Шукати в цьому блозі

середа, 16 листопада 2016 р.

Історія і сучасність


Чим знамениті Подільські Прилуки?
За маршрутом прес-туру історично-туристичного проекту «Європейці Вінниччини», створеного обласним осередком МГО «Україна-Польща-Німеччина», група журналістів побувала у найцікавіших, найзагадковіших та наймістичніших куточках області, які виявилися доленосно пов’язаними із відомими широкому загалу культовими особистостями.
Перша зупинка експедиції пролягала через Липовецький район, серед найбільш відомих та шанованих представників якого виявилися лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини Зельман Ваксман, донський філолог-класик Ланге Тор, лікар і заслужений професор Фрідріх Меринг та академік архітектури Карл Маєвський.
Пожвавлений інтерес викликали маєток та помпезний палац у Новій та Старій Прилуці.
Історія Прилук дійсно дуже стара. Перша згадка відноситься до... 1146 р. – в описі походу Володимира Галицького. У ХІІ-ХVІ ст. поселення знаходилося у складі Болохівської землі (давньоруська історико-географічна область, яка межувала з Волинським, Галицьким та Київським князівствами). Після нищівного пограбування татарами село фактично вимерло. Нове поселення на цьому місці з’являється в XVI ст. як власність князів Збаражських. Брацлавський воєвода князь Януш Збаражський побудував тут укріплений замок, який оточив валами і перекопами. Це призвело до значного припливу населення, і незабаром в окрузі нараховувалося вже 29 сіл. Були у нього і козаки, які займалися не лише охороною, але і набігами на татар.
Після смерті Януша двоє його синів розділили володіння батька. Обидва брати так і не одружилися, а після припинення чоловічої лінії Збаражських Прилука перейшла у володіння сестри князя Януша Марисі Базилової-Захарівської.
Під час військових сутичок Богдана Хмельницького з поляками місто частково занепало. В роки козаччини Стара Прилука стала сотенним містечком , що вважалося найвищою сходинкою у зростанні населеного пункту. У другій половині XIX ст. маєток спадково перейшов до Чеслава Здеховського, де й був закладений спиртовий завод. В 1797 р. нова московська влада провела адміністративну реформу. Липовецький повіт, до складу якого входила Прилука, згідно з указом Павла І перейшов від Брацлавського намісництва до Бердичівського повіту Київської губернії.
У 1888 році в Новій Прилуці народився Зельман Ваксман – всесвітньо відомий мікробіолог, лауреат Нобелівської премії, нагороджений за відкриття стрептоміцину (першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу). Щоправда, отримав він її, вже будучи американцем. Завдяки своєму винаходу вчений, виходець з України, заслужив право називатися «одним з найвидатніших благодійників людства».
Палац Меринга (1906)
З кінця XIX ст. маєток належав промисловому магнатові Сергію Мерингу (синові відомого київського лікаря і бізнесмена Федора Меринга). Окрім того, Сергій Федорович володів водяним млином, цегляним та цукровим заводами, де було майже 400 працівників.
Взагалі сімейство Мерингів мало славу досить підприємливих ділків. Наприклад, голові родини Федору Мерингу в самісінькому центрі Києва належало 11 га землі. Задешево скупити ці володіння він зумів завдяки безкоштовному обслуговуванню єврейської бідноти Києва. Платою за лікарську допомогу була інформація про те, що і де можна вигідно купити. І Фрідріх (Федір) Меринг, вихідець з Саксонії, що прийняв російське підданство, скуповував усе майже задарма, поки не досяг приголомшливого результату. Саме на його колишній ділянці у столиці тепер розташовується вулиця Банкова... Окрім того, йому належав величезний маєток на Липках та чимало земельних наділів у губерніях. Один із маєтків, після смерті лікаря в 1887-му, дістається сину, Сергію Мерингу. (Втім, є версія, що прилуцький маєток Меринг-молодший виграв у карти).
Достеменно невідомо, хто ж насправді побудував Прилуцький палац. Дехто навіть приписував цю заслугу Барлотомео Растреллі. Але це, звісно, не так. Палац Меринга часто називають копією Маріїнського у Києві. Насправді точною копією вів ніколи й не був, утім, можна сказати, що столичний палац був джерелом натхнення для архітектора староприлуцького маєтку.
Внутрішнє оздоблення палацу

Споруда не одразу набула теперішнього вигляду. Перший палац збудували наприкінці ХVІІІ ст. за ґаздування пана Мацея. Згодом перебудували коштом нового власника Неслава Здеховського. За Меринга третій поверх будівлі зруйнувався та фактично зник. Новий господар палацу розбудовує місцеву виробничу інфраструктуру: цегельню, винокурню, млин. Будується і церква Преображення Господнього. Місцеві жителі переказують, що храм, зведений німецьким інженером Краусом, надміцний. Весь фокус у фундаменті, залитому в колишній вигрібній ямі, куди селяни 7 років скидали тухлі яйця. Тридцять років храм стояв зачиненим, деякий час служив за склад. Зараз – діючий. Місцеві пишаються, що і досі, попри непрості роки запустіння, в столітніх стінах ані тріщинки. Натомість палац Меринга переживає не кращі часи. Роки багатства, про яке і досі згадують, шукаючи панські скарби, давно у минулому. Палац побудований у стилі необароко, але облуплені фасади та понівечена ліпнина псують враження від помпезної будівлі. Після пишних барокових фасадів ще більший «ступор» відчуваєш, коли потрапляєш усередину палацу. Інтер’єр, оформлений в мавританському стилі, нагадує побут арабських шейхів і турецьких султанів. Власне, це все, що залишилось від палацового начиння. За описом 1925-го року будівля складалась з 45 кімнат «цінної архітектури». Нині значна їх частина взагалі забита дошками.

Навколо палацу на березі річки Десна розкинувся старий занедбаний парк. З 1958 року на території палацу Меринга функціонує школа-інтернат для дітей з особливими потребами. Маєток використовується частково. У зв’язку з аварійністю приміщення діти сплять і навчаються в будівлі навпроти, яка зведена у стилі невізантійського модерну. Зберігся навіть панський фонтан, але працівники навчального закладу засипали його землею і використовують як квітник. Існують історичні свідчення, що в палаці зберігались цінності сім’ї Меринга, що існує підземний хід у парк та винний льох. Місцеві навіть намагалися копати в багатьох місцях, але нічого не знайшли. Під час ремонтних робіт в стіні виявили схованку з портретом Меринга, дорогими перськими килимами і золотими царськими монетами. Знахідки передали до музею. З тих часів зосталися також три Мерингові ялини, які все бачили та пам’ятають, але навічно залишать хвилюючі нас запитання без відповіді.
Ось така бурхлива історія наймолодшого Староприлуцького палацу у Вінницькій області.


Вікторія Мельник // Вінниччина. – 2016. – 11 листоп. – С. 7.

Немає коментарів:

Дописати коментар