Мандруй Вінниччиною!

                           Антопільський парк

 

Палац ХІІІ ст. с. Антопіль

Найстарішою пам’яткою архітектури в Томашпільському (нині Тульчинському) районі є Антопільський парк.

Антопільський парк – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Парк був заснований у 1780-х роках на території, яка належала Антонію Яну Непомуцену Святополку-Четвертинському – каштеляну брацлавському. В другій половині XIX ст. маєток разом з парком перейшов у володіння панів Ярошинських. Фінансист, громадський діяч та філантроп Кароль Ярошинський вважається останнім власником парку та будівель.

Кароль Ярошинський

Парк закладено в ландшафтному стилі, теперішня площа його становить 27 га. Він розташований на межі двох природних зон – степу і лісостепу. Основою парку став природний дубово-ясеневий масив.

Частина парку розташована на рівнині, але головна ділянка розкинулась на підвищенні, що особливо підкреслює мальовничість та красу пам’ятки. На цьому підвищенні, посеред великої поляни, знаходиться палац (палац ХІІІ ст. с. Антопіль), центральний вхід до якого оформлений високим ганком з чотирма колонами. Звідси відкривається широка панорама на рівнину, її неповторної краси насадженнями та каскадами ставків, утворених системою гребель з поступовими перепадами рівня до найнижчого місця – кількох галявин з могутніми ясенами. Вся територія обнесена кам’яним муром.

Дендрологічні багатства парку досить значні. Тут зростають віковічні дуби та 400-річні ясени – одні з найвищих в Україні. Представлено 40 форм та видів деревних рослин, в тому числі каштани, клени, липи. Вік деяких дерев сягає 250 років. Зростають декоративні породи, які представлені сосною чорною, ялиною звичайною, сосною звичайною, явором, березою, горобиною, горіхом волоським, ясенем плакучим, горіхом чорним, кленом. Розміщуються соснові, ясеневі та дубові масиви. Навколо паркової території розташовуються сади. Поодинокі представники дуба черешчатого мають діаметр стовбура 150 та 176 сантиметрів. 21,6 гектара території – озеленені.

З 1917 р. на території парку був створений будинок відпочинку, який потім став функціонувати як будинок для людей похилого віку. З 1986 р. на території Антопільського парку працює заклад психоневрологічного інтернату.

У 2012 р. затверджено Положення про парк – пам’ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Антопільський парк».

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Музей композитора Миколи Леонтовича = Mykola Leontovych Museum : путівник / Катерина Висоцька [та ін.] ; наук. ред.: С. П. Шароварська, Л. І. Семенко ; Вінниц. обл. краєзнавчий музей. – Вінниця : Твори, 2024. – 84 с. : кольор. фот.

 Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим путівником «Музей композитора Миколи Леонтовича» (2024).

Микола Леонтович (1877-1921)

Наукове підґрунтя експозиції та путівника становлять матеріали Вінницької ОУНБ ім. В. Отамановського, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Державного архіву Вінницької області, Державного архіву Хмельницької області, Вінницького обласного краєзнавчого музею, Тульчинського краєзнавчого музею.

Музей композитора Миколи Леонтовича у с. Марківка

Музей у Марківці створено в 1977 р., до 100-річчя від дня народження Миколи Леонтовича. Адже саме тут колись мешкали рідні митця й неодноразово гостював, трагічно загинув та похований композитор. Автором експозиції та ініціатором створення музею став Анатолій Завальнюк – кандидат мистецтвознавства, професор ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Архітектурний та художній проєкти виконав львівський художник Ярослав Ульгурський.

Будинок Леонтовичів у Марківці. Світлина 1928 р.

Видання розраховане на широке коло читачів, зацікавлених історією нашого краю. На його сторінках оживає музейна експозиція, розкриваючи багатогранність таланту і таємниці життя легенди українського музичного мистецтва Миколи Леонтовича.

Родинне піаніно, на якому грав Микола Леонтович,
відреставроване у 2021-2024 рр.

Килим родини Миколи Леонтовича,
відреставрований у 2021-2024 рр.

Цікаві книги в краєзнавчому фонді!

Луценко, Н. Мальований килим [Образотворчий матеріал] / Наталія Луценко ; Вінниц. ОДА, Департамент гуманітар. політики, Упр. культури та креативних індустрій, Вінниц. обл. центр нар. творчості. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2024. – 32 с. : портр., кольор. іл.

 Українські килими – це справжній скарб народного мистецтва, що поєднує в собі багатовікові традиції та унікальний стиль. Кожен регіон України має свої особливості у виготовленні килимів. Українські килими – це не лише декоративний елемент, а й носій культурних кодів.

Килимові вироби ручної роботи прикрашають наші оселі та створюють затишок і додають тепло та комфорт. І всі вони потребують не тільки догляду та дбайливого відношення, а й збереження, бо це наша культурна цінність.

Наталія Луценко

Творчість майстрині Наталії Луценко увібрала в себе і енергію дитячих вражень, і навчання, і гурткову роботу з дітьми, і досвід мистецьких пленерів тощо. Художниця створює не лише традиційні орнаменти, а й авторські композиції, які відображають сучасні реалії та її власний погляд на світ.

Опанування техніки петриківського розпису, а згодом і самчиківського, подільського декоративного розпису, постійне перебування у пошуку, організація персональних виставок – все це передувало роботі над мальованими килимами. У 2019 р. Наталії Луценко вручили сертифікат від Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Роботи Наталії Луценко неодноразово експонувалися на різних виставках України. Її твори прикрашають як приватні колекції, так і державні музеї.

Художниця докладає зусиль для збереження та популяризації українського народного мистецтва, вдихаючи в нього нове життя.

Новинки краєзнавчої літератури!

Мідляр, К. П. Козацтво Вінниччини: від минулого до сьогодення. Історія козацтва, статті, поезія / К. П. Мідляр, М. М. Бузинський ; Вінниц. обл. козацька орг. ім. І. Богуна, ВГО "Селянське козацтво України". – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2025. – 160 с. : кольор. фот. 

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням «Козацтво Вінниччини: від минулого до сьогодення» (автори – К. П. Мідляр та М. М. Бузинський).

Ця книга – хроніка ідеологічно-патріотичної роботи ВГО «Селянське козацтво України» у Вінницькій області. Автори видання: Костянтин Мідляр – перший заступник Верховного отамана ВГО СКУ, генерал-козацтва, Микола Бузинський – заступник обласного отамана з ідеологічної роботи, генерал-полковник.

Мета книги «Козацтво Вінниччини: від минулого до сьогодення» – сприяти національно-патріотичному вихованню українських дітей і молоді, вселити в їхні серця гордість за величну історію України.

Історичні корені народу нашого краю сягають сивої давнини. При висвітленні історичних подій автори книги намагаються реалістично розповісти про героїв козацької доби. За часів козацької доби прикладом мужності є відважні герої козаки: гетьман Богдан Хмельницький, полковники Данило Нечай та Іван Богун, отаман Іван Сірко та багато інших.

Тут вміщені короткі історичні відомості про вище згаданих козацьких героїв, які в більшій мірі пов’язані з Подільським краєм.

Видання буде корисним всім тим, хто цікавиться краєзнавством, історією рідного краю, зокрема, діяльністю українського козацтва.

Уродженці Вінниччини!

                  Невтомний сподвижник і оптиміст : Стукан Віктор Євграфович

художник, скульптор, меценат, заслужений художник України

Серед митців міста над Бугом, чиї імена вже давно на слуху, – скульптор Віктор Стукан. Народився він 18 червня 1960 р. в с. Малий Митник Хмільницького району.

Художню діяльність Віктор Стукан розпочав в 1982 році після проходження строкової служби. Закінчивши Вінницькі художні курси та здобувши фахову освіту проживає і працює у Хмільнику.

На рахунку Віктора Стукана понад 70 пам’ятників роботи монументального мистецтва з яких 8 пам’ятників Т.Г. Шевченку. Серед останніх напрацювань майстра є не лише пам’ятники, але й цілісні композиції.

Став переможцем конкурсу на виготовлення пам’ятника «Т. Г. Шевченко» в смт Літин (2013 р.), переможець конкурсу на виготовлення пам’ятника «Ніколі та Пелагеї Терещенкам» у м. Глухів Сумської обл. (2014 р.).

До 23-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2014 р. на Першому національному каналі було названо три найкращі пам’ятники Т. Г. Шевченку, відтак пам’ятник у м. Хмільнику посів 3-тє місце із 1250 пам’ятників, які встановлені по всій Україні та за її межами. Став переможцем конкурсу на виготовлення пам’ятника «Героям АТО» у м. Білопілля Сумської області.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку, м. Хмільник. Фото з мережі "Інтернет"

Варто зазначити, що Віктор Стукан безкоштовно виготовив 6 монументальних пам’ятників, які встановлені на території Хмільницького району.

Стукан Віктор Євграфович – скульптор, меценат, Заслужений художник України, Почесний громадянин міста Хмільника та Хмільницького району, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, має чимало відзнак міського та обласного рівня. Указами Святійшого Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета у жовтні 2017 року нагороджений Орденом Святого Миколи Чудотворця ІІІ-го ступеня та у березні 2018 року – Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня. 12 липня 2018 року Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет за заслуги з відродження духовності в Україні, утвердження Помісної Української Православної Церкви своїм Указом нагородив нашого земляка орденом святого Юрія Переможця.

Віктор Стукан. Фото з мережі "Інтернет"

Пам'ятник Матері, м. Хмільник. Фото з Вікіпедії

Географія мистецьких робіт художника не обмежується лише подільським краєм. Його роботи прикрашають міста і села Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Сумської, Харківської, Черкаської областей тощо.

Лише на хмільницькій землі – понад три десятки пам’ятників, створених руками майстра. Це пам’ятник Т. Г. Шевченку в місті Хмільнику, пам’ятник Матері – берегині роду людського, пам’ятний знак жертвам голодоморів та політичних репресій у м. Хмільнику…

Пам'ятник Героям АТО, м. Білопілля Сумської обл. Фото з Вікіпедії

Новинки краєзнавчої літератури!

Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Вінницька область : кол. моногр. / Нац. акад. пед. наук України [та ін.] ; упоряд. Т. Р. Кароєва ; голова редкол. Н. І. Лазаренко. – Вінниця : Твори, 2021. – 408 с. : іл.

Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новою колективною монографією «Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Вінницька область» (упорядник Т. Р. Кароєва).

Колективна монографія присвячена вищій педагогічній освіті та науці у Вінницькій області. Автори докладно зупинилися на історії освіти всіх рівнів упродовж XIX – початку XXI ст., охарактеризували розвиток та досягнення педагогічних закладів і педагогічної науки краю, подали огляд перспектив поступу освіти в сучасних реаліях інформаційного суспільства. 

В області функціонує 45 закладів вищої та фахової передвищої освіти: 27 закладів фахової передвищої освіти, 12 закладів вищої освіти, з яких 4 мають статус національного, 6 філій закладів освіти.

Вищу освіту краю представляють Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінницький національний аграрний університет, Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, Вінницький національний технічний університет та ін.

На Вінниччині нині майже 5,5 тис. наукових і науково-педагогічних працівників, які працюють у різних фундаментальних і прикладних науках.

Це видання виходить друком як черговий випуск серії книг, присвячених комплексному аналізу галузі в Україні.

Книга розрахована не лише на спеціалістів фахової сфери, а й на широке коло читачів.

Уродженці Вінниччини!

 

Соловйов-Куценко Василь Якович.
Фото з сайту Федерації греко-римської боротьби України 

Подільський богатир (тореадор)

Соловйов-Куценко Василь Якович

Українська земля щедра на самородків, справжніх лицарів та переможців. Таким був відомий борець і тореадор Василь Якович Соловйов-Куценко. Надзвичайно бурхливим було життя подільського богатиря.

Народився він у селі Петрашівка, Теплицького (нині Гайсинського) району на Вінниччині 28 березня 1886 року у простій багатодітній селянській родині. Разом з батьками, сестрами й братами важко працював на землі. А ще – ріс надзвичайно сильним, спритним і неординарним хлопчиком. 

Після декількох років поневірянь, важкої та виснажливої праці, молодий юнак набрався сили, змужнів і волею випадку потрапив на арену Одеського цирку. Завдяки унікальній природній силі, феноменальним борцівським здібностям, які розвив у ньому родоначальник спортивної боротьби тренер Владислав Питлясинський, в минулому сам борець, керівник школи фізичного розвитку в м. Одесі, хлопець з простої селянської сім’ї досяг вершин борцівської слави.

В 1909 р. в Кишеневі переміг чемпіона світу італійця німецького походження Ганса Дікмана. В 1922, 1923, 1924 рр. отримав звання Червоного чемпіона.

А далі робота в цирках: Мінськ, Оренбург, Ташкент, Ашхабад, Пенза, Вологда, Махачкала і т. ін. Його оплесками зустрічали в Європі. У його циркові програми входили такі номери, як боротьба з биками, «людина-міст», коли по платформі, яку він тримав на собі, проїжджали вантажні і легкові автомобілі з пасажирами. На його грудях місцеві молотобійці розколювали кам’яні брили вагою по 50 пудів. Слава про богатиря Куценка так сколихнула всіх, що ним навіть зацікавився Григорій Распутін. Останню свою почесну стрічку переможця одержав у 1940 р., коли вже мав 54 роки.

Василеві Яковичу доводилося зустрічатися на килимі з такими всесвітньо відомими борцями, як Петро «Урсус» Янковський, Іван Шемякін, Глинкін, Григорій Кащеєв, Станіслав Збишко-Циганевич, Георг Гаккеншмідт та іншими. Боровся з ними як рівний з рівними добиваючись перемоги, або нічиєї.

Потім війна, важкий шлях на батьківщину у рідну Петрашівку. Поранений, але не зламаний, до кінця свого життя залишився вірний батьківській землі.

В 1967 році про Василя Яковича був знятий кількахвилинний кіносюжет, що вийшов у кіножурналах «Новости дня» та «Радянський спорт». За рік до смерті в 1970 р. Василь Якович виступив перед учнями та викладачами Теплицького СПТУ, жителями Теплика.

Захоплювався виготовленням вина, різних напоїв із вишень, черешень, малини, смородини. Сам ніколи не пив, але любив пригощати гостей. Дуже захоплювався читанням художньої літератури, газет, міг довго вести дискусії на політичні теми. У 70 ще вигинав руками підкови, а в 82 роки він ще жонглював багатопудовими гирями, виконував різні атлетичні вправи. Все життя був пристрасним пропагандистом спорту. Свою хату перетворив на музей спортивної слави, де на почесному місці лежали збережені афіші, фото, дипломи, чемпіонські пояси, стрічки.

Помер великий чемпіон 29 червня 1971 року, похований на сільському кладовищі. Отак закінчилось життя неординарної людини, легенди, яскравої особистості.

Знаймо наших легендарних земляків!

 Бібліографія:

Волошенюк, І.  Чемпіон сили : [факти біографії борця зі світовим іменем з с. Петрашівка Теплиц. р-ну В. Соловйова-Куценко] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2007. – 20 січ. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Горбунь, О. Богатир із Петрашівки : [про легендарного українського атлета, видатного борця Василя Куценка (псевдонім Анатолій Соловйов)] / О. Горбунь // Сіл. вісті. – 2011. – 31 трав. – С. 3.

Ковтун, А. Василь Куценко – богатир із Петрашівки [Електронний ресурс] : [жит. шлях] / А. Ковтун // Федерація греко-римської боротьби України : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://borba.com.ua/news/4005-vasil-kucenko-bogatir-z-petrashvki.html (дата звернення: 10.05.2025), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 13.06.2023.

Кривоніс, О. Пам’яті Соловйова-Куценка : [міжнародний турнір серед дітей та молоді з греко-римської боротьби пам’яті відомого борця-земляка] / Олег Кривоніс // Вінниччина. – 2018. – 4 квіт. – С. 2.

Лозовський, І. Р. Куценко-Соловйов Василь Якович : [борець, чемпіон світу 1906, 1930-і рр.] / І. Р. Лозовський // ЕСУ / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка, Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України; співголова І. М. Дзюба. – Київ, 2016. –Т. 16: Куз - Лев. – С. 287 : портр.

Лозовський, І. Р. Розвиток важкоатлетичного спорту на Вінниччині [Текст] : (із історії розвитку важкої атлетики на Вінниччині) / І. Р. Лозовський // Важка атлетика на теренах України : 120-й річниці важкої атлетики України – присвяч. / Іван Лозовський, Олександр Довгич. – Київ ; Вінниця, 2017. – С. 101.

Осауляк, В. Його ім’я було першим на афішах : [про відомого борця і тореадора з Тепличчини В. Соловйова-Куценко] / В. Осауляк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. Матеріали XXI Вінниц. історико-краєзн. конф. 25–26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С. 157–161.

Соловйов-Куценко Василь Якович [Електронний ресурс] : [жит. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Соловйов-Куценко_Василь_Якович (дата звернення: 10.05.2025), вільний. – Назва з екрана.

Фурдик, І. Нічия із Піддубним : [про долю борця з с. Петрашівки В. Соловйова-Куценка] / І. Фурдик // Вісті Тепличчини. – 2006. – 5 квіт.

Шаміс, Л. Арена тореадора / Л. Шаміс // Комсом. плем’я. – 1967. – 29 берез. – С. 4.