Шукати в цьому блозі

четвер, 6 травня 2010 р.

З невичерпних подільських криниць


6 травня 2010 року у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбулася презентація біобібліографічного покажчика "З невичерпних подільських криниць" : до 70-річчя від дня народження Анатолія Подолинного (Вінниця, 2010), підготовленого відділом літератури та інформації з питань краєзнавства.

Дане видання продовжує серію біобібліографічних посібників “Наші видатні земляки”, започатковану Вінницькою ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва майже 30 років тому.

Анатолій Мусійович Подолинний – літературознавець, фольклорист, критик, поет, член Національної спілки письменників України, голова Вінницького осередку Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Протягом багатьох років учений плідно співпрацює з бібліотекою, бере активну участь у її соціокультурних заходах: літературних вечорах, наукових конференціях, презентаціях, популяризуючи українську літературу, рідне слово, творчість письменників Вінниччини.


1 коментар:

  1. В минулому році до 45-річчя Вінницької письменницької організації було видано колективний збірник авторів "Митці слова Вінниччини", упорядник член НСПУ Анатолій Подолинний. В цьому збірнику немає жодного твору, який хоть би чимось запам'ятався - хіба що його спогад про Володимира Забаштанського, написаний "топорною, базарною мовою" якою і володіє сам колишній викладач Вінницького педінституту. Зокрема: "Гарно було того дня в Браїлові", " і не перегнутися, не переламатися". Далі: "Лизнула й його невідчепна іржа", "Сам монастир ближчав на сонці", "легкий святковий гул стояв..."(тобто люди гули як трактори і машини, і т.д.). А ще в попередньому збірнику "Стоголосся" він представив себе маститим письменником і виділив собі а ж 8 сторінок в цій книзі, а іншим авторам не більше 2-3 сторінок.
    В першому вірші "На концерті в Немирові" читаємо: "Браття заспівало", "самопали й кобзи брали перекопи", "його слава ніби застидила..." і т.д. А в другому вірші "Мова" теж на чотирьох сторінках читаємо: "в грабових лісах, дзвенячих...", "Мово ти мене смалила гострим вогнем...", "Голько!-гекав під ворітьми..." і далі: "Мово, як я жахався тебе, коли пас льоху з поросятами..."
    Ось такий маститий графоман. То чи варто такі книги читати?

    Володимир Сазоненко (ветиран бібліотечної справи).

    ВідповістиВидалити