Панъ Заваркінъ та синъ

 

Музей-кав’ярня «Панъ Заваркінъ та синъ»

 Однією з перлинок у туризмі Вінниці можна вважати Кафе-музей «Панъ Заваркінъ та синъ», який розташований у самому центрі Вінниці. Такої кав’ярні Ви ще не бачили! Адже, це не просто кафе, де можна посмакувати каву та тістечка, це справжній музей.

Кафе-музей «Панъ Заваркінъ та синъ». Фото з мережі "Інтернет"

Приїхавши у Вінницю в 1900 р. з Вапнярки підприємець Мойсей Флігельтуб придбав квартиру  в центрі міста у євреїв братів Гельблу. Згодом він відкрив тут магазин з торгівлі колоніальними товарами, які користувалися неабияким попитом. Торгівля набирала обертів. Не останню роль у цьому зіграла прилеглість до «Поштовки». Саме так лагідно називали головну вулицю міста – Поштову, а нині Соборну, вінничани на початку ХХ століття. Чай, кава, спеції, екзотичні солодощі та інший милий покупцям провінційної Вінниці дріб’язок мали величезний попит, тим більш, що подібних закладів у місті не було.

Кафе-музей «Панъ Заваркінъ та синъ». Фото з мережі "Інтернет"

Постало питання про розширення підприємницької справи. Однак на заваді стала національність Мойсея. Євреїв у Російській імперії від часів її заснування не дуже жалували. За порадою одного з друзів у 1904 році Флігельтуб вихрестився й змінив прізвище та ім’я – став Заваркіним Матвієм. Після цього успіх у бізнесі був гарантований.

У 1914 році Камеральна Частина Кабінету Його Імператорської Величності нагороджує Заваркіна срібним годинником із зображенням імперського орла, а через деякий час – іменним самоваром.

До 1917 року сім’я Заваркіних вважалася однією з найзаможніших у Вінниці. 1918 рік змінив хід подій не лише в країні, родина Заваркіних вимушена була розпродати своє майно майже за безцінь й виїхати до Парижа, пізніше, а у 1922 році – до Америки, де й досі живуть їх нащадки.

Кафе-музей «Панъ Заваркінъ та синъ». Фото з мережі "Інтернет"

В кафе-музеї є колекція самоварів, гасових ламп та цікавих побутових дрібничок того часу, не кажучи вже про унікальні годинники. Один із найбільш дивовижних годинників у світі, запатентований сером Вільямом Конгрівом у 1808 році, також є в колекції у кафе-музея. Ще одна назва цього годинника «Кулька, що котиться». Концепція винаходу полягає у заміні маятника як регулятора руху механізму на кульку, що котиться по похилій площині. Кулька рухається по зигзагоподібній канавці і наприкінці кожного циклу «перекидає» платформу в інший бік та продовжує рух. Точність таких годинників близько +/- 15 хвилин в день.

 

Кафе-музей «Панъ Заваркінъ та синъ». Фото з мережі "Інтернет"

Видатні жінки Вінниччини!

 

Марія Ковач

Марія Якимівна Ковач

(1898–12.04.1979)

Становлення фізкультурно-спортивного руху на Поділлі розпочалося в кінці ХІХ століття. Першою ластівкою Тиврівського спорту можна вважати Марію Ковач.

Марія Якимівна Ковач народилася у 1898 році в м. Гнівань в сім’ї робітника-цукровара Якима Ковача. В 1913 році трапилась біда – батько став інвалідом і семеро дітей залишилося без засобів існування. П’ятнадцятирічна Марія в пошуках заробітку, поїхала до Одеси, де сподівалася влаштуватися вантажницею в порту. Проте судилося інакше. Реклама привела її до атлетичного залу «Уніон стар». Особисте знайомство з атлеткою Кривошеєвою змінило її долю. За рекомендацією подруги, Марія поїхала до фахівців з французької боротьби у Петербург.

Вродлива, фізично розвинута юнка справила неабияке враження на знавців жіночого спорту. Дівчина підписала контракт з директором жіночого чемпіонату з боротьби Алексом Мюллером.

Після невеликої й напруженої підготовки Марія Ковач починає успішно виступати на манежі петербурзького цирку. П’ятнадцятирічна атлетка, на ймення «Лілі», стала сенсацією та справжнім кумиром публіки. Марія перемагала зірку манежів Кельт з Шотландії, болгарку Гловчеву, Василеско з Румунії.

У 1915 році в Києві за рекордної кількості глядачів перемагає чемпіонку світу з Ревеля Кармен Гіральді. В 17 років заволоділа чемпіонським титулом!

Але блискуча спортивна кар’єра виявилася недовгою. Рішече відмовивши Мюллеру виїхати з ним за кордон, на початку Першої світової війни Марія переїхала до Жмеринки, вчилась на місцевих курсах медсестер, які організував Д. Заболотний. Згодом працювала медсестрою в санітарному поїзді Південно-Західного фронту та сестрою-жалібницею Гніванського шпиталю, була бійцем корпусу Червоного козацтва. Після громадянської війни опанувала фах друкарки. У 1923 р. Марія вийшла заміж за О. Вербовенка – поштового службовця, пізнала долю дружини репресованого. Довелося самій виховувати сина та дочку. Чоловік загинув у роки сталінських репресій. У 1958 р. його було реабілітовано. У голодні 1932–33 роки Марії Ковач, щоб вижити, довелося продати всі свої золоті та срібні нагороди, залишивши собі на згадку тільки срібний годинник фірми «Омега». Починаючи з 1937 р. і до самої пенсії, жінка працювала друкаркою у Вінницькому обласному цукротресті. Пережила фашистську окупацію.

Незважаючи на складну життєву долю, любов до спорту зберегла все життя. Серед чотирьох онуків, саме онучку вчила техніці боротьби, ще в поважному віці могла виконувати вправу «міст». Довго залишалася міцною й енергійною.

Марія Якимівна Ковач (Вербовенко) померла 12 квітня 1979 року у Вінниці на 81 році життя.

Чимало документальних матеріалів про життя Марії Ковач зберігається у Вінницькому краєзнавчому музеї та державному архіві Вінницької області.

Хочеться, аби пам’ять про першу українську чемпіонку світу з жіночої клясичної боротьби, людину добру й завжди усміхнену, довго береглася серед українського загалу й передавалася молодим поколінням.

Рекомендована література:

Барський, М. Перемагала бика, зубами гнула залізо : [про важкоатлетку Марію Ковач] / М. Барський // Вінниц. газ. – 2012. – 13 листоп. – С. 5.

Вацеба, О.  Унікальна жінка – Марія Ковач : [про першу українську чемпіонку світу подолянку Марію Ковач (Вербовенко)] / О. Вацеба  // Науковий світ. – 2004. – № 4. – С. 30.

Вітковський, В. Дівчина, яка поборола бика / Вадим Вітковський // Істор. калейдоскоп. – 2017. – № 1. – С. 16–17 : фот.

Вітковський, В. Юна красуня проти андалузького бика : [про чемпіонку світу з французької боротьби М. Я. Ковач] / В. Вітковський // Вінниччина. – 2010. – 11 серп. – С. 11 : портр.

Ковач Марія Якимівна [Електронний ресурс] : [жит. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ковач_Марія_Якимівна (дата звернення: 08.06.2024), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 03.11.2018.

Лозовик, М. Перша ластівка (спортивно-життєвий шлях Марії Ковач) / Михайло Лозовик, Іван Романюк // Перша Тиврівська науково-краєзнавча конф., 1 груд. 2015 р. – Вінниця, 2015. – С. 201–204.

Лозовський, І. Р. Ковач Марія Якимівна : [псевдонім – Лілі. Борець, чемпіонка світу з класичної жіночої боротьби. Уродженка м. Гнівань, нині Тиврівського району Вінницької області] / І. Р. Лозовський, О. М. Вацеба // Енциклопедія сучасної України / Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України; співгол. редкол. І. М. Дзюба. – Київ, 2013. – Т. 13: Киї - Кок. – С. 549 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Скорук, П. Марія Якимівна Ковач : [циркова актриса, атлетка] // Вінниця: намисто павутинь пам'яті / Петро і Поліна Скоруки. – Вінниця, 2022. – Т. 4. – С. 71–74 : фот.

Спортивна слава Вінниччини : [про М. Я. Ковач, В. Я. Куценка, О. Мазура, М. Гавриш, Ю. Рябчинську] // Вінниччина. – 2012. – 24 лют. – С. 8 : портр.