Вінниччина у Визвольній війні українського народу 1648-1654 рр.

             (360 років Батозькій битві)

Ворожа кров лилась потоком,

Глибокий Буг пливе в пурпурі:

За Берестечко вовчим скоком

Відплачено в Батізькій бурі!

Іван Огієнко

(Митрополит Іларіон)

Битва під Батогом − одна з найвизначніших перемог української армії в ході Визвольної війни. Відбулася 1-2 червня 1652 року на лівому березі Південного Бугу неподалік гори Батіг, біля сучасного села Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині, між українсько-татарським військом (30-35 тис.) під проводом Богдана Хмельницького і польським військом (бл. 30 тис.) Мартина Калиновського.

В перший день битви польському війську, яке перебувало в таборі, вдалося стримати наступ загонів, якими командував син Богдана Хмельницького Тиміш. Другого дня український гетьман скористався прорахунками поляків, котрі, очікуючи допомоги, побудували надто великий табір, який не могли захистити наявними силами. Одночасний удар по табору з різних боків спричинив цілковитий розгром польської армії. Загинув і сам Мартин Калиновський.

Перемога під Батогом дала можливість скасувати умови невигідного для України Білоцерківського договору, ознаменувала завершення на теренах козацької України Визвольної війни, забезпечила умови для творення української державності.

9 травня

         Щиро вітаємо ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх громадян України зі світлим і радісним святом Перемоги над фашистськими загарбниками.

      Ми пам'ятаємо про тих, хто, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю, наше сьогодення. Прийміть найтепліші побажання міцного здоров'я, затишку та благополуччя.

          Мирного неба Вам та Вашим родинам!

Окупація

Краєзнавчі розвідки

Хоча тема окупація прямо не вписується в нашу розповідь про оборонні і наступальні бої на Вінниччині, але про неї потрібно згадати.

В кінці липня 1941 р. німецько-румунські загарбники повністю окупували всю область. Її територія була розчленована на дві частини. Південні і південно-західні райони по лінії Могилів-Подільський – річка Лядова – східніше міста Бар – і далі по річках Рів та Південний Буг (були передані Румунії і увійшли до складу так званої Трансністрії (Задністров’я)). Решта районів були віднесені до німецької зони окупації (до складу Райхскомісаріату Україна) з включенням до генеральних округів «Житомир» і «Волинь-Поділля». До речі, деякі історики вперто повторюють, що кордон Трансністрії проходив від Могилева-Подільського і до Бершаді (чи Жмеринки). Цікавих пошлю до карти «Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни».

Окупаційний режим, встановлений на Вінниччині, як і по всій Україні, був спрямований на колонізацію, нещадне економічне пограбування, ліквідацію національної державності і культури. Все це, в кінці-кінців, мало привести до повного онімечування (а також румунізації) місцевого населення.

Окупанти принесли з собою нові, нечувані до цього слова, які люди старшого покоління до цього часу згадують з острахом. Це – концтабір, гетто, спалені села, вивезення на каторжні роботи та ін.

За офіційними даними в той час в 21-у населеному пункті області були створені табори для військовополонених (в народі їх називали концтаборами), у яких було знищено майже 46 тис. чоловік.

Гетто – це частина території, яка відведена для примусового поселення окремої групи населення (за расовою, національною, професійною чи релігійною відзнакою). Окупанти, які здійснювали людиноненавистну расистську політику, створювали єврейські гетто. В області діяло 125 гетто, 6 таборів примусової праці, 1 трудовий табір і 1 тюрма. В’язнями гетто були десятки тисяч як місцевих євреїв, так і насильно пригнаних з Бессарабії і Буковини.

Окупанти жорстоко мстилися населенню за непокору новій владі, за співчуття і допомогу партизанам і підпільникам. 18 сіл області були стерті з лиця землі, а їх жителі, які знаходилися на цей час вдома, були знищені.

Під час окупації в області загинуло біля 200 тис. мирних жителів (розстріляно, замучено, померло від голоду і хвороб). Більше 61 тисячі чоловік було вивезено на примусові роботи до райху.

Посиленню окупаційного режиму сприяло розміщення в області ставки Гітлера «Вервольф» біля с. Стрижавка, ставки Герінга «Штайнбрух» в Черепащинецькому лісі та Генерального штабу сухопутних Німеччини у Вінниці.

Жорстокий окупаційний режим викликав активний спротив місцевого населення, який виявлявся в підпільному і партизанському рухові. Але це теми вже іншого дослідження.

Вітаємо з Міжнародним жіночим днем!

Нехай весна живе у Вашому серці щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій - нехай Вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить Вас і кого любите Ви.

Оборонні бої на Вінниччині 1941 р.

Краєзнавчі розвідки

Як видно із попередньо написаного, перед війною Вінниччина опинилася в тилу двох фронтів – Південно-Західного (далі ПЗФ) і Південного (ПФ).

Бої в небі Вінниччини розпочалися вже на другий день війни.

Під натиском ворожих армій, знесилені в попередніх боях, війська радянських 6-ї, 26-ї і 12-ї армій ПЗФ, 18-а армія ПФ поступово відходили до західних районів області. З півдня, до Дністра відходила 9-а армія ПФ.

Тому штаб Південного фронту перемістився 8 липня до міста Первомайськ (Миколаївська область). А границя розмежування між двома фронтами перемістилася на південь, на лінію Монастирище (тепер Черкаська область) – Сокілець – Копайгород (всі пункти для ПЗФ).

12 липня управління 26-ї армії було виведено до міста Переяслав, а її війська були підпорядковані командуванню 12-ї армії. Таким чином, ворожий наступ спрямували воїни 6-ї, 12-ї та 18-ї армій двох фронтів. Командували арміями (відповідно генерал-лейтенант Іван Миколайович Музиченко, генерал-майор Павло Григорович Понєдєлін та генерал-лейтенант Андрій Кирилович Смірнов).

Радянське командування великі надії покладало на те, що ворожий наступ буде затриманий на лінії так званих укріплених районів (УРіВ), побудованих в тридцятих роках минулого століття. Але на цей час вони вже застаріли, і, головне, що більшість об’єктів не були зайняті військами. Тому лінія УРіВ була відносно легко прорвана німцями.

Бої на сухопутті області розпочалися 7 липня, коли в районі с. Бронниця (біля Могилева-Подільського) ворогу вдалося захопити невеликий плацдарм на лівому березі Дністра. Але цей плацдарм був скоро ліквідований.

В середині липня німецьке командування розпочало операцію по оточенню радянських армій. Планувалося ударами з півночі, заходу і півдня оточити на Вінниччині війська трьох наших армій.

15 липня був захоплений Козятин, 16 – Бар, 17 – Жмеринка. Звідти німці продовжили наступ на Вінницю.

17 липня частини німецької 11-ї армії провели велику переправу через Дністер в районі села Бронниця. Все було підготовлено для кидка на північ, до з’єднання з німецькою 17-ю армією. Для наших трьох армій виникла смертельна небезпека оточення. Але завдяки мужності екіпажу бомбардувальника 132-го швидкісного бомбардувального авіаполку в складі командира Локтєва Т.В., штурмана Навроцького М.О. і стрільця-радиста Бражникова І.М., які скинули бомби з палаючого літака, переправа була знищена. Локтєв загинув і був посмертно нагороджений орденом Леніна. Живі члени екіпажу 27 березня 1942 року були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Завдяки цьому подвигу наші армії виграли два дні, такі надзвичайно важливі в той грізний час.

В липні 1941 р. Вінниччиною відступала і 96-а Вінницька імені Яна Фабріціуса гірсько-стрілецька девізія 18-ї армії. Вона була сформована у Вінниці в грудні 1923 року. Під час цих боїв прославився 209-й гірсько-стрілецький полк майора Геннадія Валерійовича Міклея. За ці подвиги, особливо в районі Тростянця, командир був 9 листопада 1941 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

21 липня, після кількаденних боїв, була окупована Вінниця, а до кінця липня – вся територія області.

Настали чорні дні окупації. Але це тема нашого подальшого розділу.

Підпорядкування території Вінниччини в системі військових округів на Україні в 1941 році

Краєзнавчі розвідки

Щоб правильно зорієнтуватися в літературі про оборонні бої, нагадаю про підпорядкування Вінниччини в системі військових округів.

Територія області до 21 червня 1941 р. входила до складу двох військових округів: Київського особливого (КОВО) та Одеського (ОдВО).

Розподільча лінія між ними пролягала від села Худяки (тепер Черкаський район сусідньої області), через Умань, Вапнярку, виключаючи Джурин, Калюг (тепер село Новоушицького району Хмельницької області), виключаючи Коржеуці (Бричанський район Молдавії) і Пашкані.

Але цей розподіл різко змінився після прийняття 21 червня 1941 року секретної постанови Політбюро ЦК ВКП(б) про організацію Південного фронту в складі двох армій з місцеперебуванням військової ради фронту у Вінниці.

До складу фронту були включені: 9-а армія ОдВО та 18-а армія, яка формувалася із військ Південно-Західного фронту.

Розподільча лінія між Південно-Західним і Південним фронтами проходила від Черкас, через Вінницю, Бар, Отиня (тепер Івано-Франківська область), Вале-Вишеулуй (Румунія). Всі пункти, крім Отиня, виключно відносились до Південного фронту.

Командувач військами фронту став генерал армії Іван Володимирович Тюлєнєв (який залишився командуючим Московського військового округу).

Штаб фронту прибув з Москви до Вінниці і з 25 червня прийняв командування військами. Він розмістився в підземному командному пункті, спорудженому в крутому правобережному березі Південного Бугу, а також в будинках, які були над ним (тепер – це територія військово-медичного центру по вулиці Свердлова).

Далі: Оборонні бої на Вінниччині в 1941 році.

Краєзнавчі розвідки

Сьогодні ми маємо змогу познайомити Вас з дослідженнями відомого вінницького краєзнавця Ярослава Андрійовича Бранька.

Шановні користувачі!

Пройшло 70 років з дня початку Великої Вітчизняної війни. Але до цього часу в її історії залишається багато недосліджених і маловідомих питань.

Тому я пропоную розглянути ряд таких моментів військових подій на Вінниччині під час війни.

Якщо Вас зацікавлять ці матеріали, прошу звертатись до краєзнавчого відділу Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, де знайдете список літератури і джерел.

Доповнюйте, дискутуйте, щоби краще дослідити історію тих трагічних і героїчних днів.

З повагою Бранько Ярослав Андрійович, краєзнавець.