Новинки краєзнавчої літератури!

             Поля аж червоніли від заграв,

Снаряди били, розлітався щебінь…

А він літав… О, як же він літав!..

Неначе сокіл, рвався в синє небо.

Коли в країну вдерлася війна

І кров найкращих полилась рікою,

У ньому. Мов зірвалася струна, –

Він полетів… Й тоді ще став героєм!..

(Ольга Стасюк)

 Майборода, Т. Взірець безмежної любові до неба й нестримне прагнення до мети : докум. повість про сина / Тетяна Майборода ; ред. Людмила Коваль. – Вінниця : ТВОРИ, 2024. – 96 с. : кольор. фот.

 Нещодавно фонд бібліотеки поповнився новим краєзнавчим виданням «Взірець безмежної любові до неба й нестримне прагнення до мети», яке написала мати Героя України Дмитра Майбороди – Тетяна Майборода. Видання про сина і в пам’ять про нього. Він виконував бойові завдання в зоні АТО та загинув під час одного з таких у 2014 році.

Книгу Тетяна Майборода писала протягом трьох років (2019–2021 рр.) із періодичними перервами через біль.

Це видання про справжніх героїв неба. Заради щасливого майбутнього України вони поклали на жертовний вівтар війни найцінніше – власні життя.

Усі використані під час написання книги документи, не мали і не мають донині грифу «Таємно». Також залучено окремі письмові звернення, газетні дописи та деякі матеріали, які є у вільному доступі.

Майборода Дмитро Олександрович (1980-2014)
Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (2014 р.) посмертно

Дмитру Майбороду було 34 роки. У липні 2014-го український Ан-26 атакували, імовірно, керованою ракетою типу «повітря-повітря». Це сталось на висоті 6500 метрів на Луганщині. Літак почав втрачати керування. На той час захисник мав бойовий досвід: із травня по липень виконав близько тридцяти бойових вильотів у район антитерористичної операції.

Коли зрозуміли, що машину не врятувати, Майборода скомандував залишити літак. Командир екіпажу та його помічник Дмитро Шкарбун до останнього намагались утримати літак, поки екіпаж не вистрибнув із парашутами. Вони вижили, але пілоти – загинули. Літак впав у районі села Давидо-Микільське на Луганщині.

У вересні 2014-го пілота поховали на Алеї Слави Центрального кладовища поруч із Дмитром Шкарбуном.

Посмертно льотчика нагородили званням Героя України. Його рідній бригаді присвоїли почесне найменування «імені Дмитра Майбороди». Вулицю Збишка у Вінниці перейменовано на його честь – вулиця Дмитра Майбороди. У 2015 році Українська пошта випустила серію маркованих художніх конвертів під назвою «Героям Слава!» на честь учасників АТО. Один із поштових конвертів присвячено Дмитру Майбороді. Цього ж року указом Президента України П. Порошенка ім’я Майбороди присвоєно літаку Ан-26 (борт № 35). У липні 2022-го року вінницькому ліцею № 26 присвоїли почесне ім’я Героя України Дмитра Майбороди – випускника цього закладу освіти.

Цікаві книги в краєзнавчому фонді!

 

Я звідтіля, де мій Південний Буг

з моїм Дністром русявим розмовляє.

Між них віками зорана земля є,

в якій наш корінь соками набух.

Із прадідів я улич, подоляк.

Я з гордого, нескореного роду,

що зроду не шукав мілкого броду,

не падав серед бурі в переляк.

Посіяний увесь я в цій землі.

Але зрина душа моя зорею.

І мов росу, між небом та землею

Чумацький Шлях несу я на чолі.

Петро Перебийніс

 

Перебийніс, П. ВиднОколо подільського жайвора : новаторська поезія Петра Перебийноса та її відлуння в укр. літературозн. / Петро Перебийніс ; кер. проєкту і упоряд. Володимир Горлей. – Вінниця : Твори, 2023. – 612 с. : портр., фот. – (Бібліотечка журналу "Вінницький край" ; вип. 48) (Літературне краєзнавство). 

 «ВиднОколо подільського жайвора» – це знакова книга про поета, драматурга, літературознавця, перекладача, публіциста, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України Петра Перебийноса. Вона вперше об’єднує під одними обкладинками поезії та літературно-критичні матеріали самого автора і його колег.

Петро Перебийніс

У доробку Петра Перебийноса більше 30-ти книг, серед яких: «Черковий акорд», «Високі райдуги», «Передчуття дороги», «Світловий рік», «Цивілізація дерев», «Іменини року» тощо.

Наш видатний земляк і сьогодні продовжує плідно працювати на теренах літератури й мистецтва.

Книга «ВиднОколо подільського жайвора» – це своєрідна літературна подорож, яка допомагає читачам повніше, глибше ознайомитися з життям і творчістю письменника.

Це видання багатопланове, найповніше, яке може бути корисним для учнівської та студентської молоді, учителів, бібліотечних працівників, краєзнавців і просто любителів поезії.

Мандруй Вінниччиною!

Садиба Орловського

Поділля здавна вабить своєю багатою, розкішною природою, різноманітними ландшафтами, цікавими витворами людських рук – пам’ятками архітектури різних часів.

На початку ХІХ ст. місцевість де знаходиться сучасна Северинівка складалася з двох сіл – Молохов та Войтівці, й належала поміщику Северину Орловському. У 1808 р. Северин Орловський зносить обидва села і з’являється одне – Северинівка.

Палац-садибу було зведено в Северинівці в XIX столітті Северином Орловським. У 1802–1804 рр. побудовано палац і створено парк у ландшафтному стилі.

Северин Орловський звів палац у формах класицизму, із великим центральним портиком. Поруч в тому ж стилі побудували господарський двір із каретнею, що дійшов до нашого часу. У 1854 р. пожежа повністю знищила другий поверх центрального об’єму. Палац було відбудовано тільки після 1859 р., верхній ярус, що постраждав від пожежі було розібрано. Палац був оздоблений цінними старовинними меблями різних стилів та епох. Була також велика колекція творів мистецтва: картин, порцеляни, декоративних предметів з бронзи, срібла, слонової кістки, нумізматична колекція тощо. Бібліотека нараховувала близько 5 тис. томів. Зброярня містила цінну колекцію старовинної зброї.

Северинівський парк був закладений у 1814 р. Діонісієм Макклером на площі 42 га. В першій половині XIX ст. навколо палацу стояли численні статуї з білого мармуру, що представляли міфологічні постаті. У парку зростають рідкісні представники флори – липа кам’яна, бархат амурський, різновидності спіреї та ін.

В останній чверті XIX ст. садиба належала доньці Северина Орловського – Марії. Останнім дідичем Северинівки був син Януарія і Марії з Орловських Антоній Емерих Соколовський (1880–1954), одружений з Евеліною Марією Собещанською гербу Рогала.

Під час революційних подій 1917 року садиба значно постраждала, була пограбована. Проте більша частина цінних колекцій була вивезена власниками до Вінниці і Києва, звідки під час походу Юзефа Пілсудського 1920 року вони були забрані до Варшави.

У радянські часи тут були школа та лікувальний корпус кістково-туберкульозного санаторію. На даний час тут функціонує Северинівська Лікарня Відновного Лікування. Крім палацу (значно перебудованого), збереглися господарський флігель, мур навколо садиби. На цей час садиба не використовується, стан її задовільний, частина лівого крила була прибудована після Другої світової війни. Навпроти парадного входу зростає вікова липа.

Палацо-парковий ансамбль садиби Орловських має статус пам’ятки культурної спадщини Вінницької області. Занесена до переліку пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення під охоронним номером 74-М.

Книга-подарунок!

 Бібліографічний покажчик – Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.)

 

Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.) : бібліогр. покажч. / упоряд. А. В. Войнаровський, В. В. Черняк. – Хмельницький: ФОП Мельник А.А., 2024. – 96 с.

Відділу краєзнавства ВОУНБ ім. В. Отамановського був подарований бібліографічний покажчик «Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.)» (2024). Упорядники видання: Черняк Василь Васильович, вчитель історії «Білянської гімназії Чернівецької селищної ради» та Войнаровський Анатолій Володимирович, кандидат історичних наук, доцент кафедри культури, методики навчання історії та спеціальних історичних дисциплін ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського.

Бібліографічний покажчик «Юзеф Аполінарій Роллє (Dr. Antoni J.)» вміщує понад 500 назв прижиттєвих, посмертних видань автора українською, польською мовами, переклади його творів. Окремим розділом представлено список літератури про Ю. А. Роллє також вміщено додатки.

Юзеф Аполінарій Роллє (25.09.1829, хутір Генрихівка, Могилівського повіту Подільської губернії – 09.01.1894, м. Кам’янець-Подільський) – польсько-український дослідник, лікар, письменник, громадський діяч, член-кореспондент Краківської академії наук, почесний член Подільської АН (з 1863 р.), дійсний член Подільського губернського статистичного, Подільського єпархіального історико-статистичного комітетів.

Перші публікації Ю. Роллє відносяться до 1855 року. «Gazeta Codzienna» у трьох номерах опублікувала його поезії. Це була перша і остання спроба Роллє на ниві поетичної творчості. У цьому ж році він у друкарні університету святого Володимира видав книгу свого покійного товариша Адама Козачинського. Свої подальші медичні публікації він підписував своїм справжнім ім’ям.

Юзеф Роллє протягом свого життя займався колекціонуванням старожитностей. Мав унікальні колекції порцеляни, монет і медалей, виробів з бронзи, картин, гравюр тощо. Його бібліотека нараховувала кілька тисяч томів раритетних книг, стародруків і рукописів. Друкована спадщина Юзефа Роллє представлена у розділі «Бібліографія праць Ю. Роллє».

Видання розраховане на широке коло поціновувачів історії рідного краю.

Меморіал Слави!

 

Меморіал слави: простір (не)пам’яті

У Вінниці 16 жовтня 2024 р. презентували інформаційний звіт про пошуково-ексгумаційні дослідження місць поховань на Європейській площі м. Вінниці (березень-травень 2023 року).

Вінниця була однією із перших, де в 2022 р. розпочалася активна фаза деколонізації публічного простору.

Ключовим викликом деколонізаційного процесу стало переосмислення домінанти середмістя Вінниці – Меморіалу Слави на площі Європейській. Адже це місце транслювало основні радянські ідеологічні нашарування – прославляння як учасників більшовицької окупації 1920-х років чи «визвольного походу» на Західну Україну, так і тих, хто збройно долучився до боротьби з нацизмом в роки Другої світової війни. А в основі цієї локації були колективні й індивідуальні поховання учасників згаданих подій.

У березні-травні 2023 р., у результаті розкопок, було виявлено 160 людських останків. Прах учасників Другої світової війни було урочисто перепоховано до оновленого Меморіалу борців з нацизмом у м. Вінниці на вул. Київській, інших – на міське кладовище.

Меморіалу борців з нацизмом

У процесі деколонізації Вінницької міської територіальної громади важливим організаційним та комунікаційним вузлом став Музей Вінниці, співробітники якого (О. Федоришен – директор, С. Гула – заступник директора з наукової роботи, кандидат історичних наук) надавали науково-консультаційні послуги з цих досліджень.

Олександр Федоришен

Сергій Гула

За інформацією істориків Музею Вінниці, яку і підтвердили дослідження, традицію поховань на площі Європейській започаткували ще у 1920 році, нівелюючи її первісне призначення як «Міського саду». Тут ховали червоноармійців, членів загонів продовольчої розкладки, чекістів і тільки згодом учасників Другої світової війни.

Результати дослідження знайшли відображення у довіднику «Меморіал Слави: простір (не)пам’яті». Як зазначив директор департаменту культури міської ради Максим Філанчук, він є свідченням масштабної та ґрунтовної наукової роботи.

Львівська пошукова організація «Доля» передала отримані під час демонтажу та розкопок меморіалу знайдені артефакти музею Вінниці для подальшого їх використанні у експозиціях та на стендах музею.

Козацтво!

Козацькі імена на теренах Вінниччини

Пошли нам, Боже, нині Богунів,

Щоб вберегли омріяну Державу,

Щоб виростили лицарських синів,

Щоб воскресили розіп’яту Славу!

Пошли Нечаїв через триста літ,

Які б за Волю встали до загину,

Щоб мудрістю знов потрясли світ,

Щоб над усе любили Україну!!

Євгенія Лещук

 

Історія Вінниччини тісно пов’язана з історією українського козацтва. Тут формувалися перші козацькі ватаги, здобували козацьку славу як прості козаки, так і відомі полководці.

Територія нашого краю стала однією з арен героїчної боротьби українського народу за національне визволення, яка ускладнювалася тим, що Брацлавщина була вкрита цілою системою фортець, де зосереджувалися значні сили польського війська, і боротьба була тут жорстокою.

Декілька козацьких полків стояли у різний час на теренах нинішньої Вінниччини. Це Подільський полк, Чечельницький, Вінницький (Кальницький) на чолі з Іваном Богуном, Могилівський (Подністровський) та Брацлавський під проводом Данила Нечая. Всі ці військово-адміністративні формування пов’язані з іменами, котрі уславили козацтво в піснях, переказах, легендах.

Найвідоміші козацькі полковники: Іван Богун – полковник Кальницький, а потім Вінницький та Данило Нечай – полковник Брацлавський.

Вінниця входила до Кальницького полку, а впродовж 1653–1657 років була його центром.

У березні 1651 року в ході оборони міста Вінниці, 3-тисячний  козацький полк під проводом полковника Івана Богуна розгромив 20-тисячне польське військо, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де гусари потрапили до завчасно підготованої пастки (козаки перед боєм прорубали в кризі ополонки, притрусивши їх сіном та прикрили снігом, щоб не було видно). Битва біля острова Кемпа дістала назву Вінницького льодового побоїща.

Діорама сутички 11 березня 1651 р. з експозиції Вінницького обласного краєзнавчого музею 

фото Медіа-видання VEЖА

Іван Богун також брав участь у боях під Зборовим, Збаражем, Берестечком та Батогом. Він любив Україну понад усе, тому у політичних суперечках відстоював її незалежність до останнього подиху. 

Ім’я Івана Богуна навіки залишилося в пам’яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи.

Портрет Н. Павлусенко "Вінницький полковник Іван Богун"

Брацлавський полк створений на території основної частини Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Очолював полк легендарний полковник Данило Нечай. Він мав такий величезний авторитет серед населення, що за кілька місяців зібрав сорокатисячне військо, в той час коли гетьман Хмельницький мав лише двадцятитисячне. У 1650 р. він незначними силами козацького війська оволодів молдавською столицею Ясси, змусивши молдавського господаря В. Лупула укласти союзний договір з гетьманською державою. На початку 1651 р. Д. Нечай вирішив підняти на Поділлі велике повстання, щоб не допустити повернення сюди поляків.

Данило Нечай

Про Данила Нечая зберігається пам’ять в багатьох історичних джерелах, усній народній творчості. У них він – народний улюбленець і герой, оспіваний і вкритий невмирущою славою.

Цікаві книги у краєзнавчому фонді!

 

Цехова книга містечка Томашполя XVIII – початку XIX століття / Держ. архів Вінниц. обл. ; підгот. до друку Олександр Петренко. – Вінниця : Твори, 2020. – 256 с.

 

У краєзнавчому фонді знаходиться досить цікаве краєзнавче видання «Цехова книга містечка Томашполя XVIII – початку XIX століття» (2020).

Підготував видання до друку заступник директора архіву Олександр Петренко.

У виданні опубліковано визначну документальну пам’ятку ХVIII – початку ХIХ століття – книгу шевсько-римарського й кравецько-кушнірського цехів містечка Томашполя. Книга містить акти записів у цехове учнівство й про його закінчення, судові ухвали, реєстри майстрів, фінансові документи тощо. У додатках подано цехові статути, акт генеральної візити томашпільської Свято-Успенської церкви 1783 року, матеріали судового провадження про скасування цехів і закріпачення цехових братчиків та ін.

Наукова та історична цінність видання полягає в тому, що це єдина цехова книга, яка вціліла з теренів Брацлавського воєводства.

Книга томашпільських цехів становить собою конволют формату ін кварто, зшитий з двох частин і оправлений в шкіряну палітурку. Як окремі розділи можна виділити записи шевського цеху містечка Скали Подільського воєводства, записи шевського і римарського цеху м. Томашполя, записи кравецького і кушнірського цеху м. Томашполя. Записи зі Скали вшиті серед записів шевського цеху м. Томашполя. Книга заповнювалася доволі хаотично, акти почасти вписувалися у будь-якому не заповненому місці, чітка хронологія відсутня, немає розподілу за видами документів. В публікації збережено ці особливості оригіналу.

Значна частина цехових документів не були підшиті в книгу, а зберігалися як окремі аркуші при Успенській церкві.

Зі змісту книги видно, що шевський цех у м. Томашполі був організований вихідцями з м. Скали Подільського воєводства Тодором, Андрієм і Григорієм Баранами.