Цікаві книги в краєзнавчому фонді!

Гороф’янюк, І. В. Ботанічна лексика центральноподільських говірок: структурна організація та ареалогія / І. В. Гороф’янюк. – Вінниця : Твори, 2020. – 630 с. : табл. – (Студії з українського мовознавства). – Бібліогр.: с. 195–222.

Українська діалектологія постала в надрах етнографії в 2-й пол. XVIII ст. і згодом розвинулась у самостійну наукову галузь із власним об’єктом, проблематикою, джерелами та спеціальними методами й прийомами опрацювання матеріалу.

Ботанічна лексика української мови становить велику за обсягом, важливу за значенням і давню щодо походження категорію слів у складі лексичного фонду нашої мови, тому цей пласт лексики перебуває під постійною увагою мовознавців.

У монографії «Ботанічна лексика центральноподільських говірок: структурна організація та ареалогія» кандидата філологічних наук, доцента кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Інни Валентинівни Гороф’янюк представлено комплексний лексико-семантичний, лексико-етимологічний та лінгвогеографічний аналіз флорономенів центральноподільських говірок 94 н. п. Вінницької області. Змодельовано структурну організацію зафіксованих 5252 назв сільськогосподарських культур, плодових і ягідних рослин, дикорослих дерев і кущів, дикорослих трав, грибів та понять, пов’язаних із ними. Досліджено географію зафіксованих флорономенів у межах окресленого ареалу, простежено зв’язки з відповідними номінативними одиницями в інших українських діалектах, виявлено центральноподільські локалізми; уперше здійснено внутрішнє членування центральноподільського діалектного ландшафту.

Видання буде корисне діалектологам, лексикографам, етимологам, та усім, хто цікавиться народним мовленням.

Уродженці Вінниччини!

Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові…

В. Стус

 

6 січня 2025 року Вінниччина відзначає 87-річчя від дня народження нашого видатного земляка, українського поета, літературознавця, критика, філософа, громадянина-патріота, політв’язня, лауреата Шевченківської премії, Героя України – Василя Семеновича Стуса.

Він був активним представником культурного руху шістдесятників,  одним із найактивніших дисидентів.

Для Вінниччини постать Василя Стуса є гордістю та взірцем. Читаючи його твори, вчишся патріотизму, великої любові до своєї Батьківщини, свого народу. Василь Стус належить до тієї славної плеяди імен, без яких важко уявити собі вершинні досягнення української літератури XX століття.

Василь Стус жив і загинув, аби український народ мав свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру.

Василь Стус – справжній син українського народу. Нехай пам’ять про нього пробуджує у нас волю і справедливість, а його криниця творчості відкриває свої глибини добрим людям.

Новинки краєзнавчої літератури!

             Поля аж червоніли від заграв,

Снаряди били, розлітався щебінь…

А він літав… О, як же він літав!..

Неначе сокіл, рвався в синє небо.

Коли в країну вдерлася війна

І кров найкращих полилась рікою,

У ньому. Мов зірвалася струна, –

Він полетів… Й тоді ще став героєм!..

(Ольга Стасюк)

 Майборода, Т. Взірець безмежної любові до неба й нестримне прагнення до мети : докум. повість про сина / Тетяна Майборода ; ред. Людмила Коваль. – Вінниця : ТВОРИ, 2024. – 96 с. : кольор. фот.

 Нещодавно фонд бібліотеки поповнився новим краєзнавчим виданням «Взірець безмежної любові до неба й нестримне прагнення до мети», яке написала мати Героя України Дмитра Майбороди – Тетяна Майборода. Видання про сина і в пам’ять про нього. Він виконував бойові завдання в зоні АТО та загинув під час одного з таких у 2014 році.

Книгу Тетяна Майборода писала протягом трьох років (2019–2021 рр.) із періодичними перервами через біль.

Це видання про справжніх героїв неба. Заради щасливого майбутнього України вони поклали на жертовний вівтар війни найцінніше – власні життя.

Усі використані під час написання книги документи, не мали і не мають донині грифу «Таємно». Також залучено окремі письмові звернення, газетні дописи та деякі матеріали, які є у вільному доступі.

Майборода Дмитро Олександрович (1980-2014)
Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (2014 р.) посмертно

Дмитру Майбороду було 34 роки. У липні 2014-го український Ан-26 атакували, імовірно, керованою ракетою типу «повітря-повітря». Це сталось на висоті 6500 метрів на Луганщині. Літак почав втрачати керування. На той час захисник мав бойовий досвід: із травня по липень виконав близько тридцяти бойових вильотів у район антитерористичної операції.

Коли зрозуміли, що машину не врятувати, Майборода скомандував залишити літак. Командир екіпажу та його помічник Дмитро Шкарбун до останнього намагались утримати літак, поки екіпаж не вистрибнув із парашутами. Вони вижили, але пілоти – загинули. Літак впав у районі села Давидо-Микільське на Луганщині.

У вересні 2014-го пілота поховали на Алеї Слави Центрального кладовища поруч із Дмитром Шкарбуном.

Посмертно льотчика нагородили званням Героя України. Його рідній бригаді присвоїли почесне найменування «імені Дмитра Майбороди». Вулицю Збишка у Вінниці перейменовано на його честь – вулиця Дмитра Майбороди. У 2015 році Українська пошта випустила серію маркованих художніх конвертів під назвою «Героям Слава!» на честь учасників АТО. Один із поштових конвертів присвячено Дмитру Майбороді. Цього ж року указом Президента України П. Порошенка ім’я Майбороди присвоєно літаку Ан-26 (борт № 35). У липні 2022-го року вінницькому ліцею № 26 присвоїли почесне ім’я Героя України Дмитра Майбороди – випускника цього закладу освіти.

Цікаві книги в краєзнавчому фонді!

 

Я звідтіля, де мій Південний Буг

з моїм Дністром русявим розмовляє.

Між них віками зорана земля є,

в якій наш корінь соками набух.

Із прадідів я улич, подоляк.

Я з гордого, нескореного роду,

що зроду не шукав мілкого броду,

не падав серед бурі в переляк.

Посіяний увесь я в цій землі.

Але зрина душа моя зорею.

І мов росу, між небом та землею

Чумацький Шлях несу я на чолі.

Петро Перебийніс

 

Перебийніс, П. ВиднОколо подільського жайвора : новаторська поезія Петра Перебийноса та її відлуння в укр. літературозн. / Петро Перебийніс ; кер. проєкту і упоряд. Володимир Горлей. – Вінниця : Твори, 2023. – 612 с. : портр., фот. – (Бібліотечка журналу "Вінницький край" ; вип. 48) (Літературне краєзнавство). 

 «ВиднОколо подільського жайвора» – це знакова книга про поета, драматурга, літературознавця, перекладача, публіциста, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України Петра Перебийноса. Вона вперше об’єднує під одними обкладинками поезії та літературно-критичні матеріали самого автора і його колег.

Петро Перебийніс

У доробку Петра Перебийноса більше 30-ти книг, серед яких: «Черковий акорд», «Високі райдуги», «Передчуття дороги», «Світловий рік», «Цивілізація дерев», «Іменини року» тощо.

Наш видатний земляк і сьогодні продовжує плідно працювати на теренах літератури й мистецтва.

Книга «ВиднОколо подільського жайвора» – це своєрідна літературна подорож, яка допомагає читачам повніше, глибше ознайомитися з життям і творчістю письменника.

Це видання багатопланове, найповніше, яке може бути корисним для учнівської та студентської молоді, учителів, бібліотечних працівників, краєзнавців і просто любителів поезії.

Мандруй Вінниччиною!

Садиба Орловського

Поділля здавна вабить своєю багатою, розкішною природою, різноманітними ландшафтами, цікавими витворами людських рук – пам’ятками архітектури різних часів.

На початку ХІХ ст. місцевість де знаходиться сучасна Северинівка складалася з двох сіл – Молохов та Войтівці, й належала поміщику Северину Орловському. У 1808 р. Северин Орловський зносить обидва села і з’являється одне – Северинівка.

Палац-садибу було зведено в Северинівці в XIX столітті Северином Орловським. У 1802–1804 рр. побудовано палац і створено парк у ландшафтному стилі.

Северин Орловський звів палац у формах класицизму, із великим центральним портиком. Поруч в тому ж стилі побудували господарський двір із каретнею, що дійшов до нашого часу. У 1854 р. пожежа повністю знищила другий поверх центрального об’єму. Палац було відбудовано тільки після 1859 р., верхній ярус, що постраждав від пожежі було розібрано. Палац був оздоблений цінними старовинними меблями різних стилів та епох. Була також велика колекція творів мистецтва: картин, порцеляни, декоративних предметів з бронзи, срібла, слонової кістки, нумізматична колекція тощо. Бібліотека нараховувала близько 5 тис. томів. Зброярня містила цінну колекцію старовинної зброї.

Северинівський парк був закладений у 1814 р. Діонісієм Макклером на площі 42 га. В першій половині XIX ст. навколо палацу стояли численні статуї з білого мармуру, що представляли міфологічні постаті. У парку зростають рідкісні представники флори – липа кам’яна, бархат амурський, різновидності спіреї та ін.

В останній чверті XIX ст. садиба належала доньці Северина Орловського – Марії. Останнім дідичем Северинівки був син Януарія і Марії з Орловських Антоній Емерих Соколовський (1880–1954), одружений з Евеліною Марією Собещанською гербу Рогала.

Під час революційних подій 1917 року садиба значно постраждала, була пограбована. Проте більша частина цінних колекцій була вивезена власниками до Вінниці і Києва, звідки під час походу Юзефа Пілсудського 1920 року вони були забрані до Варшави.

У радянські часи тут були школа та лікувальний корпус кістково-туберкульозного санаторію. На даний час тут функціонує Северинівська Лікарня Відновного Лікування. Крім палацу (значно перебудованого), збереглися господарський флігель, мур навколо садиби. На цей час садиба не використовується, стан її задовільний, частина лівого крила була прибудована після Другої світової війни. Навпроти парадного входу зростає вікова липа.

Палацо-парковий ансамбль садиби Орловських має статус пам’ятки культурної спадщини Вінницької області. Занесена до переліку пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення під охоронним номером 74-М.

Книга-подарунок!

 Бібліографічний покажчик – Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.)

 

Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.) : бібліогр. покажч. / упоряд. А. В. Войнаровський, В. В. Черняк. – Хмельницький: ФОП Мельник А.А., 2024. – 96 с.

Відділу краєзнавства ВОУНБ ім. В. Отамановського був подарований бібліографічний покажчик «Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.)» (2024). Упорядники видання: Черняк Василь Васильович, вчитель історії «Білянської гімназії Чернівецької селищної ради» та Войнаровський Анатолій Володимирович, кандидат історичних наук, доцент кафедри культури, методики навчання історії та спеціальних історичних дисциплін ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського.

Бібліографічний покажчик «Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.)» вміщує понад 500 назв прижиттєвих, посмертних видань автора українською, польською мовами, переклади його творів. Окремим розділом представлено список літератури про Ю. А. Роллє також вміщено додатки.

Юзеф Аполінарій Роллє (25.09.1829, хутір Генрихівка, Могилівського повіту Подільської губернії – 09.01.1894, м. Кам’янець-Подільський) – польсько-український дослідник, лікар, письменник, громадський діяч, член-кореспондент Краківської академії наук, почесний член Подільської АН (з 1863 р.), дійсний член Подільського губернського статистичного, Подільського єпархіального історико-статистичного комітетів.

Перші публікації Ю. Роллє відносяться до 1855 року. «Gazeta Codzienna» у трьох номерах опублікувала його поезії. Це була перша і остання спроба Роллє на ниві поетичної творчості. У цьому ж році він у друкарні університету святого Володимира видав книгу свого покійного товариша Адама Козачинського. Свої подальші медичні публікації він підписував своїм справжнім ім’ям.

Юзеф Роллє протягом свого життя займався колекціонуванням старожитностей. Мав унікальні колекції порцеляни, монет і медалей, виробів з бронзи, картин, гравюр тощо. Його бібліотека нараховувала кілька тисяч томів раритетних книг, стародруків і рукописів. Друкована спадщина Юзефа Роллє представлена у розділі «Бібліографія праць Ю. Роллє».

Видання розраховане на широке коло поціновувачів історії рідного краю.

Меморіал Слави!

 

Меморіал слави: простір (не)пам’яті

У Вінниці 16 жовтня 2024 р. презентували інформаційний звіт про пошуково-ексгумаційні дослідження місць поховань на Європейській площі м. Вінниці (березень-травень 2023 року).

Вінниця була однією із перших, де в 2022 р. розпочалася активна фаза деколонізації публічного простору.

Ключовим викликом деколонізаційного процесу стало переосмислення домінанти середмістя Вінниці – Меморіалу Слави на площі Європейській. Адже це місце транслювало основні радянські ідеологічні нашарування – прославляння як учасників більшовицької окупації 1920-х років чи «визвольного походу» на Західну Україну, так і тих, хто збройно долучився до боротьби з нацизмом в роки Другої світової війни. А в основі цієї локації були колективні й індивідуальні поховання учасників згаданих подій.

У березні-травні 2023 р., у результаті розкопок, було виявлено 160 людських останків. Прах учасників Другої світової війни було урочисто перепоховано до оновленого Меморіалу борців з нацизмом у м. Вінниці на вул. Київській, інших – на міське кладовище.

Меморіалу борців з нацизмом

У процесі деколонізації Вінницької міської територіальної громади важливим організаційним та комунікаційним вузлом став Музей Вінниці, співробітники якого (О. Федоришен – директор, С. Гула – заступник директора з наукової роботи, кандидат історичних наук) надавали науково-консультаційні послуги з цих досліджень.

Олександр Федоришен

Сергій Гула

За інформацією істориків Музею Вінниці, яку і підтвердили дослідження, традицію поховань на площі Європейській започаткували ще у 1920 році, нівелюючи її первісне призначення як «Міського саду». Тут ховали червоноармійців, членів загонів продовольчої розкладки, чекістів і тільки згодом учасників Другої світової війни.

Результати дослідження знайшли відображення у довіднику «Меморіал Слави: простір (не)пам’яті». Як зазначив директор департаменту культури міської ради Максим Філанчук, він є свідченням масштабної та ґрунтовної наукової роботи.

Львівська пошукова організація «Доля» передала отримані під час демонтажу та розкопок меморіалу знайдені артефакти музею Вінниці для подальшого їх використанні у експозиціях та на стендах музею.