До 85-річчя Національної спілки краєзнавців України

Зародившись у ХІХ ст., краєзнавчий рух на Вінниччині особливого розквіту набув у 20-х рр. нового століття, активно підтримуваний радянською владою. Про цей період можна говорити як про його зоряний час. Здійснюючи політику радянізації українського суспільства, вона розглядала краєзнавство як один із ефективних інструментів своєї мети.

Тоді на зміну аматорській діяльності окремих збирачів фольклору, дослідників старовини прийшли організаційно оформлені осередки краєзнавчої роботи та місцеві краєзнавчі товариства.

Важко переоцінити роль у цій справі Валентина Дмитровича Отамановського – невтомного дослідника Поділля. У квітні 1924 р. при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН відкрився очолений ним науково-методичний центр – Кабінет виучування Поділля, який поклав початок систематичного, комплексного дослідження краю та поширення знань про нього. До роботи були залучені кілька десятків вчених, художників, письменників та інших представників інтелігенції. Кабінет видав 26 томів (збірників) наукових праць, в яких подано всебічний опис краю, його природи, історії, народного господарства, що склали своєрідну «Енциклопедію поділлєзнавства»; він підтримував творчі зв’язки з 180 організаціями країни та світу.

На жаль з арештом В.Д. Отамановського (1929), який був безпідставно притягнутий до судової відповідальності у справі так званої "Спілки визволення України", робота Кабінету була припинена.

Подальше становлення краєзнавчого руху відбувалося в післявоєнний період, 50-х – 60-х рр.

Новий період пошуково-творчої активності переживає краєзнавчий рух на Вінниччині після проголошення незалежності України. Сучасні умови дозволяють поглянути на історичне минуле з позиції правди та об’єктивності, зняти завісу недоступності до раніше заборонених тем, відкрити невідомі події та факти минувшини, повернути із забуття імена незаконно репресованих і викреслених із народної пам’яті.

Нині вагомо заявили про себе невтомною працею на ниві краєзнавства понад 150 чоловік – історики, географи, мистецтвознавці, етнографи, філологи, археологи, освітяни, бібліотекарі, журналісти.

На Вінниччині працюють обласна організація Національної спілки краєзнавців України та громадська організація "Краєзнавче товариство "Поділля".

Одна з легенд про виникнення Вінниці

Кожного року – весною і влітку – над Вінницею з'являється барвиста веселка, по якій спускається язичницька княгиня Веселинка, щоб набрати води, де сходяться три притоки Бугу: Вишенька, Вінничка, Тяжилівка. Священною водою вона скроплює мешканців міста, благословляючи їх на кращу долю.

А ще Веселинка щоразу нагадує про назву міста, яка походить від язичеського бога Венє – бога води та водних шляхів. Місто, яке називали Вєнниця, а згодом – Вінниця. Інша назва тепер і ріки Бог, яка називається Південним Бугом.

Повний текст див.: Пащенко, Михайло. Як з'явилася Вінниця: легенда // Вінниччина. – 2010.– 12 травня. – С. 5.

Кухня на колесах

Антон Федорович Турчанович (1854-1943), військовик, учасник російсько-турецької, китайської та японської кампаній. Як учасник багатьох військових походів він задумується над тим, як полегшити важкий солдатський побут, зокрема в організації харчування. Під час воєнних дій їжа для солдат готувалася на вогнищах і в котлах, що їх перевозили в обозах. В кінці 90-х рр. ХІХ ст. військове міністерство оголосило відповідний конкурс для вирішення цієї проблеми, що також підштовхнуло Турчановича до розроблення кухні на колесах.

З 1898 року у званні підполковника і на посаді заступника командира з господарської частини 12-го полку, який стояв у Жмеринці, він почав розробляти креслення власної кухні. І там же, у Жмеринці (за іншими даними в Тульчині), у 1903 році було й виготовлено солдатську "кухню-пекарню-кип'ятильню". За це він отримав "патент на привілеї" за номером 12256.

У той період розроблялися й інші кухні, але саме винахід нашого земляка залишався головним, він швидко здобував популярність, і вже до початку Першої світової війни такими кухнями була оснащена вся російська армія.

Значення винаходу Турчановича величезне. Адже і нині, його вдосконалена і оновлена, польова кухня використовується в армії, виручає геологів, рятувальників, будівельників. Вона здобула популярність у багатьох арміях світу, але на відміну від автора автомата Калашникова, ім'я її винахідника залишалося практично невідомим.

До речі, у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї є невелика експозиція, присвячена винахідникові польової кухні А.Ф.Турчановичу.

З 1910 р. Турчанович був призначений Літинським повітовим військовим начальником, а з 1913 року був на такій же посаді у Вінниці. Свої останні роки життя Антон Федорович провів у сім'ї своєї молодшої доньки у Брацлаві. Там же, під час фашистської окупації, він і помер.

Про це розповідає публікація Ф.Шевчука “Кухню на колесах придумав вінничанин” в газеті Вінниччина (2009, 30 жовтня).

З невичерпних подільських криниць

6 травня 2010 року у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбулася презентація біобібліографічного покажчика "З невичерпних подільських криниць" : до 70-річчя від дня народження Анатолія Подолинного (Вінниця, 2010), підготовленого відділом літератури та інформації з питань краєзнавства.

Дане видання продовжує серію біобібліографічних посібників “Наші видатні земляки”, започатковану Вінницькою ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва майже 30 років тому.

Анатолій Мусійович Подолинний – літературознавець, фольклорист, критик, поет, член Національної спілки письменників України, голова Вінницького осередку Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Протягом багатьох років учений плідно співпрацює з бібліотекою, бере активну участь у її соціокультурних заходах: літературних вечорах, наукових конференціях, презентаціях, популяризуючи українську літературу, рідне слово, творчість письменників Вінниччини.

65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні присвячується презентація нових книг С.Д.Гальчака

5 травня 2010 року у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбулася презентація нових книг С. Д. Гальчака, відомого вінницького краєзнавця, кандидата історичних наук, члена НСЖУ, члена правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, керівника Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка, голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, заслуженого працівника культури України.

С.Д. Гальчак досліджує різні аспекти історичного минулого Поділля. Він автор шести монографій, більше 50 наукових статей, книг, член редколегій багатотомних видань “Книга Пам’яті України. Вінницька область”, “Книга Скорботи України. Вінницька область”, “Вінницький мартиролог”, “Звід пам’яток історії та культури по Вінницькій області”. Серед його книг – монографії “Поділля: природа, людина – еволюція, історичний розвиток”, “Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху” та ін., історичні розвідки “Поділля в найдавніші часи”, “Археологічні культури Поділля”, “Білі плями скорботи”, “В боях за Вінниччину”, “Краєзнавці Поділля”, “Краєзнавство Східного Поділля ” та ін.

На презентації представлені книги:

Герої Поділля: Герої Радянського Союзу – уродженці Вінницької, Тернопільської та Хмельницької областей : наук.-довід вид.;

Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 грудня 1943 р.-28 березня 1944 р.): монографія;

На узбіччі суспільства. Доля українських “остарбайтерів” (Поділля, 1942 - 2007 рр.);

Украинские остарбайтеры Подольского региона (Вторая мировая война, послевоенный период);

У цих виданнях вперше в Україні широкій громадськості, подано масштабне наукове осмислення долі насильно депортованих у рейх жертв війни. На фактичному матеріалі Подільського регіону досліджується політика та практичні дії нацистського окупаційного режиму по насильницькій мобілізації людських ресурсів краю, дискримінація, каторжна праця “остарбайтерів” із Поділля, а також їхня доля у післявоєнний період, у незалежній Україні та подаються матеріали про Героїв Радянського Союзу – уродженців Вінницької, Тернопільської, Хмельницької областей, висвітлюються події періоду визволення Вінниччини від нацистських загарбників.

У презентації взяли участь науковці Інституту історії, етнології і права Вінницького ВДПУ ім. М. Коцюбинського, Вінницького кооперативного інституту, співробітники Державного архіву Вінницької області, Вінницького обласного краєзнавчого музею.

На захист української мови

Нещодавно у фонди ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва влилася нова книга відомого письменника, професора Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського Анатолія Подолинного “Тільки б голос твій чути…”(Вінниця, 2009).

Тут в науково-популярних, нарисових, новелістичних творах йдеться про тернисту долю рідного слова. Більшість розділів видання розкривають характерні подробиці непростого функціонування української мови. Подано цікаві матеріали, пов’язані з творчістю письменників, науковців, акторів, тих, хто безпосередньо плекав рідне слово, не дав йому загинути ні в таборах смерті, ні в еміграції. Є у книжці захопливі нариси про лексичне, фразеологічне багатство мови, її красу та чарівність, безмежні можливості світовідтворення.

Не залишає байдужим жоден матеріал цієї багатої на факти праці. Варто назвати бодай декілька характерних есеїв, зокрема: “Баба Настя” (про фольклористку Настю Присяжнюк), “На мову нема в’язниці”, “Мовчимо українською мовою” (про життя та творчість поета Віктора Коржа), “Мова на горищі” (про найповнішу картотеку української мови, яку в Національній академії наук було фактично знищено), ”Мова і душа” (із щоденника Корнія Чуковського “Я обкладений хохлацькими книжками, читаю, і дивно: починаю думати по-хохлацькому, і ще дивніше: мені хохлацькою мовою (як цілий день начитаюся) сни сняться; і ще дивніше: ті хохлацькі вірші, які я знав з дитинства і які я тепер цілком, цілком забув, позатуляв Блоками і Брюсовими, тепер випливають у пам’яті, згадуються, і їду на лижах і раптом згадаю Гулака, або Квітку, або Куліша. І ще дивніше: в характері моєму виступило – як настрій, відтінок – удавання наївного, простодушного і т. д. Ось: не лише душа творить мову, але й мова (частково) творить душу”).

Інший видатний письменник Іван Огієнко написав: “Мова – то серце народу: гине мова – гине народ”.

То ж дбаймо про свою душу і шануймо серце.

Шановні відвідувачі нашої сторінки, нам цікаво знати Ваші думки з приводу нового видання на захист української мови.

Парижанка з Погребища

Якось у 1832 р. Оноре де Бальзак отримав маленького листа з Одеси. І, можливо, не прочитав би його зовсім, якби не помітив, що на конверті не було зворотної адреси. У кінці листа був таємничий підпис «Незнайомка»...

Авторка листа, Евеліна Ганська походила зі старовинного, але небагатого польського роду Ржевуських. Народилася вона 1801 р. в містечку Погребище, рано одружилася з Вацлавом Ганським, який був старший за неї на 20 років.

Уже у наступному листі до Бальзака Евеліна відкриває своє ім'я. Так розпочалося їхнє листування. Вона, молода тридцятирічна жінка, знайшла у ньому краплину кохання, якого не отримала в шлюбі. З часом листування переросло у закоханість. Але зустрітися вони змогли тільки через рік, у 1833 р., у Швейцарії, а поєднати свої долі майже через 17 років.

14 березня 1850 р. у костелі св. Варвари в Бердичеві відбулося вінчання Евеліни і Оноре де Бальзака. На жаль, їхнє подружнє життя тривало всього кілька місяців...

Про долю однієї із славетних муз Вінниччини в житті письменників знайомить публікація: Телефус, Т. Подільська жінка у долі Оноре де Бальзака // Вінницький альбом. 1999: Літературно-художній та історико-краєзнавчий альманах. – Вінниця, 2000. – С. 50-56.

Крім того, у нашій книгозбірні є ще ряд матеріалів і документів, які розкривають історію цього трагічного кохання.