Уродженці Вінниччини!

                  Невтомний сподвижник і оптиміст : Стукан Віктор Євграфович

художник, скульптор, меценат, заслужений художник України

Серед митців міста над Бугом, чиї імена вже давно на слуху, – скульптор Віктор Стукан. Народився він 18 червня 1960 р. в с. Малий Митник Хмільницького району.

Художню діяльність Віктор Стукан розпочав в 1982 році після проходження строкової служби. Закінчивши Вінницькі художні курси та здобувши фахову освіту проживає і працює у Хмільнику.

На рахунку Віктора Стукана понад 70 пам’ятників роботи монументального мистецтва з яких 8 пам’ятників Т.Г. Шевченку. Серед останніх напрацювань майстра є не лише пам’ятники, але й цілісні композиції.

Став переможцем конкурсу на виготовлення пам’ятника «Т. Г. Шевченко» в смт Літин (2013 р.), переможець конкурсу на виготовлення пам’ятника «Ніколі та Пелагеї Терещенкам» у м. Глухів Сумської обл. (2014 р.).

До 23-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2014 р. на Першому національному каналі було названо три найкращі пам’ятники Т. Г. Шевченку, відтак пам’ятник у м. Хмільнику посів 3-тє місце із 1250 пам’ятників, які встановлені по всій Україні та за її межами. Став переможцем конкурсу на виготовлення пам’ятника «Героям АТО» у м. Білопілля Сумської області.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку, м. Хмільник. Фото з мережі "Інтернет"

Варто зазначити, що Віктор Стукан безкоштовно виготовив 6 монументальних пам’ятників, які встановлені на території Хмільницького району.

Стукан Віктор Євграфович – скульптор, меценат, Заслужений художник України, Почесний громадянин міста Хмільника та Хмільницького району, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, має чимало відзнак міського та обласного рівня. Указами Святійшого Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета у жовтні 2017 року нагороджений Орденом Святого Миколи Чудотворця ІІІ-го ступеня та у березні 2018 року – Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня. 12 липня 2018 року Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет за заслуги з відродження духовності в Україні, утвердження Помісної Української Православної Церкви своїм Указом нагородив нашого земляка орденом святого Юрія Переможця.

Віктор Стукан. Фото з мережі "Інтернет"

Пам'ятник Матері, м. Хмільник. Фото з Вікіпедії

Географія мистецьких робіт художника не обмежується лише подільським краєм. Його роботи прикрашають міста і села Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Сумської, Харківської, Черкаської областей тощо.

Лише на хмільницькій землі – понад три десятки пам’ятників, створених руками майстра. Це пам’ятник Т. Г. Шевченку в місті Хмільнику, пам’ятник Матері – берегині роду людського, пам’ятний знак жертвам голодоморів та політичних репресій у м. Хмільнику…

Пам'ятник Героям АТО, м. Білопілля Сумської обл. Фото з Вікіпедії

Уродженці Вінниччини!

 

Соловйов-Куценко Василь Якович.
Фото з сайту Федерації греко-римської боротьби України 

Подільський богатир (тореадор)

Соловйов-Куценко Василь Якович

Українська земля щедра на самородків, справжніх лицарів та переможців. Таким був відомий борець і тореадор Василь Якович Соловйов-Куценко. Надзвичайно бурхливим було життя подільського богатиря.

Народився він у селі Петрашівка, Теплицького (нині Гайсинського) району на Вінниччині 28 березня 1886 року у простій багатодітній селянській родині. Разом з батьками, сестрами й братами важко працював на землі. А ще – ріс надзвичайно сильним, спритним і неординарним хлопчиком. 

Після декількох років поневірянь, важкої та виснажливої праці, молодий юнак набрався сили, змужнів і волею випадку потрапив на арену Одеського цирку. Завдяки унікальній природній силі, феноменальним борцівським здібностям, які розвив у ньому родоначальник спортивної боротьби тренер Владислав Питлясинський, в минулому сам борець, керівник школи фізичного розвитку в м. Одесі, хлопець з простої селянської сім’ї досяг вершин борцівської слави.

В 1909 р. в Кишеневі переміг чемпіона світу італійця німецького походження Ганса Дікмана. В 1922, 1923, 1924 рр. отримав звання Червоного чемпіона.

А далі робота в цирках: Мінськ, Оренбург, Ташкент, Ашхабад, Пенза, Вологда, Махачкала і т. ін. Його оплесками зустрічали в Європі. У його циркові програми входили такі номери, як боротьба з биками, «людина-міст», коли по платформі, яку він тримав на собі, проїжджали вантажні і легкові автомобілі з пасажирами. На його грудях місцеві молотобійці розколювали кам’яні брили вагою по 50 пудів. Слава про богатиря Куценка так сколихнула всіх, що ним навіть зацікавився Григорій Распутін. Останню свою почесну стрічку переможця одержав у 1940 р., коли вже мав 54 роки.

Василеві Яковичу доводилося зустрічатися на килимі з такими всесвітньо відомими борцями, як Петро «Урсус» Янковський, Іван Шемякін, Глинкін, Григорій Кащеєв, Станіслав Збишко-Циганевич, Георг Гаккеншмідт та іншими. Боровся з ними як рівний з рівними добиваючись перемоги, або нічиєї.

Потім війна, важкий шлях на батьківщину у рідну Петрашівку. Поранений, але не зламаний, до кінця свого життя залишився вірний батьківській землі.

В 1967 році про Василя Яковича був знятий кількахвилинний кіносюжет, що вийшов у кіножурналах «Новости дня» та «Радянський спорт». За рік до смерті в 1970 р. Василь Якович виступив перед учнями та викладачами Теплицького СПТУ, жителями Теплика.

Захоплювався виготовленням вина, різних напоїв із вишень, черешень, малини, смородини. Сам ніколи не пив, але любив пригощати гостей. Дуже захоплювався читанням художньої літератури, газет, міг довго вести дискусії на політичні теми. У 70 ще вигинав руками підкови, а в 82 роки він ще жонглював багатопудовими гирями, виконував різні атлетичні вправи. Все життя був пристрасним пропагандистом спорту. Свою хату перетворив на музей спортивної слави, де на почесному місці лежали збережені афіші, фото, дипломи, чемпіонські пояси, стрічки.

Помер великий чемпіон 29 червня 1971 року, похований на сільському кладовищі. Отак закінчилось життя неординарної людини, легенди, яскравої особистості.

Знаймо наших легендарних земляків!

 Бібліографія:

Волошенюк, І.  Чемпіон сили : [факти біографії борця зі світовим іменем з с. Петрашівка Теплиц. р-ну В. Соловйова-Куценко] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2007. – 20 січ. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Горбунь, О. Богатир із Петрашівки : [про легендарного українського атлета, видатного борця Василя Куценка (псевдонім Анатолій Соловйов)] / О. Горбунь // Сіл. вісті. – 2011. – 31 трав. – С. 3.

Ковтун, А. Василь Куценко – богатир із Петрашівки [Електронний ресурс] : [жит. шлях] / А. Ковтун // Федерація греко-римської боротьби України : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://borba.com.ua/news/4005-vasil-kucenko-bogatir-z-petrashvki.html (дата звернення: 10.05.2025), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 13.06.2023.

Кривоніс, О. Пам’яті Соловйова-Куценка : [міжнародний турнір серед дітей та молоді з греко-римської боротьби пам’яті відомого борця-земляка] / Олег Кривоніс // Вінниччина. – 2018. – 4 квіт. – С. 2.

Лозовський, І. Р. Куценко-Соловйов Василь Якович : [борець, чемпіон світу 1906, 1930-і рр.] / І. Р. Лозовський // ЕСУ / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка, Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України; співголова І. М. Дзюба. – Київ, 2016. –Т. 16: Куз - Лев. – С. 287 : портр.

Лозовський, І. Р. Розвиток важкоатлетичного спорту на Вінниччині [Текст] : (із історії розвитку важкої атлетики на Вінниччині) / І. Р. Лозовський // Важка атлетика на теренах України : 120-й річниці важкої атлетики України – присвяч. / Іван Лозовський, Олександр Довгич. – Київ ; Вінниця, 2017. – С. 101.

Осауляк, В. Його ім’я було першим на афішах : [про відомого борця і тореадора з Тепличчини В. Соловйова-Куценко] / В. Осауляк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. Матеріали XXI Вінниц. історико-краєзн. конф. 25–26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С. 157–161.

Соловйов-Куценко Василь Якович [Електронний ресурс] : [жит. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Соловйов-Куценко_Василь_Якович (дата звернення: 10.05.2025), вільний. – Назва з екрана.

Фурдик, І. Нічия із Піддубним : [про долю борця з с. Петрашівки В. Соловйова-Куценка] / І. Фурдик // Вісті Тепличчини. – 2006. – 5 квіт.

Шаміс, Л. Арена тореадора / Л. Шаміс // Комсом. плем’я. – 1967. – 29 берез. – С. 4.

Уродженці Вінниччини!

Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові…

В. Стус

 

6 січня 2025 року Вінниччина відзначає 87-річчя від дня народження нашого видатного земляка, українського поета, літературознавця, критика, філософа, громадянина-патріота, політв’язня, лауреата Шевченківської премії, Героя України – Василя Семеновича Стуса.

Він був активним представником культурного руху шістдесятників,  одним із найактивніших дисидентів.

Для Вінниччини постать Василя Стуса є гордістю та взірцем. Читаючи його твори, вчишся патріотизму, великої любові до своєї Батьківщини, свого народу. Василь Стус належить до тієї славної плеяди імен, без яких важко уявити собі вершинні досягнення української літератури XX століття.

Василь Стус жив і загинув, аби український народ мав свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру.

Василь Стус – справжній син українського народу. Нехай пам’ять про нього пробуджує у нас волю і справедливість, а його криниця творчості відкриває свої глибини добрим людям.

Уродженці Вінниччини!

Матковський Володимир Михайлович

 

Народний артист України – Володимир Матковський!

Подільська земля багата не тільки своїми родючими полями та квітучими садами, але й талантами. Таким талантом є уродженець Вінницької області – народний артист України Володимир Матковський!

Народився Володимир Михайлович Матковський 5 лютого 1936 р. у с. Ольгопіль Чечельницького району (тепер Ольгопільської СТГ Гайсинського району) Вінницької області.

Ще з дитинства Володимир любив грати, ставити з друзями невеличкі вистави. Він гарно вчився в школі, співав у шкільному хорі. Після школи працював в Ольгопільському будинку культури, організовував свята. Володимир Матковський захотів стати актором після відвідин Вінницького музично-драматичного театру ім. М. Садовського.

Після цього Володимир Михайлович навчався у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Закінчивши інститут у 1959 р., почав працювати у Вінницькому музично-драматичному театрі ім. М. Садовського. Він володів унікальним голосом та створював унікальні образи на різнопланові ролі.

Дебютував Володимир Матковський на сцені Вінницького театру у виставі «Кухарка» А. Софронова в образі сільського балагура-поета й баяніста Андрія Пчілки.

Акторський темперамент молодого Володимира тяжів до героїчної драми. В ролях такого плану найбільше й розкрився його драматичний талант.

Основні ролі, які грав Володимир Матковський:

«Наталка Полтавка» В. Котляревського, роль Виборного;

«Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, роль Карася;

«Гайдамаки» за Т. Г. Шевченком, роль Яреми;

«Биндюжник і король» за І. Бабелем, роль Менделя Крика;

«Марина» М. Зарудного, роль Назара;

«Циганський барон» Й. Штрауса, роль Зупана;

«Моя чарівна леді» Ф. Лоу, роль Альфреда Дулітла;

«Баядерка» І. Кальмана, роль Філіпа.

Неодноразово бував на гастролях з театром по Вінниччині, виступав майже в кожному селі.

Роботам Володимира Матковського завжди були притаманні професійна майстерність, психологічна вірогідність, точність характеристик.

Вінницькому театру Володимир Матковський віддів понад 50 років свого життя. За ці роки йому вдалося створити більше 100 переконливих і яскравих образів у музичних та драматичних виставах. Був нагороджений багатьма державними нагородами.

Помер актор 4 червня 2009 року.

Уродженці Вінниччини!

Антон Мичак

 

Кандидат геологічних наук, краєзнавець

Антон Мичак

 

Антон Мичак – геолог, географ, краєзнавець, кандидат геологічних наук. Член Вінницького земляцтва у Києві.

Цього року Антону Григоровичу виповнилось 70 років.

Народився Антон Григорович Мичак 9 березна 1953 року в селі Хоменки (тепер Джуринської СТГ) Жмеринського району Вінницької області. Закінчив вісім класів місцевої середньої школи, а потім навчався в Республіканській середній школі-інтернаті спортивного профілю в м. Київ. Деякий час працював викладачем фізичного виховання у Хоменській середній школі.

З 1972 до 1974 служив в армії. Після демобілізації навчався на географічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка. Після закінчення вузу працював у Київському відділі Інституту геології та розробки паливних копалин АН СРСР. Тривалий час займався пошуками нафти та газу в Українських Карпатах.

З 1991 р. Мичак А. Г. є старшим науковим співробітником відділу аерокосмічних досліджень геології Центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України, а за сумісництвом працює на посаді доцента Українського гуманітарного інституту (Київ).

Антон Григорович – автор понад 70 друкованих праць.

Окрім численних фахових наукових публікацій, він є співавтором (разом з В. М. Струком) краєзнавчих книг: «Хоменки : історичні нариси» (1998 р.) та (разом з М. Ф. Купчишиним) «Шаргородщина. Сторінки історії» (2002 р.).

Поштовхом для вивчення історії рідного краю стала трагічна доля діда Яреми Пендюра, безневинно репресованого в 30-х роках і реабілітованого в 1956 р.

Антон Мичак продовжує вивчати історію краю та його геолого-георгафічну будову.

 

Рекомендована література:

 Мичак, А. Г. Глибинна геологічна будова, перспективи нафтоносності Українських Карпат та Передкарпатського прогину за результатами аерокосмогеологічних методів досліджень : дис... канд. геол. наук: 05.07.12 / Мичак Антон Григорович ; НАН України, Ін-т геол. наук. – Київ, 1998. – 135 с.

Мичак, А. Хоменки : історичні нариси / А. Мичак, В. Струк ; авт. проекту В. Безносюк. – Київ, 1998. – 111 с.

Купчишин, М. Ф. Шаргородщина. Сторінки історії / Михайло Купчишин, Антон Мичак. – Київ : Техніка, 2002. – 320 с. : фот.

***

Мичак, А. Г. Космічний моніторинг, контроль теплового поля звалищ побутових відходів (на прикладі Грибовицького сміттєзвалища) / А. Г. Мичак, В. Є. Філіпович, Р. М. Шевчук // Рекультивація полігонів і сміттєзвалищ: проблемні питання та кращі практики : зб. матеріалів Нац. форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології», 7–8 листоп. 2019 р., м. Святогірськ, Донецька обл. / відп. ред. Т. В. Тимочко. – Київ, 2019. – С. 53–57 : фот.

***

Гальчак, С. Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] / С. Гальчак // Краєзнавці Вінниччини : Біографії. Бібліографія. – Вінниця, 2005. – С. 130.

Гальчак, С. Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі : XIX – поч. XXI ст. / Сергій Гальчак. – Вид. 2-ге, допов. – Вінниця, 2013. – С. 678–679. – Бібліогр. в кінці ст.

Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] // Шаргородщина. Сторінки історії / Михайло Купчишин, Антон Мичак. – Київ, 2002. – С. 315 : фот.

Нагребецький, А. Мичак Антон Григорович : [біогр. довідка] / А. Нагребецький // Іменами багата земля Шаргородська / Анатолій Нагребецький. – Вінниця, 2014. – С. 332 : фот.

Уродженці Вінниччини!

 

Микола Гнисюк

Фотограф з подільської глибинки

Микола Гнисюк

 

Сама прекрасна поверхня землі – людське обличчя.

Омар Хайям

 

Я знімаю людей. Але знімаю їх завжди як пейзаж. Як вічний пейзаж.

Я пам’ятаю всіх кого знімав. Пам’ятаю їх імена, пам’ятаю слова, які вони говорили, пам’ятаю звуки, які були при зйомці…

Микола Гнисюк

 

Микола Гнисюк – фотомайстер зі світовим ім’ям. Він входить у сто найкращих фотографів світу. Перший фотограф, запрошений на 60-й ювілейний вечір вручення премії «Оскар», лауреат багатьох міжнародних виставок.

Його по праву вважають метром фотографії. Сорок років він не розлучався з фотокамерою і всі ці роки знімав світ кіно.

Гнисюк Микола. Фото з мережі "Інтернет" 

Народився Микола Володимирович Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці (тепер Мурованокуриловецька МТГ) Вінницької області, в бідній селянській родині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією також захопився у шкільні роки, коли мама подарувала йому фотоапарат.

У 14 років Микола Гнисюк переїхав до Риги. Там став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу. Пізніше, на Ризькій кіностудії, була вакансія проявника плівки. Миколу взяли на роботу, згодом він закінчив курси асистента оператора. Коли він працював помічником оператора у фільмі відомого латвійського режисера та фотографа Гунара Гінде «Руки», йому дали фотоапарат та запропонували зробити декілька знімків. Побачивши результат, Гунар був настільки вражений, що послав Гнисюка за шампанським. Юнак поцікавився, у кого день народження, на що режисер відповів: «У тебе! Сьогодні народився новий фотограф!».

Сестри Сумські: одна родина, різні долі. Фото з мережі "Інтернет"

Персональні виставки фотохудожника відбувалися в багатьох країнах. У Лос-Анджелесі її відкривав відомий актор Роберт Де Ніро, зазначивши: «Я вперше зустрів людину, яка так любить тих, кого фотографує, і робить це так майстерно».

Грачі прилетіли, (1964 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Він знімав знаменитих Френсіса Копполу, Софі Лорен, Жана Поля Більмондо, Жерара Депардьє та багатьох інших. Він знімав пейзажі і натюрморти, проте передусім вважав себе портретистом. Фотограф був упевнений – знімати потрібно так, щоб потім з тобою вітались.

Софі Лорен. Фото з мережі "Інтернет"

Попри всі заслуги, Микола Гнисюк залишався людиною скромною. Любив своє село. Обов’язково приїжджав до батьків.

1 лютого 2007 року, після тривалої хвороби, митець пішов з життя. Його дружина Надія Майданська передала Вінницькому обласному краєзнавчому музею 65 експонатів, а також створила Благодійний фонд Миколи Гнисюка та зняла про чоловіка фільм.

Надія Майданська. Фото з мережі "Інтернет"

Виставка "Серце у кадрі" (2011 р.). Фото з мережі "Інтернет"

Багато вінничан лише нещодавно відкрили для себе ім’я фотомайстра завдяки виставці у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї «Серце у кадрі» (2011 р.). Вперше в Україні широкий загал познайомився з унікальним доробком Майстра, світлини якого раніше демонструвалися на міжнародних виставках у багатьох країнах світу, а на його малій Батьківщині до цього часу були відомі лише вузькому колу фахівців.

 

Рекомендована література:

Гнисюк Микола Володимирович [Електронний ресурс] : [жит. і твор. шлях] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гнисюк_Микола_Володимирович (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 08.11.2022.

Калюжко, С. Один з кращих фотографів світу народився у маленькому селі на Вінниччині : [М. Гнисюк] / Соломія Калюжко // 33-й канал. – 2021. – 2 черв. – С. 10 : кольор. фот.

Семенко, Л. Майстер портрета зі світовим іменем : [про фотомайстра М. Гнисюка] / Л. Семенко // Вінниц. край. – 2011. – № 3. – С. 132–137 : фот.

Серветник, В. Гнисюк Микола Володимирович : [укр. фотограф] // Люди твої, Мурованокуриловеччино / Василь Серветник, Віталій Тучинський. – Вінниця, 2020. – С. 29–30 : фот.

«Серце у кадрі» : [під такою назвою у Вінниц. обл. краєзнав. музеї відкрилась перша на батьківщині персон. вист. робіт фотомитця М. Гнисюка] // Вінничанка. – 2011. – № 2. – С. 13 : кольор. фот.

Скрипник, В. Його виставку відкривав сам де Ніро : [про фотохудожника М. Гнисюка] / В. Скрипник // RIA. – 2011. – 19 січ. – С. 6 : кольор. фот.

Чебан, О. Видатний фотограф Микола Гнисюк вважав себе портретистом : земляки-вінничани присвятили майстру експозицію в обласному музеї / Олег Чебан // Урядов. кур’єр. – 2013. – 24 січ. – С. 7. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/vidatnij-fotograf-mikola-gnisyuk-vvazhav-sebe-port/ (дата звернення: 17.06.2023), вільний. – Назва з екрана.