Символ міста створений заради користі

Водонапірна вежа (каланча)

На початку XX ст. однією з проблем міста Вінниці було постачання якісної питної води. Більшість населення користувалася водою з річки Буг, в яку в межах міста скидались і нечистоти. Криниці були тільки при монастирях та у дворах місцевих багатіїв. Тому на засіданні Вінницької міської управи 2 березня 1902 р. запланувалося будувати паровий водопідйом з водонапірною баштою на високому березі річки по Театральній вулиці (нині Козицького) між садибами Поплавського, Розова, Габріолович (нині сквер на Кумбарах). Вгорі на споруді планувався резервуар приблизно на 10 тис. відер з фільтром для води.

14 лютого 1904 р. міський архітектор Григорій Артинов подав до управи проект водогону з кресленнями і кошторисом – загальна вартість водогону становила 224 тисячі 447 рублів 22 копійки.

1 грудня 1910 р. Вінницька міська управа, з одного боку, і одеський купець Мануїл Ремер, вінницькі купці Хаїм Зіскінд і Мойсей Неєр з другого боку, уклали договір-підряд на будівництво водогону міста Вінниці, який мав стати до ладу з 2 січня по 1 листопада 1911 р.

Мурування стін завершено 15 липня 1911 р. Покриття даху зі встановленням годинника з 4-ма мідними циферблатами діаметром 3,5 аршина, добрим механізмом і боєм, що коштувало 3 000 рублів, закінчилось 5 серпня 1911 р. Перший вінницький водогін мав протяжність 1,3 км і продуктивність – 600 м³ на добу. Функцію водонапірної вежі споруда виконувала дев’ять років.

Під час Великої Вітчизняної війни споруда використовувалася як спостережний пункт за ходом військових дій у м. Вінниця. З того часу на ній залишилися сліди від гарматних ударів. Важко повірити, що після війни у вежі були звичайні квартири і отримували їх працівники водоканалу.

На початку 1980 р. споруда була реконструйована за проектною пропозицією Євгена Пантелеймонова. Згодом споруду передали Вінницькому обласному краєзнавчому музею для створення філії «Музей революційної і бойової слави м. Вінниці», яка була відкрита 1985 р.

15 лютого 1993 р., з нагоди четвертої річниці виведення радянських військ з Республіки Афганістан, було відкрито Музей воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані.

Рішенням виконкому обласної ради № 96 від 17.02.1983 р. водонапірну вежу прийнято на державний облік як пам’ятку архітектури та містобудування місцевого значення.

З 2000 р. рішенням міської ради вежа увійшла до переліку історичних та архітектурних пам’яток м. Вінниці, що відносяться до місцевої символіки.

У 2011 р. найулюбленіша архітектурна пам’ятка міста відсвяткувала своє 100-річчя.