ВЕСНА!

Вітаю з настанням першого дня довгоочікуваної і активної пори року. Весна завди приносить щось нове і надихає на нові твори, почуття та ще багато всього. Тому з весною! Нехай ця весна буде найкращою і найпліднішою!

Вічна пам'ять!

15 лютого – День вшанування пам'яті воїнів-інтернаціоналістів!

“Не забудем Афган

І полеглих всіх там,

Пам'ятатимем їх поіменно.

У мовчанні сумнім

Низько-низько схилім
Наші голови, наші знамена”

Республіка Афганістан. В районі засади. Травень, 1986 рік.

24 роки тому, 15 лютого 1989 року, остання колона радянських військ була виведена з Афганістану. Таким чином закінчилась більш ніж дев`ятирічна військова інтервенція Радянського Союзу в сусідню державу. Цього дня країна вшановує пам'ять воїнів-інтернаціоналістів, які загинули під час бойових дій на території інших держав.

Через перевал Саланг

В цей день ми поділяємо весь біль втрати з тими, хто втратив на цій війні своїх близьких і віддаємо шану всім учасникам тих подій. 

3 тис. 193 уродженці Вінницької області проходили службу в Афганістані (1979-1989 рр.). 168 з них не повернулися додому. 116 чоловік повернулись інвалідами, 182 – отримали поранення. Такий трагічний наслідок Афганської війни.

Музей воїнів Вінниччини

15 лютого 1993 р. урочисто відкрито Музей Пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули в Афганістані в 1979-1989 рр. В експозиції розміщено понад тисячу експонатів, які розповідають про Афганську війну.

Пам’ятники воїнам-“афганцям” встановлено у 23-х районних центрах Вінниччини.

Пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам Вінниччини

  












          Наш святий обов’язок – пам’ятати живих і не забувати полеглих, чиї мрії та сподівання обірвали душманські кулі!

Художник декоративно-прикладного мистецтва

60 років від дня народження виповнюється Володимиру Анатолійовичу Зелінському!

Композиція "Меч"

Володимир Анатолійович Зелінський народився 5 лютого 1953 року в с. Ободівка Тростянецького району Вінницької області.

У 1972 р. закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва, відділення художньої обробки дерева. З того ж року працює в жанрі художнього кування. Знайшов свій оригінальний стиль, яким збагачує традиційне мистецтво Поділля. Свої творчі задуми майстер втілює не тільки у декоративно-ужитковому мистецтві, а й у галузі кованої скульптурної пластики.

Ваза "Хміль"

Працював з відомими майстрами Америки, Канади, Чехії, Греції, Польщі та Німеччини. Учасник обласних, всеукраїнських виставок з 1986 р.

Член Національної спілки художників України з 1989 р. 

Композиція "Підсвічники"

Зелінський В.А., Постернак С.К. Панно для літнього театру "Райдуга"

Декоративна композиція "Родина"

Твори є власністю Міністерства культури України, зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї, у вітчизняних та зарубіжних приватних колекціях. Основні твори: ваза “Хміль” (1968); декоративна композиція “Пам'ять” (1987); декоративно-скульптурна композиція “Жінки-птахи” (1985); “Шипшина” (1988); декоративна композиція “Весна” (2002); набір для каміна “Семисвічник” (2003).

Засідання науково-краєзнавчого клубу "Дослідник краю"

29 січня 2013 року, о 14.30 годині, у Інтернет-центрі Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва  відбулася презентація монографії доктора історичних наук, журналіста,  краєзнавця Сергія Дмитровича Гальчака  «Cтановище цивільних примусових робітників Райху в Україні (1945-2010рр.): історичні, соціально-побутові, правові аспекти (на матеріалах Волині та Поділля)» у рамках засідання науково-краєзнавчого клубу «Дослідник краю».

Гальчак С.Д.

У виданні вперше доведено, що цивільні примусові робітники стали жертвою двох тоталітарних режимів – нацистського і сталінсько-більшовицького, оскільки були безправними рабами  в Райху, забутим, маргінальним соціумом – у СРСР. До наукового обігу введено низку донині невідомих чи неопублікованих документів, інтерв’ю з українськими цивільними примусовими робітниками Райху, на підставі яких вдалося більш повно розкрити досліджувану тему.

Паламарчук В.М.

Чехівський В.М.

Цікаво знати!

Ілюзіон у Вінниці

Перший кінорепертуар складався з фільмів привезених з Франції. Так історії достовірно відома дата зустрічі глядача з кіно: 28 грудня 1895 року брати Луї та Огюст Люм’єри в паризькому «Гран Кафе» публічно продемонстрували перші фільми.

Перші стаціонарні кінотеатри з’являються в Європі в 1904-1906 роках. Деякі наші земляки вирішили не відставати від Європи та почали відкривати кінозали – «ілюзіон».

Кінотеатр "Родина"

Перший ілюзіон (від франц. Illusion – омана – застаріла назва кінематографа) в нашому місті був відкритий у 1911 році співвласниками дворянкою Єфимією Казимирівною Добржанською та приватним повіреним Костянтином Федоровичем Ловицьким. Заснований він був на території садиби відомого міського лікаря і домовласника Миколи Філаретовича Недєльського, який проживав по вулиці Богдана Хмельницького. Називався ілюзіон «Амбрось» – у грецькій міфології – їжа богів, яка давала їм вічну юність та безсмертя. За назвою кінотеатрів, які були на цьому місці, можна простежити зміни політичних режимів та смаків: «Амбрось» - «Театр мініатюр» - «Ампір» - «Червоні крила» - «Родина».

В кінці 1911 року починає працювати ілюзіон інженера-механіка Гаврила Венедиктовича Ізвєкова під назвою «Електро-Біограф». Він був обладнаний в приміщенні господарчого будинку на території садиби Нафтула Ільковича Люфтманова по вулиці Поштовій (нині Соборній).

У березні 1912 року комісія в складі міського архітектора Г. Артинова, санітарного лікаря Лісогоренка, міського інженера, завідуючого електричною станцією Гофштейна дала дозвіл Абраму Кирику відкрити кінематограф в його помешканні. Кирик проживав в другій частині міста на Новому базарі Замостя.

В січні 1913 року в своїй садибі, розташованій в кварталі № 27, відкрив ілюзіон Янкель Іосевич Співак. Зал був розрахований на 150 місць. За планом садиба Співака знаходилась в районі нинішньої фізико-математичної гімназії № 17. Приміщення ілюзіону не збереглося.

У цьому ж році Абрам Фігман разом з товаришами Абрамом Харіним та Ароном Ваксманом відкрив на першому поверсі, з боку Театральної, ілюзіон під назвою «Експрес» (1924 року цей кінотеатр перетворений у друге госкіно під назвою «Червоні Зорі»).

Також у 1913 році відкривається ілюзіон в саду ротмістра С.П. Толстого, на місці сучасного літнього театру в центральному парку. Споруда дерев’яна, в стилі модерн, за проектом міського архітектора Г. Артинова, який з 1915 року мав назву «Кіса».

В 1914 році домовласник Райхер влаштовує в своєму сараї кінотеатр «Патеграф».

В 1914 році в Україні працюють вже 265 кінозалів. Іде війна, а починаючи з 1917 року в місті поступово зачиняються всі малі кінозали, і продовжують демонструвати «сінематограф» тільки три «ілюзіони»: «Патеграф», «Експрес» та «Ампір».

18 березня 1919 року більшовицькі війська захопили м. Вінницю. Радянська влада розгорнула у місті кампанію націоналізації приватних підприємств. Кінотеатри були передані під контроль кінокомітетів, створених при комісаріатах освіти.

Кінотеатр ім. М. Коцюбинського

У 1927-1928 роках продовжують існувати два кінотеатри. Кінозал «Ампір» перетворюється на кінотеатр «Червоні крила», а «Експрес» – на «Червоні Зорі».

У 1931 році на проспекті Леніна відкривається перший в місті звуковий кінотеатр (нині кінотеатр ім. М. Коцюбинського) із залом на 750 місць, збудований за проектом архітектора В.І. Рикової.

Починаючи з 1933 року будівництво кінотеатрів набуває нового напрямку. За ініціативою т. Постишева ЦККПбУ ухвалює програму, по якій по «більшовицькому» 1934 році передбачається збудувати в Україні сто кінотеатрів, але в селах і тільки в селах «суцільної колективізації». По Вінницькій області визначено таких 13 сіл. 

Кінотеатр "Росія"

Кінотеатр "Жовтень"

Кінотеатр на Соборній ім. М. Коцюбинського став одним із перших у країні з широкоформатним екраном і стереофонічним обладнанням. У 1970-ті роки у Вінниці працювали 22 кінотеатри і кіноустановки. З економічними негараздами в 1990-х роках чимало з них припинили своє існування або змінили призначення. Так центральний міський кінотеатр «Росія» був перепрофільований, кінотеатр «Жовтень» демонтований під торговий центр. Але і нині Вінниця, в порівнянні з іншими  облцентрами  і великими містами країни, має значне  число кінотеатрів.

Кінотеатр "МИР"

Цифровий кінотеатр "ULTRA"

У місті діють: кінотеатр «Родина», «Мир», кінотеатр ім. М. Коцюбинського, автокінотеатр «Сьоме небо» та цифровий кінотеатр «ULTRA». Кіносеанси відбуваються також у кіноконцертному  залі «Райдуга» в Центральному  міському парку.

З Новим Роком та Різдвом Христовим!

    Напередодні Нового Року прийнято загадувати бажання і вірити, що вони обов'язково здійсняться. Від усієї душі зичемо Вам великого людського щастя, міцного здоров'я, добра й радості, вірних друзів та близьких людей поруч. Нехай прийдешній рік виправдає ваші самі добрі надії і прагнення, принесе достаток і добробут вашим сім'ям. Нехай панують у ваших домівках мир, взаєморозуміння й любов.

З Новим 2013 роком!

Пам'яті професора!

Борщевський В.М. (1909-1992 рр.)

   25 грудня 2012 року минає 20 років, як не стало заслуженого діяча вищої школи, професора Вінницького педуніверситету Василя Митрофановича Борщевського.

  Народився Василь Митрофанович 28 грудня 1909 р. в селі Новоселівці тепер Пологівського району Запорізької області.

   У селянській родині Борщевських, незважаючи на злидні, завжди звучало дотепне, веселе слово, шанували пісню, казку і книжки. Своїм першим учителем літератури Василь Митрофанович називає батька.

   Початкову освіту він здобув у рідному селі, а потім навчався у сільськогосподарській професійній школі у сусідньому селі Федорівці. У передвоєнні роки В.М. Борщевський вчителює і навчається заочно в Запорізькому педінституті, викладає українську мову і літературу, працює завідувачем навчальної частини середньої школи. 1940 року вступив до партії.

  Із серпня суворого 1941 р. до переможного 1945 р. Василь Митрофанович – на фронті, в лавах захисників Вітчизни. Він нагороджений орденом Вітчизняної війни другого степеня та десятьма медалями. Одразу ж після демобілізації починає свою трудову діяльність у Вінницькому педінституті – спочатку як викладач, а з 1946 р. очолює кафедру української літератури.

  У 1966-1979 рр. очолював на громадських засадах обласну організацію Товариства охорони пам’яток історії та культури. Співавтор і відповідальний редактор підручника «Українська література» для 9-го класу середньої школи, який зі змінами та доповненнями виходив у світ з 1953 по 1981 рік.

   З інших праць ученого слід згадати літературно-критичні нариси «Михайло Коцюбинський» (1954), «Максим Рильський – класик радянської поезії» (1965). Співавтор та упорядник ряду збірників: «Літературно-мистецька Вінниччина» (1969), «Краса України - Поділля» (1972).

   Батьківщина високо оцінила педагогічну, наукову і громадську діяльність В.М. Борщевського, нагородивши його орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю А.С. Макаренка. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи Української РСР».

За цим посиланням Ви зможете ознайомитись зі спогадами про батька Майї Борщевської:

http://www.33kanal.com/33channel/6992-12-52-6