Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 28 січня 2022 р.

Книга-подарунок!

 


Надсобський край – Іллінецький район / авт.-упоряд. Ольга Рудник. – Вінниця : Тарнашинський О. В. – 386 с. : фот. – (Історія малої Батьківщини).

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Надсобський край – Іллінецький район», яке подарувала автор-упорядник цієї книги, краєзнавець, історик, педагог Ольга Григорівна Рудник.

Книга «Надсобський край – Іллінецький район» знайомить читачів з минулим Іллінецького району Вінницької області й вперше розкриває у найбільш повному обсязі маловідомі сторінки історії рідного краю. Видання включає реконструйовані події від часів трипільсько-арійської цивілізації, скіфської, слов’яно-руської середньовічної доби, століття литовсько-польського, російського панування, радянський та пострадянський період.

Герб Іллінецького району


Землі Надсоб’я природа щедро наділила родючими ґрунтами, розлогими лісами, водною артерією річки Соб.

Мешканці краю пишаються своєю історією, культурою, що сягає у глибину століть. «Перлиною Вінниччини» визнано кратер метеорита в селі Лугова, що відомий в науці під назвою Іллінецька астроблема.

З-поміж будов оновленої Іллінеччини проглядає сива минувшина – поселення трипільців-аріїв у Борисівці, Вербівці, Шевченковому, Романовому Хуторі, слов’янські фортеці-городища тощо.

Творінням українських майстрів та іноземних зодчих є архітектурно-історичні пам’ятки краю: палацові комплекси Плятерів-Потоцьких-Четвертинських у Дашеві, Ярошинських у Бабині.

Дана книга – це узагальнений підсумок роботи дослідників про багаторічне існування адміністративної одиниці Іллінецький район, знайомство з унікальними подіями й пам’ятками минулого Присобського краю та перехідний місток до його майбутнього.

 

Рудник Ольга Григорівна

Довідка: автор Рудник Ольга Григорівна, народилася 25 лютого 1961 року в с. Паріївка Іллінецького району (тепер Вінницького району).

Працювала вчителем історії в школах сіл Горішні Шерівці на Буковині та в ряді освітніх установ Іллінецького району (Паріївка, бабин, м. Іллінці), керівником краєзнавчого гуртка при Іллінецькому районному будинку школярів та юнацтва. З 2008 р. на громадських началах очолює музей історії Бабинського цукрового заводу.

У 1990-х рр. з’явилися перші статті з історії рідного краю у районній газеті «Трудова слава», пізніше – в обласній «Вінниччині». У 2004–2007 рр. працювала в районних комісіях з укладення Словника пам’яток історії і культури України, Вінницька область, Книги пам’яті України «Переможці», Книги пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр. У 2008 р. стала співавтором гербів міста Іллінці та Іллінецького району. У 2011 р. побачили світ дослідження по історії українського визвольного руху XVII-XX ст. «Надсобський край: маловідомі сторінки історії». У 2012 р. вийшла книга «Нариси історії розвитку освіти. Іллінецький район». На основі роботи в краєзнавчому гуртку розробила і апробувала туристичні маршрути Іллінецького району. Краєзнавчі нариси про села Тягун і Володимирівку 2014 р. започаткували серію робіт «Історія малої Батьківщини».


середа, 5 січня 2022 р.

Святвечір!

 


Святвечір. Багата кутя

Подоляни віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Різдву передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи. У деяких районах Поділля  вже у  XIX ст. як оригінальна оздоба на Різдво використовувались паперові квіти й витинанки.

Святвечір – це останній вечір напередодні Різдва Христового. Вранці в день Святого вечора («багатого Вечора», «багатої куті», «вілії») господиня починала готувати 12 пісних страв. У цій багатій, але пісній вечері використовували плоди поля, саду, дари лісу. Різноманітна і багата їжа в цей день повинна була забезпечити добробут і щастя сім’ї у наступному році.

Обов’язковими стравами на столі є кутя, узвар та вареники. Окрім цих страв, господині готували капусняк із пшоном і квасолею, який на Поділлі називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею тощо.

Обов’язково на Святвечір господар заносив до хати сніп пшениці, жита або вівса («дід», «дідух») і ставив його на покуті. Дідух символізував місце перебування душ померлих, а ще – новорічний врожай, добробут, багатство та долю людей.



На святково застелений стіл викладали обрядовий хліб, в ньому робили дірку і вставляли високу воскову свічку. За звичаєм, на Поділлі випікали три хліби, які у Святвечір клали на столі один поверх іншого.

Родина збиралась біля столу з різдвяними стравами і починала молитись. Після молитви господар брав кілька ложок куті та по ложці інших страв, змішував усе з борошном і йшов у хлів та пригощав кожну тварину, щоб вона могла святкувати. Далі на вечерю запрошували гостей.

Серед подолян, як і в цілому на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі.

У перший день Різдва, звечора, починали колядувати. Обряд колядування нерідко супроводжувався драматичним дійством живого вертепу, який представляв легенду про незвичайне народження Христа.

У наш час традиції Святвечора дотримуються більшістю людей і в селах, і в містах. Не всі ритуали пам’ятаються, але основні звичаї – зустрічати свято всією родиною, як і раніше живуть і шанують українським народом.