Шукати в цьому блозі

четвер, 12 травня 2022 р.

Народні майстри Вінниччини!

 

Художниця з подільського села –

Марія Іванівна Деркач


 

Художниця з подільського села

З таким ім’ям ласкавим – Носиківка

Тут все життя любила і жила,

Тут світ мистецький повела мандрівка,

Від цих левад, від цих рясних садів,

Де все таке ріднесеньке до щему,

Де всі, як на картині, молоді,

На полотні подільського едему.

Жанна Дмитренко

 

Марія Іванівна Деркач народилася 14 квітня 1930 року в с. Носиківка Шаргородського району Вінницької області (нині Шаргородська МТГ Жмеринського району). Мати працювала в колгоспі, а батько був мельником.

З дванадцяти років Марія Іванівна працювала в колгоспі. Навчалася вишивати, створювати власні орнаменти, вміла розписувати хати, комини, печі.

Вона почала малювати пізно. Відчувала нестримне бажання відтворити все, що бачила навкруг.

Першу свою картину «Після весілля» намалювала у 52 роки. Композиція твору сповнена роздумами про майбутню долю подружжя та красу сімейних буднів.

Після весілля, 1982.

Першим її порадником у малюванні був сільський учитель Михайло Сергійович Саулко. Саме він порадив учитися малювати. Своїм наставником Марія Іванівна вважала і художника Федора Васильовича Панчука.

Учасниця районних та обласних виставок образотворчого мистецтва. Картина «Після весілля» у 1987 році експонувалася на виставці в Парижі, «Затишок» – у Нью-Йорку, «У церкві» – в Києві.

Картини М. Деркач знаходяться в експозиції Шаргородського музею образотворчого мистецтва. Це, зокрема, «Материнське щастя» (1991), «Моя хата» (1984), «Корови», «Одруження» (1993), «Квіти» (1993), «Собака» (1993), «Весна» (1992), «Людина і світ» (1992), «Коровай» (1985). Дві картини знаходяться у фондах ОЦНТ.

Квіти

Малювала переважно квіти – жоржини, ружі, чорнобривці, айстри. На її картинах можна побачити квіти, яких іноді й у природі важко відшукати, бо творча уява майстрині – це ще і безмежний політ людської фантазії у світ небаченого.

Моя хата

У своїй творчості вона користувалася пензлями, зробленими власноруч. Це надавало її творам особливої своєрідності.

Колір в її роботах яскравий і соковитий, підказаний традицією народного подільського мистецтва. Дуже характерним для палітри художниці є білий колір, який надає картинам незвичайної свіжості й святковості. В її роботах ми відчуваємо дивне тепло, щось близьке і рідне кожному подолянину. Це – рідне Поділля.

Вишивальниця

Померла Марія Деркач 25 січня 1995 року у своєму рідному селі.

З метою увічнення пам’яті Марії Деркач на будівлі Носиківської СЗШ І-ІІІ ступенів відкрито меморіальну дошку.

Образ Марії Деркач на шаргородській сцені

 Рекомендована література про народну художницю Марію Деркач:

 Баланчук, І. Носиківська Катерина Білокур / І. Баланчук // RIA Шаргород. – 2006. – 27 квіт. – С. 4.

Деркач Марія Іванівна : [народне малярство] // Народні майстри Вінниччини : довідник / Вінниц. обл. центр нар. творчості. – Вінниця, 2018. – 2-ге вид. – С. 37.

Дмитренко, Ж. Мистецтво щирого серця : до 85-річчя народної художниці Марії Деркач / Жанна Дмитренко // Світлиця. – 2015. – № 2. – С. 26–29.

Катеринич, А. Носиківська мадонна / А. Катеринич // Вінниччина. – 2013. – 12 черв. – С. 9.

Ковтун, Г. Все її життя – на полотні / Г. Ковтун // Шаргородщина. – 2015. – 10 квіт. – С. 5.

Малярський мікрокосмос Марії Деркач // Народні обереги. З історії мистецтва Вінниччини кінця XX – початку XXI ст. / статті Федора Панчука ; упоряд. Л. М. Дідур. – Вінниця, 2020. – С. 160–162.

Марія Деркач : [вірш] // Благословен дух творчості людської : зб. поезій / Жанна Дмитренко. – Вінниця, 2020. – С. 169.

Панчук, Ф. Кожна картина, як дитина / Ф. Панчук // Вінниц. край. – 2004. – № 1. – С. 140–143.

Панчук, Ф. Кожна моя картина – то як часточка душі / Ф. Панчук // Народне мистецтво. – 2004. – № 3–4. – С. 44.

Панчук, Ф. Малярський мікрокосм Марії Деркач : до 80-річчя від дня народж. художниці М. І. Деркач (14.04.1930–21.01.1995)] / Ф. Панчук // Світлиця. – 2010. – № 2. – С. 20–22.

субота, 7 травня 2022 р.

Подільське килимарство

 Орнаменти подільських килимів


Килими Поділля в загальноукраїнському контексті посідають особливе місце завдяки унікальному образотворенню. Майстри-килимарі Поділля зберегли в первісній чистоті орнаментальну мову, яка своїми витоками сягає часів культури Трипілля (датується VI – III тисячоліттями до нашої ери).

Орнаменти подільських килимів за принципами образотворення можна умовно поділити на певні групи. Перша група – геометрична. Тут орнаментальні композиції будуються на комбінаціях ромба, квадрата чи прямокутника, хрестоподібних елементів, ритмічно ламаних ліній, трикутника й інших геометричних форм і конфігурацій. Такі килими виготовляли в осередках на всій території регіону, розмаїття їх орнаментальних композицій – широкого діапазону, від простих до найскладніших.

Деталі килимів із геометричним орнаментом

Килим із рослинним орнаментом (вазонна група). 1815.
Сумський художній музей ім. Н. Онацького

Другу велику групу – рослинну – поділимо на три підгрупи: вазонну, рапортну й новітню. Вазонний тип килимів має композицію з кількох великих рослин у формі вазона. Тут головний елемент – рослина, переважно фантастичної форми, що виростає з вази чи горщика. Композиції рапортної групи компонуються із квіткової галузки, яка ритмічно заповнює все поле килима. Новітня підгрупа рослинних килимів свою назву отримала за ознакою часу, оскільки виникли такі килими в результаті впливу на майстрів т. зв. «брокарівського» орнаментного стилю, що виник на зламі ХІХ–ХХ ст. і був штучно занесеним у селянське середовище елементом міщанської побутової культури.

Килим із рослинним орнаментом (рапортна група).
Фото з архіву Володимира Титаренка

Килим із рослинним орнаментом (новітня група).
Фото з архіву Володимира Титаренка

Третю групу килимів називаємо комбінованою – їхні орнаменти поєднують геометричні, рослинні, зооморфні елементи. Слід зазначити, що народне килимарство не обмежується лише зазначеними формальними рисами, воно має безліч нюансних варіацій, що більшою чи меншою мірою тяжіють до того чи іншого типу (групи).

Килим, де поєднано геометричні, рослинні, зооморфні й інші типи орнаментів, 1885.

Рекомендована література:

Подільський килим [Образотворчий матеріал] / вступ. ст. В. Титаренко ; відбір килимів, співпраця з музеями Наталка Дяченко-Забашта. – Київ : Родовід, 2018. – 307 с. : кольор. іл.

Подільське традиційне ткацтво : матеріали Всеукр. наук. практ. конф., м. Вінниця, 30 верес. – 1 жовт. 2008 р. / Вінниц. обл. краєзн. музей ; ред. кол.: Т. О. Цвігун, В. А. Косаківський, О. І. Назарець. – Вінниця : Нова Кн., 2009. – 152 с. : кольор. іл.

***

Іваниця, Н. Трипільський орнамент та українське народне мистецтво : [на матеріалах колекції Вінниц. обл. худож. музею] / Н. Іваниця // Народна культура Поділля в контексті національного виховання : зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2004. – С. 209–214.

Титаренко, В. Народне килимарство Поділля / В. Титаренко // Вінниц. край. – 2012. – № 1. – С. 120–139 : кольор. фот. ; Світлиця. – 2016. – № 3. – С. 67–72 : кольор. фот.

Титаренко, В. Орнаментна культура Поділля / Володимир Титаренко // Світлиця. – 2017. – № 1. – С. 26–28 : кольор. фот.

 

пʼятниця, 28 січня 2022 р.

Книга-подарунок!

 


Надсобський край – Іллінецький район / авт.-упоряд. Ольга Рудник. – Вінниця : Тарнашинський О. В. – 386 с. : фот. – (Історія малої Батьківщини).

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Надсобський край – Іллінецький район», яке подарувала автор-упорядник цієї книги, краєзнавець, історик, педагог Ольга Григорівна Рудник.

Книга «Надсобський край – Іллінецький район» знайомить читачів з минулим Іллінецького району Вінницької області й вперше розкриває у найбільш повному обсязі маловідомі сторінки історії рідного краю. Видання включає реконструйовані події від часів трипільсько-арійської цивілізації, скіфської, слов’яно-руської середньовічної доби, століття литовсько-польського, російського панування, радянський та пострадянський період.

Герб Іллінецького району


Землі Надсоб’я природа щедро наділила родючими ґрунтами, розлогими лісами, водною артерією річки Соб.

Мешканці краю пишаються своєю історією, культурою, що сягає у глибину століть. «Перлиною Вінниччини» визнано кратер метеорита в селі Лугова, що відомий в науці під назвою Іллінецька астроблема.

З-поміж будов оновленої Іллінеччини проглядає сива минувшина – поселення трипільців-аріїв у Борисівці, Вербівці, Шевченковому, Романовому Хуторі, слов’янські фортеці-городища тощо.

Творінням українських майстрів та іноземних зодчих є архітектурно-історичні пам’ятки краю: палацові комплекси Плятерів-Потоцьких-Четвертинських у Дашеві, Ярошинських у Бабині.

Дана книга – це узагальнений підсумок роботи дослідників про багаторічне існування адміністративної одиниці Іллінецький район, знайомство з унікальними подіями й пам’ятками минулого Присобського краю та перехідний місток до його майбутнього.

 

Рудник Ольга Григорівна

Довідка: автор Рудник Ольга Григорівна, народилася 25 лютого 1961 року в с. Паріївка Іллінецького району (тепер Вінницького району).

Працювала вчителем історії в школах сіл Горішні Шерівці на Буковині та в ряді освітніх установ Іллінецького району (Паріївка, бабин, м. Іллінці), керівником краєзнавчого гуртка при Іллінецькому районному будинку школярів та юнацтва. З 2008 р. на громадських началах очолює музей історії Бабинського цукрового заводу.

У 1990-х рр. з’явилися перші статті з історії рідного краю у районній газеті «Трудова слава», пізніше – в обласній «Вінниччині». У 2004–2007 рр. працювала в районних комісіях з укладення Словника пам’яток історії і культури України, Вінницька область, Книги пам’яті України «Переможці», Книги пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр. У 2008 р. стала співавтором гербів міста Іллінці та Іллінецького району. У 2011 р. побачили світ дослідження по історії українського визвольного руху XVII-XX ст. «Надсобський край: маловідомі сторінки історії». У 2012 р. вийшла книга «Нариси історії розвитку освіти. Іллінецький район». На основі роботи в краєзнавчому гуртку розробила і апробувала туристичні маршрути Іллінецького району. Краєзнавчі нариси про села Тягун і Володимирівку 2014 р. започаткували серію робіт «Історія малої Батьківщини».


середа, 5 січня 2022 р.

Святвечір!

 


Святвечір. Багата кутя

Подоляни віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Різдву передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи. У деяких районах Поділля  вже у  XIX ст. як оригінальна оздоба на Різдво використовувались паперові квіти й витинанки.

Святвечір – це останній вечір напередодні Різдва Христового. Вранці в день Святого вечора («багатого Вечора», «багатої куті», «вілії») господиня починала готувати 12 пісних страв. У цій багатій, але пісній вечері використовували плоди поля, саду, дари лісу. Різноманітна і багата їжа в цей день повинна була забезпечити добробут і щастя сім’ї у наступному році.

Обов’язковими стравами на столі є кутя, узвар та вареники. Окрім цих страв, господині готували капусняк із пшоном і квасолею, який на Поділлі називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею тощо.

Обов’язково на Святвечір господар заносив до хати сніп пшениці, жита або вівса («дід», «дідух») і ставив його на покуті. Дідух символізував місце перебування душ померлих, а ще – новорічний врожай, добробут, багатство та долю людей.



На святково застелений стіл викладали обрядовий хліб, в ньому робили дірку і вставляли високу воскову свічку. За звичаєм, на Поділлі випікали три хліби, які у Святвечір клали на столі один поверх іншого.

Родина збиралась біля столу з різдвяними стравами і починала молитись. Після молитви господар брав кілька ложок куті та по ложці інших страв, змішував усе з борошном і йшов у хлів та пригощав кожну тварину, щоб вона могла святкувати. Далі на вечерю запрошували гостей.

Серед подолян, як і в цілому на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі.

У перший день Різдва, звечора, починали колядувати. Обряд колядування нерідко супроводжувався драматичним дійством живого вертепу, який представляв легенду про незвичайне народження Христа.

У наш час традиції Святвечора дотримуються більшістю людей і в селах, і в містах. Не всі ритуали пам’ятаються, але основні звичаї – зустрічати свято всією родиною, як і раніше живуть і шанують українським народом.



середа, 29 грудня 2021 р.

З наступаючим Новим роком!

 

Шановні відвідувачі блогу та колеги, щиро вітаємо Вас з наступаючим 2022 роком!

Зустріч Нового року – це дивовижна пора, завжди хвилююча і завжди радісна. Тому зичимо Вам міцного здоров’я, добра й радості. Нехай у Новому році кожен з Вас здійснить свою заповітну мрію і доможеться бажаних цілей. Щоб  Новий рік приніс Вам нові враження, нові успіхи, творчі злети. Бажаємо, щоб ваша праця завжди була потрібною і корисною, а успіхи – вагомими та переконливими!

Від усього серця бажаємо Вам веселих зимових свят, тепла і світла у вашій оселі!



середа, 15 грудня 2021 р.

Митці Вінниччини!

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився краєзнавчими мистецькими виданнями із серії «Митці Вінниччини» – «Михайло Кирилов. Графіка» та «Віктор Шпаковський. Живопис».

 

Михайло Кирилов. Графіка [Образотворчий матеріал] / Нац. спілка художників України ; ред.-упоряд. А. Стебелєв. – Харків : Глобус, 2020. – 32 с. : портр., іл. – (Митці Вінниччини).

 

Автопортрет. 1955, картон, олія

Михайло Кирилов – найперший у Вінниці член Спілки художників СРСР (1947), перший професійний художник у Місті над Бугом, бо почав працювати у місцевій газеті «Молодий більшовик» у 1932 році, яка відтепер має назву «Вінниччина». І багато років потім був її автором. Ветеран Другої світової війни, кавалер бойових нагород. Стояв біля витоків створення у 1976 році Вінницького осередку НСХУ.

Тут ми живемо. 1976, картон, гуаш

Народився художник 11 листопада 1908 р. в м. Києві. Випускник Київського художнього інституту працював у жанрах газетної ілюстрації та станкової графіки. Його карикатури за радянських часів друкувалися у центральній пресі – від газети «Ізвестія» до журналу «Перець».

Угода. 1951, папір, туш, акварель;
Автоматика. 1960-ті, туш, акварель


Майже зовсім невідомі сьогодні широкому загалу роботи М. Кирилова у техніці акварелі, а його олійного живопису й поготів. Проте, вони зберігають мистецьку цінність через впевненість ліній, професійну сюжетну трактовку, яскравий подільський колорит.

 

Кумбари. 1944, папір, акварель

Екскурсійний теплоход "Ляля Ратушна". 1980-ті, папір, туш

Польові квіти. Натюрморт. 1972, картон, гуаш

***



Віктор Шпаковський. Живопис [Образотворчий матеріал] / Нац. спілка художників України ; ред.-упоряд. А. Стебелєв. – Вінниця : Твори, 2021. – 32 с. : портр., кольор. іл. – (Митці Вінниччини).

 

Автопортрет. 1974, полотно, олія

Віктор Шпаковський – уродженець Міста над Бугом. Його ім’я назавжди пов’язано з Поділлям і Кримом, Вінницею й Феодосією, де подовгу жив і плідно працював.

Натюрморт з газетами. 1991, полотно, олія

Народився Віктор Шпаковський 28 вересня 1947 р. у м. Вінниці. Навчався у Вінницькій дитячій художній школі, Кримському художньому училищі ім. М. Самокиша. Закінчив інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Репіна Академії мистецтв СРСР по класу живопису.

На чорному столику квіти стояли. 1981, полотно, олія

Член Національної спілки художників України (1985). Заслужений художник України (1997). Працював у жанрах станкового та монументального живопису. Учасник персональних виставок в Україні, Австрії, Польщі, Швеції, Швейцарії, США, Ватикані, Франції. Роботи зберігаються в колекціях Міністерства культури України, Національного художнього музею України, Вінницького обласного художнього музею тощо, в зарубіжних галереях, у приватних зібраннях.

Південний мотив. 1987, полотно, олія


вівторок, 30 листопада 2021 р.

Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

 

Сакральне мистецтво Східного Поділля. Храми Вінниччини



Упродовж віків культурним центром будь-якого села чи міста був храм.

Приходили і відходили покоління, залишали по собі сліди – архітектуру: храми, костели, синагоги, каплиці, які не щадив ні час, ні люди.

Визначальною подією для нашого населення стало Хрещення Русі, яке князь Володимир здійснив у 988 році. З цього часу на наші землі приїжджають грецькі місіонери, створюються єпархії, засновуються монастирі, бібліотеки, формується музичне та художнє мистецтво.

Після повалення Києва татаро-монголами та роздроблення Русі, наступає етап занепаду церковного життя, який триває майже два століття.

Укладення Люблінської унії 1569 року поклало початок глобальним змінам у релігійному житті.

З кінця XVI століття м. Вінниця, ставши центром Брацлавського воєводства, набуває нового політичного та релігійного змісту. Тут формується активна православна шляхта на чолі з Михайлом Кропивницьким, стараннями якого було відкрито монастирі та духовні школи при них. Неабиякий внесок у розвиток зробив митрополит Петро (Могила), особисто опікуючись братським колегіумом при Вінницькому Вознесенському монастирі.

Після приєднання Поділля до складу Російської імперії більшість населення приєднується до Православ’я. Тут засновують самостійну православну єпархію з центром у Шаргороді, а пізніше – у Кам’янець-Подільському. Для підготовки священно-церковнослужителів відкриваються духовні училища та Подільська семінарія.

Одним із яскравих явищ наступних 1920-х років стало масове оновлення ікон на території Вінницької області.

Кінець 1980-х та початок 1990-х років ознаменувався духовним відродженням. На території Вінницької області було відкрито чимало храмів.

Сьогодні на теренах Вінницької області діє 2178 релігійних організацій 49 конфесій, які використовують для задоволення своїх духовних потреб 1640 храмових споруд.

285 об’єктів сакральної культурної та релігійної спадщини є пам’ятками архітектури та містобудування, з яких 33 – національного значення.

 

Сакральне мистецтво Східного Поділля. Храми Вінниччини / Вінниц. обл. держ. адмін., Упр. у справах національностей та релігій, Вінниц. обл. Рада. – Вінниця : Консоль, 2018. – 348 с. : кольор. фот.

У краєзнавчому фонді знаходиться досить цікаве краєзнавче видання «Сакральне мистецтво Східного Поділля. Храми Вінниччини».

Видання присвячене відзначенню 1030-річчю Хрещення Київської Руси-України.

Книга містить фотографії старовинних храмів Вінницької області, збудованих у дорадянській час: як широко знаних пам’яток, так і нещодавно виявлених. Подано максимально точне датування споруд.

Це дослідження знайомить широкий загал із відомими та невідомими перлинами дерев’яного та цегляного храмового зодчества Подільського краю. Книга включає в себе православні та католицькі храми, а також синагоги.

Це видання – своєрідний символ зв’язку поколінь.