На сторінках нашого блогу ми вже представляли одну з легенд про виникнення нашого міста, походження його назви. Пропонуємо ще одну легенду про зв'язок назви річки Віннички з містом, яку записала у 1959 році відома вінницька фольклористка Є.В. Горб.
Прийшов на берег Бугу чоловік, поставив собі хату і зажив з жінкою. Мав двох дочок. Одну ласкаво називав Вишенькою, а другу - Вінничкою. Росли дівчата, як ягоди, рум'яні та веселі. А коли виросли, то одружив їх з працьовитими риболовами. Поставила Вишенька з своїм чоловікам дерев'яну хату на правім березі Бугу, а Вінничка - на лівому. Рубали ліс, випалювали пні, землю орали і жито засівали. В дуплах мед вибирали...
Одного разу зірвався сильний вітер, завив. Птиці перестали співати, сонце зайшло за чорну хмару. То не вітер вив, не буря надходила, а страшні вороженьки понад Бугом чорний копоть підняпи. Оточили зненацька домівки Вишеньки і Віннички, хотіли всіх в полон забрати, на східних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, ніж довга і чорна неволя. Вінничка першою запалила свою хату. Сестра Вишенька побачила вогонь за Бугом і також розвела вогонь в оточеній хаті.
Як дві свічки, палало сухе дерево, тріскотів вогонь. Від пекучого жару та їдкого диму трісли серця двох сестер...
Проминули літа. Багато вод у Бузі протекло. Прийшли нові люди сюди, осіли, побачили згарища, дізналися про гірку долю Віннички і Вишеньки. На пам'ять добру про них назвали їх іменами річки, що несуть свої води до Південного Бугу. Побудували тут фортецю, а місто біля неї назвали іменем річки Вінницею.
