Шукати в цьому блозі

четвер, 21 жовтня 2021 р.

Видатні жінки Вінниччини!

 

Муза польського романтизму

Дельфіна (Комар) Потоцька

(1807–1877)

Народилася Дельфіна в Мурованих Курилівцях у 1807 році, де у 1799 році оселився її батько Станіслав Дельфін Комар (майор російського війська). Мати – Гонората Орловська (дочка коронного ловчого короля Станіслава-Августа Понятовського).

Графи Комари належали до давнього українського подільського роду, але давно сполонізованого. Вони володіли прекрасною резиденцією – маєтком Муровані Курилівці, одним із найгарніших на Поділлі. Дельфіна та її сестри росли як принцеси у пишному палаці серед прекрасного парку.

Дельфіна Комар

Навчалась Дельфіна у Кременці і Кам’янці-Подільському під опікою бон і французьких учителів. Вона володіла неймовірною красою і мала голос рідкісної чистоти та краси звучання. Дівчина вміла грати на клавікордах, співати, малювати, розмовляла французькою та польською мовами.

Мечислав Потоцький


Мечислав Потоцький, син Станіслава Щенсного Потоцького, володаря Тульчина, одного з найбагатших поляків епохи, закохався в Дельфіну. Пізніше став добиватись її руки. У 1825 році Потоцький та Дельфіна обвінчалися у куриловецькому палаці Комарів. У них народилося п’ятеро дітей, які рано померли. Вона була нещасна в шлюбі з Потоцьким: несумісність характерів, запальність, скупість чоловіка призвели до непорозумінь між подружжям. Через кілька років Потоцька залишила Тульчин, а 1830 року виїхала з батьками до Західної Європи.

Звільнившись від чоловіка Дельфіна розквітла. У Дрездені познайомилася з польським композитором Фредеріком Шопеном, а через кілька місяців – з польським поетом Юліушем Словацьким. У Парижі Дельфіна Потоцька стала ученицею Шопена і поступово їхнє знайомство переросло в дружбу. Її захоплювали особистість і геніальні твори Шопена, а він не залишався байдужим до її краси і талантів, надзвичайно цінував прекрасні риси її характеру – чуйність і доброту. Дельфіна надихала Шопена як муза, він присвячував їй свої твори. Саме з присвятою Дельфіні Потоцькій, він написав Другий концерт для фортепіано фа мінор (опус 21) та вальс, відомий як «Вальс Хвилина» (опус 64, номер 1).

Фредерік Шопен

Коли Шопен помирав у Парижі, Дельфіна була в Італії, де навідувала свою матір. Взнавши про тяжкий стан свого друга і вчителя, Дельфіна поспішила до Парижа. Побачивши Дельфіну, Шопен вимовив: «Це тому Бог ще не покликав мене до себе, бо хотів мене ущасливити її виглядом». Він попросив Дельфіну заспівати. Вона виконала для нього арію з опери Белліні «Беатріче ді Тенда», а згасаючий Шопен шепотів: «Ще! Ще!». Це було 15 жовтня 1849 року. А 17 жовтня геніальний композитор помер.

У той час Дельфіна Потоцька зав’язала роман з французьким генералом і політичним діячем графом Флао де ля Білларді.

Після розлучення з чоловіком Мечиславом, Дельфіна замешкала в Парижі. У вирі світського життя вона завжди була в оточенні шанувальників, захоплених її вродою, витонченістю тощо. До героїв її тогочасних романів належали найстарший син французького короля Людовіка Філіпа герцог Орлеанський і племінник Наполеона І князь Жером Наполеон Шарль Бонапарт, принц Монфортський.

У Неаполі в 1838 році Потоцька познайомилася із польським поетом Зигмунтом Красінським. Це знайомство переросло в дружбу і кохання. Уперше Красинський побачив Дельфіну 1825 року під час подорожі на Поділля, де знаходився маєток знатних магнатів графів Красинських – містечко Дунаївцi, в якому мешкала його бабуся Антоніна.

Зигмунт Красінський

Незабаром Дельфіна стала його музою, його любою Беатріче. Він присвятив їй численні ліричні твори, зробив її героїнею поем «Przedswit» і «Niedokonczony poemat». Вплив Дельфіни на його творчість був величезний. Кохання піднесло його на вершину творчості. Епоха, що охоплює кілька років – 1839-1843 – це епоха кохання двох людей і епоха найвищого підйому творчості поета. Але пов’язати свої долі закохані не змогли. На вимогу батька Красинського, від якого Зигмунт матеріально залежав, він одружився з Ельжбетою Браницькою. Він і його дружина підтримували дружні стосунки з Дельфіною. Вони часом зустрічалися та продовжували, як і раніше, листуватися між собою. З понад 5 тисяч листів збереглося лише близько 700, і їх вважають шедевром епістолярної творчості європейського романтизму.

З кінця 1841 року Дельфіна мешкала найчастіше в Ніцці, доглядаючи хвору матір.

У 1849 році Дельфіна познайомилася в Парижі з Ципріаном Камілем Норвідом, який у 1850 році виконав малюнок пером, на якому зобразив Потоцьку в профіль.

У 1860 році провела кілька тижнів на Поділлі й кілька місяців у Львові. У Ніцці заснувала виховний заклад для молодих панянок.

Померла Дельфіна Потоцька 1877 року у 70 років, спочила на цвинтарі міста Монморансі, розташованого недалеко від Парижа, де проживало багато представників польської еміграції.

Потоцька увійшла до історії як муза польського романтизму.

В Мурованих Курилівцях з тієї пори у відносно непоганому стані збереглися і палац, в якому вінчалася юна Дельфіна, і рештки пейзажного парку, і мури давньої фортеці.

Маєток в Мурованих Курилівцях

 

Рекомендована література:

Дельфіна Комар [Електронний ресурс] // Sergekot : путешествуя историей : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://sergekot.com/%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%84%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80/ (дата звернення: 21.10.2021), вільний. – Назва з екрана.

Дельфіна Потоцька (1807-1877) // Ревуцький, В. А.        Сторінки забутої історії. Оповіді про минувшину містечок і сіл Мурованокуриловецького району / В. А. Ревуцький. – Житомир, 2020. – С. 20–22 : фот.

Дельфіна Потоцька [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дельфіна_Потоцька (дата звернення: 21.10.2021), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 26.07.2020.

Калюжко, С. Муза Шопена народилася у Мурованих Курилівцях дві героїні одного старовинного палацу: політична діячка і мистецька муза : [про старовин. маєток у Мурованих Курилівцях] / Соломія Калюжко // Поділ. порадниця. – 2018. – 1 серп. – С. 5 : кольор. фот.

Осетрова, Г. Ангел з обличчям Дельфіни [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] / Галина Осетрова // Подолянин. – 2018. – 2 лют. – Електрон. версія газ. – Режим доступу: http://podolyanin.com.ua/history/8066/ (дата звернення: 21.10.2021), вільний. – Назва з екрана.


четвер, 2 вересня 2021 р.

Книга-подарунок!

 

В тобі, Державо вічності,

Всі вольності й права

І пам’ять незабутняя,

Прадавня і нова…

П. Ткачук

 Українська незалежність: тернистий шлях державотворення : матеріали Всеукр. науково-краєзн. конф., приуроченої 30-річчю незалежності України, 21 серп. 2021 р. / Вінниц. обл. орг. НСКУ, Вінниц. обл. орг. НСЖУ, Вінниц. філія Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2021. – 196 с.

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився науковим виданням «Українська незалежність: тернистий шлях державотворення», яке подарував заслужений працівник культури, член-кореспондент УАІН, Почесний краєзнавець України, доктор історичних наук, професор ВДПУ імені Михайла Коцюбинського Сергій Дмитрович Гальчак.


Це матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, приуроченої 30-річчю незалежності України. Включає доповіді і повідомлення істориків, краєзнавців, журналістів тощо про тернистий, нелегкий шлях України до своєї незалежності.


середа, 4 серпня 2021 р.

Геологічні пам'ятки природи

 

Геологічна пам’ятка природи «Нагорянські печери»


Поділля – це мальовничі простори, благословенна земля, що уславлена подвигами предків. На просторах Поділля розташувалось колоритне село Нагоряни Могилів-Подільського району. Село має надзвичайну історію і чудові краєвиди. Знаходиться воно на кордоні з Республікою Молдова і стику Вінницької і Чернівецької областей, на високій горі, біля красивого плеса річки Дністер та різнотрав’я рослинного світу державного заповідника.

Розповідаючи про село Нагоряни, неможливо було б не згадати про геологічну пам’ятку природи місцевого значення «Нагорянські печери». Це унікальний ландшафт, природно-антропогенний витвір, а також археологічний об’єкт. Важлива цінність об’єкту – залишки мегалітичної споруди, котра колись являла собою єдиний комплекс, який вражає своїми розмірами петрогліфати та розташуванням конструкції. «Нагорянські печери» – це унікальна кельтська мегалітична споруда в усій Східній Європі.



Перша відома письмова згадка про «Нагорянські печери» була залишена французьким мандрівником Ульрих фон Вердум, котрий у другій половині ХVІІ століття подорожував Правобережжям України у складі польської каральної експедиції.

На початку ХІХ століття польський мандрівник Марчинський відмітив те, що в скелях, поблизу села Нагоряни до цієї пори збереглися дерев’яні будівлі. А вже пізніше розпочалося вивчення та подорожування Дністром у Російській імперії. Одна за одною видавалися науково-популярні книги, де описувалися Дністровські краєвиди. Чільне місце у цих описах займали печери.

Мальовничий скельний вихід на поверхню вапняків крейдяного віку з карстовими печерами на лівому березі річки Дністер, площею 1 га має природоохоронний статус з 1969 року, знаходиться на території Козлівської сільської ради. «Нагорянські печери» належать до епохи середнього і верхнього палеоліту. В скелі видовбані отвори різних розмірів, у центральній її частині розташована печера, в якій проживали, за версією дослідників, первісні люди – неандертальці. За свідченнями істориків, «Нагорянські печери» – місце збору гайдамаків. На скелях зображено найдавніше у світі піктограмне малюнкове письмо (40 тис. років тому).

У 2019 році у с. Нагоряни відкрили музейний комплекс «Етноісторичний флай-парк». Він розповідає про історію села з його неповторними печерами, ландшафтами тощо. Також музей представляє багатий літопис зародження і розвитку повітроплавання-парапланеризму на Дністровських схилах, починаючи з 90-х років минулого століття. Автором ідеї створення комплексу виступив голова Вінницького обласного осередку федерації парапланеризму Сергій Шибінський.

 



Рекомендована література:


Могилів-Подільський район. Окраса Поділля. – Могилів-Подільський : [б. в.], [2012]. – 10 с. : кольор. фот.




Нагоряни – перлина подільського південного краю / Анатолій Кушнір [та ін.] ; НАН України, Ін-т історії України при Кам’янець-Подільському нац. ун-ті ім. І. Огієнка, Вінниц. філія Центру дослідж. історії Поділля, Нац. спілка краєзнавців України, Вінниц. обл. орг., Нац. спілка журналістів України, Вінниц. обл. орг. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2019. – 188 с. : фот., іл.


Шибінський, С. Небесне тяжіння: точка злету – Нагоряни : нарис / Сергій Шибінський. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2018. – 160 с. : кольор. фот.

Губіліт, К. О. Нагорянські скелі на Поділлі / Каріна Олегівна Губіліт // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження : матеріали ХХVIІ Всеукр. Вінниц. наук. історико-краєзнав. конф., 7–8 жовт. 2016 р. / відп. ред. Ю. А. Зінько. – Вінниця, 2016. – С. 88–94.


пʼятниця, 18 червня 2021 р.

Звичаї нашого народу!

 

Зелені свята

Свята Трійця – одне з дванадцяти найбільших свят у церковному календарі.

У традиціях Зелених свят в Україні відчувається відгомін стародавніх вірувань наших предків, які намагалися захистити квітучі ниви від дуже небезпечних у цей час польових духів, мавок, русалок, що могли зашкодити майбутньому врожаю.

Трійця знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу.

Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали пахучі трави: любисток, чебрець, полин, м’яту, які розвішували в оселі, встеляли підлогу.

У неділю, в день Трійці, відбувався один з найхарактерніших обрядів Зелених свят – ворожіння. Ворожили під час розвивання вінків.

Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або П’ятидесятницею – це п’ятдесятий день після Великодня. Цього дня люди зранку вдягалися по-святковому і вирушали до церкви.

На Зелені свята, як і на проводи, провідували померлих родичів на кладовищах, влаштовували поминальні панахиди й колективні поминальні трапези.

Від Трійці розпочинався період посту – Петрівка. На першому його тижні на значній території України відзначали розигри або русалії.

Побутувало повір’я, що у цей час русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат.

Особливо небезпечними русалки вважалися у четвер – Русалчин Великдень. Цього дня, за народним звичаєм, дівчата йшли таємно до лісу, щоб випросити в русалок і мавок багатих женихів.

 


Джерело: Зелені свята // Воропай, О. Звичаї нашого народу : етнограф. нарис. / Олекса Воропай. – Репр. відтворення вид. 1966 року. – Київ, 1993. – Вип. 1. – С. 388–406.

Трійця (П’ятидесятниця, Зелені свята) // Українці : Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Коверець. – Донецьк, 2004. – С. 156–160.


четвер, 27 травня 2021 р.

Художники Вінниччини!

 

Чулко Микола Федорович – український живописець, автор жанрових полотен, пейзажів і натюрмортів у стилі імпресіонізму.

Народився митець 12 травня 1947 р. в Немирові Вінницької області. Живопису навчався у творчих майстернях народного художника України Аркадія Сороки та заслуженого художника України Олексія Сидорова.


Його основна тема живопису – пейзаж, бо він обожнював природу і вважав, що наступним поколінням повинен передати красу нашої землі.

Малював змалечку олівцем, ручкою. Займаючись самоосвітою, опрацьовуючи велику кількість мистецької літератури, вивчаючи творчість і манеру письма видатних художників, поступово складав індивідуальний творчий підхід до письма, власну живописну мову.

Образ землі, з якою він був з’єднаний нервовими клітинами і глибоким корінням, став для подільського художника безумовним тематичним пріоритетом. Миколу Чулко можна назвати краєписцем Поділля.

Седнів. Цвіте бузок. 2007, п. о. 50*70


Творення подільського краєвиду у діяльності Миколи Федоровича мало ще один вагомий аспект. Саме він став автором ідеї, організатором та постійним керівником творчих груп пленерів, які з 1995 року проходять у Немирові на базі санаторію «Авангард».

Літній натюрморт. 2012, п. о. 85*106,5


Микола Чулко здійснив творчі поїздки вздовж Південного Бугу та по Карпатах, Миколаївщині, Чернігівщині, у Китай. Автор понад 10 персональних виставок.

Південний Буг. Село Воробіївка. 2010, п. о. 70*80


Він – член Національної спілки художників України (1992). Роботи художника користуються попитом на аукціонах України.

Твори митця у власності Міністерства культури України, Посольства України в Австрії, Народної республіки Китай, зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї, Тульчинському художньому музеї, Чернігівському художньому музеї, галереї санаторію «Авангард» (м. Немирів), у вітчизняних та зарубіжних колекціях.

Вернісаж пам'яті Миколи Чулко (2017)


Помер митець від важкої хвороби у Вінниці 31 грудня 2014 року.

 

Начерки з альбома майстра

«Розкрилений талант, життєвий досвід, любов до рідного краю дозволили Миколі Чулку стати у рівні з кращими митцями України» (дружина, Чулко Світлана Олександрівна).

Джерело: Микола Чулко. Живопис [Образотворчий матеріал] : альбом / Вінниц. обл. орг. Нац. спілки художників України. – Вінниця : [б. в.], 2015. – 96 с. : портр., кольор. іл.




пʼятниця, 23 квітня 2021 р.

До Всесвітнього дня книги та авторського права!

 

Хто любить книгу, той далеко піде у своєму розвитку.

Книга рятує душу від здерев’яніння.

Т. Г. Шевченко 

Сьогодні, 23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – це свято авторів, видавців, бібліотекарів, читачів тощо.

До цієї події відділ краєзнавства інформує Вас про «Краєзнавчі електронні ресурси ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва».

Електронний каталог

На зміну традиційному картковому каталогу, тематичним картотекам прийшли власні інформаційні продукти, це, перш за все, електронний каталог, електронні бази даних.


База даних "Література про Вінницьку область"

Записи систематизовані згідно схеми для краєзнавчих каталогів з урахуванням вимог сучасності та специфіки краю.

Вінницький інформаційний портал

Потужним електронним краєзнавчим ресурсом є Вінницький інформаційний портал, корпоративність якого в оперативному наповненні сприяє створенню єдиного унікального культурно-інформаційного простору області, забезпеченню доступності та ефективному використанню краєзнавчих інформаційних продуктів. Вебресурс підтримується фахівцями відділу краєзнавства та бібліографами районних бібліотек Вінниччини. Усі дані на ньому структуровано за розділами: «новини», «статті», «фотографії», «відеоматеріали», «тематичні розділи», «райони області», «довідка» та «web’лiографiя».


Електронна бібліотека: Краєзнавча Вінниччина

«Краєзнавча Вінниччина» є складовою частиною е-бібліотеки. Електронна повнотекстова база «Краєзнавча Вінниччина», в свою чергу,  містить такі розділи: «Літературна Вінниччина», що вміщує повні тексти творів письменників Вінниччини та «Історико-краєзнавчі дослідження», що містить нариси істориків та краєзнавців Вінниччини.

Доступ до «Краєзнавчих електронних ресурсів ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва» представлений на сайті бібліотеки https://library.vn.ua/.


понеділок, 5 квітня 2021 р.

             Свято-Миколаївська (Микольська) церква із дзвіницею, нині діючий православний храм (1746 р.), найстаріший із збережених давніх православних храмів Вінниці. Розташування церкви на пагорбі неподалік легендарної Замкової гори вважається знаковим і традиційним, як і власне архітектура цієї пам’ятки. Тризрубна триверха споруда із трьох ярусів восьмериків, завершених бароковими куполами та українськими (грушовидними) главками на глухих барабанах, зібрана з дубових колод без цвяхів. З храмом пов’язано кілька цікавих легенд та історичних фактів. Існує непідтверджений переказ, що у цій церкві вінчався кальницький (вінницький) полковник Іван Богун. Храм пережив і закриття, і війну, і окупацію. Будівля має історичну цінність, адже внесена до списку історичних пам’яток національного значення.

Відділ краєзнавства підготував віртуальну книжкову виставку-калейдоскоп «Перлина сакрального мистецтва Вінниці (до 275-річчя з часу завершення спорудження дерев’яної Свято-Миколаївської (Микольської) церкви на Старому місті)».