Шукати в цьому блозі

субота, 19 листопада 2022 р.

Уродженці Вінниччини!

Пісні призабуті, епохи колишні.
Без вас оніміють, зашерхнуть вуста.
Як мови не стане – не стане народу
Як пісні не стане – зітліє душа
Зачахне коріння – не матиме плоду
Тоді ми не варті усі ні гроша...

Н. Гнатюк

Зоя Чорна – фольклористка зі Стіни

 

Зоя Зосимівна Чорна – відома фольклористка, етнограф, майстер народної творчості, виконавиця народних пісень, організатор народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Русава» с. Стіна Томашпільського району (тепер Томашпільської СТГ Тульчинського району), де вона й народилася 28 листопада 1932 р. Цього року їй мало виповнитись 90 років.

с. Стіна Томашпільська СТГ Тульчинський район

Закінчила Сороцький бібліотечний технікум (1952 р.). Понад 50 років життя присвятила культосвітній ниві. Завідувала бібліотекою у своєму рідному селі, згодом була вчителем співів у місцевій школі. 1970 р. вона створила аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Русава» і керувала ним до 1998 р. Від старожилів свого села фольклористка записувала і розучувала з однодумцями кращі зразки народнопісенної творчості, які збереглися в селі, ансамбль став їх основним популяризатором. У 1978 р. колективу ансамблю присвоєно звання «народний самодіяльний».


Зоя Чорна та колектив ансамблю нагороджені почесними грамотами, золотими медалями лауреата фестивалів і оглядів, телетурніру «Сонячні кларнети» та республіканського радіоконкурсу «Золоті ключі» (1980, 1985). Про творчу діяльність колективу та фольклористки знято телефільми: «Перлини душі народної» (УТ), «Времена года, времена жизни»(УТ), «У колі сім’ї» (Вінницьке телебачення «Іштар»). Сільські аматори брали участь у зйомках документального фільму «Михайло Коцюбинський». За багато років життя ансамблю його учасниками були майже 70 мешканців села.

Великий майстер і знавець народних пісень, етнограф, Зоя Чорна сама записала понад 500 пісень, серед них календарно-обрядові веснянки, купальські, жниварські, колядки, щедрівки; родинно-побутові, історичні, чумацькі. Вона здійснила повний запис «Весілля в с. Стіна» та обрядів «Народини», «Хрестини», «Входини», «Свят вечір» тощо.

За ініціативи фольклористки на Томашпільщині широко запроваджуються традиційні українські свята та обряди. За її сприяння 2000 р. у с. Стіна була проведена Всеукраїнська науково-дослідницька фольклорно-етнографічна експедиція, в результаті якої видано книгу «Одвічна Русава».



Велику увагу Зоя Чорна приділяла відродженню і збереженню народного одягу свого села. Нею зібрана колекція одягу – сорочки чоловічі та жіночі, весільне вбрання молодих; спідниці, свитки, взуття.

Зоя Зосимівна і сама відома як народний майстер традиційного ткацтва. Нею створено цілий ряд робіт традиційного подільського ткацтва. Цю майстерність вона перейняла від своєї матері, Антоніни Фоківни. Її вироби – ткані доріжки, килими, верети, рушники – демонструвалися на обласних та всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва.


Обласний фестиваль народної культури "Одвічна Русава"

Вона удостоєна відзнаки Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну працю в галузі культури» (2003) та нагороджена Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України.

Людина живе доти, поки її пам’ятають. Колоритні, проникливі та життєві пісні у неповторному виконанні Зої Зосимівни житимуть у наших серцях. 

Рекомендована література:

Андрущенко, В. П’ятсот пісень Зої Чорної / В. Андрущенко // Вінниччина. – 1997. – 27 груд.

Брендуляк, В. «Русаву» знає вся Україна: [нар.-етногр. ансамбль с. Стіна] / В. Брендуляк // Вінниччина. – 2008. – 13 трав. – С. 3.

Гальчак, С. Чорна Зоя Зосимівна / С. Гальчак // Краєзнавці Вінниччини: Біографії. Бібліографія / С. Гальчак. – Вінниця, 2005. – С. 204–205.

Гарбулінська, Т. Щаслива доля Зої Зосимівни Чорної : (до 80-річчя від дня народження фольклористки, етнографа, майстра народної творчості) / Т. Гарбулінська // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2012 р. : хронолог. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 198–201. – Бібліогр.: с. 200–201. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://library.vn.ua/e-library/katalog/znamenni-i-pam%E2%80%99yatni-dati-2012-roku (дата звернення: 19.11.2022), вільний. – Назва з екрана.

Дмитришена, О. Фольклористка, етнограф: [про творч. шлях З. Чорної] / О. Дмитришена // Вінниччина. – 2007. – 16 січ. – С. 4.

Залюбівська, В. Піснями Русава хлюпоче: [кн. під такою назвою вийшла у вид-ві «Віндрук», де зібрані пісні с. Стіна] / В. Залюбівська // Томашпіл. вісн. – 2010. – 7 лип.

Зіневич, О. Співучі голоси «Русави» / О. Зіневич // Сіл. вісті Вінниччини. – 2000. – 28 серп.

Мізяківський, О. Фольклорна «Русава» і для військових цікава: [про фольклор. ансамбль с. Стіна] / О. Мізяківський // Армія України. – 2003. – 22 берез. – С. 4.

Народному фольклорно-етнографічному ансамблю «Русава» – 50 років [Електронний ресурс] // Публічна бібліотека Томашпільської селищної ради : блог. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://library-tomashpil.blogspot.com/2020/11/50.html (дата звернення: 19.11.2022), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 26.11.2020.

Одвічна Русава. Етнографія та фольклор с. Стіна на Поділлі : кн. присвячується фольклористці З. З. Чорній / Вінниц. обл. центр нар. творчості ; ред. Т. О. Цвігун. – Вінниця : [б. в.], 2003. – 224 с. : кольор. фот.

Пірус, Т. Жива легенда Стіни / Т. Пірус // Світлиця. – 2010. – № 2. – С. 9: фот.

Пісенна «Русава»: [про фольклорно-етногр. ансамбль «Русава»] // Вінниччина. – 2009. – 2 жовт. – С. 9: фот. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Цвігун, Н. На вічну пам’ять Зої Чорної : [пішла у вічність фольклористка З. Чорна] // Вінниччина. – 2019. – 19 лип. – С. 11 : фот.

Цвігун, Т. Подвижниця / Т. Цвігун // Подолія. – 2002. – 13 груд.

Цвігун, Т. Чорна Зоя Зосимівна / Т. Цвігун // Вінниччина фольклорна: довідник / ОЦНТ. – Вінниця, 2004. – С. 84–86: фот.

Чорна Зоя Зосимівна // Народні майстри Вінниччини : довідник. – Вінниця, 2009. – С. 109.

субота, 5 листопада 2022 р.

Новинки краєзнавчої літератури!

 


Живи солов’їна! Забуяй вишневими садками, різнобарв’ям квітів, чарівним співом птахів; чаруй нас віршами твоїх поетів. Україну нашу возвелич! Народ її незламний оспівай у думах і піснях своїх! І неси, пречиста, слово українське всьому світу, піснею народною душ людських торкнися, щоб велич духу українського ствердити і твоє справедливе право на життя.

Анжела Веремій

 

Веремій, А. Українська мова : навч.-метод. посіб. для вчителів укр. мови, учнів, абітурієнтів, студентів / Анжела Веремій. – Вінниця : Балюк І. Б., 2022. – 104 с. 

Запропонований посібник відповідає вимогам Державного стандарту загальної освіти, враховує зміни в Новому правописі й навчальних програмах, чинних у сучасній загальноосвітній школі, ліцеях і коледжах України.

Тут презентовано різні види робіт на уроках української мови в 10–11 класах: творчі завдання, цікавинки зі світу лінгвістики, орфоепічні вправи, лексичні та граматичні завдання, музичні, пояснювальні, словникові, зорово-слухові та інші види диктантів.

Важливо, що методична розробка подає матеріал на краєзнавчій основі. У посібнику використано твори відомих науковців і письменників Поділля, зокрема Хмільниччини: В. Паламарчука, С. Гальчака, М. Луківа, М. Пономаренко, В. Степанюк, В. Тарноградського, Я. Шпорти, Д. Шлапака, І. Волошенюка, А. Веремій, М. Дороша, М. Заруби, В. Крупки, А. Михайлика.

Мета методичного посібника – поглиблення знань кожного, хто вивчає рідну мову, осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців нашого краю, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян.

Книга розрахована для вчителів-словесників, учнів та абітурієнтів, студентів і всіх, хто цікавиться вивченням рідної мови.

 


Якби оця верба

хоч щось тобі сказала,

Якби не зло ракет,

пшениця не вмирала б.

Якби не ця війна,

були б щасливі друзі,

Не плакала б весна,

не вмерла б мати в тузі.

Анжела Веремій

 

Веремій, А. Молитва під кулями / Анжела Веремій. – Вінниця : Балюк І. Б., 2022. – 76 с. 

Нині серце кожного українця пронизує пекучий біль за долю рідної Матері-України. Вона у вогні вкотре, як і в минулі століття, переживає лихий час.

Зважаючи на смертельну загрозу, український народ став як один проти свого одвічного ворога, ціною болючих жертв, волі духу, незламного патріотизму розкрив очі цілого світу на явище, що таке Москва.

Про це йдеться у новій книзі чудової майстрині художнього слова, справжньої дочки та патріотки України хмільничанки Анжели Веремій.

 

Анжела Веремій

Довідка: Анжела Веремій – поетеса, прозаїк, журналістка, учителька-методистка української мови та літератури.

Народилась у м. Хмільник Вінницької області. Анжела Веремій – членкиня Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України, Національної спілки письменників України, членкиня Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка.

У 2022 році нагороджена Почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною».

Авторка книг «Літо надій», «Квіти для коханого», «Осіння мелодія», «Небо любові», «З любов’ю до землі, обличчям до людини», «Заради добра і краси», «На барвінковій огняній землі», «У краї мальв і полину», «Позиція гідності», «Вулиці мого міста», «Молилися три Марії», «Іду на урок. Українська мова. Різні види диктантів. 10-11 класи», «Світло єдиної дороги», «Мереживо долі», «Чорнобиля правда гірка», «І тиша проситься у слово», «Музика осіннього скрипаля» тощо; співавторка понад тридцяти альманахів, численних публіцистичних статей.


четвер, 27 жовтня 2022 р.

Новинки краєзнавчої літератури!

 


Маринич, В. Хмільницький район у роки Незалежності : події, особистості, спогади 1991–2021 рр.  / В. Маринич, О. Михалиця. – Вінниця : Твори, 2022. – 160 с. : іл.

 

Краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Хмільницький район у роки Незалежності : події, особистості, спогади 1991–2021 рр.», авторами якого є краєзнавці Оксана Михалиця та Василь Маринич.

Книга «Хмільницький район у роки Незалежності : події, особистості, спогади 1991–2021 рр.» присвячена і першопрохідцям і майбутнім політикам, посадовцям, лідерам думки і просто активним краянам. Написана краєзнавцями, не лише на основі цитувань у ЗМІ, на сайтах районних органів влади, а й на основі спогадів очільників РДА, їх заступників. Це дало змогу створити розлогу панораму подій і фактів про дієвий і сталий поступ хмільничан до самоорганізації і нової якості життя у рідному краї на тлі майже трьох десятків років Незалежності України.

Видання доповнено оригінальними світлинами з особистого архіву голів РДА та з архіву газети «Життєві обрії», які надав Олександр Околодько.

Мета видання – зберегти та дослідити матеріали, свідчення і важливі згадки про розвиток району у роки Незалежності України 1991–2020 рр.


субота, 22 жовтня 2022 р.

Хмільницький край!


 

Проміння сонця стелиться над полем,

Вбранням казковим одяга весну,

Мій край Хмільницький, ніби мужній воїн,

Зорить у славі в сиву давнину.

М. Дорош

 

Хмільницький край на мапі України : матеріали наук. історико-краєзнав. конф., приуроч. 660-річчю м. Хмільника, 21 верес. 2022 р.  / редкол.: С. Д. Гальчак (голова), Ю. С. Степанчук (співголова), М. Н. Дорош (відп. секр.) та ін. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2022. – 184 с. : іл.

Хмільник – унікальне місто з мальовничою природою, цікавою історією, багатою культурою тощо.

Перша письмова згадка про Хмільник – 1361 рік. Магдебурзьке право місто отримало в 1448 р. Саме в Хмільнику було написано унікальну пам’ятку минулого – «Хмільницький літопис».

Хмільниччина – не лише скарбниця калейдоскопічного історичного минулого, але й роздолля різнобарвної природи, блакиті тихоплинних річок і ставків, чудодійних джерельних вод, могутніх лісів, щедрих врожайних полів, неповторних пейзажів. Тут майже кожне село багате природними щедротами та барвистими краєвидами.

Збірник «Хмільницький край на мапі України» – унікальне видання, яке присвячене 660-ій річниці першої письмової згадки про Хмільник.

Це достойна праця-дослідження, що відкриває цілий краєзнавчий материк Хмільниччини: місце відомої Синьоводської битви, глибокі історичні дослідження, цікавинки про митців Хмільника, тих, хто сьогодні творить майбутнє.

Видання адресоване науковцям, краєзнавцям, учителям, учням, усім, хто цікавиться історією Подільського краю.

 


субота, 1 жовтня 2022 р.

Історичні садиби Вінницької області!

 Палац Раковських

(садиба у с. Козинці Турбівської СТГ Вінницької області)

с. Козинці, "Новий" палац садиби. Кін. ХІХ ст.

 

Відомий факт, що на Вінниччині сконцентрована найбільша кількість палаців, кілька з них розташовані на території Турбівської громади. Це палац поміщика Раковського у с. Козинці Вінницької області.

У XVII ст. Козинці належали Калиновським, у ХVIIІ ст. – Потоцьким. З середини ХІХ ст. власники маєтку – Раковські, які будують спочатку менший за розмірами палац (т. з. старий, пізніше в ньому будуть мешкати незаміжні сестри власника та прислуга), а у кінці ХІХ ст. було збудовано новий палац. Раковські були засновниками сіл Королівка, Оленівка, Жабелівка, Михайлівка.

с. Козинці. "Старий" палац садиби. Друга пол. ХІХ ст.


Садиба розташовувалась серед невеликого ландшафтного парку площею 8 га (на цей час збереглося близько 3 га). Під час правління Раковського слуги дбайливо доглядали за газоном і деревами у парку.

Школа на території палацу запрацювала у 1862 році, та ймовірно є найстарішою в області. З моменту відкриття там навчалося 6 хлопчиків, а вже у 1869 році на навчання почали набирати дівчаток. В стінах цієї школи вчилося немало відомих людей: екс-голова Верховного суду Василь Онопенко, генерали Валерій Бевз та Олександр Бевз, художник Федір Панчук, контр-адмірал Військово-морських сил Іван Князюк, головний архітектор міста Одеси М. Циркун та головний уролог Вінниці М. Білоус.

Сам поміщик Раковський був вельми просунутим паном. Він був першим на Вінниччині, хто придбав автомобіль. Але революція 1917 року змусила Раковського покинути Козинці і тікати у Варшаву.

У триповерховій будівлі з центральним холом, гвинтовими сходами, кованими балконами, до останнього часу функціонувала дореволюційна система водяного опалення.



Нині (станом на 2022 рік) в основній будівлі знаходиться сільська школа, а в малому палаці – гуртожиток для вчителів.

 

Рекомендована література:

Єрофєєва, С. Перший на Вінниччині автомобіль з’явився в Козинцях : [про пол. шляхтича О. Раковського, який у 17 ст. збудував свій маєток у с. Козинці, а вкінці 18 ст. у нього з’явився перший автомобіль] / С. Єрофєєва // Поділ. порадниця. – 2010. – 6 жовт. – С. 4 : фот.

Козинці. Два палаци Раковських [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/vinnytska-oblast/lypovetskyi-raion/kozyntsi/kozyntsi-dva-palatsy-rakovskykh (дата звернення: 01.10.2022), вільний. – Назва з екрана.

Комарницька, Ю. Козинецькій школі – 150 років / Ю. Комарницька // 33-й канал. – 2012. – 16 трав. – С. 14 : кольор. фот.

Кушнір, М. О. Палац Раковських (с. Козинці Липовецький район) / М. О. Кушнір, М. Р. Мудраченко // Пам’ятки історії та культури Вінницької області / Вінниц. обл. держ. адмін. [та ін.]. – Вінниця, 2019. – Ч. 1 : Барський – Немирівський райони. – С. 242.

Малафей, В. Подільські палаци минуле й сучасне : [про долю маєтків та палаців Вінниччини після революції 1917 р.] / В. Малафей // Поділ. порадниця. – 2014. – 2 квіт. – С. 1–5.

Палац Раковських [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Палац_Раковських  (дата звернення: 01.10.2022), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 20.02.2022.

Палац Раковських у Липовецькому районі [Електронний ресурс] // Urban : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://urban.vn.ua/palats-rakovs-ky-h-u-ly-povets-komu-rajo/198 (дата звернення: 01.10.2022), вільний. – Назва з екрана.

Палаци та архітектура [Електронний ресурс] : [є інформ. про садибу Раковських] // Турбівська селищна громада : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ttg.gov.ua/palaci-ta-arhitekruta-11-41-43-02-06-2021/ (дата звернення: 01.10.2022), вільний. – Назва з екрана.

середа, 7 вересня 2022 р.

Нариси життя Гайсинщини

 


Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою.

М. С. Грушевський

 

Рекрут, В. Нариси життя Гайсинщини. Кн.  ІІІ : Видатні постаті Гайсинщини у боротьбі за державність України / Валерій Рекрут. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2022.

Т. 1 : Ананій Волинець, Іван Миколайчук. – 456 с. : іл., фот.

Т. 2 : Харитон Лебідь-Юрчик, Микола Литвицький, Яків Огородник. – 408 с. : іл., фот.

 


Сьогодні до відділу краєзнавства потрапило науково-краєзнавче видання «Нариси життя Гайсинщини. Кн.  ІІІ : Видатні постаті Гайсинщини у боротьбі за державність України», яке подарував відомий краєзнавець, кандидат історичних наук Рекрут Валерій Пилипович.

 

Протягом тривалого часу державотворча діяльність багатьох видатних українців свідомо замовчувалася, або ж грубо фальсифікувалася. На жаль, часто «поза кадром» залишається не лише народ, як головний творець історії, але й справжні лідери, національна еліта. Лише за часів незалежної України пересічним громадянам вдається пізнати історичні витоки подій і зміст життя людей, які творили нашу історію. Тому тепер, коли відбувається хоч і запізнілий у часі, але закономірний процес переоцінки цінностей, пов’язаний, насамперед, із відтворенням національної ідеї, Україна повертає забуті імена патріотів, вчених, діячів культури і мистецтва, яким належить вагомий особистий внесок у становлення державності.

 


У нарисах з історії Гайсинщини на основі широкої джерельної бази висвітлюється життєвий шлях видатних подолян Ананія Волинця, Івана Миколайчука, Харитона Лебідь-Юрчика, Миколи Литвицького та Якова Огородника. Аналізується їхня участь у національно-визвольній боротьбі за державність України в першій половині ХХ ст.



Видання розраховане на науковців, краєзнавців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією українського народу.

 

Для довідки:

Рекрут Валерій Пилипович – кандидат історичних наук, заступник директора Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, член правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, Почесний краєзнавець України.

Народився 7 січня 1948 р. в м. Баку (Азербайджан) в родині військовослужбовців. У 1957-1998 рр. проживав у м. Гайсин, де закінчив 11 класів міської школи № 4 та згодом працював в системі споживчої кооперації. За період роботи в 1971-1998 рр. обіймав керівні посади на комбінаті кооперативної промисловості, обирався головою правління Гайсинської райспоживспілки тощо.

Протягом 1998-2013 рр. працював на посаді заступника голови правління Вінницької облспоживспілки, обирався головою облвиконкому профспілки працівників споживчої кооперації. У 2004-2012 рр. працював викладачем та очолював відділ дослідження історії кооперації Вінницького кооперативного інституту.

Автор 8 монографій (частина в співавторстві з О. Реєнтом, В. Подоляном, К. Завальнюком). Член авторських колективів із написання наукових досліджень з історії споживчої кооперації України та Вінницького кооперативного інституту. Упорядник 2 книг праць Й. Волошиновського. Автор близько 200 науково-краєзнавчих статей.

субота, 3 вересня 2022 р.

Пісні Явдохи Зуїхи!


 

Пісні лунають, квітнуть рушники –

Святині наші, обереги роду,

Живуть між нас і житимуть віки,

Нема на них ні старості, ні моди.

Ж. Дмитренко

 

Пісні Явдохи Зуїхи / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; запис Гната Танцюри ; передм., примітки, наук. ред. М. К. Дмитренко ; ред. нотних матеріалів Л. О. Єфремова. – Київ : Літера ЛТД, 2021. – 784 с. – (Скарби українського фольклору).

 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Пісні Явдохи Зуїхи» (2021) – це перший том у серії «Скарби українського фольклору».



Наразі серія «Скарби українського фольклору» складається з трьох томів:

І том — «Пісні Явдохи Зуїхи», зібрані видатним фольклористом Гнатом Танцюрою пісні у виконанні Явдохи Зуїхи;

ІІ том — «Українські народні nісні в записах Гната Танцюри» продовжує видання спадщини Гната Танцюри. Це зібрана ним унікальна колекція пісенного фольклору різних жанрів. До тому включено також опис обряду весілля, записаний Танцюрою в селі Зятківцях на Вінниччині;

ІІІ том — «Українські народні казки», – це найповніша сучасна науково-популярна збірка українських народних казок різних жанрів у записах XIX – початку XXI ст.

Серія «Скарби українського фольклору» є доповненим не друкованими раніше творами перевиданням серії «Українська народна творчість».

 


Збірка «Пісні Явдохи Зуїхи» містить пісенний репертуар співачки з Поділля Явдохи Сивак, що його зафіксував фольклорист-аматор, учитель Гнат Трохимович Танцюра у старовинному селі Зятківцях Гайсинського району Вінницької області. Збирачеві належить і перша спроба упорядкування рукописної збірки вибраних пісень Явдохи Зуїхи, що містила 560 зразків (з мелодіями) – половину її пісенного репертуару.

Гнат Трохимович Танцюра

Видання покликане повернути в інформаційний простір України унікальне зібрання українських пісень.

Структуру книги збережено. У передмовах по-новому, повніше висвітлено життя й пісенне багатство Явдохи Зуїхи. Збірка має такі основні розділи: календарно-обрядові пісні, весільні, родинно-побутові, балади, історичні та соціально-побутові пісні. Усередині цих розділів тексти об’єднано в певні тематичні чи жанрові групи й відміни, що мають свою смислову послідовність у порядку розміщення пісень.

Збережено діалектні особливості мови співачки та стильову й мовну специфіку нарису Г. Танцюри про Явдоху Зуїху.

Видання розраховане на фольклористів-науковців, культурологів, викладачів, усіх, хто цікавиться українською усною народною творчістю, та для широкого кола читачів.

 

Для довідки:

Євдокія Микитівна Сивак, більше відома як Явдоха Зуїха народилася 1 березня 1855 р. у с. Кущинці Гайсинського району в кріпацькій родині. 

В підліткові роки ходила на заробітки, служила у багатіїв як нянька та в пана Равського як наймичка.

Володіла феноменальною пам’яттю, хорошим природним голосом і своєрідною манерою виконання. Фольклорист Гнат Танцюра записав зі слів Явдохи 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок та інші фольклорно-етнографічні матеріали. Її пісенний репертуар опублікований окремою збіркою.

Померла Євдокія Микитівна 19 січня 1935 року. Прожила вона 80 років, з них у Кущинцях 22 роки, в Гнатівці – 33 і в Зятківцях – 25. На її могилі і досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.

Цікавий факт: навіть сьогодні в Зятківцях на Вінниччині, де жила Явдоха Зуїха, люди її пам’ятають і навіть називають на її честь самогонку «зуївкою». В рідному селі існує навіть маленький музей видатної фольклористки.

Іменем Явдохи Зуїхи названо вулицю в Зятківцях. У с. Кущинцях 2005 року встановлено оригінальний пам’ятник народній співачці (скульптор П. Лантух). На могилі Явдохи Зуїхи в Зятківцях установлена меморіальна плита.