Новинки краєзнавчої літератури!

Мідляр, К. П. Козацтво Вінниччини: від минулого до сьогодення. Історія козацтва, статті, поезія / К. П. Мідляр, М. М. Бузинський ; Вінниц. обл. козацька орг. ім. І. Богуна, ВГО "Селянське козацтво України". – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2025. – 160 с. : кольор. фот. 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Козацтво Вінниччини: від минулого до сьогодення» (автори – К. П. Мідляр та М. М. Бузинський).

Ця книга – хроніка ідеологічно-патріотичної роботи ВГО «Селянське козацтво України» у Вінницькій області. Автори видання: Костянтин Мідляр – перший заступник Верховного отамана ВГО СКУ, генерал-козацтва, Микола Бузинський – заступник обласного отамана з ідеологічної роботи, генерал-полковник.

Мета книги «Козацтво Вінниччини: від минулого до сьогодення» – сприяти національно-патріотичному вихованню українських дітей і молоді, вселити в їхні серця гордість за величну історію України.

Історичні корені народу нашого краю сягають сивої давнини. При висвітленні історичних подій автори книги намагаються реалістично розповісти про героїв козацької доби. За часів козацької доби прикладом мужності є відважні герої козаки: гетьман Богдан Хмельницький, полковники Данило Нечай та Іван Богун, отаман Іван Сірко та багато інших.

Тут вміщені короткі історичні відомості про вище згаданих козацьких героїв, які в більшій мірі пов’язані з Подільським краєм.

Видання буде корисним всім тим, хто цікавиться краєзнавством, історією рідного краю, зокрема, діяльністю українського козацтва.

Уродженці Вінниччини!

                  Невтомний сподвижник і оптиміст : Стукан Віктор Євграфович

художник, скульптор, меценат, заслужений художник України

Серед митців міста над Бугом, чиї імена вже давно на слуху, – скульптор Віктор Стукан. Народився він 18 червня 1960 р. в с. Малий Митник Хмільницького району.

Художню діяльність Віктор Стукан розпочав в 1982 році після проходження строкової служби. Закінчивши Вінницькі художні курси та здобувши фахову освіту проживає і працює у Хмільнику.

На рахунку Віктора Стукана понад 70 пам’ятників роботи монументального мистецтва з яких 8 пам’ятників Т.Г. Шевченку. Серед останніх напрацювань майстра є не лише пам’ятники, але й цілісні композиції.

Став переможцем конкурсу на виготовлення пам’ятника «Т. Г. Шевченко» в смт Літин (2013 р.), переможець конкурсу на виготовлення пам’ятника «Ніколі та Пелагеї Терещенкам» у м. Глухів Сумської обл. (2014 р.).

До 23-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2014 р. на Першому національному каналі було названо три найкращі пам’ятники Т. Г. Шевченку, відтак пам’ятник у м. Хмільнику посів 3-тє місце із 1250 пам’ятників, які встановлені по всій Україні та за її межами. Став переможцем конкурсу на виготовлення пам’ятника «Героям АТО» у м. Білопілля Сумської області.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку, м. Хмільник. Фото з мережі "Інтернет"

Варто зазначити, що Віктор Стукан безкоштовно виготовив 6 монументальних пам’ятників, які встановлені на території Хмільницького району.

Стукан Віктор Євграфович – скульптор, меценат, Заслужений художник України, Почесний громадянин міста Хмільника та Хмільницького району, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, має чимало відзнак міського та обласного рівня. Указами Святійшого Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета у жовтні 2017 року нагороджений Орденом Святого Миколи Чудотворця ІІІ-го ступеня та у березні 2018 року – Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня. 12 липня 2018 року Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет за заслуги з відродження духовності в Україні, утвердження Помісної Української Православної Церкви своїм Указом нагородив нашого земляка орденом святого Юрія Переможця.

Віктор Стукан. Фото з мережі "Інтернет"

Пам'ятник Матері, м. Хмільник. Фото з Вікіпедії

Географія мистецьких робіт художника не обмежується лише подільським краєм. Його роботи прикрашають міста і села Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Сумської, Харківської, Черкаської областей тощо.

Лише на хмільницькій землі – понад три десятки пам’ятників, створених руками майстра. Це пам’ятник Т. Г. Шевченку в місті Хмільнику, пам’ятник Матері – берегині роду людського, пам’ятний знак жертвам голодоморів та політичних репресій у м. Хмільнику…

Пам'ятник Героям АТО, м. Білопілля Сумської обл. Фото з Вікіпедії

Новинки краєзнавчої літератури!

Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Вінницька область : кол. моногр. / Нац. акад. пед. наук України [та ін.] ; упоряд. Т. Р. Кароєва ; голова редкол. Н. І. Лазаренко. – Вінниця : Твори, 2021. – 408 с. : іл.

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новою колективною монографією «Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Вінницька область» (упорядник Т. Р. Кароєва).

Колективна монографія присвячена вищій педагогічній освіті та науці у Вінницькій області. Автори докладно зупинилися на історії освіти всіх рівнів упродовж XIX – початку XXI ст., охарактеризували розвиток та досягнення педагогічних закладів і педагогічної науки краю, подали огляд перспектив поступу освіти в сучасних реаліях інформаційного суспільства. 

В області функціонує 45 закладів вищої та фахової передвищої освіти: 27 закладів фахової передвищої освіти, 12 закладів вищої освіти, з яких 4 мають статус національного, 6 філій закладів освіти.

Вищу освіту краю представляють Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінницький національний аграрний університет, Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, Вінницький національний технічний університет та ін.

На Вінниччині нині майже 5,5 тис. наукових і науково-педагогічних працівників, які працюють у різних фундаментальних і прикладних науках.

Це видання виходить друком як черговий випуск серії книг, присвячених комплексному аналізу галузі в Україні.

Книга розрахована не лише на спеціалістів фахової сфери, а й на широке коло читачів.

Уродженці Вінниччини!

 

Соловйов-Куценко Василь Якович.
Фото з сайту Федерації греко-римської боротьби України 

Подільський богатир (тореадор)

Соловйов-Куценко Василь Якович

Українська земля щедра на самородків, справжніх лицарів та переможців. Таким був відомий борець і тореадор Василь Якович Соловйов-Куценко. Надзвичайно бурхливим було життя подільського богатиря.

Народився він у селі Петрашівка, Теплицького (нині Гайсинського) району на Вінниччині 28 березня 1886 року у простій багатодітній селянській родині. Разом з батьками, сестрами й братами важко працював на землі. А ще – ріс надзвичайно сильним, спритним і неординарним хлопчиком. 

Після декількох років поневірянь, важкої та виснажливої праці, молодий юнак набрався сили, змужнів і волею випадку потрапив на арену Одеського цирку. Завдяки унікальній природній силі, феноменальним борцівським здібностям, які розвив у ньому родоначальник спортивної боротьби тренер Владислав Питлясинський, в минулому сам борець, керівник школи фізичного розвитку в м. Одесі, хлопець з простої селянської сім’ї досяг вершин борцівської слави.

В 1909 р. в Кишеневі переміг чемпіона світу італійця німецького походження Ганса Дікмана. В 1922, 1923, 1924 рр. отримав звання Червоного чемпіона.

А далі робота в цирках: Мінськ, Оренбург, Ташкент, Ашхабад, Пенза, Вологда, Махачкала і т. ін. Його оплесками зустрічали в Європі. У його циркові програми входили такі номери, як боротьба з биками, «людина-міст», коли по платформі, яку він тримав на собі, проїжджали вантажні і легкові автомобілі з пасажирами. На його грудях місцеві молотобійці розколювали кам’яні брили вагою по 50 пудів. Слава про богатиря Куценка так сколихнула всіх, що ним навіть зацікавився Григорій Распутін. Останню свою почесну стрічку переможця одержав у 1940 р., коли вже мав 54 роки.

Василеві Яковичу доводилося зустрічатися на килимі з такими всесвітньо відомими борцями, як Петро «Урсус» Янковський, Іван Шемякін, Глинкін, Григорій Кащеєв, Станіслав Збишко-Циганевич, Георг Гаккеншмідт та іншими. Боровся з ними як рівний з рівними добиваючись перемоги, або нічиєї.

Потім війна, важкий шлях на батьківщину у рідну Петрашівку. Поранений, але не зламаний, до кінця свого життя залишився вірний батьківській землі.

В 1967 році про Василя Яковича був знятий кількахвилинний кіносюжет, що вийшов у кіножурналах «Новости дня» та «Радянський спорт». За рік до смерті в 1970 р. Василь Якович виступив перед учнями та викладачами Теплицького СПТУ, жителями Теплика.

Захоплювався виготовленням вина, різних напоїв із вишень, черешень, малини, смородини. Сам ніколи не пив, але любив пригощати гостей. Дуже захоплювався читанням художньої літератури, газет, міг довго вести дискусії на політичні теми. У 70 ще вигинав руками підкови, а в 82 роки він ще жонглював багатопудовими гирями, виконував різні атлетичні вправи. Все життя був пристрасним пропагандистом спорту. Свою хату перетворив на музей спортивної слави, де на почесному місці лежали збережені афіші, фото, дипломи, чемпіонські пояси, стрічки.

Помер великий чемпіон 29 червня 1971 року, похований на сільському кладовищі. Отак закінчилось життя неординарної людини, легенди, яскравої особистості.

Знаймо наших легендарних земляків!

 Бібліографія:

Волошенюк, І.  Чемпіон сили : [факти біографії борця зі світовим іменем з с. Петрашівка Теплиц. р-ну В. Соловйова-Куценко] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2007. – 20 січ. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Горбунь, О. Богатир із Петрашівки : [про легендарного українського атлета, видатного борця Василя Куценка (псевдонім Анатолій Соловйов)] / О. Горбунь // Сіл. вісті. – 2011. – 31 трав. – С. 3.

Ковтун, А. Василь Куценко – богатир із Петрашівки [Електронний ресурс] : [жит. шлях] / А. Ковтун // Федерація греко-римської боротьби України : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://borba.com.ua/news/4005-vasil-kucenko-bogatir-z-petrashvki.html (дата звернення: 10.05.2025), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 13.06.2023.

Кривоніс, О. Пам’яті Соловйова-Куценка : [міжнародний турнір серед дітей та молоді з греко-римської боротьби пам’яті відомого борця-земляка] / Олег Кривоніс // Вінниччина. – 2018. – 4 квіт. – С. 2.

Лозовський, І. Р. Куценко-Соловйов Василь Якович : [борець, чемпіон світу 1906, 1930-і рр.] / І. Р. Лозовський // ЕСУ / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка, Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України; співголова І. М. Дзюба. – Київ, 2016. –Т. 16: Куз - Лев. – С. 287 : портр.

Лозовський, І. Р. Розвиток важкоатлетичного спорту на Вінниччині [Текст] : (із історії розвитку важкої атлетики на Вінниччині) / І. Р. Лозовський // Важка атлетика на теренах України : 120-й річниці важкої атлетики України – присвяч. / Іван Лозовський, Олександр Довгич. – Київ ; Вінниця, 2017. – С. 101.

Осауляк, В. Його ім’я було першим на афішах : [про відомого борця і тореадора з Тепличчини В. Соловйова-Куценко] / В. Осауляк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. Матеріали XXI Вінниц. історико-краєзн. конф. 25–26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С. 157–161.

Соловйов-Куценко Василь Якович [Електронний ресурс] : [жит. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Соловйов-Куценко_Василь_Якович (дата звернення: 10.05.2025), вільний. – Назва з екрана.

Фурдик, І. Нічия із Піддубним : [про долю борця з с. Петрашівки В. Соловйова-Куценка] / І. Фурдик // Вісті Тепличчини. – 2006. – 5 квіт.

Шаміс, Л. Арена тореадора / Л. Шаміс // Комсом. плем’я. – 1967. – 29 берез. – С. 4.

Новинки краєзнавчої літератури!

 Зійшла зоря ясна : зб. колядок та щедрівок / упоряд. Ольга Бабошина. – Вінниця : Консоль, 2020. – 128 с. : кольор. іл.

 

Народно-пісенна творчість українців – це дорогоцінний пласт вітчизняного хорового мистецтва.

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Зійшла зоря ясна» – це збірка колядок та щедрівок, яка присвячена видатному композитору М. Д. Леонтовичу.

Упорядником даного видання є знана на теренах Вінниччини хормейстер, викладач-методист, громадський діяч Ольга Бабошина.

Збірка присвячена жанру хорової обробки українських колядок та щедрівок, відображенню національної ментальності українців у музичному фольклорі.

У цій збірці зібрані твори з різних регіонів України у цікавих аранжуваннях, які були виконані хоровими колективами під орудою Ольги Бабошиної. До кожного твору підібрані вірші-віншування, які можна використати як літературний зв’язок між виконанням музичних творів. Завдяки цьому їх можна об’єднати в єдине хорове дійство, яке буде виконуватися без перерви та сприйматися слухачем як єдине ціле.

Всі твори були виконані у різні роки хором Вінницького фахового коледжу мистецтв ім. М. Д. Леонтовича та Подільським камерним хором «Леонтович-капела» Вінницької обласної філармонії ім. М. Д. Леонтовича і входять у репертуарний список цих колективів.

Перспективним для розвитку хорового виконання  є введення до видання інноваційної інтерактивної технології – QR-кодів. За допомогою спеціальної програми, скануючи цей код, кожен має можливість почути й побачити виконання деяких хорових композицій у якості зразка виконавських трактувань.

Хорові твори призначені для виконання мішаними хоровими колективами музичних та педагогічних закладів I-IV рівнів акредитації, професійними й аматорськими хорами.

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Оживуть всі розбиті міста

Під нещадним, палючим ударом

Україна – міцний кристал

З металевим нескореним сплавом.

Тетяна Романченко

 

Романченко, Т. Віночок святої землі : вірші / Тетяна Романченко. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2024. – 124 с. : іл., портр.

 Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Віночок святої землі» поетеси з Хмільницького району Тетяни Кузьмівни Романченко.

Це збірка віршів, прози та мініатюр. Авторка протягом усіх років свого свідомого життя не полишала описувати велич та силу українського народу.

Тематика творів – звичайне повсякдення, яке надихало творчість.

До книги увійшли твори про російсько-українську війну, про село, про збереження ідентичності українського народу, неповторність рідної мови та й взагалі про загальнолюдські цінності. Глибокі філософські рядки про війну торкаються струн душі читачів та слухачів.

Книга розрахована на середньостатистичного читача, бібліотечних працівників, педагогів та дітей шкільного віку.

Видання видано за сприяння Вінницького Хаба МХП і БФ “МХП-Громада”.

 Коротка довідка: Романченко Тетяна Кульмівна народилася 2 вересня 1958 р. в місті Чорнобиль Київської області.

Закінчила Чорнобильську середню школу № 1. Після 8 класу вступила до Київського технікуму міського електротранспорту на електромеханічне відділення. Отримала спеціальність техніка – електрика і була направлена на роботу до міста Вінниці.

У Вінниці проживала до 2011 р., згодом переїхала на постійне місце проживання до села Слобідка Хмільницького району.

Вірші писала протягом усього свідомого життя.

Працювала диспетчером та старшим диспетчером в системі Укрміжколгоспбуду. Згодом в редакції Вінницької загальнодержавної газети «Подолія» коректором та старшим коректором. Була дописувачкою цієї газети. Часто писала короткі прозові оповідання. Зараз на пенсії.

Мандруй Вінниччиною!

Палац Гіжицьких-Абамеліків (Гущинці). Фото з Вікіпедії

Пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення

Палац княгині Абамелек (Абамелік) с. Гущинці

 Разом з селами Іванів, Мізяків, Пиків, Гущинці є найдавнішим поселенням на території Брацлавщини (нині входить до складу Хмільницького району).

У першій половині XVIII ст. Гущинці належали старовинній українській родині Аксаків, до того менш ніж півстоліття ним володіли Калиновські. У 1745 р. село купує Адам Холоневський – відомий політичний діяч, сенатор, посол. Після його смерті у 1772 р. Гущинцями по черзі володіли його сини Анджей та Ігнатій.

Після смерті Ігнатія Гущинці успадкував його син – Владислав – мальтійський кавалер. Саме за його часів в Гущинцях був збудований існуючий нині палац. У середині ХІХ ст. Гущинці належали О. Абрамовичу.

Садибу у посаг за Ганну Гіжицьку, отримав князь Ян Абамелек (Абамелік) зі старовинного грузинського роду вірменського походження. А у кінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. садиба належала княгині Абамеліковій.

Палац княгині Абамелек у селі Гущинці, нині Іванівської СТГ Хмільницького району, був збудований у стилі класицизму і знаходиться на крутому схилі річки Південний Буг.

Палац княгині Абамелек. Фото з мережі "Інтернет"

Ця мурована будівля – великий двоповерховий палац, який був оточений чудовим парком. Під час більшовицької революції палац та увесь маєток повністю розграбували і знищили все майно. Останньою його власницею в дореволюційний період була Любов Єленова (у дівоцтві – Абамелек).

При радянській владі у 1934 р. у приміщеннях колишнього палацу було відкрито сільськогосподарське училище, його пізніше реорганізували на ПТУ, в якому навчали швачок, кухарів, кадри для сільського господарства, фермерів та бухгалтерів. Розквіт навчального закладу припадав на кінець 70-х – початок 80-х років XX ст. Нині тут знаходиться Державний навчальний заклад «Гущинецьке вище професійне училище». У 70–80-х роках ХХ століття в училищі здобували освіту студенти із Монголії, Алжиру, Лаосу.

На сьогодні пам’ятка розташована за кільканадцять метрів від нинішнього училища, на пагорбі, і перебуває у вкрай занедбаному стані та потребує проведення реставраційних робіт.

У 2009 р. Гущинці відвідав нащадок княгині Абамелек.

Садиба перебуває на державному обліку як пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення.

Палац княгині Абамелек. Фото з Вікіпедії