Подільський каменотесний промисел!

 

Каменотесне мистецтво Вінниччини

Однією з причин розвитку каменярства на території України є значна наявність покладів каменю. Широке використання цього матеріалу на Вінниччині – цілком природне явище, оскільки тут знаходиться чимало кар’єрів із пісковиком, доступним для видобутку та подальшої обробки.

В середині ХІХ ст. у зв’язку з різкими змінами соціально-економічних умов та швидкого поширення нового будівельного матеріалу – цементу – подільський каменотесний промисел почав терпіти збитки і майже повністю згорнув своє виробництво. Але місцеве населення аж до початку ХХ ст. продовжувало оформлення садиб, криниць, громадських будівель та ін., які й досі виконують свої практично-естетичні функції й використовуються сільськими жителями.

У серпні 1985 р. на території садиби Альошкіних в селі Букатинка Вінницької області відбувся перший експериментальний (пробний) пленер скульптур малих форм в Україні, учасниками якого стали професійні художники. У букатинському кар’єрі професійні митці безпосередньо контактували з майстрами-каменотесами, активно навчалися методами обробки каменю за допомогою традиційного набору інструментів. Відбулася практична спроба відродження і продовження народного каменотесного мистецтва.

У 1986 р. пройшов перший в Україні офіційний скульптурний пленер з дерева (дуб) у місті Тростянець (Сумська область). Через місяць відбувся перший пленер з такого матеріалу, як камінь (пісковик), під назвою семінар-практикум скульпторів і народних майстрів «Подільський оберіг» у Буші на території державного історико-культурного заповідника «Буша».

Парк скульптур. Буша

У 2006 р. був проведений симпозіум каменотесного мистецтва «Буша-Пороги-2006» з ініціативи НСМНМУ (Національної спілки майстрів народного мистецтва України), під час якого відбулося художнє опорядження бушанського джерела та створення скульптури «Козак-характерник».

Симпозіум, який відбувся 10–23 вересня 2018 р., визначив ідею створення меморіалу слави «Воїни світла» – місця вшанування пам’яті воїнів усіх періодів історії України, починаючи від козаків і до героїв Небесної Сотні й АТОвців.

Майстри по обробці каменю Віталій, Микола і Олександр Пірняки, Олексій Альошкін і його дружина Людмила відомі не тільки на Вінниччині, а й далеко за її межами.

Скульптура полоненого козака. Буша

Учасники пленеру в різні роки виготовили ряд скульптурних композицій на теми «Міфи бушанської землі» та «Міфологія південно-західного слов’янства» для облаштування комплексу зеленого туризму «Бессарабське село Фрумушинка Нова» Одеської області, а «Легенди Буші» і «Козаки» – для облаштування території історико-культурного заповідника «Буша». А ще «Клембівська вишивальниця» та ряд інших.

За роки  буття «Подільського оберегу» створено унікальне явище –  Бушанський музей скульптури під відкритим небом. На його території встановлено  понад 180 скульптур із каменю-пісковику виготовлених  учасниками  26 пленерів, які відтворюють образи учасників і героїв оборони Буші, історичні постаті, літературні персонажі козацтва, інші образи української міфології та історії. 70 скульптур встановлено в районах області та за її межами. Тут також проводяться пленери з різних видів мистецтва, народні фестивалі.

 

Рекомендована література:

Альошкіни Олексій Михайлович та Людмила Вікторівна : [майстри каменотесної скульптури, графіки, витинанки, писанкарства] // Народні майстри Вінниччини : довідник / Вінниц. обл. центр нар. творчості. – 2-ге вид. – Вінниця, 2018. – С. 10 : кольор. фот.

Духовне джерело Буші // Комсом. плем’я. – 1988. – 20 верес.

Іванчишен, В. Пам’ятки каменотесного мистецтва у с. Буша Ямпільського району Вінницької області / В. Іванчишен, В. Косаківський // Україна і Польща: історичне сусідство : матеріали міжнар. наук. конф. 17–18 трав. 2012 р. / відп. ред. Ю. Зінько. – Вінниця, 2012. – С. 284–292.

Іванчишен, В. Р. Дослідження каменотесного промислу в етнографії та мистецтвознавстві: особливості та проблеми / В. Р. Іванчишен // Народна культура Поділля у національному вихованні дітей та молоді: проблеми та перспективи : матер. другого наук.-практ. круглого столу, 23 жовт. 2014 р. / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського, Ін-т історії, етнології і права, Секція етнології кафедри філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології. – Вінниця, 2015. – С. 42–48.

Іванчишен, В. Р. Каменотесний промисел на Вінниччині в 40-х рр. ХХ ст. / В. Р. Іванчишен // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. Вінниччина в роки Другої світової війни. 1939-1945 : матеріали Всеукр. наук. історико-краєзнав. конф., 10–11жовт. / відп. ред. Ю. А. Зінько. – Вінниця, 2014. – С. 204–208.

Каменотесне мистецтво // Народні обереги. З історії мистецтва Вінниччини кінця XX – початку XXI ст. / ст. Федора Панчука ; упоряд. Л. М. Дідур. – Вінниця, 2020. – С. 61.

Титаренко, В. Пороги – 2007 : [про симпозіум майстрів каменотесного мистецтва «Пороги – 2007», який проходив на Вінниччині] / В. Титаренко // Народне мистецтво. – 2007. – № 3–4. – С. 35–37.

Троценко, Г. Пленерний рух у відродженні каменотесного мистецтва Вінниччини кінця ХХ – початку ХХІ ст. / Ганна Троценко // Народознавчі зошити. – 2019. – № 1 (145). – С. 120–129 : фот. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://nz.lviv.ua/archiv/2019-1/18.pdf (дата звернення: 27.07.2024), вільний. – Назва з екрана.

Цвігун, Т. О. Застигла в камені історія : [про Всеукр. пленер скульпторів-каменотесів «Подільський оберіг» та каменотесне ремесло у с. Буша Ямпіл. р-ну] / Т. О. Цвігун // Буша: природа, археологія, історія, етнографія та фольклор сіл Бушанської сільської ради / кер. проекту, відп. ред. Т. О. Цвігун ; наук. ред. В. А. Косаківський. – Вінниця, 2009. – С. 5–8 : фот.

Збірка воєнної поезії!

 

Бо Всесвіт шепоче про дивні світи,

чіткі, як узор в павутинні,

а я народився, щоб шепіт знайти,

в собі. І з ним бути нарівні.

Ілля Чернілевський

 

Чернілевський, І. С. Я птах між тенет : поезії / Ілля Чернілевський. – Ужгород : Вид-во Валерія Подяка, 2023. – 128 с. : іл., кольор. фот.

 Нещодавно краєзнавчий фонд ВОУНБ ім. В. Отамановського поповнився новим виданням «Я птах між тенет» (2023) сценариста і музиканта Іллі Чернілевського, який загинув на фронті захищаючи Україну у 2022 році. Ця збірка поезій є першою і, на жаль, останньою збіркою Іллі українською мовою видана посмертно.

До збірки увійшло 38 поезій про війну, кохання і Батьківщину, сімейні світлини та спогади рідних і близьких воїна.

Ілля Чернілевський народився 10 червня 1991 року у родині Станіслава Чернілевського, поета, кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України, викладача драматургії у Київському національному університеті імені Івана Карпенка-Карого та Ольги Чернілевської, яка працювала головним редактором і керівником відділу дубляжу на каналі "1+1". Також Ілля – внук відомої етнологині Валентини Борисенко, яка досліджувала обрядовість українців та брала активну участь у науковому житті Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Ілля закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за фахом режисер кіно і телебачення.

Ілля Чернілевський. Фото з мережі "Інтернет"

Ілля Чернілевський написав близько 40 пісень, брав участь у численних фестивалях і посідав призові місця. Понад 10 років працював як перекладач – зокрема пісень у дубльованих українською мовою фільмах студій Disney, Universal, Sony.

У лютому 2022 року вступив до складу територіальної оборони Києва, а 8 березня – до лав Збройних Сил України.

Загинув 7 травня 2022 року неподалік селища Кам’янка Покровського району Донецької області.

Збірку “Я птах між тенет” видали накладом 1000 примірників. Половину продали. Гроші з продажів спрямовують на потреби 110-ї бригади, в якій служив Ілля.

У селі Буша на Вінниччині створили мурал зі світлиною загиблого військового Іллі Чернілевського. Ідею стінопису подала мама бійця. Виконала роботу мисткиня Ярослава Овчаренко. За основу взяла фото воїна, яке він зробив на фронті. Аби вшанувати пам'ять сина, жінка вирішила нанести на будинок мурал із його світлиною та птахами, що відлітають у вирій. Будинок з муралом розташований біля музею ткацтва, там часто бувають туристи.

Мурал з обличчям поета-воїна. Буша. Фото з мережі "Інтернет"

П’ять дивовижних місць Вінницької області!

П’ять дивовижних місць Вінницької області

1.    Буша (http://busha.com.ua/)

Серед міст і сіл України особливе місце займає Буша, село, яке розташовується в Ямпільському районі Вінницької області. Населений пункт буквально потопає в садах. Практично все, до чого ви торкаєтеся, є пам’яткою культури. Це живописне місце приваблює туристів у всі пори року. Унікальний ландшафт в поєднанні з чарівною первозданною природою змушують закохатися в місце з першого погляду.

Державний історико-культурний заповідник Буша, створений у 2000 році, розташований на великій території – сім гектарів. До нього входять: і трипільский розкоп, і вежа давньої фортеці, і козацький цвинтар із кам’яними хрестами, скельний храм і парк скульптур (до речі, найбільший у Європі парк скульптур просто неба).

У самому центрі села в хаті, корою близько 130 років, розташувався музей етнографії. Музей був відкритий не так давно в 2004 році. Експонатами є предмети побуту звичайних селян з навколишніх сіл. Тут ви можете подивитися на одяг і знаряддя праці наших предків, помилуватися на ікони та картини, які прикрашали їх будинки і в цілому оцінити інтер’єр традиційної української хати.

Також на місці верхнього городища знаходиться старе козацьке кладовище ХVІІІ-XIX ст. з масивними кам’яними хрестами різноманітних форм.

Башта замку 17 століття є одним з найпопулярніших об’єктів на території заповідника. Ця вежа – частина старовинної оборонної системи, якою був оточений населений пункт. Побудована вона була з каменю, має прямокутну форму, на вершині знаходиться шатровий дах. Під вежею розташувався пороховий підвал. Бушанський замок був побудований гетьманом Замойским в XVI ст. Фортифікація перебувала на південно-східному кордоні з Річчю Посполитою між двома річками Мурафою і Бушанка. Архітектором споруди був француз Гійом де Боплан. Фортеця налічувала 7 веж. Найвища з них досягала позначки в 40 метрів.

Заповідник «Буша» на період карантину переходить на дистанційне проведення екскурсій та майстер-класів. Співробітники заповідника розробляють віртуальну подорож для відвідувачів, де вони зможуть відвідати «Замкову вежу», «Музей археології», Скельний храм, «Подільську хату», «Музей ткацтва», Гайдамацький яр та багато іншого.

2.    Музей української витинанки

Народний музей побуту «Українська витинанка» є однією з головних і найбільш відвідуваних визначних пам’яток у Могилеві-Подільському. Протягом цього часу колекція музею поповнилася на понад 500 робіт найрізноманітніших авторів і учасників свята народного мистецтва, яке відбувається щотрироки.

Етнографічний музей розташований в будинку, що колись належав купцеві Гальперіну. Будівля була побудована в 1905 році в модному тоді стилі модерн і є одним з основних культурних місць Могилева-Подільського. У музеї широко представлені експозиції, що відображають різні періоди історії України.

Офіційним роком відкриття музей вважають 2003-й, але на десять років раніше відбувся перший в Україні масштабний форум майстрів з художнього витинання в Могилеві-Подільському.

3.    Гніванський кар’єр

Гніванський гранітний кар’єр – не лише відоме на всю Європу родовище цінної корисної копалини, а й цікава туристична локація та оригінальне місце для фотосесії. Тут відкривається пейзаж, який нагадує космічні простори.

Промислова розробка родовища з виходом граніту на поверхню землі почалася у 1870 році при прокладанні через Гнівань залізниці Київ-Одеса. Для її будівництва було потрібно багато місцевих будматеріалів. У XIX столітті кар’єр належав подільському дворянину Ярошинському. Гніванський граніт відрізнявся великою твердістю та красивим темно-сірим кольором. Його широко використовували для вимощення вулиць Києва, Варшави, Москви.

Сам кар’єр перебуває на південній околиці містечка. Цікаве його місце розташування. Можна знаходитися за 10 метрів від кар’єру і навіть не помітити його. Просто тягнеться звичайне поле і нічого не говорить про те, що за кілька метрів у ньому зяє величезний отвір. А розміри його вражають.

Стіни Гніванського кар’єра нагадують величезні сходинки, якими можна спуститися на саме дно і відчути себе маленькою комашкою у цій гігантській ямі. Навколишній пейзаж важко назвати красивим чи мальовничим, однак він заворожує самою думкою про те, яких масштабів у своїй діяльності здатна сягнути людина, як змінити довкілля. Сюди можна приходити, щоб побути наодинці із собою та для філософських роздумів, які навіює відчуття власної крихітності у порівнянні з розмірами кар’єра.

4.    Брацлавський млин

Місто Немирів на Вінниччині знають далеко за межами регіону. У Немирові багато пам’яток, які варто відвідати. Одна з них – це пам’ятка архітектури «Брацлавський млин», яка є однією з перших на Україні електростанцій.

Цей млин було побудовано на початку XX-го століття у комплексі з дизельною електростанцією як подарунок місту від сім’ї Щербатових. Споруду розташовано на узбережжі річки Усті (Замчик) уздовж траси Вінниця – Брацлав.

Млин почав роботу 1862-го року. У 1872-му році неподалік нього граф Строганов створив цукровий завод, а згодом спиртзавод. Проект електростанції розробив чеський архітектор Стібрал, якого запросила дочка Строганова – княгиня Щербатова. Ця споруда поєднала риси бароко та англійської архітектури вікторіанської доби. Млин побудовано з бутового каменю. Особливістю споруди є те, що її шви оброблено червоною цеглою, а це надає жвавості багаторівневій будівлі. Млин функціонував дуже довго: навіть на зламі тисячоліть його виробничі потужності задіяло україно-чеське підприємство з виробництва пластикових форм. Згодом він відійшов до комплексу спиртзаводу в Немирові, але його не використовували за призначенням.

5.    Руїни бункера Герінга

Ставка «Штайнбрух» (Steinbruch – каменоломня) головнокомандуючого військово-повітряними силами Німеччини, рейхсмаршала Г. Герінга часів Другої світової війни. Ставка розташовувалась у лісі під назвою «Черепашинецька дача» на північ від залізничної станції Гулівці (Калинівський район). Будівництво ставки Герінга почалося в 1941 р., одночасно розташовувалися неподалік зі ставками Гітлера і Гіммлера. Комплекс складався з двох підземних бункерів, з’єднаних між собою тунелем, казарми для охорони, їдальні і декількох підсобних приміщень. Оскільки Герінг бував тут рідко, в основному ставка використовувалась як командний пункт «Люфтваффе». У 1944 р. перед відступом німці підірвали бункери. Збереглися вражаючі уламки.

Ось такі цікаві місця є у Вінницькій області!