митця у власності Міністерства культури України, Посольства України в Австрії, Народної республіки Китай, зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї, Тульчинському художньому музеї, Чернігівському художньому музеї, галереї санаторію «Авангард» (м. Немирів), у вітчизняних та зарубіжних колекціях.

Вернісаж пам'яті Миколи Чулко (2017)


Помер митець від важкої хвороби у Вінниці 31 грудня 2014 року.

 

Начерки з альбома майстра

«Розкрилений талант, життєвий досвід, любов до рідного краю дозволили Миколі Чулку стати у рівні з кращими митцями України» (дружина, Чулко Світлана Олександрівна).

Джерело: Микола Чулко. Живопис [Образотворчий матеріал] : альбом / Вінниц. обл. орг. Нац. спілки художників України. – Вінниця : [б. в.], 2015. – 96 с. : портр., кольор. іл.




пʼятниця, 23 квітня 2021 р.

До Всесвітнього дня книги та авторського права!

 

Хто любить книгу, той далеко піде у своєму розвитку.

Книга рятує душу від здерев’яніння.

Т. Г. Шевченко 

Сьогодні, 23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – це свято авторів, видавців, бібліотекарів, читачів тощо.

До цієї події відділ краєзнавства інформує Вас про «Краєзнавчі електронні ресурси ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва».

Електронний каталог

На зміну традиційному картковому каталогу, тематичним картотекам прийшли власні інформаційні продукти, це, перш за все, електронний каталог, електронні бази даних.


База даних "Література про Вінницьку область"

Записи систематизовані згідно схеми для краєзнавчих каталогів з урахуванням вимог сучасності та специфіки краю.

Вінницький інформаційний портал

Потужним електронним краєзнавчим ресурсом є Вінницький інформаційний портал, корпоративність якого в оперативному наповненні сприяє створенню єдиного унікального культурно-інформаційного простору області, забезпеченню доступності та ефективному використанню краєзнавчих інформаційних продуктів. Вебресурс підтримується фахівцями відділу краєзнавства та бібліографами районних бібліотек Вінниччини. Усі дані на ньому структуровано за розділами: «новини», «статті», «фотографії», «відеоматеріали», «тематичні розділи», «райони області», «довідка» та «web’лiографiя».


Електронна бібліотека: Краєзнавча Вінниччина

«Краєзнавча Вінниччина» є складовою частиною е-бібліотеки. Електронна повнотекстова база «Краєзнавча Вінниччина», в свою чергу,  містить такі розділи: «Літературна Вінниччина», що вміщує повні тексти творів письменників Вінниччини та «Історико-краєзнавчі дослідження», що містить нариси істориків та краєзнавців Вінниччини.

Доступ до «Краєзнавчих електронних ресурсів ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва» представлений на сайті бібліотеки https://library.vn.ua/.


понеділок, 5 квітня 2021 р.

             Свято-Миколаївська (Микольська) церква із дзвіницею, нині діючий православний храм (1746 р.), найстаріший із збережених давніх православних храмів Вінниці. Розташування церкви на пагорбі неподалік легендарної Замкової гори вважається знаковим і традиційним, як і власне архітектура цієї пам’ятки. Тризрубна триверха споруда із трьох ярусів восьмериків, завершених бароковими куполами та українськими (грушовидними) главками на глухих барабанах, зібрана з дубових колод без цвяхів. З храмом пов’язано кілька цікавих легенд та історичних фактів. Існує непідтверджений переказ, що у цій церкві вінчався кальницький (вінницький) полковник Іван Богун. Храм пережив і закриття, і війну, і окупацію. Будівля має історичну цінність, адже внесена до списку історичних пам’яток національного значення.

Відділ краєзнавства підготував віртуальну книжкову виставку-калейдоскоп «Перлина сакрального мистецтва Вінниці (до 275-річчя з часу завершення спорудження дерев’яної Свято-Миколаївської (Микольської) церкви на Старому місті)».















До Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів, який щорічно відзначається 11 квітня за ініціативою ООН, вашій увазі представлена віртуальна виставка «Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів: Вінниччина» підготовлена відділом краєзнавства. У цей День давайте ж згадаємо усіх, хто був за колючим дротом гітлерівських катівень, хто навіки залишився там – у безіменних могилах, і тих, хто вижив усім смертям на зло…















 

середа, 24 березня 2021 р.

Майстри народної творчості!


 

В історії Вінниччини є багато яскравих особистостей, обдарованість яких принесла славу і визнання рідній землі. Це і генії науки, літератори, митці тощо.

Насамперед, хочу розповісти про таких відомих особистостей Вінниччини, якими пишається наш край. Це майстри народної творчості: Марія Руденко, брати Герасименки та Олексій Луцишин, які залишили незабутній слід у пам’яті своїх нащадків.

 

Марія Руденко

Марія Руденко (1915–2003) – відома фольклористка, етнограф, краєзнавець, майстриня народного декоративно-ужиткового живопису та витинання, заслужений працівників культури України. Народилася Марія Оксентіївна у с. Слобода-Яришівська, нині Могилів-Подільського району.

Марія Руденко. Подільська Берегиня. Горлиця... Вона унікальна, великої душі жінка, яка за своє довге життя зуміла піднестися від молоденької сільської вчительки до відомого діяча культури, хранительки неоціненних фольклорно-мистецьких скарбів свого народу.


Марія Руденко зібрала і систематизувала близько 2000 весільних, родинно-побутових, обрядових пісень, понад 1000 прислів’їв та загадок, 100 казок і легенд тощо. Майстриня виготовила близько 400 витинанок, які зберігаються в музейних та приватних колекціях в Україні, Росії, Болгарії, Франції, Канаді та США.

У м. Могилів-Подільський з 2003 р. працює Музей етнографії і народного мистецтва ім. М. Руденко, де представлена багата спадщина майстрині. 

Якім (1881–1969) та Яким (1888–1970) Герасименки – відомі в Україні гончарі, послідовники знаного умільця Андрія Гончара, якого вважають творцем бубнівської гончарної орнаментики.



Брати Герасименки жили і працювали у рідному селі Бубнівка Гайсинського району. Від 1935 року – у Центральній експериментальній майстерні (Київ), створили низку яскравих композицій на декоративних блюдах, кахлях. Були учасниками всесоюзних та міжнародних художніх виставок. Створювали яскраві, традиційні за формою, оздоблені рослинними та геометричними орнаментами куманці, барильця, баньки, баклаги, кахлі, тарілки, полумиски, блюда, гладущики, горщики, іграшки, фігурний посуд, а також чайні та столові сервізи. Виготовляли полив’яний цеглясто-червоний посуд, розписаний рудим, зеленим та білим ангобами. Вироби майстрів експонувалися на виставках у Німеччині, Франції, Чехословаччині, Англії.




1988 р. з нагоди 100-річчя від дня народження Якима Герасименка у с. Новоселівка Гайсинського району в садибі, де жив і працював майстер, відкрито Музей гончарного мистецтва (музей-садиба братів Герасименків).

 

Олексій Луцишин (1922–2001) – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Народився Олексій Григорович у с. Крищинці, нині Тульчинського району, в сім’ї спадкових гончарів.

Олексій Луцишин


Перша персональна виставка молодого подільського гончара відбулася 1944 р. в госпіталі м. Фалешти (Молдова). Там поранений Олексій з глини виліпив гумористичні фігурки, кухлі, миски і горщики.

Виготовляв ужитковий посуд, традиційну подільську іграшку, комини, декоративні вази, фігурні посудини, куманці, декоративні тарелі, супниці, оригінальні скульптурні композиції, кумедні скульптурки людей, тварин.



Викладав кераміку у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі № 5, Вінницькому міському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Підготував понад 40 учнів.



У Вінниці зберігся будинок майстра та печі для випалювання гончарних виробів. 2005 р. тут засновано Музей гончарного мистецтва ім. О. Г. Луцишина.

неділя, 7 березня 2021 р.

Вийшов друком бібліографічний покажчик «Вінницький полковник Іван Богун – яскрава постать в історії Козаччини»

«Вінницький полковник Іван Богун – яскрава постать в історії Козаччини» бібліографічний покажчик

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва підготувала до 400-річчя від дня народження Івана Богуна (близько 1618–17.02.1664) бібліографічний покажчик «Вінницький полковник Іван Богун – яскрава постать в історії Козаччини» (укладач – Галина Миколаївна Авраменко, консультант, науковий редактор – Іван Миронович Романюк. Вінниця, 2020).

Видання вийшло за сприяння Вінницької обласної державної 
адміністрації та Вінницької обласної ради. 
Надруковане житомирським видавцем О. О. Євенок.

Основою для створення покажчика стали фонди Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. До видання включено 949 записів різних видів документів. У бібліографічному покажчику представлено архівні, книжкові, періодичні, електронні видання. Включено бібліографічну інформацію про наукові праці, науково-популярну, публіцистичну, художню літературу, монографії, матеріали конференцій, підручники, публікації з періодичних та  продовжуваних видань, журналів та газет. Для більшої інформативності в покажчику представлено публікації, виявлені в бібліографічних джерелах козацької тематики, літописах Книжкової палати України, мережі інтернет. Документи подано українською, англійською, польською, російською мовами.

Видання складається з текстової та бібліографічної частин. Текстова частина містить узагальнююче слово від укладача, вступну статтю та основні віхи життя Івана Богуна. Бібліографічна частина складається із матеріалів, котрі у виданні систематизовано у 6 розділах («Козацтво в дослідженнях істориків, краєзнавців», «Іван Богун – вінницький полковник», «Вшанування пам’яті великого полководця», «Образ І. Богуна в художніх творах і мистецтві», «Відродження козацтва на Вінниччині», «Довідково-бібліографічні видання»). Кожний з розділів своєю чергою структуровано за підрозділами та тематичними рубриками. Розміщено їх за абеткою авторів і назв.


Посібник орієнтований на широке коло користувачів – від науковців-дослідників до усіх зацікавлених історією козацької доби, зокрема на Вінниччині, її видатними полководцями. Без сумніву, посібник стане в пригоді викладачам, студентській та шкільній молоді, краєзнавцям, бібліотечним працівникам, учителям шкіл.