Уродженці Вінниччини!

 

Микола Гнисюк

Фотограф з подільської глибинки

Микола Гнисюк

 

Сама прекрасна поверхня землі – людське обличчя.

Омар Хайям

 

Я знімаю людей. Але знімаю їх завжди як пейзаж. Як вічний пейзаж.

Я пам’ятаю всіх кого знімав. Пам’ятаю їх імена, пам’ятаю слова, які вони говорили, пам’ятаю звуки, які були при зйомці…

Микола Гнисюк

 

Микола Гнисюк – фотомайстер зі світовим ім’ям. Він входить у сто найкращих фотографів світу. Перший фотограф, запрошений на 60-й ювілейний вечір вручення премії «Оскар», лауреат багатьох міжнародних виставок.

Його по праву вважають метром фотографії. Сорок років він не розлучався з фотокамерою і всі ці роки знімав світ кіно.

Гнисюк Микола. Фото з мережі "Інтернет" 

Народився Микола Володимирович Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці (тепер Мурованокуриловецька МТГ) Вінницької області, в бідній селянській родині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією також захопився у шкільні роки, коли мама подарувала йому фотоапарат.

У 14 років Микола Гнисюк переїхав до Риги. Там став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу. Пізніше, на Ризькій кіностудії, була вакансія проявника плівки. Миколу взяли на роботу, згодом він закінчив курси асистента оператора. Коли він працював помічником оператора у фільмі відомого латвійського режисера та фотографа Гунара Гінде «Руки», йому дали фотоапарат та запропонували зробити декілька знімків. Побачивши результат, Гунар був настільки вражений, що послав Гнисюка за шампанським. Юнак поцікавився, у кого день народження, на що режисер відповів: «У тебе! Сьогодні народився новий фотограф!».

Сестри Сумські: одна родина, різні долі. Фото з мережі "Інтернет"

Персональні виставки фотохудожника відбувалися в багатьох країнах. У Лос-Анджелесі її відкривав відомий актор Роберт Де Ніро, зазначивши: «Я вперше зустрів людину, яка так любить тих, кого фотографує, і робить це так майстерно».

Грачі прилетіли, (1964 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Він знімав знаменитих Френсіса Копполу, Софі Лорен, Жана Поля Більмондо, Жерара Депардьє та багатьох інших. Він знімав пейзажі і натюрморти, проте передусім вважав себе портретистом. Фотограф був упевнений – знімати потрібно так, щоб потім з тобою вітались.

Софі Лорен. Фото з мережі "Інтернет"

Попри всі заслуги, Микола Гнисюк залишався людиною скромною. Любив своє село. Обов’язково приїжджав до батьків.

1 лютого 2007 року, після тривалої хвороби, митець пішов з життя. Його дружина Надія Майданська передала Вінницькому обласному краєзнавчому музею 65 експонатів, а також створила Благодійний фонд Миколи Гнисюка та зняла про чоловіка фільм.

Надія Майданська. Фото з мережі "Інтернет"

Виставка "Серце у кадрі" (2011 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Багато вінничан лише нещодавно відкрили для себе ім’я фотомайстра завдяки виставці у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї «Серце у кадрі» (2011 р.). Вперше в Україні широкий загал познайомився з унікальним доробком Майстра, світлини якого раніше демонструвалися на міжнародних виставках у багатьох країнах світу, а на його малій Батьківщині до цього часу були відомі лише вузькому колу фахівців.

 

Рекомендована література:

Гнисюк Микола Володимирович [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гнисюк_Микола_Володимирович (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 08.11.2022.

Калюжко, С. Один з кращих фотографів світу народився у маленькому селі на Вінниччині : [М. Гнисюк] / Соломія Калюжко // 33-й канал. – 2021. – 2 черв. – С. 10 : кольор. фот.

Семенко, Л. Майстер портрета зі світовим іменем : [про фотомайстра М. Гнисюка] / Л. Семенко // Вінниц. край. – 2011. – № 3. – С. 132–137 : фот.

Серветник, В. Гнисюк Микола Володимирович : [укр. фотограф] // Люди твої, Мурованокуриловеччино / Василь Серветник, Віталій Тучинський. – Вінниця, 2020. – С. 29–30 : фот.

«Серце у кадрі» : [під такою назвою у Вінниц. обл. краєзнав. музеї відкрилась перша на батьківщині персон. вист. робіт фотомитця М. Гнисюка] // Вінничанка. – 2011. – № 2. – С. 13 : кольор. фот.

Скрипник, В. Його виставку відкривав сам де Ніро : [про фотохудожника М. Гнисюка] / В. Скрипник // RIA. – 2011. – 19 січ. – С. 6 : кольор. фот.

Чебан, О. Видатний фотограф Микола Гнисюк вважав себе портретистом : земляки-вінничани присвятили майстру експозицію в обласному музеї / Олег Чебан // Урядов. кур’єр. – 2013. – 24 січ. – С. 7. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/vidatnij-fotograf-mikola-gnisyuk-vvazhav-sebe-port/ (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана.

Книга-подарунок!

 

У селі у нас багато є рідні,

спішимо туди на свята й вихідні.

Нас запрошують гостинно в кожен дім.

Я вам трохи про родину розповім.

В. Сторожук

 

Сторожук, В. П. Колиска роду : вірші для дітей / В. П. Сторожук. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2023. – 40 с.

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітала відома поетеса, журналістка, фольклористка, краєзнавець – Валентина Петрівна Сторожук,  подарувавши нашим читачам чудову книгу віршів для дітей «Колиска роду».

Сім’я, традиції роду й народу, рідна земля, Україна… Це те, що найголовніше, найдорожче для людей різного віку, а передусім – для дітей. Це те, що потрібно берегти й любити, примножувати і боронити.

 

Валентина Сторожук. 2023 р.

Для довідки: Валентина Сторожук народилася 28 березня 1966 року в с. Білашки Погребищенського району (тепер Погребищенська МТГ Вінницький район) Вінницької області. Проживає в с. Сосонка Вінницького району.

Свою літературну творчість Валентина Петрівна розпочала, ще навчаючись у школі. Перші її поезії були надруковані в 1980 р. у районній газеті «Колос» та республіканській піонерській газеті «Зірка».

З 2010 року – заступник головного редактора літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

У доробку письменниці – поетичні збірки «Без тижня рік» (1990), «Пам’ять Шипшини» (1999), «Дивина» (2002), «Сонцепоклонник: поетичний вінок Михайлові Коцюбинському» (2002), «Третя Пречиста» (2005), «Зелена Неділя» (2006), «Голос трави» (2010), «Я – зичниця» (2015), «Живучка» (2021), роман «Чорна черешня» (2011), книжка прози «Переклад із ластовиної» (2015), книга оповідань і п’єс «На узбіччі війни» (2017), книги для дітей «Рукавичка: стара казка на новий лад» (2005), «Сосонка» (2006), «Рятівник» (2009).

Твори В. Сторожук друкувалися в журналах та альманахах «Дніпро», «Радянська жінка», «Березіль», «Київ», «Вінницький край», «Світлиця», «Подільське перевесло», «Подільське перевеслечко», «Собор», «Подільські джерела», вірші увійшли до антологій «Стоголосся: поетична антологія Вінниччини ХХ століття» (2002), «Книга про матір: українська поезія ХІХ–ХХІ століть» (2003), «Квіт подільського слова: антологія творів сучасних поетів Вінниччини» (2006, 2010), «Краса України» (2006), «Смак молодого вина» (2013), «Вінниця дзвінка» (2013), «Дністрове гроно: літературно-мистецька Ямпільщина» (2015), хрестоматії з літератури рідного краю «Подільські криниці» (2006, випуск третій) та інші.

У своєму рідному селі Білашки Валентина Петрівна записала близько 500 прислів’їв і приказок, понад 200 повір’їв, весільний обряд, близько 300 пісень, 70 з яких вийшли окремим збірником «Червона калина, листячко зелене» (1992).

Лауреат обласної молодіжної премії ім. М. Трублаїні (1989), всеукраїнських літературних премій ім. М. Коцюбинського (2000), Є. Гуцала (2002), «Благовіст» (2006), літературно-мистецької ім. Марка Вовчка (2008), ім. Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2010), ім. Анатолія Бортняка (2013).

Валентина Петрівна Сторожук – член НСПУ (1998), НСЖУ (2009). У 2006 р. удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України».