Уродженці Вінниччини!

 

Микола Гнисюк

Фотограф з подільської глибинки

Микола Гнисюк

 

Сама прекрасна поверхня землі – людське обличчя.

Омар Хайям

 

Я знімаю людей. Але знімаю їх завжди як пейзаж. Як вічний пейзаж.

Я пам’ятаю всіх кого знімав. Пам’ятаю їх імена, пам’ятаю слова, які вони говорили, пам’ятаю звуки, які були при зйомці…

Микола Гнисюк

 

Микола Гнисюк – фотомайстер зі світовим ім’ям. Він входить у сто найкращих фотографів світу. Перший фотограф, запрошений на 60-й ювілейний вечір вручення премії «Оскар», лауреат багатьох міжнародних виставок.

Його по праву вважають метром фотографії. Сорок років він не розлучався з фотокамерою і всі ці роки знімав світ кіно.

Гнисюк Микола. Фото з мережі "Інтернет" 

Народився Микола Володимирович Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці (тепер Мурованокуриловецька МТГ) Вінницької області, в бідній селянській родині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією також захопився у шкільні роки, коли мама подарувала йому фотоапарат.

У 14 років Микола Гнисюк переїхав до Риги. Там став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу. Пізніше, на Ризькій кіностудії, була вакансія проявника плівки. Миколу взяли на роботу, згодом він закінчив курси асистента оператора. Коли він працював помічником оператора у фільмі відомого латвійського режисера та фотографа Гунара Гінде «Руки», йому дали фотоапарат та запропонували зробити декілька знімків. Побачивши результат, Гунар був настільки вражений, що послав Гнисюка за шампанським. Юнак поцікавився, у кого день народження, на що режисер відповів: «У тебе! Сьогодні народився новий фотограф!».

Сестри Сумські: одна родина, різні долі. Фото з мережі "Інтернет"

Персональні виставки фотохудожника відбувалися в багатьох країнах. У Лос-Анджелесі її відкривав відомий актор Роберт Де Ніро, зазначивши: «Я вперше зустрів людину, яка так любить тих, кого фотографує, і робить це так майстерно».

Грачі прилетіли, (1964 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Він знімав знаменитих Френсіса Копполу, Софі Лорен, Жана Поля Більмондо, Жерара Депардьє та багатьох інших. Він знімав пейзажі і натюрморти, проте передусім вважав себе портретистом. Фотограф був упевнений – знімати потрібно так, щоб потім з тобою вітались.

Софі Лорен. Фото з мережі "Інтернет"

Попри всі заслуги, Микола Гнисюк залишався людиною скромною. Любив своє село. Обов’язково приїжджав до батьків.

1 лютого 2007 року, після тривалої хвороби, митець пішов з життя. Його дружина Надія Майданська передала Вінницькому обласному краєзнавчому музею 65 експонатів, а також створила Благодійний фонд Миколи Гнисюка та зняла про чоловіка фільм.

Надія Майданська. Фото з мережі "Інтернет"

Виставка "Серце у кадрі" (2011 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Багато вінничан лише нещодавно відкрили для себе ім’я фотомайстра завдяки виставці у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї «Серце у кадрі» (2011 р.). Вперше в Україні широкий загал познайомився з унікальним доробком Майстра, світлини якого раніше демонструвалися на міжнародних виставках у багатьох країнах світу, а на його малій Батьківщині до цього часу були відомі лише вузькому колу фахівців.

 

Рекомендована література:

Гнисюк Микола Володимирович [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гнисюк_Микола_Володимирович (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 08.11.2022.

Калюжко, С. Один з кращих фотографів світу народився у маленькому селі на Вінниччині : [М. Гнисюк] / Соломія Калюжко // 33-й канал. – 2021. – 2 черв. – С. 10 : кольор. фот.

Семенко, Л. Майстер портрета зі світовим іменем : [про фотомайстра М. Гнисюка] / Л. Семенко // Вінниц. край. – 2011. – № 3. – С. 132–137 : фот.

Серветник, В. Гнисюк Микола Володимирович : [укр. фотограф] // Люди твої, Мурованокуриловеччино / Василь Серветник, Віталій Тучинський. – Вінниця, 2020. – С. 29–30 : фот.

«Серце у кадрі» : [під такою назвою у Вінниц. обл. краєзнав. музеї відкрилась перша на батьківщині персон. вист. робіт фотомитця М. Гнисюка] // Вінничанка. – 2011. – № 2. – С. 13 : кольор. фот.

Скрипник, В. Його виставку відкривав сам де Ніро : [про фотохудожника М. Гнисюка] / В. Скрипник // RIA. – 2011. – 19 січ. – С. 6 : кольор. фот.

Чебан, О. Видатний фотограф Микола Гнисюк вважав себе портретистом : земляки-вінничани присвятили майстру експозицію в обласному музеї / Олег Чебан // Урядов. кур’єр. – 2013. – 24 січ. – С. 7. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/vidatnij-fotograf-mikola-gnisyuk-vvazhav-sebe-port/ (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана.

Книга-подарунок!

 

У селі у нас багато є рідні,

спішимо туди на свята й вихідні.

Нас запрошують гостинно в кожен дім.

Я вам трохи про родину розповім.

В. Сторожук

 

Сторожук, В. П. Колиска роду : вірші для дітей / В. П. Сторожук. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2023. – 40 с.

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітала відома поетеса, журналістка, фольклористка, краєзнавець – Валентина Петрівна Сторожук,  подарувавши нашим читачам чудову книгу віршів для дітей «Колиска роду».

Сім’я, традиції роду й народу, рідна земля, Україна… Це те, що найголовніше, найдорожче для людей різного віку, а передусім – для дітей. Це те, що потрібно берегти й любити, примножувати і боронити.

 

Валентина Сторожук. 2023 р.

Для довідки: Валентина Сторожук народилася 28 березня 1966 року в с. Білашки Погребищенського району (тепер Погребищенська МТГ Вінницький район) Вінницької області. Проживає в с. Сосонка Вінницького району.

Свою літературну творчість Валентина Петрівна розпочала, ще навчаючись у школі. Перші її поезії були надруковані в 1980 р. у районній газеті «Колос» та республіканській піонерській газеті «Зірка».

З 2010 року – заступник головного редактора літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

У доробку письменниці – поетичні збірки «Без тижня рік» (1990), «Пам’ять Шипшини» (1999), «Дивина» (2002), «Сонцепоклонник: поетичний вінок Михайлові Коцюбинському» (2002), «Третя Пречиста» (2005), «Зелена Неділя» (2006), «Голос трави» (2010), «Я – зичниця» (2015), «Живучка» (2021), роман «Чорна черешня» (2011), книжка прози «Переклад із ластовиної» (2015), книга оповідань і п’єс «На узбіччі війни» (2017), книги для дітей «Рукавичка: стара казка на новий лад» (2005), «Сосонка» (2006), «Рятівник» (2009).

Твори В. Сторожук друкувалися в журналах та альманахах «Дніпро», «Радянська жінка», «Березіль», «Київ», «Вінницький край», «Світлиця», «Подільське перевесло», «Подільське перевеслечко», «Собор», «Подільські джерела», вірші увійшли до антологій «Стоголосся: поетична антологія Вінниччини ХХ століття» (2002), «Книга про матір: українська поезія ХІХ–ХХІ століть» (2003), «Квіт подільського слова: антологія творів сучасних поетів Вінниччини» (2006, 2010), «Краса України» (2006), «Смак молодого вина» (2013), «Вінниця дзвінка» (2013), «Дністрове гроно: літературно-мистецька Ямпільщина» (2015), хрестоматії з літератури рідного краю «Подільські криниці» (2006, випуск третій) та інші.

У своєму рідному селі Білашки Валентина Петрівна записала близько 500 прислів’їв і приказок, понад 200 повір’їв, весільний обряд, близько 300 пісень, 70 з яких вийшли окремим збірником «Червона калина, листячко зелене» (1992).

Лауреат обласної молодіжної премії ім. М. Трублаїні (1989), всеукраїнських літературних премій ім. М. Коцюбинського (2000), Є. Гуцала (2002), «Благовіст» (2006), літературно-мистецької ім. Марка Вовчка (2008), ім. Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2010), ім. Анатолія Бортняка (2013).

Валентина Петрівна Сторожук – член НСПУ (1998), НСЖУ (2009). У 2006 р. удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України».

Підземні скарби Вінниччини!

 

Граніт у відслоненні

Граніти Вінниччини

Вінниччина – край зелених дібров і золотих нив. Природа тут чарівна, квітуча, історія багата героїчними подіями.

Вінницька область займає східну частину Поділля та лежить у межах південно-західної частини Українського кристалічного щита. Ця надзвичайно давня, геологічна споруда (вік 2100–2400 років) має нерівну поверхню і перекрита малопотужною товщею осадових відкладів. Граніти, гнейси, метабазити, пегматити та інші кристалічні породи виходять на поверхню по долинах річок і балок, в ярах, інколи – на вододілах. Тут вони створюють мальовничі куточки природи, що часто вражають своєю красою.

Вчених давно цікавили кристалічні породи Середнього Побужжя. Граніти і грейси вони почали вивчати ще з другої половини ХVIII ст.

Граніти являють собою головним чином середньозернисті мікроклінові породи рожево-червоного кольору, з якими генетично зв’язані крупнозернисті пегматоїдні граніти та темно-сірі граніти, зв’язані між собою поступовими переходами. За своїм мінеральним складом граніти подібні до чарнокітів. Головними мінералами в них, як і в чарнокітах, є кварц і польові шпати. У незначних кількостях в них містяться ромбічні і моноклінні піроксени, амфібол, біотит, гранат і хлорит. Головними акцесорними мінералами є апатит, циркон, монацит, анатаз, сфен, рутил, магнетит, титаномагнетит, ільменіт, гематит і сульфіди.

Гранітний камінь. Фото з Інтернету

В межах Вінниччини кристалічні породи Українського щита отримали місцеві назви, які назавжди увійшли в геологічну літературу. Смугасті гранітно-біотитові мігматити з околиць Вінниці названі вінницитами, а південніше Сабарова описана гірська порода під назвою сабаровіт.

В області розробляються родовища гранітів та іншого облицювального каміння поблизу Стрижавки та Сабарова, Гнівані, Жежелева і Бродецького, Браїлова, Демиківки, Могилівки, Павлівки, Черепашинець, Ладижина та інші.

На Вінниччині люди з давніх-давен цінували камінь і широко використовували його в побуті та будівництві. Промислові розробки почалися у  ХVIII ст. Більше 200 років існують Жежелівські кар’єри, а гніванські граніти розробляються з кінця ХІХ ст. Після полірування гранітні плити з Жежелівського родовища служать чудовим матеріалом для облицювання цоколів будинків та спорудження пам’ятників. Свою продукцію відправляли каменярі і гірники Вінниччини не тільки на територію нашої країни, а й ближнього і дальнього зарубіжжя.

Оздоблення кухні з граніту. Фото з Інтернету

Вчені підрахували, що в 100 т. граніту міститься 33 т. кремнію, біля 8 т. алюмінію, 2,5 т. заліза, 1,5 т. кальцію, 3,3 т. калію, 2,5 т. натрію, 0,5 т. магнію та багато інших цінних речовин.

Сьогодні із кристалічних порід будують різноманітні пам’ятники, меморіальні комплекси, житлові, промислові і господарські споруди, дороги і мости.

Гранітні плити. Фото з Інтернету

Вінниччина є перспективним регіоном для видобутку корисних копалин, розробка яких при умові дотримання природоохоронного законодавства, принесла б велику користь Україні.

 

Рекомендована література:

Географія Вінницької області : проб. навч. посіб. для серед. шк. / ред. Г. І. Денисик, Л. Ф. Жовнір. – Вінниця : Гіпаніс, 2004. – 308 с. : карти, табл., фот.

Денисик, Г. І. Природа Вінниччини : проб. навч. посіб. для серед. шк. / Г. І. Денисик. – Вінниця : Консоль, 2008. – 136 с. : іл.

Денисик, Г. І. Простори Вінниччини : краєзнавчі нариси / Г. І. Денисик, В. Є. Любченко. – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1999. – 92 с. – (Земля Подільська).

Лазаренко, Є. К. Мінералогія Поділля : монографія / Є. К. Лазаренко, Б. І. Среблодольський. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – 346 с.

Любченко, В. Є. Географія Вінницької області : посіб. для загальноосвітніх шк. / В. Є. Любченко, А. С. Космина. – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1996. – 48 с.

Новинки краєзнавчої літератури!

            

Рекрут, В. Непрочитані сторінки життєпису і поетики Лавра Миронюка / В. Рекрут, С. Гальчак, К. Завальнюк. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2023. – 328 с.

У виданні «Непрочитані сторінки життєпису і поетики Лавра Миронюка» Валерія Рекрута, Сергія Гальчака, Костянтина Завальнюка написано про історію сіл Рахнівка, Степашки, інших населених пунктів Гайсинщини, представлено життєвий та творчий шлях уродженця Рахнівки Лавра Зіновійовича Миронюка (1887–1931) – учасника Української революції 1917–1921 рр., педагога, поета, журналіста, редактора гайсинської газети «Народня думка», яка видавалася в період з 25 серпня по 7 жовтня 1919 р.

Поетика Лавра Миронюка насичена мотивами природи. В цій книзі Ви відчуєте вплив народної поезії, піднесеної до містично-релігійних сфер; будете вражені його цікавими метафорами, поєднаними формами музичності і пісенної легкості. 

Коли я сам себе питаю, в чому ж вартість моєї праці, то бачу її в самостійному процесі шукання історичної правди.

Я. Огородник

 

Огородник Я. Гетьманування Івана Скоропадського / уклад.: В. Рекрут, Ю. Степанчук. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2023. – 212 с.

У монографії «Яків. Огородник. Гетьманування Івана Скоропадського» вміщено матеріали неопублікованої дисертації видатного подолянина, державного діяча, педагога, історика Якова Огородника, збереженої як рукопис і виявленої В. П. Рекрутом у фондах Центрального архіву вищих органів влади та управління України. Відстоюючи засади державності, автор ґрунтовно характеризує діяльність гетьмана Івана Скоропадського – однієї з ключових постатей модерної української історії. На основі аналізу низки історичних джерел і літератури визначено фатальні об’єктивні чинники, які призвели до інкорпорації Лівобережної України до складу російської імперії.

Тому, ураховуючи важливість збереження пам’яті про гідних патріотів України та повернення до науково-краєзнавчого простору їхньої творчої спадщини, у цій книзі автори пропонують ознайомитися з життєдіяльністю Якова Андрійовича Огородника та його працею «Гетьманування Івана Скоропадського», написану в 1929 р. у Празі.

Ці видання будуть корисними для науковців, викладачів, краєзнавців, студентської молоді, а також для всіх, хто цікавиться історією української державності та рідного краю.

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Зінченко, А. Л. Голодомор 1932–1933 років на Вінниччині: скрижалі пам’яті / Арсен Зінченко ; Укр. ін-т нац. пам’яті, Музей Вінниці. – Вінниця : Твори, 2022. – 180 с. : кольор. фот.

 

Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. – страшна й важка сторінка в історії українців. У Книгах пам’яті і втрат, у музеях, Меморіялах і на простих сільських хрестах вписано численні імена заморених Голодом, але чимало їх ще не встановлено, бо їхні останки зотліли в ярах і придорожніх ровах, приорані на полях чи знесені дощами.

Вивчення тих подій дає підстави говорити про те, що це виморювання навмисне створеним голодом має ознаки геноциду, якому дослідники й народ дали назву Голодомор.

Арсен Зінченко

У книзі українського історика, доктора історичних наук, професора Арсена Зінченка «Голодомор 1932–1933 років на Вінниччині: скрижалі пам’яті» висвітлена тема Голодомору на Вінниччині. На основі спогадів очевидців, документального, ілюстративного матеріалу та сучасних досліджень розкрито передумови, перебіг і наслідки Голодомору, пережитого населенням Вінниччини у 1932–1933 рр.

Подорожуй Вінниччиною!

 

Музей Хліба

(с. Білопілля Хмільницький район)

Музей Хліба. Фото з Вікіпедії

 

Музей Хліба с. Білопілля – це цікаве, особливе місце, яке зберігає унікальну історію та традиції хліборобства нашого краю.

Музей знаходиться у містечку Білопілля, що розташоване в Глуховецькій селищній територіальній громаді Хмільницького району (колишнього Козятинського району) Вінницької області.

Починалася історія музею у 1986 році. Місцеві жителі задумали розповісти нащадкам про неоціненне багатство, яке дає всім життя – Хліб. Одним з його організаторів була вчителька місцевої школи Анастасія Лукінічна Бойко. З метою створення музею було відремонтовано млин із вітряком 18 ст. Поруч із ним побудували селянську хату зразка 18 ст. та кухню. На подвір’ї розмістили сільськогосподарський реманент, який розповідатиме про засоби виробництва борошна, млинів та інших важливих елементів цілого процесу.

Музей пропонує цікаві експозиції та екскурсії, завдяки яким відвідувачі зможуть ознайомитись з цікавими фактами про історію хліба від найдавніших часів до наших днів в Україні, його роль у національній культурі та виробництві промислових продуктів. Тут демонструються коси, серпи, ціпи, граблі та інше. У музеї є розділ технічних культур. Видне місце займає література про землю, хліб. Демонструються тематичні експозиції «Хліб війни», «Трагедія українського народу – голодомор 1932–1933», «Бережіть хліб» та інше.

Спочатку музеєм опікувалось місцеве сільськогосподарське підприємство, а з 1996 року Білопільський музей Хліба носить почесне звання «Народний» і знаходиться на державному утриманні. Завідувачкою музейного комплексу з 2001 по 2013 роки була Ніна Петрівна Климова, з 2013 по 2016 роки Анастасія Гуменюк, а з 2016 року Сергій Станіславович Рибачук. У музеї нараховується понад 1100 різноманітних експонатів старовини.

На території музейного комплексу «Народний музей Хліба» проводяться районні заходи – це конкурс-виставка дідухів, обрядових хлібів, виставки майстрів-умільців народних промислів, українських світлиць та День незалежності України. В таких заходах беруть участь багато закладів культури.  Свята супроводжуються українськими піснями, танцями та народними жартами. 

Цей музей є чудовим місцем для всіх, хто цікавиться культурою та історією харчування в Україні. Відвідувачі також зможуть придбати у музеї сувенірні предмети та продукти з хліба на пам’ять про свій візит.

 

Рекомендовані джерела та література:

«Народу вічний оберіг» – у Білопіллі вшанували Хліб та тих, хто його вирощує // RIA Козятин. – 2019. – 22 серп. – С. 7 : фот.

Гальчак, С. Д. Музей хліба / С. Д. Гальчак // Пам’ятки історії та культури Вінницької області / Вінниц. обл. держ. адмін. [та ін.]. – Вінниця, 2019. – Ч. 1 : Барський - Немирівський райони. – С. 211–212.

Гончарук, В. Фотографія нагадала про вітряк прадіда : [з історії Музею Хліба; знайдено фото з вітряком з датою за липень 1953 р.] / В’ячеслав Гончарук // RIA Козятин. – 2020. – 30 квіт. – С. 8 : фот.

Зарицький, П. А. Історична мить хранителя історії : [з історії музею] / П. А. Зарицький // Вісн. Козятинщини. – 2016. – 11 серп. – С. 3 : фот.

Кантоністова, А. В Україні два музеї хліба. Один із них знаходиться на Вінниччині [в селі Білопілля] / А. Кантоністова // Поділ. порадниця. – 2006. – 15 лют. – С. 8.

Музей Хліба – візитівка району // Вісн. Вінниц. самоврядування. – 2017. – Січ.-лют. (№ 1). – С. 4.

Народний музей Хліба (Білопілля) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Народний_музей_Хліба_(Білопілля) (дата звернення: 20.04.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 12.07.2022.

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Є такий поет на Україні,

Родом із Браїлова, від нас.

Вірші в нього – мускулисті, рвійні,

З ними він у темноті не згас.

Забаштанський… Він – як Україна,

Отакий стражденний – Божий дар.

Цей поет не стане на коліна,

День при дні тримаючи удар.

Василь Кобець

 

На днях, до нашого краєзнавчого відділу, завітала відомий історик, краєзнавець, відмінник освіти України, член Національної спілки краєзнавців України, завідуюча літературним музеєм ім. Володимира Забаштанського – Надія Слободенюк. Вона подарувала нашим читачам дві свої чудові книги про Володимира Забаштанського: «Тут він завжди…» та «Пошукове дослідження географії «Поїздок в люди» Володимира Забаштанського».

 

Надія Слободенюк

Слободенюк, Н. Тут він завжди… / Надія Слободенюк. – Вінниця : Твори, 2022. – 136 с. : іл.

Книга «Тут він завжди…» присвячена людині з кобзарським характером та силою, лауреату Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі літератури, члену Національної спілки письменників України, автору майже двох десятків збірок поезії, перекладачу циклів віршів і поем з багатьох мов народів світу, кавалеру державного ордена «Знак Пошани», ордена «За мужність» І-ІІІ ступенів, ордена Ярослава Мудрого, поету Володимиру Забаштанському.

Книга розрахована на широке коло читачів, які не лише цікавляться літературою рідного краю, а й люблять і цінять життя, захоплюються силою духу людей, здатних на неймовірні вчинки.

 

Слободенюк, Н. Пошукове дослідження географії «Поїздок в люди» Володимира Забаштанського / Надія Слободенюк. – Вінниця : Твори, 2022. – 44 с. : іл.

Дане дослідження є результатом пошукового дослідження і має за мету зацікавити читача темою, дозволяє дізнатися про нові аспекти існуючих знань з названої теми.