Шукати в цьому блозі

субота, 24 листопада 2012 р.

Запали свічку 2012!


На знак вшанування пам’яті жертв Голодомору у суботу 24 листопада 2012 року о 16 годині приєднуйтесь до Всеукраїнської акції "Запали свічку"!
Вшануйте загиблих хвилиною мовчання та встановіть запалену свічку на підвіконня. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

неділя, 18 листопада 2012 р.

19 листопада Вінницькому обласному радіо виповнюється 80 років!

...Погас екран, відкладено газети,
Дрімає місто в мерехтінні зір -
Затихло все на гомінкій планеті,
І лиш гуде напружено ефір.

 Впродовж усіх років існування - радіо було, є і буде найдоступнішим та найпоширенішим засобом масової інформації. Вінницьке обласне радіо слухають як по проводовій мережі, так і на ультрокоротких та середніх хвилях. Це є засіб інформування більш як 2 млн. жителів Поділля.
  Радіо пропонує слухачам новини Вінниччини, України, світу, музику, тематичні радіопрограми, прямі ефіри.
  Передачі Вінницького обласного радіо чують навіть земляки у Фінляндії!

          Щиро та сердечно вітаємо Ваш колектив зі святом!!!

понеділок, 5 листопада 2012 р.


До дня української писемності та мови

Українська мова одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Вона співуча (за милозвучністю її ставлять нарівні з італійською), завдяки тривалому розвиткові вироби­ла чіткі, логічно впорядковані фонетичну й граматичну систе­ми, у ній рідко трапляються винятки. Вона має багатющий запас слів, розвинену синоніміку. Добре розви­нені в ній функціональні стилі. Українською мовою однаково чудово звучать Біблія і Гомерова «Одіссея», «Декамерон» Дж. Боккаччо й «Дон-Кіхот» М. Сервантеса, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна і «Пан Тадеуш» А. Міцкевича, твори Шекспіра і Джека Лондона, Ярослава Гашека і Марселя Пруста. Нею скла­дено понад 200 тис. народних пісень, створено багату художню літературу, написано тисячі наукових праць. Немає таких почуттів і думок, яких не можна було б вислови­ти українською мовою.
Преподобний Нестор Літописець
В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови". В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
У День української писемності та мови за традицією:
  • покладають квіти до пам'ятника Нестора-Літописця;
  • відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
  • заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
  • за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів проводиться Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Щорічна кількість учасників понад 5 млн. з 20 країн світу.
В інтернеті свято отримало своє продовження у проекті UA DAY. Суть проекту полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя.
Одним із дослідників української мови на Вінниччині є письменник, літературознавець Анатолій Мусійович Подолинний. Мова для нього – це все! Якщо є мова – є народ. Усе своє життя талановитий письменник плекає рідну українську мову, навчає усіх і кожного, як потрібно берегти її, як за неї заступатися, як цінувати, як платити за неї усім, чим тільки можеш платити – він вчить її любити.
          Мова
Мово,
щойно я народився –
ти поцілувала мене
молодими вустами моєї матері.
Як я любив гратися з тобою:
на груші, наче на сьомому небі,
у гінкому чорнобилі
й полинах на межі,
на долині, у лозах червоних,
в очеретах Немії,
в грабових лісах,
зарослих ясною папороттю,
коло вивершуваної скирти,
на густих стернях,
де ноги мої
скапували кров’ю.
Мово,
ти смалила мене
гострим вогнем
і обкладала кригою.
Пригадуєш:
вихудлого тата,
що на одній нозі
придибав додому з війни,
рідку кукурудзяну бевку
в сорок сьомім,
арешт батька
і постріл п’яного міліціонера
в хаті,
бригадира, що, як вітер,
гнув матюками маму
і гнав на роботу?
– Ольго! – галакав під ворітьми. –
Гайда на буряки!
Мово,
як я жахався тебе,
коли пас льоху з поросятами
в полі, коло скошеного гороху,
а скажений Арсень,
побачивши поросят у шкоді,
гнався на коні,
лаючись і періщачи нагаєм
то коня, то льоху, то мене.
Як я ненавидів тебе,
коли в школі нерозумний учитель
шарпав мене за куфайку
і кричав:
– Твій батько в тюрмі!
Ти до нього хочеш?
Але ж мово,
ти, наче вибух,
підкидала мене
до самого Бога,
коли співали жінки,
вертаючи з поля,
і вдова Ганка
так виводила в цьому хорі,
немовби ножем,
самим гостряком,
протинала мою душу;
коли за столом підпилі дядьки
грубими, мов бруски, голосами
розбуджували півтисячі років:
–         Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
та запалим люльки,
не журися!
Здавалося, хата трісне
і тісне моє мале серце,
пойняте солоною хвилею
не встояної ще любові
до цих
найрідніших у світі дядьків.
Мово,
ти жбурляла мене з реготом
у весільний вир,
у мідні горла музик,
у неймовірно радісний голос
тітки Наталки:
–         Весілля! їй-бо, весілля!,
у якому було стільки динаміту,
що всяке горе людське
він розривав на шматки і розкидав
по найглухіших ярах.
Сам Бог
гуляв на весіллі,
стискаючи серце
солодким болем безсмертя.
І виріс я,
мово,
на твоєму хлібі.
Зізнаюся тепер,
у літах будучи:
почувався я більше безсилим,
аніж рішучим,
коли тебе роздирали,
толочили,
місили ногами,
чавили лавою до стіни,
як колись татарва дітей наших,
ґвалтували,
ламаючи ребра,
і тяжко били по голові.
Та ще й нині тебе
відпихають у куток,
але ти вже пручаєшся,
блискає твій погляд,
прагнеш вернути собі своє.
Мово,
через довгі роки
гукни лише до мене:
–         Сину!
І я почую тебе.
Я стрепенуся в серці
у когось із роду мого
і горлом того нащадка
обізвуся,
співаючи:
–         Зеленеє жито, зелене…
Мово моя,
яка ти молода!
–         Дорогії гості у мене…
Яка ти щаслива!
–         ­Зеленеє жито ще й овес…
Яка ти багата!
–         Тут зібрався рід наш увесь…
Яка ти добра!
Щойно я народився…
                    А.М. Подолинного