На захист української мови

Нещодавно у фонди ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва влилася нова книга відомого письменника, професора Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського Анатолія Подолинного “Тільки б голос твій чути…”(Вінниця, 2009).

Тут в науково-популярних, нарисових, новелістичних творах йдеться про тернисту долю рідного слова. Більшість розділів видання розкривають характерні подробиці непростого функціонування української мови. Подано цікаві матеріали, пов’язані з творчістю письменників, науковців, акторів, тих, хто безпосередньо плекав рідне слово, не дав йому загинути ні в таборах смерті, ні в еміграції. Є у книжці захопливі нариси про лексичне, фразеологічне багатство мови, її красу та чарівність, безмежні можливості світовідтворення.

Не залишає байдужим жоден матеріал цієї багатої на факти праці. Варто назвати бодай декілька характерних есеїв, зокрема: “Баба Настя” (про фольклористку Настю Присяжнюк), “На мову нема в’язниці”, “Мовчимо українською мовою” (про життя та творчість поета Віктора Коржа), “Мова на горищі” (про найповнішу картотеку української мови, яку в Національній академії наук було фактично знищено), ”Мова і душа” (із щоденника Корнія Чуковського “Я обкладений хохлацькими книжками, читаю, і дивно: починаю думати по-хохлацькому, і ще дивніше: мені хохлацькою мовою (як цілий день начитаюся) сни сняться; і ще дивніше: ті хохлацькі вірші, які я знав з дитинства і які я тепер цілком, цілком забув, позатуляв Блоками і Брюсовими, тепер випливають у пам’яті, згадуються, і їду на лижах і раптом згадаю Гулака, або Квітку, або Куліша. І ще дивніше: в характері моєму виступило – як настрій, відтінок – удавання наївного, простодушного і т. д. Ось: не лише душа творить мову, але й мова (частково) творить душу”).

Інший видатний письменник Іван Огієнко написав: “Мова – то серце народу: гине мова – гине народ”.

То ж дбаймо про свою душу і шануймо серце.

Шановні відвідувачі нашої сторінки, нам цікаво знати Ваші думки з приводу нового видання на захист української мови.

Парижанка з Погребища

Якось у 1832 р. Оноре де Бальзак отримав маленького листа з Одеси. І, можливо, не прочитав би його зовсім, якби не помітив, що на конверті не було зворотної адреси. У кінці листа був таємничий підпис «Незнайомка»...

Авторка листа, Евеліна Ганська походила зі старовинного, але небагатого польського роду Ржевуських. Народилася вона 1801 р. в містечку Погребище, рано одружилася з Вацлавом Ганським, який був старший за неї на 20 років.

Уже у наступному листі до Бальзака Евеліна відкриває своє ім'я. Так розпочалося їхнє листування. Вона, молода тридцятирічна жінка, знайшла у ньому краплину кохання, якого не отримала в шлюбі. З часом листування переросло у закоханість. Але зустрітися вони змогли тільки через рік, у 1833 р., у Швейцарії, а поєднати свої долі майже через 17 років.

14 березня 1850 р. у костелі св. Варвари в Бердичеві відбулося вінчання Евеліни і Оноре де Бальзака. На жаль, їхнє подружнє життя тривало всього кілька місяців...

Про долю однієї із славетних муз Вінниччини в житті письменників знайомить публікація: Телефус, Т. Подільська жінка у долі Оноре де Бальзака // Вінницький альбом. 1999: Літературно-художній та історико-краєзнавчий альманах. – Вінниця, 2000. – С. 50-56.

Крім того, у нашій книгозбірні є ще ряд матеріалів і документів, які розкривають історію цього трагічного кохання.

Подільська вишивка

В ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва у відділі літератури та інформації виробничого профілю пройшов День народного майстра під назвою «Я рідний край та мову солов’їну у вишивку свою вплела…».

Окрасою свята були роботи найкращих майстринь Вінниччини: Галини Данилюк, Євдокії Чугунової, Любові Шаламай, Євгенії Круглової. Вишивальниці радо ділилися секретами майстерності з усіма охочими.

У цих подільських вишивках — частинка життя їх авторів, відчуття кольору та гармонії, знання про природу людського буття, багата символіка.

Отож, сьогодні мусимо збирати все втрачене і розкидане, закладати старі і свої нові символи у вишивку, бо так було споконвіку.

З історією подільської вишивки гостей заходу познайомила Алла Ліпська науковий співробітник краєзнавчого музею.

Працівники відділу підготували цікаву, книжково-ілюстративну виставку «Над світом українська вишивка цвіте...» - один із її розділів «Рушники вишивані з Подільського краю: Тут вплелися жита і квітучі сади, І пташині гаї, і пісні водограю» присвячений історії розвитку та техніці подільської вишивки.

66 річниця визволення Вінниччини

Події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. вражають своїм трагізмом, силою народного духу, величчю всенародного подвигу.

Захопивши влітку 1941 р. Вінницьку область, німецько-фашистські загарбники встановили тут особливо жорстокий окупаційний режим. Реалізовуючи свої людиноненависницькі плани, нацисти приступили до створення на вінницькій землі спеціального району Форстенштадт, який передбачали заселити виключно німецькими колоністами. Місцеве ж населення розглядалось ними як раби і підлягало фізичній ліквідації та знищенню непосильною працею. Всього під час окупації німецько-фашистські загарбники замордували до смерті понад 160 тисяч мирних жителів, майже 73 тисячі мешканців області насильно вивезли на нацистську каторгу.

Тому з такою радістю зустріли мешканці області свою визволительку – Червону Армію. Бої за визволення Вінниччини тривали з кінця грудня 1943 р. по 26 березня 1944 р. включно. В них брали участь тринадцять армій, майже півмільйона радянських воїнів. Було розгромлено до 20 ворожих дивізій, знищено і взято в полон 95 тис. гітлерівських солдатів та офіцерів.

За ратні подвиги, проявлені під час звільнення нашої області від нацистських загарбників, 126 воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу, п’ятеро із них – уродженці Вінниччини.

10 Героїв Радянського Союзу полягли смертю хоробрих в боях на вінницькій землі ; ще 14, здійснивши на ній ратний подвиг, удостоїлись цього звання посмертно.

Більше двадцяти військовим частинам та з'єднанням, що особливо відзначились у боях за Вінниччину, присвоєно почесні найменування “Вінницьких”, “Жмеринських”, “Вапнярських”, “Дністровських”.

На честь подвигу визволителів міста над Бугом, визнання їхніх заслуг перед Вітчизною Москва неодноразово салютувала переможцям.

До цієї знаменної дати у житті нашого краю та 65-річчя Великої Перемоги відділом літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва у вестибулі 4-го поверху (основний корпус) влаштована книжково-ілюстративна виставка “Вінниччина у Великій Вітчизняній війні”.

Документи, представлені до уваги користувачів, розповідають про жахіття окупаційного періоду на Вінниччині, організацію підпільного і партизанського руху, бойові дії Червоної Армії за звільнення краю від нацистів, участь вінничан на різних фронтах війни. Окремо представлено біографічні дані про Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях на території Вінницької області. Завершує виставку розділ про вшанування пам’яті визволителів “Жити і пам’ятати”.

Запрошуємо вас, шановні вінничани, ознайомитися з літературою, яка розкриває одну з трагічних сторінок нашого краю.

Державна пересувна опера Правобережжя

А чи відомо вам, що історія Донецького академічного державного театру опери та балету ім. А. Солов'яненка тісно пов'язана з театральним життям Вінниччини кінця 20-х років минулого століття.

З метою познайомити робітничий клас України з досягненнями радянського (зокрема українського) оперно-балетного мистецтва в 1928 році у Вінниці було створено Державну пересувну оперу Правобережжя. До її складу увійшли відомі українські оперні співаки: Ахматова, Іскра-Озерська, Загуменний, Манько, Єтроганов та ін. Режисером був О. Райський, диригентом О. Єтроганов та Поповський, художники: Ритвін, Гвоздков.

До репертуару опери входили твори українських, російських і зарубіжних композиторів. Серед них: “Білий рейд”, “Купало”, “Тарас Бульба”, “Кармелюк”, “Тоска”, балет “Пан Каньовський” та інші, - усього 11 опер та 4 балети.

На Вінниччині пересувна опера проіснувала 12 місяців і у повному складі переїхала до Донецька. На її базі у березні 1932 року в місті Луганську і було утворено Донецький театр опери і балету.

Про історію пересувної опери Правобережжя України та її вистави у Вінниці розповідає газета Червоний край (1930, 15 вересня, 25 вересня), пізніше переіменована в Ленінський шлях (1930, 1 жовтня, 8 жовтня, 12 жовтня).

Нові краєзнавчі видання

що надійшли до Вінницької ОУНБ ім. Тімірязєва у 2009 році

Моя земля — земля моїх батьків.
Із неї я корінням проростаю.
Слова-накази прадідів-дідів,
Мов долю перелистую-читаю.

Моя земля — земля моїх батьків.
Торкаюсь серцем свого родоводу.
То є історія мого народу,
Початок витоків моїх шляхів.
Моя земля — земля моїх батьків.

Володимир Горлей