Шукати в цьому блозі

четвер, 22 квітня 2010 р.

На захист української мови

Нещодавно у фонди ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва влилася нова книга відомого письменника, професора Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського Анатолія Подолинного “Тільки б голос твій чути…”(Вінниця, 2009).

Тут в науково-популярних, нарисових, новелістичних творах йдеться про тернисту долю рідного слова. Більшість розділів видання розкривають характерні подробиці непростого функціонування української мови. Подано цікаві матеріали, пов’язані з творчістю письменників, науковців, акторів, тих, хто безпосередньо плекав рідне слово, не дав йому загинути ні в таборах смерті, ні в еміграції. Є у книжці захопливі нариси про лексичне, фразеологічне багатство мови, її красу та чарівність, безмежні можливості світовідтворення.

Не залишає байдужим жоден матеріал цієї багатої на факти праці. Варто назвати бодай декілька характерних есеїв, зокрема: “Баба Настя” (про фольклористку Настю Присяжнюк), “На мову нема в’язниці”, “Мовчимо українською мовою” (про життя та творчість поета Віктора Коржа), “Мова на горищі” (про найповнішу картотеку української мови, яку в Національній академії наук було фактично знищено), ”Мова і душа” (із щоденника Корнія Чуковського “Я обкладений хохлацькими книжками, читаю, і дивно: починаю думати по-хохлацькому, і ще дивніше: мені хохлацькою мовою (як цілий день начитаюся) сни сняться; і ще дивніше: ті хохлацькі вірші, які я знав з дитинства і які я тепер цілком, цілком забув, позатуляв Блоками і Брюсовими, тепер випливають у пам’яті, згадуються, і їду на лижах і раптом згадаю Гулака, або Квітку, або Куліша. І ще дивніше: в характері моєму виступило – як настрій, відтінок – удавання наївного, простодушного і т. д. Ось: не лише душа творить мову, але й мова (частково) творить душу”).

Інший видатний письменник Іван Огієнко написав: “Мова – то серце народу: гине мова – гине народ”.

То ж дбаймо про свою душу і шануймо серце.

Шановні відвідувачі нашої сторінки, нам цікаво знати Ваші думки з приводу нового видання на захист української мови.

понеділок, 12 квітня 2010 р.

Парижанка з Погребища

Якось у 1832 р. Оноре де Бальзак отримав маленького листа з Одеси. І, можливо, не прочитав би його зовсім, якби не помітив, що на конверті не було зворотної адреси. У кінці листа був таємничий підпис «Незнайомка»...

Авторка листа, Евеліна Ганська походила зі старовинного, але небагатого польського роду Ржевуських. Народилася вона 1801 р. в містечку Погребище, рано одружилася з Вацлавом Ганським, який був старший за неї на 20 років.

Уже у наступному листі до Бальзака Евеліна відкриває своє ім'я. Так розпочалося їхнє листування. Вона, молода тридцятирічна жінка, знайшла у ньому краплину кохання, якого не отримала в шлюбі. З часом листування переросло у закоханість. Але зустрітися вони змогли тільки через рік, у 1833 р., у Швейцарії, а поєднати свої долі майже через 17 років.

14 березня 1850 р. у костелі св. Варвари в Бердичеві відбулося вінчання Евеліни і Оноре де Бальзака. На жаль, їхнє подружнє життя тривало всього кілька місяців...

Про долю однієї із славетних муз Вінниччини в житті письменників знайомить публікація: Телефус, Т. Подільська жінка у долі Оноре де Бальзака // Вінницький альбом. 1999: Літературно-художній та історико-краєзнавчий альманах. – Вінниця, 2000. – С. 50-56.
Крім того, у нашій книгозбірні є ще ряд матеріалів і документів, які розкривають історію цього трагічного кохання.