Шукати в цьому блозі

понеділок, 16 січня 2012 р.

Оборонні бої на Вінниччині 1941 р.

Як видно із попередньо написаного, перед війною Вінниччина опинилася в тилу двох фронтів – Південно-Західного (далі ПЗФ) і Південного (ПФ).

Бої в небі Вінниччини розпочалися вже на другий день війни.

Під натиском ворожих армій, знесилені в попередніх боях, війська радянських 6-ї, 26-ї і 12-ї армій ПЗФ, 18-а армія ПФ поступово відходили до західних районів області. З півдня, до Дністра відходила 9-а армія ПФ.

Тому штаб Південного фронту перемістився 8 липня до міста Первомайськ (Миколаївська область). А границя розмежування між двома фронтами перемістилася на південь, на лінію Монастирище (тепер Черкаська область) – Сокілець – Копайгород (всі пункти для ПЗФ).

12 липня управління 26-ї армії було виведено до міста Переяслав, а її війська були підпорядковані командуванню 12-ї армії. Таким чином, ворожий наступ спрямували воїни 6-ї, 12-ї та 18-ї армій двох фронтів. Командували арміями (відповідно генерал-лейтенант Іван Миколайович Музиченко, генерал-майор Павло Григорович Понєдєлін та генерал-лейтенант Андрій Кирилович Смірнов).

Радянське командування великі надії покладало на те, що ворожий наступ буде затриманий на лінії так званих укріплених районів (УРіВ), побудованих в тридцятих роках минулого століття. Але на цей час вони вже застаріли, і, головне, що більшість об’єктів не були зайняті військами. Тому лінія УРіВ була відносно легко прорвана німцями.

Бої на сухопутті області розпочалися 7 липня, коли в районі с. Бронниця (біля Могилева-Подільського) ворогу вдалося захопити невеликий плацдарм на лівому березі Дністра. Але цей плацдарм був скоро ліквідований.

В середині липня німецьке командування розпочало операцію по оточенню радянських армій. Планувалося ударами з півночі, заходу і півдня оточити на Вінниччині війська трьох наших армій.

15 липня був захоплений Козятин, 16 – Бар, 17 – Жмеринка. Звідти німці продовжили наступ на Вінницю.

17 липня частини німецької 11-ї армії провели велику переправу через Дністер в районі села Бронниця. Все було підготовлено для кидка на північ, до з’єднання з німецькою 17-ю армією. Для наших трьох армій виникла смертельна небезпека оточення. Але завдяки мужності екіпажу бомбардувальника 132-го швидкісного бомбардувального авіаполку в складі командира Локтєва Т.В., штурмана Навроцького М.О. і стрільця-радиста Бражникова І.М., які скинули бомби з палаючого літака, переправа була знищена. Локтєв загинув і був посмертно нагороджений орденом Леніна. Живі члени екіпажу 27 березня 1942 року були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Завдяки цьому подвигу наші армії виграли два дні, такі надзвичайно важливі в той грізний час.

В липні 1941 р. Вінниччиною відступала і 96-а Вінницька імені Яна Фабріціуса гірсько-стрілецька девізія 18-ї армії. Вона була сформована у Вінниці в грудні 1923 року. Під час цих боїв прославився 209-й гірсько-стрілецький полк майора Геннадія Валерійовича Міклея. За ці подвиги, особливо в районі Тростянця, командир був 9 листопада 1941 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

21 липня, після кількаденних боїв, була окупована Вінниця, а до кінця липня – вся територія області.

Настали чорні дні окупації. Але це тема нашого подальшого розділу.